Рішення № 138986070, 13.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/592/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/592/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (вул. Ольги Княгині, буд. 22, приміщ. 144, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 39594527)

до відповідача: Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації (вул. Морська, буд. 13, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 38594843)

про стягнення 32 583,95 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації, в якій просить суд стягнути з відповідача 32583,95 грн заборгованості, у тому числі: 31997,32 грн - основного боргу, 352,87 грн. - інфляційні втрати, 233,76 грн - 3% річних, а також суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про закупівлю електричної енергії №60СВ797-2403-22 від 25.02.2022, в частині повної та своєчасної оплати за поставлену електричну енергію у квітні та травні 2022 року.

Як вказує позивач, ТОВ «Львівгаз Збут» свої зобов`язання згідно умов договору виконало, що підтверджується актами приймання - передачі електричної енергії за період з квітня по травень 2022. При цьому, позивач додає, на підтвердження поставки електричної енергії у вказаний період ним надіслано адвокатський запит на адресу АТ «Херсонобленерго» щодо підтвердження обсягів споживання електричної енергії споживачем, у відповідь на який

АТ «Херсонобленерго» (оператор системи розподілу електричної енергії) повідомило, що обсяги споживання електричної енергії Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації, які покладені на постачальника ТОВ «Львівгаз Збут» складають: за квітень 2022 - 4 603 кВт*год, травень 2022 - 4 808 кВт*год, що відповідає обсягам, зазначеним в актах приймання - передачі електричної енергії за період з квітня по травень 2022.

Однак, як стверджує позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену електричну енергію становить 31997,32 грн.

Крім того, позивач додає, що оскільки Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації за спірний період не своєчасно та не повністю здійснювало оплату за надані їй послуги з поставленої електричної енергії, ТОВ «Львівгаз Збут» має право на стягнення з відповідача в судовому порядку не лише основного боргу за поставлення електричної енергії, а так само й інфляційних втрат та 3% річних (на підставі ст. 625 ЦК України), що заявлені до стягнення.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2024 позовна заява вх.№616/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

21.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (вх. № 616/24 від 16.02.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» надано до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 8935/24) на виконання ухвали, із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 21.02.2024.

08.03.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/592/24, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

13.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області зупинено провадження у справі № 916/592/24 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови.

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 залишено без змін.

12.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області поновлено провадження у справі № 916/592/24 та постановлено розгляд справи продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст.ст. 247-252 ГПК України.

19.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області зупинено провадження у справі № 916/592/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

22.01.2026 ухвалою, надання загального доступу до якої було забезпечено 10.02.2026, Велика Палата Верховного Суду справу № 280/5808/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський пух Україна» до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський пух Україна» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року повернула відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

20.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області поновлено провадження у справі № 916/592/24 та постановлено розгляд справи продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст.ст. 247-252 ГПК України.

Ухвали Господарського суду Одеської області у справі № 916/592/24 були надіслані учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлені до відповідних електронних кабінетів, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач - Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Клопотань в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл всієї країни, в тому числі і по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

13.08.2026 судом ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як встановлено судом, 25 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» (постачальник, позивач, ТОВ «Львівгаз Збут») та Управлінням освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації (споживач, відповідач, Управління освіти) укладено договір про закупівлю електричної енергії № 60СВ797-2403-22, згідно з п. 1.1 якого цей договір про закупівлю споживачем за державні кошти електричної енергії встановлює порядок та умови передачі постачальником споживачеві електричної енергії, як товарної продукції.

Згідно з п.п. 1.3., 1.4., 1.5. договору постачальник зобов`язується у 2022 році поставити споживачеві товар - код ДК 021:2015-09310000-5 - електрична енергія, а споживач - прийняти і оплатити такий товар на умовах договору. Споживання електричної енергії відбуватиметься на наступних об`єктах споживача:73000, м. Херсон, вул. Морська, 13, 62Z6859136451976. Прогнозований обсяг закупівлі електричної енергії за цим договором становить 50888,36 кВт/год.

Відповідно до п.п. 2.1.-2.2. договору ціна за одиницю товару, що передається постачальником споживачеві за даним договором, становить 3,399992 грн за 1 кВт з ПДВ, у т.ч. ПДВ - 0,566665 грн. Ціна за одиницю товару не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії.

У п.п. 3.1.-3.3. договору зазначено, що загальна сума даного договору становить 173020,00 грн з ПДВ, у т.ч. ПДВ становить 28836,67 грн. З них: сума кошторисних призначень споживача за рахунок державного бюджету складає 47580,50 грн, у т.ч. ПДВ складає 7930,08 грн; сума відшкодування коштів орендарями, які знаходяться у будівлі Управління, складає 125439,50 грн, у т.ч. ПДВ складає 20906,59 грн. Загальна сума даного договору не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії. Загальна сума даного договору може бути зменшена залежно від обсягу фінансування видатків та реальних потреб споживача, про що укладається додаткова угода до даного договору.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати споживачем після пред`явлення постачальником рахунка на оплату поставленого товару, у порядку та на умовах визначених договором. Постачальник формує рахунки на підставі актів приймання-передачі електричної енергії отриманих від споживачів.

За умовами п. 4.2. договору споживач здійснює повну оплату вартості обсягу електричної енергії по закінченню розрахункового місяця. Постачальник 7 числа наступного за розрахунковим (або в наступний робочий день після 7 числа, якщо ця дата припадає на вихідний чи святковий день) виставляє споживачу остаточний рахунок на оплату фактично спожитої електричної енергії за розрахунковий період. Виставлені постачальником рахунки за фактично відпущену електричну енергію підлягають оплаті споживачем, протягом п`яти днів з дати отримання.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання та має бути виконаний сторонами до 31.12.2022. В будь-якому випадку договір вважається чинним до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків (п. 5.1. договору).

Відповідно до п.п. 7.1., 7.2. договору постачання електричної енергії споживачеві здійснюється постачальником на підставі поданої споживачем заяви-приєднання, додаток 1 до даного договору. Початком постачання електричної енергії споживачеві є дата, зазначена в заяві.

Так, вищевказаний договір був укладений на підставі заяви - приєднання Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, згідно якої початок постачання визначений з 01.03.2022. В заяві-приєднання вказані відомості щодо адреси об`єктів, на яких відповідачем споживається електрична енергія та ЕІС-коди точок комерційного обліку. Окрім того, у вищевказаній заяві відповідачем було вказано АТ «Херсонобленерго» у якості оператора системи, з яким споживач уклав договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Між сторонами у справі підписана комерційна пропозиція, в якій визначено таке: спосіб оплати - по факту. Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати: станом на останній календарний день розрахункового періоду постачальником складається акт приймання-передачі електричної енергії та протягом 5 робочих днів надається споживачу. Споживач зобов`язаний розглянути та підписати вказаний акт у строк, що не перевищує 5 робочих днів, або дати вмотивовану відмову від підписання такого акту у цей же строк. Споживач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на підставі акту приймання-передачі електричної енергії та виставленого постачальником рахунку на оплату, у строк не більше 10 робочих днів, після закінчення розрахункового періоду. Термін дії договору визначено з 01.03.2022 до 31.12.2022.

30.04.2022 ТОВ «Львівгаз збут» було складено акт приймання-передачі електричної енергії до договору №60СВ797-2403-22 від 25.02.2022, відповідно до якого відповідачем у квітні 2022 року було спожито електричну енергію обсягом 4603 кВт/год на суму 15650,16 грн.

31.05.2022 ТОВ «Львівгаз збут» було складено акт приймання-передачі електричної енергії до договору №60СВ797-2403-22 від 25.02.2022, відповідно до якого відповідачем у травні 2022 року було спожито електричну енергію обсягом 4808 кВт/год на суму 16347,16 грн. Вказані акти підписані лише з боку позивача та не містять підпису відповідача.

Також, ТОВ «Львівгаз збут» було виставлено Управлінню освіти відповідні рахунки на оплату електричної енергії №62043904 від 30.04.2024 (за квітень 2022) на суму 15650,16 грн та №62052112 від 31.05.2022 (за травень 2022) на суму 16347,16 грн. Рахунки та акти за період квітня-травня 2022 року позивач направив 10.11.2023 на електронну пошту відповідача, зазначену в договорі - buhuon-ek@ukr.net.

На підтвердження обсягів споживання електричної енергії Управлінням освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації позивачем надано лист АТ «Херсонобленерго» № 20-006589-10 від 22.11.2023, складений у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ «Львівгаз збут», яким було повідомлено обсяги споживання Управлінням освіти електричної енергії за період з 01.04.2022 по 31.05.2022, які покладені на постачальника ТОВ «Львівгаз збут» та складають у квітні 2022 року - 4603 кВт*г, а у травні 2022 року - 4808 кВт*г. Водночас у листі АТ «Херсонобленерго» було зазначено, що Управлінням освіти у період з квітня по травень 2022 року було порушено умови договору про надання послуг з розподілу електричної енергії і не надано покази приладів обліку, внаслідок чого Товариство у спірний період визначало обсяг спожитої електричної енергії розрахунковим шляхом.

Несплата відповідачем заборгованості за період з квітня по травень 2022 року своєчасно та в повному обсязі відповідно до вищевказаного договору стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення вказаної заборгованості, а також 3% річних в розмірі 233,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 352,87 грн.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір. Між цим, ч. 3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Пунктом 5 ч. 2 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема правилами роздрібного ринку.

