Рішення № 138993797, 14.08.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7538/26

Провадження № 2/204/4588/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

22 червня 2026 року позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду із даним позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за Кредитним договором № 194544 від 01 серпня 2025 року у розмірі 29368 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками; 601 гривня заборгованість по комісії (а. с. 1-5 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 01 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №194544, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 20732 гривні. Кредитний договір укладений в електронній формі, відповідно до Закону України «про електронну комерцію». 01 серпня 2025 року первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку відповідачки № 5355-28XX-XXXX-0013, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію Кредитодавця. 10 жовтня 2025 року первісний кредитор та позивач уклали Договір факторингу № 10102025, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором. Загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем за Кредитним договором, становить 32168 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками; 601 гривня заборгованість по комісії; 2800 гривень заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Звертає увагу суду на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 29368 гривень 13 копійок, яку останній прохає стягнути з відповідачки разом із судовим збором у сумі 2662 гривні 40 копійок та 7000 гривень на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 74), копія якої надіслана учасникам справи за супровідним листом від 26 червня 2026 року (а. с. 75).

Станом на день розгляду справи відповідачка не скористалася правом на подання відзиву, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 серпня 2025 року відповідачка підписала заяву на видачу кредиту №100901697, в якій прохає ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» на підставі договору видати кредит у розмірі 20732 гривні, в якій вказала основні персональні дані та основні параметри кредиту (а. с. 33 та на звороті).

01 серпня 2025 року між ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 194544 про надання споживчого кредиту (а. с. 23-26 та на звороті), відповідно до умов якого, Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк 126 днів з 01 серпня 2025 року, надати Позичальнику грошові кошти у сумі 20732 гривні (надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 17000 гривень 24 копійки на рахунок/картку Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3731 гривня 76 копійок шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою у сумі 3731 гривня 76 копійок, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 18,00% від загальної суми кредиту), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту (знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1 гривня; стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100 гривень) та проценти за користування кредитом (фіксована 5 ставка 350% річних) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 05 грудня 2025 року та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Крім того, відповідачкою був підписаний 01 серпня 2025 року, в якому зазначені всі основні умови надання кредиту, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 34-35 та на звороті).

01 серпня 2025 року ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» перерахувало на рахунок відповідачки 17000 гривень 24 копійки, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» від 09 квітня 2026 року (а. с. 47-48 та на звороті).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» за договором № 194544 від 01 серпня 2025 року (а. с. 10-11) за відповідачкою рухається заборгованість у сумі 32168 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками; 601 гривня заборгованість по комісії; 2800 гривень заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

10 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК» Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 10102025 (а. с. 55-59 та на звороті), відповідно до якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог, по формі встановленій у Додатку № 3.

Так, 03 лютого 2026 року між ТОВ «ФК» Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру прав вимог до Договору факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року (а. с. 7 та на звороті).

Згідно з Витягу з Реєстру прав вимог до Договору факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року, до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги за договором № 194544 від 01 серпня 2025 року (а. с. 6 та на звороті), укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 32168 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками; 601 гривня заборгованість по комісії; 2800 гривень заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Відповідно до Виписки з особового рахунку за кредитним договором № 194544, за відповідачою ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 01 травня 2026 року у розмірі 29368 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками; 601 гривня заборгованість по комісії (а. с. 12).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Приписами ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

На підтвердження переходу права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 194544 від 01 серпня 2025 року, позивачем надано суду Договір факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року з додатками (а. с. 55-59 та на звороті), Акт прийому-передачі Реєстру прав вимог до Договору факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року (а. с. 7 та на звороті), Витяг з Реєстру прав вимог до Договору факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року (а. с. 6 та на звороті).

Щодо стягнення з відповідачки комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до вимог п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», тобто 10 червня 2017 року, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, суд зазначає про те, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за управління та обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за управління та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, відповідно до приписів ст. 215 ЦК та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», списання «комісії за обслуговування» є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.

Враховуючи.

З огляду на викладене, зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд доходить висновку про те, що умови договору про споживчий кредит № 194544 від 01 серпня 2025 року про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому вимога позивача про стягнення комісії за цим договором у сумі 601 гривня, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

З огляду на викладене, враховуючи те, що між ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, умови якого відповідачкою не виконано, через що, за останньою утворилася заборгованість та, право вимоги за якими перейшло позивачу, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 194544 від 01 серпня 2025 року в сумі 28767 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу ТОВ «Юніт Капітал» у даній справі на підставі договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20 січня 2026 року надавало Адвокатське об`єднання «Тимошенко та партнери» в особі керуючого бюро- адвоката Тимошенка О.О. (а. с. 13-14 та на звороті) (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 4267/10 від 26 серпня 2020 року (а. с. 17)), на підставі довіреності від 12 лютого 2026 року (а. .с 18), на підставі ордеру про надання правничої допомога серії АІ № 2115421 від 30 січня 2026 року (а. с. 51 на звороті) та на підставі додаткової угоди від 20 квітня 2026 року № 25771532669 до договору № 20/01/26-02 про надання правничої допомоги від 20 січня 2026 року щодо надання юридичної допомоги по справі Дюг А.Г.(а. с. 15).

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано Акт прийому-передачі наданих послуг від 05 травня 2026 року (а. с. 163), відповідно до яких адвокатом надано позивачу вид та обсяг правничої допомоги по справі ОСОБА_1 : складання позовної заяви за 2 години витраченого часу 5000 гривень; вивчення матеріалів за 2 години витраченого часу 1000 гривень; підготовка адвокатського запиту за 1 годину витраченого часу 500 гривень; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника за 1 годину витраченого часу 500 гривень, що разом складає 7000 гривень.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу, тому суд доходить висновку, про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 2000 гривень.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 194544 від 01 серпня 2025 року у сумі 28767 гривень 13 копійок, яка складається з: 17917 гривень заборгованість за тілом; 10850 гривень 13 копійок заборгованість за відсотками.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а оскільки позов задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2607 гривень 91 копійка, виходячи із розрахунку 2662,4*(28767,13/29368,13).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333; ЄДРПОУ 43541163) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 194544 від 01 серпня 2025 року у сумі 28767 (двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 13 (тринадцять) копійок, яка складається з: 17917 (сімнадцять тисяч дев`ятсот сімнадцять) гривень заборгованість за тілом; 10850 (десять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 13 (тринадцять) копійок заборгованість за відсотками.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати по сплаті судового збору у сумі 2607 (дві тисячі шістсот сім) гривень 91 (дев`яносто одна) копійка.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна