Рішення № 138986259, 14.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1922/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Мужичук Ю.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж до Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Олексіївни про стягнення коштівбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Олексіївни про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 172 369, 47 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачкою умов Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 в частині здійснення повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії за листопад 2021 року - лютий 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи № 922/1922/26 постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

26.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№15645), в якому зазначає, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки у спірний період не був користувачем нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Ізюм, вул. Некрасова, 74, до якого здійснювалось постачання теплової енергії. Посилається на те, що договір купівлі-продажу теплової енергії № 536 від 01.10.2015 був укладений виключно у зв`язку з орендою зазначеного приміщення, однак 30.11.2021 між ним та орендодавцем підписано акт приймання-передачі (повернення) приміщення, у зв`язку з чим з 01.12.2021 він припинив користування відповідним об`єктом нерухомості та, на його думку, не може нести обов`язок зі сплати вартості теплової енергії, поставленої після цієї дати. Крім того зазначає, що за послуги з постачання теплової енергії за листопад 2021 року ним у січні 2022 року було сплачено 35 030,78 грн, тоді як позивачем нараховано за цей період 41 071,90 грн. На думку відповідача, різниця у сумі 6 041,12 грн є необґрунтованою, оскільки позивачем не надано належного розрахунку, який би підтверджував підстави її нарахування, а лише посилання на акт приймання-передачі теплової енергії не може вважатися достатнім доказом розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.07.2026 запропоновано позивачу надати письмові пояснення стосовно того, яким чином здійснювалось нарахування заборгованості у розмірі 41 071,90 грн. за листопад 2021 року, а також щодо доводів відповідача, які ґрунтуються на акті приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення з оренди від 30.11.2021. Встановлено позивачу строк на подання письмових пояснень до 15.07.2026.

Ухвалу суду від 09.07.2026 позивач отримав 09.07.2026 о 18:43, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Проте будь-яких письмових пояснень щодо обставин, викладених в ухвалі суду від 09.07.2026, від позивача до суду не надходило.

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. У подальшому відповідними Указами Президента України дію воєнного стану було неодноразово продовжено.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, ударними БПЛА та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

01.10.2015 між Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж (надалі -позивач, теплопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємсцем Марченко Вікторією Олексіївною (надалі- відповідач, споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №536 (надалі - договір), за умовами якого Теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах та з параметрами теплоносія на вході мереж Споживача, які відповідають температурному графіку режимів відпуску теплової енергії, а Споживач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами), в порядку та в терміни, передбачені цим Договором. (п. 1.1. договору).

Розділом 2 договору визначено умови і порядок постачання теплової енергії.

Так, відповідно до п. 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на потреби опалення - в період опалювального періоду.

Приймання - передача теплової енергії переданої теплопостачальною організацією споживачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі теплової енергії (п. 2.3. договору).

У пункті 2.4. договору сторони погодили, що не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем продажу теплової енергії теплопостачальна організації надає споживачу підписані та скріплені печатками два примірника акта приймання-передачі теплової енергії у якому зазначаються фактичні обсяги використаної теплової енергії її фактична ціна та вартість.

Споживач не пізніше 30-го числа місяця, наступного за місяцем продажу теплової енергії зобов`язується вернути теплопостачальній організації по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою.

У відповідності до п. 2.5. договору, в разі невмотивованої відмови споживача від підписання акту приймання-передачі теплової енергії, обсяг нової енергії, поставленої у розрахунковому місяці, визначається згідно додатку №1 до договору.

Невмотивованою відмовою споживача від підписання акту приймання-передачі теплової енергії також вважаються випадки відмови від отримання акту приймання-передачі теплової енергії направленого через установи поштового зв`язку або службу кур`єрської доставки.

За умовами з п. 6.2 договору, розрахунковим передом є календарний місяць.

Розрахунки за показниками приладів комерційного обліку здійснюються наступним чином:

- якщо обсяг фактично спожитої теплової енергії перевищує сплачений заявлений обсяг, вартість такого перевищення самостійно сплачується споживачем не пізніше 20 числа періоду, наступного за розрахунковим;

-якщо фактичне споживання теплової енергії нижче від сплаченого заявленого обсягу, вартість такого перевищення зараховується в рахунок оплати заявленого обсягу періоду, наступного за розрахунковим;

-якщо сумарне годинне договірне теплове навантаження перевищує 2,0 Гкал/годину, споживач самостійно сплачує вартість теплової енергії за фактичними показниками приладів комерційного обліку подекадно (п. 6.4. договору).

У пункті 6.6.договору сторони погодили, що споживач до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, самостійно отримує від теплопостачальної організації за адресою: пр. Леніна, буд. №33/1, тел. (05743)-2-53-67, документи за розрахунковий період:

-рахунок-фактуру;

-акт приймання-передавання теплової енергії;

-акт звірки взаємних розрахунків

Один примірник оформлених актів споживач повертає теплопостачальній організації.

Відповідно до п.6.3 Договору Споживач до 20 числа розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації повну вартість заявленого у договорі (Додаток 1 до Договору) обсягу споживання теплової енергії з урахуванням сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

У пункті 6.7 Договору визначено, що в платіжних дорученнях Споживач повинен обов`язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Споживача за цим договором Теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від Споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги Теплопостачальної організації у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного Споживачем:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати Теплопостачальної організації, пов`язані з одержанням виконання;

2)у другу чергу погашається неустойка;

3)у третю чергу погашається основна сума боргу.

У випадку відсутності простроченої заборгованості та заборгованості зі сплати неустойки за цим Договором сума, яка була сплачена Споживачем понад вартість фактично отриманої теплової енергії за розрахунковий місяць, повинна зараховуватись Теплопостачальною організацією як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.

Відповідно до розділу 10 договору сторони дійшли до взаємної згоди, що відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови цього договору поширюються на відносини, які виникли між сторонами до моменту укладення цього договору, а в частині розрахунків до їх повного виконання.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладання та діє на невизначений строк.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним у період з жовтня2021 року по лютий 2022 року було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 218 116,90 грн, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії за жовтень 2021 року на суму 10 716,65 грн., за листопад 2021 року на суму 41 071,90 грн., за грудень 2021 року на суму 43 958,88 грн., за січень 2022 року на суму 68 397,75 грн., за лютий 2022 року на суму 53 971,72 грн. При цьому відповідачем було здійснено часткову оплату отриманих послуг у розмірі 45 747,43 грн, у зв`язку із чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 172 369,47 грн.

Як зазначено позивачем, листом від 10.06.2024 № 593 ним було направлено відповідачу акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період для їх підписання та повернення. Однак відповідач зазначені акти не підписав та не повернув.

Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань та стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

У свою чергу, відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що з грудня 2021 року не користувався нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Ізюм, вул. Некрасова, 74. На підтвердження зазначених обставин відповідач послався на те, що між ним, як Орендарем та Марченко Віталієм Михайловичем,як Орендодавцем 01.07.2015 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1, відповідно до якого йому було передано в користування нежитлове приміщення за вказаною адресою.

Крім того, відповідач зазначив, що після смерті попереднього орендодавця 01.06.2021 між ним, як Орендарем та Марченко Євдокією Петрівною, як Орендодавцем було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3, а також 01.06.2021 підписано акт приймання-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За твердженням відповідача, 29.09.2021 ним було направлено орендодавцю ( ОСОБА_1 ) повідомлення про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення, у якому запропоновано припинити договірні відносини з 30.11.2021.

Відповідач наголошує, що 30.11.2021 між ним та орендодавцем було підписано акт приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення з оренди, у зв`язку із чим, починаючи з 01.12.2021, він припинив користування орендованим приміщенням.

Також відповідач вказував, що ним було сплачено вартість теплової енергії за листопад 2021 року у розмірі 35 030,78 грн, а різниця між зазначеною сумою та сумою нарахувань, визначеною позивачем за листопад 2021 року, у розмірі 6 041,12 грн є незрозумілою та документально не підтвердженою. У зв`язку із цим відповідач вважав позовні вимоги у цій частині необґрунтованими.

Щодо нарахувань за грудень 2021 року - лютий 2022 року відповідач зазначив, що вони є неправомірними, оскільки після 30.11.2021 він не користувався приміщенням, а тому не споживав теплову енергію.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Предметом розгляду у цій справі є питання щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення з ФОП Марченко Вікторії Олексіївни на користь Ізюмського КПТМ заборгованості за поставлену теплову енергію за період листопад 2021 року - лютий 2022 року в розмірі 172 369, 47 грн.

За приписами ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України (який діяв на час спірних правовідносин) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Спірні правовідносини регулюються також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 тощо.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 ним у період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року було здійснено постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Ізюм, вул. Некрасова, 74, на загальну суму 218 116,9 грн.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості позивач долучив до матеріалів справи договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 з додатками, зокрема: додатком № 1 «Обсяги постачання теплової енергії», додатком № 1-А «Звертання-доручення про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії у гарячій воді», додатком № 2 «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін», додатком № 2-А «Схема межі поділу теплової мережі», додатком № 3 «Умови припинення постачання теплової енергії», додатком № 4 «Перелік об`єктів постачання теплової енергії», додатком № 5 «Тариф на теплову енергію», акт підключення системи опалення від 19.10.2021, акти приймання-передачі теплової енергії за жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року.

Як зазначає позивач, у відповідача наявна заборгованість за поставлену теплову енергію за період з листопада 2021 року - лютого 2022 року у загальному розмірі 172 369,47 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи надано акти приймання-передачі теплової енергії за відповідні розрахункові періоди, а саме:

-за жовтень 2021 року 1,8160 Гкал на суму 10 716,65 грн;

-за листопад 2021 року 6,9660 Гкал на суму 41 071,90 грн;

- за грудень 2021 року 7,4560 Гкал на суму 43 958,88 грн;

-за січень 2022 року 9,2360 Гкал на суму 68 397,75 грн;

-за лютий 2022 року 7,2880 Гкал на суму 53 971,72 грн.

При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, відповідачем було частково сплачено вартість поставленої теплової енергії у загальному розмірі 45 747,43 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 172 369,47 грн, яка і є предметом цього спору.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 10.06.2024 № 593 позивач направив відповідачу акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період для їх підписання та повернення, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та чеком Укрпошти про оплату пересилання. Водночас акти приймання-передачі теплової енергії за листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року з боку відповідача є не підписаними.

За умовами п. 6.3. договору сторони погодили, що споживач до 20 числа розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації повну вартість заявленого у договорі (додаток 1 до договору) обсягу споживання теплової енергії з урахуванням сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

При цьому, у п. 6.4.договору передбачено порядок здійснення розрахунків за показами приладів комерційного обліку:

- якщо обсяг фактично спожитої теплової енергії перевищує сплачений заявлений обсяг, вартість такого перевищення самостійно сплачується споживачем не пізніше 20 числа періоду, наступного за розрахунковим;

-якщо фактичне споживання теплової енергії нижче від сплаченого заявленого обсягу, вартість такого перевищення зараховується в рахунок оплати заявленого обсягу періоду, наступного за розрахунковим;

-якщо сумарне годинне договірне теплове навантаження перевищує 2,0 Гкал/годину, споживач самостійно сплачує вартість теплової енергії за фактичними показниками приладів комерційного обліку подекадно.

Відповідно до п. 6.6. договору сторони погодили, що споживач до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, самостійно отримує від теплопостачальної організації за адресою: пр. Леніна, буд. № 33/1, тел. (05743)-2-53-67, документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру; акт приймання-передавання теплової енергії; акт звірки взаємних розрахунків. Один примірник оформлених актів споживач повертає теплопостачальній організації.

Також, п. 3.1.2 договору передбачено право споживача на отримання інформації від теплопостачальної організації щодо обсягів постачання теплової енергії та якості теплопостачання, тарифів (цін), порядку оплати, умов і режимів споживання.

Проаналізувавши умови договору, суд зазначає, що сторони передбачили самостійне отримання споживачем актів приймання-передачі теплової енергії та здійснення оплати на підставі таких актів (до 20 числа розрахункового періоду у випадку відсутності переплати - п.п. 6.2, 6.4. договору).

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази самостійного отримання відповідачем актів за спірний період листопад 2021 - лютий 2022 року.

Відповідно до ст.ст. 11, 16, 177 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що навіть відсутність підписаних споживачем актів приймання-передачі теплової енергії, обов`язковість отримання яких лежить саме на споживачеві (п.6.6 договору), не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг у повному обсязі.

Разом із цим, судом встановлено, що 01.07.2015 між ФОП Марченко В.О. ,як орендарем та Марченко В.М., як орендодавцем було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1, відповідно до умов якого відповідачу було передано в користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Ізюм, вул. Некрасова, 74 (загальна площа 200 кв.м.).

У подальшому, 01.06.2021 між відповідачем, як орендарем та Марченко Є.П.,як орендодавцем було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3 щодо вищевказаного об`єкта нерухомості - нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 200 кв.м.).

Відповідно до п.2.1. Договору №3 Термін його дії становить 1 (один) рік з дня підписання Договору.

Згідно п. 2.2. Договору №3 якщо за 2 (два) місяця до закінчення строку дії Договору жодна зі Сторін не заявить про намір розірвати даний Договір, то він вважається продовженим (пролонгованим) ще на один календарний рік на таких самих умовах. Така пролонгація дії цього Договору можлива без обмеження терміну.

Цей Договір може бути розірвано за взаємною згодою Сторін. (п.2.3 Договору №3)

Матеріалами справи підтверджується, що 29.09.2021 відповідачем було направлено орендодавцю повідомлення про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, у якому запропоновано припинити договірні відносини з 30.11.2021.

Крім того, матеріали справи містять акт приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення з оренди від 30.11.2021, відповідно до якого відповідач повернув, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Ізюм, вул. Некрасова, 74, загальною площею 200 кв. м.

Отже, наданими відповідачем доказами підтверджується, що з 01.12.2021 він припинив користування нежитловим приміщенням, до якого здійснювалося постачання теплової енергії.

Водночас судом встановлено, що на момент повернення нежитлового приміщення відповідачем залишалася непогашеною заборгованість за листопад 2021 року.

Так, згідно з актом приймання-передачі теплової енергії за листопад 2021 року вартість поставленої теплової енергії становила 41 071,90 грн. Доказів сплати відповідачем заборгованості за постачання теплової енергії за листопад 2021 у визначені у п.6.3 Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 строки матеріали справи не містять.

Разом із цим, Відповідачем не заперечується факт часткової оплати вартості теплової енергії у січні 2022 року в розмірі 35 030,78 грн. Вказана плата у розмірі 35 030,78 грн. також відображена у розрахунку заборгованості за період з 01.10.2021 - 25.05.2026.

Доводи відповідача щодо необґрунтованості нарахування заборгованості за листопад 2021 року суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено судом, відповідно до акта приймання-передачі теплової енергії за листопад 2021 року позивачем було поставлено відповідачу 6,9660 Гкал теплової енергії на загальну суму 41 071,90 грн.

При цьому відповідач не заперечує факту користування нежитловим приміщенням за адресою: м. Ізюм, вул. Некрасова, 74 у листопаді 2021 року.

Відповідно до пункту 2.5 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 в разі невмотивованої відмови споживача від підписання акту приймання-передачі теплової енергії, обсяг нової енергії, поставленої у розрахунковому місяці, визначається згідно додатку №1 до договору.

Невмотивованою відмовою споживача від підписання акту приймання-передачі теплової енергії також вважаються випадки відмови від отримання акту приймання-передачі теплової енергії направленого через установи поштового зв`язку або службу кур`єрської доставки.

Судом встановлено, що листом від 10.06.2024 № 593 позивач направив відповідачу акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період для їх підписання та повернення.

Водночас відповідачем не надано жодних доказів направлення позивачу заперечень щодо обсягу поставленої у листопаді 2021 року теплової енергії, неправильності здійснених нарахувань або незгоди з відображеними в акті показниками.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 6.7 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 за наявності заборгованості у Споживача за цим договором Теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від Споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 536 від 01.10.2015 за листопад 2021 року у розмірі 6 041,12 грн (41 071,90 грн - 35 030,78 грн = 6 041,12 грн).

Згідно з визначеннями ст.1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Суд висновує, що ключовим в цьому визначенні є факт використання теплової енергії. Використання теплової енергії нерозривно пов`язане з користуванням або володінням нерухомим майном, до якого здійснюється теплопостачання.

Матеріалами справи підтверджується, що в період, за який стягується заборгованість за поставлену теплову енергію, відповідачка не була власником, а була орендарем приміщення за адресою м. Ізюм, вул. Некрасова, 74 та факт повернення відповідачкою орендованого приміщення орендодавцю 30.11.2021 за актом приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення з оренди .

Викладене є підставою для висновку суду, що відповідачка з 01.12.2021 не користувалася орендованим приміщенням і з цього часу не отримувала теплову енергію, заборгованість за поставку якої входить до предмету позову.

У свою чергу, суд вважає, що покладення на відповідача обов`язку зі сплати вартості теплової енергії, нарахованої за грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року, за відсутності доказів фактичного користування ним приміщенням за адресою м. Ізюм, вул. Некрасова, 74 у цей період, суперечило б засадам розумності, добросовісності та справедливості, визначеним статтею 3 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року у розмірі 166 328,35 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги Ізюмського комунального підприємства теплових мереж підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 11, 509, 525, 530, 610-612, 627-629, 901, 903 Цивільного кодексу України та ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 130, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи підприємця Марченко Вікторії Олексіївни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр-т Незалежності, буд. 33, код ЄДРПОУ 32284148) заборгованість за поставлену теплову енергію в розмірі 6 041,12 грн, а також судовий збір в розмірі 116,63 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЮ.Ю. Мужичук