Частиною 5 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Пунктом 16 ч. 2 статті 3 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах, відповідальності учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, серед іншого, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 45 Закону України «Про ринок електричної енергії», розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Пунктом 8 ст. 46 цього ж закону передбачено, що оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Приписами ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.(ч.ч. 6, 7 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Пункт 3 ч.1 ст.57 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначає, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 ч.3 ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Роздрібний ринок функціонує для задоволення потреб споживачів у електричній енергії та пов`язаних з цим послуг. Учасниками роздрібного ринку електричної енергії є споживачі, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачам (ч. 1 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно ч. 2 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку.

Відповідно до ч. 9 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач сплачує за поставлену йому електричну енергію та надані послуги згідно з умовами договорів, укладених відповідно до правил роздрібного ринку.

В главі 8.6. Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП № 311 від 14.03.2018, передбачений порядок зчитування показів лічильників, встановлених у споживачів. Зокрема, пунктами 8.6.7. - 8.6.9. Кодексу передбачено, що зчитування показів (збір даних) з лічильників у непобутових та колективних побутових споживачів у разі відсутності можливості їх автоматизованого дистанційного зчитування провадиться споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим. Непобутові та колективні побутові споживачі зобов`язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. У разі ненадання споживачем (крім індивідуальних побутових споживачів) звіту про покази лічильників за розрахунковий місяць протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця та за відсутності переданої (зчитаної) з них інформації засобами дистанційного зчитування та передачі даних, а також за відсутності контрольного огляду ЗКО (засобу комерційного обліку) протягом розрахункового місяця обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії за розрахунковий місяць визначається розрахунковим шляхом за значенням середньодобового обсягу споживання.

Пунктом 1.1.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ) передбачено, що електрична енергія (активна) енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.2.1 ПРРЕЕ, на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Згідно до п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку). На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. Електропостачальники зобов`язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та припинення договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку. При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 3.1.6, 3.1.9 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об`єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 4) за усіма точками комерційного обліку на об`єкті (об`єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики.

Пунктами 3.1.7., 3.1.8. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Пунктом 4.3. Правил встановлено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 4.13 ПРРЕЕ передбачено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Положеннями п. 4.21 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно зі строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за договором про закупівлю електричної енергії № 60СВ797-2403-22 від 25.02.2022 у розмірі 31997,32 грн за період постачання з квітня по травень 2022 року, а також стягнення 352,87 грн інфляційних втрат та 233,76 грн 3% річних, нарахованих позивачем у зв`язку з несвоєчасною та неповною оплатою відповідачем наданих послуг з поставленої у спірному періоді електричної енергії.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був укладений договір, чи була поставлена електрична енергія, на яку суму; в які строки і якому розмірі поставлена електрична енергія мала бути оплачена), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи була оплачена поставлена електрична енергія), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником (чи є підстави для нарахування трьох процентів річних).

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України, договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із продажем електричної енергії, здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою №312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг і безпосередньо договором.

При цьому, Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії заборонено бездоговірне та безоплатне споживання електричної енергії.

Відтак, підставою для споживання електричної енергії є наявність укладених договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії та про постачання електричної енергії.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації уклало з ТОВ «Львівгаз збут» договір про закупівлю електричної енергії № 60СВ797-2403-22 від 25.02.2022 шляхом його підписання, а також підписання заяви-приєднання до нього та комерційної пропозиції.

Так, укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання електроенергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

В свою чергу, постачання позивачем відповідачу електроенергії та прийняття цієї електроенергії відповідачем є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити спожиту електроенергією відповідно до умов договору та чинного законодавства шляхом здійснення оплати за фактичними показами засобів обліку електричної енергії згідно виставлених рахунків на оплату вартості спожитої електроенергії.

На підтвердження виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю електричної енергії № 60СВ797-2403-22 від 25.02.2022 ТОВ «Львівгаз збут» було надано суду акти приймання-передачі електричної енергії за квітень-травень 2022 року, а також лист АТ «Херсонобленерго» від 22.11.2023 про обсяги спожитої відповідачем у спірному періоді електричної енергії.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Відповідач згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться за адресою: вул. Морська, буд. 13, м. Херсон, 73000.

Водночас Херсонська міська територіальна громада знаходиться на території, яка згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (із змінами), включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, період тимчасової окупації визначено з 01.03.2022 по 11.11.2022. Аналогічні відомості містяться у наказі Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі ст. 2 Закону №1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 13 Закону №1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Верховний Суд у постанові від 10.03.2026 у справі № 916/3666/22 дійшов висновку про наявність у всіх суб`єктів господарювання, які, у тому числі тимчасово окуповані з 24.02.2022, обов`язку вжити заходів з перереєстрації юридичних адрес на підконтрольну територію України для того, щоб продовжувати свою діяльність на законних підставах. Системний аналіз наведених положень законодавчих та підзаконних актів дає підстави для висновку, що перш за все абзац перший частини другої статті 13 Закону № 1207-VII стосується усіх юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, поширюється також і на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Юридична логіка прийнятого Закону № 1207-VII, яка викладена у положеннях його преамбули, полягає у нормуванні правил поведінки усіх суб`єктів, які проводять, зокрема, публічні закупівлі, та до початку введення в країні воєнного стану провадили свою діяльність на територіях, які нині є тимчасово окупованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону №1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Наведені положення Закону №1207-VII дозволяють господарському суду зробити висновок про заборону здійснення господарської діяльності з переміщення товарів лініями електропередач на тимчасово окуповану територію України.

В процесі вирішення даного спору судом були встановлені підстави для зупинення провадження до перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі також Об`єднана палата) судового рішення у подібних правовідносинах у справі №908/1162/23, висновки щодо застосування норм права у межах якої мають бути застосовані під час вирішення даного спору.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою у межах справи №908/1162/23 було питання застосування ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд постановою від 03.10.2025, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинна редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Херсонської міської територіальної громади є 01.03.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Таким чином Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, застосувавши висновки об`єднаної палати у справі №908/1162/23, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з березня до червня 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію Херсонської області.

Суд зазначає, що на розгляд Об`єднаної палати у межах справи №908/1162/23 було передано питання про відступ від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23. Так, спірним періодом у справі № 910/9680/23 був лютий-серпень 2022 року.

За результатом розгляду справи №908/1162/23 Верховний Суд у постанові від 03.10.2025 залишив постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, а також не знайшов підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23.

Господарський суд в силу положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує зазначені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, а також у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Підсумовуючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону №1207-VII у подібних правовідносинах, господарський суд доходить висновку про необхідність застосування положень Закону до правовідносин сторін у даному спорі з дати тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади, тобто з 01.03.2022, до травня 2022 року.

Відтак, спірний період утворення боргу у цій справі (квітень-травень 2022 року) охоплює час, в який за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача була окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача (Херсонської міської територіальної громади) з 01.03.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також беручи до уваги положення ст. 13-1 Закону №1207-VII, якою встановлено пряму заборону на переміщення товарів лініями електропередач на тимчасово окуповану територію України, суд дійшов висновку, що позивач у спірний період, зокрема з 01.03.2022, не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію, у тому числі електричної енергії відповідачу.

З моменту окупації російськими військами міста Херсона державні органи України втратили контроль над цією територією, що є загальновідомим фактом та не потребує будь-якого нормативного підтвердження. Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що саме відповідач продовжував споживати електричну енергію, починаючи з 01.03.2022.

Отже, позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання електричної енергії відповідачу на тимчасово окуповану територію після 01 березня 2022 року та у квітні - травні 2022 року. Таким чином, враховуючи те, що факт окупації Херсонської міської територіальної громади з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом, враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, господарський суд зазначає, що за даний період відсутні підстави для нарахування заборгованості з надання на окуповану територію послуг, в тому числі і послуг з електропостачання, а відтак відсутні підстави і для нарахування заборгованості за такий період.

З огляду на заборону здійснення господарської діяльності з переміщення товарів лініями електропередач на тимчасово окуповану територію України, яка поширюється на період постачання електричної енергії у даному спорі, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ТОВ «Львівгаз збут» позовних вимог до Управління освіти про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 31997,32 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за поставлену електричну енергію суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способам захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, натомість застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у вигляді пені можливе у разі порушення стороною правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання.

З огляду на встановлення судом відсутності у відповідача зобов`язання з оплати основної заборгованості у сумі 31997,32 грн, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, а також відсутнє порушення виконання відповідачем такого господарського зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування інфляційних втрат та 3% річних, що заявлені до стягнення. Так, виходячи з системного аналізу положень ЦК України, обов`язок сплатити кредитору суму боргу з урахуванням відшкодування кредитору спричинених інфляцією збитків та 3% річних виникає виключно у боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, що в даному випадку відсутнє.

Відтак, відмова суду у задоволенні позовних вимог ТОВ «Львівгаз збут» про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 31997,32 грн має наслідком відмову у задоволенні похідних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 352,87 грн та 3% річних у розмірі 233,76 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених позивачем, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини сторін, з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справах № 908/1162/23 та № 910/9680/23, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 32583,95 грн є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що рішення відбулося не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/592/24 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повне рішення складено 13 серпня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський