Рішення № 138998117, 14.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року м. Київ справа №640/32708/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України та Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенківському району про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства соціальної політики України (далі по тексту також відповідач 1, Мінсоцполітики), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині незабезпечення виготовлення та вручення нагрудного знаку «Ветеран праці» позивачу;

- зобов`язати відповідача виконати вимоги статті 46 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1994 №521 в частині організації виготовлення та вручення позивачу нагрудного знака «Ветеран праці»;

- стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань моральну шкоду у розмірі 454 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2021 залучено до участі в якості другого відповідача Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району (далі по тексту також відповідач 2, Управління).

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

30.04.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 29.01.2026.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є ветераном праці, що підтверджується посвідченням, а тому має право на отримання нагрудного знака «Ветеран праці». Проте, на звернення позивача Мінсоцполітики відмовило у видачі нагрудного знака з посиланням на обмежений фінансовий ресурс.

Означені обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Також позивач стверджує про заподіяння спірною бездіяльністю моральної шкоди, яку він оцінює в 200 прожиткових мінімумів працездатних осіб, що складає 454 000,00 грн.

Відповідач 1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що позивач має посвідчення «Ветеран праці», видане Управлінням. Мінсоцполітики зазначено, що нагрудні знаки «Ветеран праці» видаються структурними підрозділами соціального захисту населення за місцем їх проживання.

Щодо стягнення моральної шкоди, відповідач 1 зазначив про обов`язок позивача довести заподіяння такої відповідачем.

Відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначено, що позивача листом було повідомлено про видачу йому посвідчення «Ветеран праці» безстроково. Зазначено, що нагрудний знак «Ветеран праці» не було видано у зв`язку з його відсутністю.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, Управлінням наголошено на обов`язку позивача довести заподіяння такої відповідачами.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі наведеного, у судовому засіданні 29.01.2026 судом була постановлена усна ухвала про здійснення подальшого розгляду заяви у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Позивач є ветераном праці, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 02.10.2019 Управлінням, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів праці.

Листами Мінсоцполітики від 17.08.2020, від 28.08.2020 на запити позивача про отримання інформації щодо виготовлення нагрудних знаків «Ветеран праці» надано інформацію про кількість виготовлених у 2019 та 2020 нагрудних знаків «Ветеран праці», а також повідомлено, що оскільки не всі особи, яким встановлено статус ветерана праці, бажають отримати нагрудний знак, та з урахуванням того, що не всі структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних держадміністрацій отримали розподілені нагрудні знаки, на с сьогодні у Мінсоцполітики є в наявності 4720 нагрудних знаків.

Не погоджуючись з правомірністю бездіяльності відповідача щодо невиготовлення та невручення нагрудного знака «Ветеран праці», позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття визначає Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 №3721-XII (далі по тексту також - Закон №3721).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №3721 держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров`я; забезпечення пенсіями і допомогами; надання житла; створення умов для підтримання здоров`я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; забезпечення реалізації права на соціальні послуги, створення мережі установ та закладів, що надають соціальні послуги, забезпечення зміцнення і розвитку їх матеріально-технічної бази.

Згідно зі статтею 46 Закону №3721 ветеранам праці видаються посвідчення про право на пільги та нагрудні знаки.

Порядок виготовлення і видачі посвідчень та нагрудних знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1994 №521 відповідно до статті 46 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» затверджено Положення про порядок видачі посвідчення і нагрудного знака «Ветеран праці» (далі по тексту також - Положення №521), яке регулює правила видачі посвідчення і нагрудного знака «Ветеран праці» відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Відповідно до пунктів 2, 4 Положення №521 в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветерана праці, на підставі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Посвідчення і нагрудний знак видаються ветеранам праці за місцем їх проживання органами праці та соціального захисту населення, а ветеранам праці із числа осіб, зазначених у частині другій статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» - органами, що здійснюють їх пенсійне забезпечення відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 7 Положення №521 посвідчення і нагрудний знак вручаються особисто ветеранам праці або за їхнім дорученням рідним чи іншим особам, за що вони розписуються у відповідних документах. Посвідчення і нагрудний знак видаються безкоштовно.

Нагрудний знак «Ветеран праці» носиться на лівій стороні грудей і при носінні разом з іншими нагородами розміщується вище від них.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, на органи праці та соціального захисту населення покладається безальтернативний обов`язок вручення посвідчення та нагрудного знака у випадку наявності в особи правових підстав для їх отримання.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи видачу позивачу посвідчення «Ветеран праці» серії НОМЕР_1 від 02.10.2019 Управлінням. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів вручення позивачу нагрудного знака «Ветеран праці», що прямо передбачено положеннями Закону №3721 та Положення №521.

На противагу означеному, відповідач 2 у відзиві повідомив, що «04.06.2020р. ОСОБА_1 , звернувся до управління із заявою, у якій просив повідомити причини ненадання нагрудного знаку до посвідчення «Ветеран праці».

У відповіді на звернення управлінням повідомлено позивача про те, що 08.04.2020р. ОСОБА_1 видано посвідчення «Ветеран праці» безстроково, нагрудний знак «Ветеран праці» не було видано у зв`язку з його відсутністю. При цьому позивач не позбавляється права користування пільгами, передбаченими для осіб відповідного статуту.».

Тобто, відповідач 2 підтвердив невидачу позивачу нагрудного знака «Ветеран праці».

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо невручення позивачу нагрудного знака «Ветеран праці».

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача 2 вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: вручити позивачу нагрудний знак «Ветеран праці», що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у його дискреційні повноваження.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Мінсоцполітики з огляду на те, що фактично позивачем оскаржується бездіяльність Управління щодо невидачі йому нагрудного знака «Ветеран праці».

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань моральну шкоду у розмірі 454 000,00 грн, суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі по тексту також - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.10.2025 у справі №380/792/24.

Водночас, з матеріалів справи судом не встановлено характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок бездіяльності відповідача 2, визнаної судом протиправною, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я.

Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача 2 та необхідністю відшкодування моральної шкоди. Такі обставини не можуть слугувати беззаперечним доказом понесення моральних страждань. Крім цього, позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди.

На противагу означеному, суд зазначає, що бездіяльність відповідача 2 щодо невручення позивачу нагрудного знака «Ветеран праці» жодним чином не вплинула на обсяг пільг, які надаються позивачу у зв`язку з наявністю у нього статусу «Ветеран праці» з огляду на видачу йому посвідчення ветерана праці Управлінням.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенківському району щодо невручення ОСОБА_1 нагрудного знака «Ветеран праці».

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенківському району вручити ОСОБА_1 нагрудного знака «Ветеран праці».

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.