Ухвала суду № 138985821, 14.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

м. Київ

14.08.2026Справа № 904/3709/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши заяву стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шериф-Дніпро» (02157, м. Київ, вул. Сосницька, буд. 5, код 43849583) про видачу судового наказу за вимогою до боржника - Фізичної особи - підприємця Бондаревської Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення за Договором № 22668617 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 05.11.2025 року в сумі 40 023,13 грн., а саме 2150,00 грн. боргу, 20 725,57 грн. відшкодування вартості обладнання, 1075,00 грн., 12 900,00 грн. та 2 072,56 грн. штрафних санкцій, 1 100,00 грн. компенсації за здійснення організаційно - технічних заходів та 266,24 грн. судового збору,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Шериф-Дніпро» про видачу судового наказу за вимогою до боржника - Фізичної особи - підприємця Бондаревської Наталії Миколаївни про стягнення за Договором № 22668617 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 05.11.2025 року в сумі 40 023,13 грн., а саме 2150,00 грн. боргу, 20 725,57 грн. відшкодування вартості обладнання, 1 075,00 грн., 12 900,00 грн. та 2 072,56 грн. штрафних санкцій, 1 100,00 грн. компенсації за здійснення організаційно - технічних заходів та 266,24 грн. судового збору.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 року у справі № 904/3709/26 на підставі ч. 1 ст. 27, ч. 5 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справу № 904/3709/26 передано на розгляд судді Селівону А.М.

За приписами ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

У відповідності до приписів ч.1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 148 ГПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Окрім цього, відповідно до п.п. 4 та 5 ч. 2 ст. 150 ГПК України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги; відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Як вбачається з аналізу вищенаведених норм законодавства, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків. Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому достовірними доказами є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.

Отже, зважаючи на принципи наказного провадження та встановлений порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.

Судом враховано, що для задоволення заяви про видачу судового наказу суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, без розгляду справи по суті на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів, які підтверджують безспірність таких вимог. З цією метою, насамперед, необхідно перевірити наявність обставин щодо факту виникнення та настання строку виконання боржником зобов`язання.

Так, в обґрунтування поданої заяви стягувач посилається на порушення боржником укладеного між сторонами Договору № 22668617 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 05.11.2025 року в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг та компенсації за здійснення організаційно - технічних заходів, а також відшкодування вартості обладнання, неповернутого у зв`язку з розірванням договору та стягнення штрафних санкцій, нарахованих за несвоєчасну оплату, прострочення оплати понад 60 календарних днів та несвоєчасне повернення обладання або неоплату його вартості.

Однак, за умови посилання в заяві на припинення надання послуг за Договором з 01.05.2026 року за наслідками відповідного звернення замовника, а також враховуючи п. 3.1.3 Договору, яким передбачене право замовника на дострокове розірвання договору за власним бажанням, попередньо повідомивши про це виконавця письмово за 15 днів до моменту розірвання, товариством у порушення пункту 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу б/н від 19.06.2026 року заявником не додано жодних доказів такого звернення ФОП Бондаревської Н.М. як замовника.

Згідно п. 3.2.18 Договору у разі надання замовнику обладання в користування, вказаного в п. 5 Додатку № 1 до Договору та розірвання даного Договору протягом 18-ти календарних днів з моменту його підписання замовник зобов`язаний сплати на користь виконавця компенсацію за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7, у розмірі 1 100,00 грн. протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту розірвання даного Договору.

При цьому наявна в матеріалах заяви про видачу судового наказу повідомлення - вимога про неналежне виконання зобов`язань за договором та сплату грошових коштів № 20-05/20-21 від 20.05.2026 року, зокрема, про сплату заборгованості в розмірі 2150,00 грн., за умови ненадання суду відповідних документів про розірвання вказаного Договору не можуть свідчити про безспірність вимог стягувача в частині відшкодування вартості обладнання в розмірі 20 725,57 грн., а також компенсації за здійснення організаційно - технічних засобів в сумі 1 100,00 грн.

