Рішення № 138997338, 14.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокуСправа №160/34135/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати:

податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.04.2025р. № 433425-2415-0403-UA12040190000056469, згідно якого Позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за земельну ділянку кадастровий номер 1224587500:02:003:0453 за 2025 рік у сумі 17804,50грн;

податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28.04.2026р. № 1455414-2415-0403-UA12040190000056469, згідно якого Позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за земельну ділянку кадастровий номер 1224587500:02:003:0453 за 2025 рік у сумі 19229грн;

податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вiд 30 червня 2025 року № 2044267-24/04-03, згідно якого Позивачу нараховано мінімальне податкове зобов`язання за 2024 рік для фізичних осіб власників земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь за земельну ділянку кадастровий номер 1224587500:02:003:0453 у сумі 63587,50грн.

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь сплачений судовий збір у та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 40000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224587500:02:003:0453 площею 50 га була надана позивачу у постійне користування саме для ведення фермерського господарства, а після державної реєстрації фермерського господарства «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання цієї земельної ділянки перейшли до вказаної юридичної особи, яка фактично її використовує, декларує та сплачує пов`язані з нею податки. Позивач наголошував, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства він не є фактичним землекористувачем, а тому не може бути платником земельного податку та мінімального податкового зобов`язання за цю земельну ділянку, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Позиція контролюючого органу зводиться до того, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно землекористувачем спірної земельної ділянки на праві постійного користування зареєстрований саме позивач, а відомості про право користування чи оренди цієї ділянки фермерським господарством «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» у зазначеному реєстрі відсутні; що право користування земельною ділянкою виникає з моменту його державної реєстрації (статті 125, 126 Земельного кодексу України, Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а тому належного переоформлення землекористування на фермерське господарство не відбулося і обов`язок зі сплати земельного податку та мінімального податкового зобов`язання залишився за позивачем; що оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовані на підставі даних державних реєстрів відповідно до статей 269, 270, пункту 286.5 статті 286 та пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України. Щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що справа не є складною, спірні правовідносини є типовими, а заявлений розмір витрат є неспівмірним.

Представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер II-ДП № 032599, виданого 20.07.1995 П`ятихатською районною Радою народних депутатів, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га з цільовим призначенням (01.02) для ведення фермерського господарства. Земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Троїцької сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, їй присвоєно кадастровий номер 1224587500:02:003:0453.

04 жовтня 1995 року позивачем створено та зареєстровано юридичну особу - Фермерське господарство «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» (код ЄДРПОУ 23374312), засновником якого є ОСОБА_1 .

Державну реєстрацію права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 06.11.2014. Відомості про державну реєстрацію права оренди або іншого права користування цією земельною ділянкою за Фермерським господарством «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» у зазначеному реєстрі відсутні.

Позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка фактично використовується Фермерським господарством «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» у сільськогосподарському товаровиробництві, а пов`язані з нею податкові зобов`язання декларуються та сплачуються цим господарством. На підтвердження цих обставин до матеріалів справи долучено довідку за формою 20-ОПП від 22.11.2022, звіт за 2024 рік про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду № 29-сг (річна), звіт за 2024 рік про посівні площі сільськогосподарських культур № 4-сг, податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2022-2025 роки, а також платіжні інструкції про сплату єдиного податку четвертої групи та різниці між сумою мінімального податкового зобов`язання і загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів за 2023-2024 роки.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо спірної земельної ділянки прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: від 08.04.2025 № 433425-2415-0403-UA12040190000056469 (форма «Ф»), яким ОСОБА_1 на підставі статей 269, 270 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання з платежу «земельний податок з фізичних осіб» (код платежу 18010700) за 2025 рік у розмірі 17804,50 грн; від 30 червня 2025 року № 2044267-24/04-03 (форма «МПЗФ»), яким на підставі пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України визначено суму мінімального податкового зобов`язання за 2024 рік для фізичних осіб - власників земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, у розмірі 63587,50 грн; від 28.04.2026 № 1455414-2415-0403-UA12040190000056469 (форма «Ф»), яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання з платежу «земельний податок з фізичних осіб» (код платежу 18010700) за податковий період 2026 року у розмірі 19229,00 грн.

Згідно з детальним розрахунком, наведеним у податковому повідомленні-рішенні від 28.04.2026 № 1455414-2415-0403-UA12040190000056469, суму податкового зобов`язання визначено виходячи з площі земельної ділянки 50 га, нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнта індексації у розмірі 38457,78 грн за гектар, дванадцяти місяців оподаткування та ставки земельного податку 1 відсоток.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Використання землі в Україні є платним (стаття 206 Земельного кодексу України). Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У силу підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України). Згідно з пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).

Платником податку в частині мінімального податкового зобов`язання є резидент, який володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (підпункт 162.1.11 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України). Мінімальним податковим зобов`язанням є мінімальна величина податкового зобов`язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (підпункт 14.1.114-2 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, встановлені пунктом 170.14 статті 170, а порядок його обчислення - статтею 38-1 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що визначальною умовою виникнення обов`язку зі сплати як земельного податку, так і мінімального податкового зобов`язання є наявність в особи статусу власника або землекористувача відповідної земельної ділянки. Отже, вирішення цього спору залежить від того, хто саме - громадянин, якому земельну ділянку надано у постійне користування для ведення фермерського господарства, чи створене ним фермерське господарство - є землекористувачем спірної земельної ділянки у розумінні наведених норм податкового законодавства.

Відповідно до положень статті 121 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. З наведеного нормативного регулювання слідує, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання відповідного державного акта чи укладення договору на тимчасове користування землею та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність. У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство; надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, земельна ділянка, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб; суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки землекористувача такої земельної ділянки. При цьому не відбувається відчуження права користування земельною ділянкою, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків користувача земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства, який відбувається в силу наведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України «Про фермерське господарство», відбувається фактична заміна користувача, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (пункт 41). Крім того, для фактичної заміни користувача та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункт 42).

Отже, усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків користувача земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна користувача, і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Застосовуючи наведені висновки до встановлених обставин, суд виходить з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224587500:02:003:0453 площею 50 га надавалась позивачу у постійне користування не для задоволення його особистих потреб, а виключно з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, і саме її одержання стало передумовою створення та державної реєстрації 04 жовтня 1995 року юридичної особи - Фермерського господарства «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» (код ЄДРПОУ 23374312). З дня державної реєстрації цього фермерського господарства до нього в силу закону перейшли правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання зазначеної земельної ділянки, і такий перехід не потребував вчинення позивачем і господарством будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення договору оренди чи іншого правочину та його державної реєстрації.

Відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Доказів припинення діяльності Фермерського господарства «СОНЯЧНИЙ ГАЙ» матеріали справи не містять; навпаки, матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка використовується цим господарством у сільськогосподарському товаровиробництві, а пов`язані з нею податкові зобов`язання ним декларуються та сплачуються.

За таких обставин фактичним землекористувачем спірної земельної ділянки є Фермерське господарство «СОНЯЧНИЙ ГАЙ», а не позивач як фізична особа, а тому позивач не є ані платником земельного податку за цю земельну ділянку у розумінні підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, ані платником податку в частині мінімального податкового зобов`язання у розумінні підпункту 162.1.11 пункту 162.1 статті 162 та пункту 170.14 статті 170 цього Кодексу.

Суд додатково враховує, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку четвертої групи звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, а особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників єдиного податку четвертої групи встановлені статтею 38-1 та статтею 297-1 Податкового кодексу України. Наявними у справі податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи та платіжними інструкціями підтверджується, що обов`язок щодо визначення та сплати відповідних платежів за спірну земельну ділянку виконується Фермерським господарством «СОНЯЧНИЙ ГАЙ», внаслідок чого визначення тих самих за своєю економічною суттю зобов`язань ще й позивачу як фізичній особі призводить до подвійного оподаткування однієї і тієї самої земельної ділянки.

Таким чином, визначаючи позивачу грошові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб та з мінімального податкового зобов`язання за земельну ділянку з кадастровим номером 1224587500:02:003:0453, відповідач виходив із формальних відомостей державних реєстрів без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема без урахування правового режиму цієї земельної ділянки та встановленого законом переходу обов`язків землекористувача до створеного позивачем фермерського господарства. Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 969 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. За частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу заявлено позивачем у позовній заяві та підтримано в заяві про уточнення позовних вимог, а докази понесення таких витрат подані до суду, зокрема з клопотанням про долучення доказів від 15 січня 2026 року. Правова допомога надавалась на підставі договору про надання правової допомоги від 24 листопада 2025 року № 24-11/2025, укладеного між позивачем, Адвокатським бюро «ДОНЕЦЬ С.О.» (код ЄДРПОУ 44486220) та Громадською спілкою «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНГРЕС ФЕРМЕРІВ» (код ЄДРПОУ 43511360), а також Додатку № 1 від 24 листопада 2025 року до цього договору, предметом якого є надання правової допомоги щодо оскарження податкових повідомлень-рішень стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1224587500:02:003:0453 і яким вартість послуг правової допомоги визначено у розмірі 40000 грн без ПДВ. За умовами договору 25 відсотків вартості правової допомоги сплачує клієнт, а 75 відсотків - Громадська спілка «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНГРЕС ФЕРМЕРІВ».

Фактичне надання та оплата послуг підтверджуються долученими до матеріалів справи рахунками Адвокатського бюро «ДОНЕЦЬ С.О.» № 87 і № 88, актом виконаних робіт (проміжним), а також платіжними інструкціями: № @2PL448509 від 24.11.2025 на суму 10000,00 грн з призначенням платежу за надані юридичні послуги ОСОБА_1 та № 1211 від 31.12.2025 на суму 30000,00 грн з призначенням платежу згідно з договором про надання правової допомоги від 24.11.2025 № 24-11/2025 за судовий супровід ОСОБА_1 , сплачено ГС ВКФ. Загальна сума фактично сплачених за надану правничу допомогу коштів становить 40000,00 грн і відповідає вартості послуг, погодженій сторонами договору, з яких 10000,00 грн за надані юридичні послуги сплачено безпосередньо ОСОБА_1 .

За наведених обставин суд визнає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, документально підтвердженим та таким, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 10000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.04.2025 № 433425-2415-0403-UA12040190000056469.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.06.2025 року № 2044267-24/04-03.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28.04.2026 № 1455414-2415-0403-UA12040190000056469.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 969,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова