Рішення № 13899190, 15.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/515.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»

Про стягнення 120646,32 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Левицька О.Л. –по дов. № б/н від 02.11.2010

Від відповідача Кукушкова Н.М. –по дов. № б/н від 01.02.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»115201,64 грн. основного боргу, 3669,09 грн. пені, 1199,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 576 грн. –3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору купівлі-продажу № ГБ-05/08-10 від 05.08.2010.

Відповідачем в судовому засіданні 15.02.2011 заявлено усне клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви для надання можливості сторонами укласти мирову угоду.

Позивач проти даного клопотання заперечував посилаючись на те, що укладення мирової угоди не можливе.

Розглянувши клопотання представника відповідача суд вважає, що оголошення перерви в судовому засіданні, в даному випадку, призведе до затягування розгляду справи по суті, оскільки,

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Мирова угода в господарському процесі, характеризується добровільним волевиявленням сторін у спорі, встановленням визначеності у відносинах не за законом і відповідно до обґрунтованості розбіжностей, а на підставі взаємних поступок.

Приймаючи до уваги заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива»щодо не можливості підписання мирової угоди, відсутні підстави для оголошення перерви в судовому засіданні.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 14.01.2011 та ухвалах від 27.01.2011, від 03.02.2011 не виконав. Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.02.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

05.08.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»(покупець) було укладено договір № ГБ-05/08-10 (далі - договір).

Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов‘язався передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов‘язався прийняти цей товар від продавця і оплатити його на умовах цього договору.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов‘язань не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв’язку з чим у відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 115201,64 грн. за неналежне виконання зобов‘язань відповідачу нараховані пеня в розмірі 3669,09 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 1199,59 грн. та 3% річних в сумі 576,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов‘язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов‘язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами договору найменування, кількість та вартість товару, що є предметом даного договору вказується в рахунках-фактурах, які є невід‘ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що товар передається у власність покупця з наступною документацією: рахунок-фактура, в якому зазначається вартість переданого за договором товару, кількість та сума, яку продавець повинен за нього сплатити; видаткова накладна; податкова накладна.

По видатковій накладній № РН-00322 від 13.08.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»отримало товар (труби) на загальну суму 155201,64 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.2. договору покупець здійснює оплату вартості товару на умовах відстрочки платежу 30 днів календарних днів.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії банківської виписки відповідачем 31.08.2010 було частково сплачено позивачу суму боргу за отриманий товар в сумі 40000 грн.

Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка як вбачається з наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків станом на 19.01.2011 складає 115201,64 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 115201,64 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за отриманий товар не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що у випадку прострочення терміну оплати отриманої партії товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день такого прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати поставленого товару.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 4.2. договору, відповідач зобов‘язаний був вносити оплату з відстрочкою платежу 30 днів, то момент прострочення виконання за видатковою накладною від 13.08.2010 встановлювати з 13.09.2010.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.1. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 3669,09 грн.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 1199,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 576,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1199,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 576,00 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна»(м. Київ, вул. Петрозаводська, 2 -А, код ЄДРПОУ 36197536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Альтернатива»(м. Донецьк, вул. Складська, 5 Є, код ЄДРПОУ 36811760) 115 201 (сто п‘ятнадцять тисяч двісті одну) грн. 64 коп. основного боргу, 3 669 (три тисячі шістсот шістдесят дев‘ять) грн. 09 коп. пені, 1 199 (одну тисячу сто дев‘яносто дев‘ять) грн. 59 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 576 (п‘ятсот сімдесят шість) грн. 00 коп., 1206 (одну тисячу двісті шість) грн. 46 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 17.02.2011.