Таким чином, за висновками суду, заявлена до стягнення сума у розмірі 21 825,57 грн. (20 725,57 грн.+1100,00 грн.) боргу є непідтвердженою, оскільки з матеріалів заяви не вбачається наявності обставин, які зумовили виникнення такої зоборгованості за Договором саме на вказану суму та виходячи зі змісту наданих доказів суд позбавлений можливості визначити підстави та документальне обґрунтування виникнення заборгованості з відшкодування вартості обладнання в розмірі та компенсації за здійснення організаційно - технічних засобів саме у заявленому розмірі.

Також у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З аналізу вказаних норм чинного законодавства випливає, що пеня та штраф не є заборгованістю за договором, а є штрафними санкціями. Вимоги про сплату пені та штрафу у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням, а є заходами відповідальності за порушення зобов`язань, які спрямовані на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Судом враховано, що за загальним правилом при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог стягувачем по суті (п. 7 ч. 1 cт. 155 ГПК України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, та/або встановлення обставин спливу позовної давності щодо заявленої вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов`язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, в тому числі щодо наявності прострочення виконання зобов`язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду прострочення виконання зобов`язання та періоду можливого нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції).

Тобто, для задоволення заяви про видачу судового наказу суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, без розгляду справи по суті на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів, які підтверджують безспірність таких вимог. З цією метою, насамперед, необхідно перевірити наявність обставин щодо факту виникнення та настання строку виконання боржником зобов`язання, а також правомірність та наявність підстав для застосування штрафу.

Однак, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 ГПК України) такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими.

Суд звертає увагу, що хоча положення частини 2 статті 12, частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України не містять такої категорії як "неоспорювана заборгованість", стягненню в наказному провадженню підлягає виключно основна заборгованість, щодо якої відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, тобто грошова заборгованість, підстави виникнення, зміст і розмір якої не ставляться під сумнів сторонами.

При цьому, в контексті наведеного суд зазначає, що законом не передбачено обов`язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що вказані нарахування у вигляді штрафу не підлягають безспірному стягненню на підставі договору, а повинні бути розрахованими з урахуванням факту та періоду прострочення, відтак, такі вимоги не можуть розглядатись в порядку наказного провадження та їх належить розглядати у позовному провадження згідно з розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказ.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ГПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Таким чином, зважаючи на те, що заявником не дотримано вимог, передбачених ст. 150 ГПК України, та не підтверджено виникнення права грошової вимоги саме у заявленій сумі 21 825,57 грн. (20 725,57 грн.+1100,00 грн.), а також вимога про стягнення з боржника 1 075,00 грн. штрафу на підставі п. 5.1.1.1 Договору, 12 900,00 грн. штрафу на підставі п. 5.1.1.3 Договору та 20 72,56 грн. штрафу на підставі п. 5.1.2 Договору не є вимогами, за якими може бути виданий судовий наказ згідно з ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу за заявою ТОВ "ШЕРИФ-ДНІПРО" про стягнення 20 725,57 грн. відшкодування вартості обладнання, 1 075,00 грн., 12 900,00 грн. та 2 072,56 грн. штрафних санкцій, 1 100,00 грн. компенсації за здійснення організаційно - технічних заходів на підставі п.п. 3, 8 ч.1 ст.152 ГПК України.

За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч. 2 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України).

Суд звертає увагу, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст.ст. 147, 148, 150, 152-155 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Шериф-Дніпро» у видачі судового наказу за вимогою до Фізичної особи - підприємця Бондаревської Наталії Миколаївни про стягнення за Договором № 22668617 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 05.11.2025 року 20 725,57 грн. відшкодування вартості обладнання, 1075,00 грн., 12 900,00 грн. та 2 072,56 грн. штрафних санкцій, 1 100,00 грн. компенсації за здійснення організаційно - технічних заходів.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон