Рішення № 138985339, 14.08.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 серпня 2026 року Справа № 903/672/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/672/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Система Фасадів до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуд-2 про стягнення 800276,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2026 в суді зареєстрована позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Система Фасадів до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуд-2 про стягнення 800276,30 грн, в т.ч.: основного боргу - 722 075,90 грн, пені 57 035,84 грн, інфляційних втрат 15 466,24 грн, 3 відсотків річних 5 698,32 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов договору купівлі-продажу №02/01/26 від 02.01.2026 в частині оплати поставленого позивачем товару. Також просить стягнути понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою суду від 14.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду від 14.07.2026 отримав 15.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 103).

Строк для подання відзиву - до 30.07.2026 включно.

17.07.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому не погодився з розміром нарахованих позивачем пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних. Зазначив, що відповідачем при обрахунках пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних кінцевою датою оплати згідно договору зазначена дата фактичної передачі товару згідно видаткової накладної. Тобто Відповідачем, не зважаючи на наявність двох договорів з різними умовами оплати, застосовано виключно 100% передоплату за Товар. Оскільки строк оплати за кожною видатковою накладною невизначений, то не можемо погодитися із зазначеними у позовній заяві періодом прострочення та розміром нарахованих пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних. Як вбачається з актів звірки, доданих до позовної заяви, Відповідач частково сплатив Позивачу за Товар. Позивач не зазначає і не наводить жодних доказів наявності у нього збитків, або настання будь-яких інших негативних наслідків, спричинених простроченням Відповідачем строків оплати за товар по видаткових накладних, зазначених в позовній заяві. Отже, заявлена неустойка не має компенсаційного характеру та не пов`язана з фактичними втратами Позивача.

У вказаному відзиві представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову ТОВ «Система Фасадів» до ТзОВ «Житлобуд-2» в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

21.07.2026 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому заперечив щодо доводів відповідача зазначених у відзиві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначив, що пунктом 3.1 договору №02/01/26 передбачено 100-відсоткову попередню оплату. Зміст цієї умови означає, що обов`язок Покупця здійснити оплату мав бути виконаний до передачі товару. Те, що Продавець, діючи добросовісно та продовжуючи господарську співпрацю, передав товар без фактичного отримання передоплати, не перетворює поставлений товар на безоплатний та не надає Покупцеві права користуватися ним без визначеного строку розрахунку. Таким чином, визначення Позивачем дати фактичної передачі товару як граничної дати, після якої настає прострочення, не порушує прав Відповідача. Навпаки, за договором з умовою попередньої оплати грошове зобов`язання мало бути виконано раніше. Договір № 02/01/26 укладено 02.01.2026 між тими самими сторонами, щодо того самого виду господарських операцій та на продовження усталених відносин з купівлі-продажу товару. Спірна заборгованість, за даними акта звірки та первинних документів, сформована і обліковувалася у 2026 році. Тому Позивач обґрунтовано виходив з того, що поставки, здійснені після укладення нового договору, охоплюються його умовами. Існування раніше укладеного та пролонгованого договору не спростовує застосування пізнішого договору до нових поставок. Відповідач не надав ані листування сторін, ані замовлень, ані платіжних документів, ані інших доказів, які б свідчили, що конкретні поставки товару, що здійснювались в 2026 році сторони відносили виключно до договору від 10.04.2020 року. На думку позивача, розмір пені не є надмірним або каральним.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2020 року між ТОВ «Система фасадів», як (продавець) та ТОВ «Житлобуд-2» (покупець) укладено договір купівлі-продажу товару №10/04/20, за умовами якого продавець зобов`язався передавати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами, визначеними у видаткових накладних, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити такий товар (а.с.6-7).

Відповідно до пункту 3.1 договору № 10/04/20 оплата за товар здійснюється покупцем протягом 30 днів з моменту поставки товару покупцю за видатковою накладною. Днем розрахунку, згідно з пунктом 3.3 договору, є день надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

02 січня 2026 року між ТОВ «Система фасадів», як (ПРОДАВЕЦЬ) та ТОВ «Житлобуд-2» (ПОКУПЕЦЬ) укладено договір купівлі-продажу товару № 02/01/26 (далі Договір) (а.с.8-9).

Відповідно до п. 1.1. договору, продавець зобов`язується протягом терміну дії цього договору передати у власність покупця товар в асортименті (за номенклатурою) та в кількості, зазначеними у накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, а ПОКУПЕЦЬ зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2. Договору, загальний обсяг товару, що продається за цим договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма переданими відповідно до умов цього договору окремими партіями товару.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що ціни на товар визначаються сторонами в накладній на момент передачі партії товару. У випадку здійснення ПОКУПЦЕМ 100% попередньої оплати за партію товару ціни на товари, встановлені ПРОДАВЦЕМ на момент надходження суми попередньої оплати на поточний рахунок ПРОДАВЦЯ, при передачі оплаченої партії товару не змінюються.

Відповідно до п. 2.1. Договору, асортимент (номенклатура), кількість та терміни поставки кожної окремої партії товару погоджуються сторонами у вигляді замовлення (в тому числі і усного).

Згідно п. 2.3. Договору, приймання товару здійснюється ПОКУПЦЕМ відповідно до Інструкцій П-6 та П-7. У разі виявлення невідповідності товару за кількістю або якістю умовам цього договору ПОКУПЕЦЬ зобов`язаний призупинити приймання. Подальше приймання та складання відповідних актів здійснюється за участю представника ПРОДАВЦЯ, якщо ПРОДАВЕЦЬ не надасть письмового дозволу на самостійне приймання товару ПОКУПЦЕМ.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що у разі виявлення невідповідності товару за кількістю або якістю умовам цього договору ПОКУПЕЦЬ має право пред`явити претензії, які повинні бути розглянуті в установленому порядку. У разі проведення приймання товару з порушенням правил, встановлених у цьому договорі, всі вимоги ПОКУПЦЯ задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.2.5. Договору, товар передається покупцю по видаткових накладних, які оформляються на кожну поставку товару. Факт отримання покупцем товару та перехід права власності відбувається шляхом підписання видаткових накладних.

Згідно п. 3.1. Договору, оплата за товар здійснюється ПОКУПЦЕМ шляхом 100 % передоплати. Посилання ПОКУПЦЯ на неотримання ним рахунку не можуть вважатись підставою для звільнення від зобов`язань по оплаті партії Товару або зміни терміну виконання таких зобов`язань.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розрахунок проводиться у гривнях шляхом перерахування суми вартості товару на поточний рахунок ПРОДАВЦЯ. За погодженням сторін ПОКУПЕЦЬ має право проводити розрахунок (повністю або частково).

Відповідно до п. 3.3. Договору, днем розрахунку вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок ПРОДАВЦЯ.

Згідно п. 3.5. Договору, у випадку наявності заборгованості ПОКУПЦЯ за декілька партій (по декільком накладним) поставленого йому товару, сплачені ПОКУПЦЕМ грошові кошти зараховуються ПОСТАЧАЛЬНИКОМ в погашення заборгованості по накладним в порядку черговості їх оформлення починаючи з найдавнішої незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні ПОКУПЦЯ на оплату.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що покупець сплачує за поставлений товар за договірними цінами, які погоджуються Сторонами при замовленні кожної окремої партії товару, та фіксуються у накладних.

Відповідно до п. 6.1. Договору, за невиконання (неналежне виконання) умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Згідно п. 6.2. Договору, у разі затримки оплати товару, ПОКУПЕЦЬ на вимогу ПРОДАВЦЯ сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період простроченая платежу та штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої протягом заборгованості, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у разі затримки поставки товару, ПРОДАВЦЬ на вимогу ПОКУПЦЯ сплачує йому штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої протягом затримки поставки товару, від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Відповідно до п. 8.1. Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2026р. Договір автоматично пролонговується на тих самих умовах на 12-місячний період за відсутності заперечень Сторін про це за 15 днів до дати закінчення його дії, без обмеження кількості таких пролонгацій.

Згідно п. 9.3. Договору, сторони домовилися, що усі рахунки-фактури, видаткові накладні (товарно-транспортні накладні), а також інші документи складені Сторонами під час дії цього Договору, стосуються виключно цього Договору і дійсні в межах цього Договору.

На виконання умов Договору позивачем за період з 05.01.2026 по 05.06.2026 виставлено відповідачу рахунки на оплату, як підставу для здійснення попередньої оплати покупцем (а.с.70-28).

На виконання умов Договору Позивачем було поставлено Відповідачу Товару на загальну суму 1143674,32 грн за період з 05.01.2026 по 11.06.2026, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 19 від 05.01.2026 на суму 79931,33грн; № 91 від 11.03.2026 на суму 42600 грн; № 108 від 19.03.2026 на суму 12780грн; № 113 від 23.03.2026 на суму 10800 грн; № 118 від 24.03.2026 на суму 127759,02 грн; № 119 від 24.03.2026 на суму 52498,80 грн; № 145 від 01.04.2026 на суму 25560 грн; № 148 від 03.04.2026 на суму 8520 грн; № 157 від 08.04.2026 на суму 28261,32 грн; № 192 від 22.04.2026 на суму 116750,98 грн; № 238 від 08.05.2026 на суму 34344 грн; № 239 від 08.05.2026 на суму 42600 грн; № 241 від 11.05.2026 на суму 67042,87грн; № 244 від 11.05.2026 на суму 25459,20 грн; № 253 від 12.05.2026 на суму 385334,40 грн; №302 від 28.05.2026 на суму 40832,40 грн; № 357 від 11.06.2026 на суму 42600 грн (а.с.10-19).

Відповідачем за період з 05.01.2026 по 11.06.2026 здійснено оплати на загальну суму 1535233,77 грн згідно платіжних інструкцій: платіжна інструкція № 1022 на суму 25 560,00 грн; платіжна інструкція № 64 на суму 30 000,00 грн; платіжна інструкція № 50 на суму 42 645,12 грн; платіжна інструкція № 56 на суму 10 000,00 грн; платіжна інструкція № 17 на суму 100 000,00 грн; платіжна інструкція № 1051 на суму 8 520,00 грн; платіжна інструкція № 96 на суму 72 380,46 грн; платіжна інструкція № 1067 на суму 28 261,32 грн; платіжна інструкція № 1568 на суму 20 000,00 грн; платіжна інструкція № 1577 на суму 34 344,00 грн; платіжна інструкція № 1986 на суму 20 000,00 грн; платіжна інструкція № 1637 на суму 30 528,00 грн; платіжна інструкція № 1598 на суму 47 042,87 грн; платіжна інструкція № 1596 на суму 42 600,00 грн; платіжна інструкція № 1597 на суму 25 459,20 грн; платіжна інструкція № 2014 на суму 22 600,00 грн; платіжна інструкція № 1660 на суму 385 334,40 грн; платіжна інструкція № 1654 на суму 10 000,00 грн; платіжна інструкція № 210 на суму 20 000,00 грн; платіжна інструкція № 241 на суму 64 320,00 грн; платіжна інструкція № 229 на суму 41 617,20 грн; платіжна інструкція № 11/03/2026 на суму 42 600,00 грн; платіжна інструкція № 877 на суму 127 759,02 грн; платіжна інструкція № 311 на суму 50 000,00 грн; платіжна інструкція № 1234 на суму 50 000,00 грн; платіжна інструкція № 1317 на суму 66 750,98 грн; платіжна інструкція № 911 на суму 15 000,00 грн; платіжна інструкція № 934 на суму 23 580,00 грн; платіжна інструкція № 964 на суму 37 498,80 грн; платіжна інструкція № 1898 на суму 40 832,40 грн (а.с. 34-48).

09.06.2026 позивачем на адресу відповідача надсилалась претензія щодо сплати заборгованості, яка отримана відповідачем 12.06.2026 (а.с.87-88). Відповіді на вказану претензію на адресу суду не надходило.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Система фасадів» та ТОВ «Житлобуд-2» за період з 01.01.2026 по 13.05.2026, початкове сальдо заборгованості покупця становило 1 113 635,35 грн, обороти за період по дебету становили 1060241,92грн, обороти по кредиту -1451801,37грн, а кінцеве сальдо заборгованості на користь ТОВ «Система фасадів» становить 722 075,90 грн (а.с.89).

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 722075,90 грн.

Відповідно до ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою Відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.

Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Відтиск печатки є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Рахунки на оплату та видаткові накладні складені починаючи з 05.01.2026, тобто після укладення договору № 02/01/26 від 02.01.2026 та під час його дії. При цьому договором №02/01/26 від 02.01.2026 сторони прямо погодили (п.9.3. Договору), що всі рахунки-фактури, видаткові накладні (товарно-транспортні накладні), а також інші документи, складені сторонами під час дії цього договору, стосуються виключно цього договору і є дійсними в його межах.

Заборгованість відповідача за поставлений товар становить 722075,90 грн, підтверджена матеріалами справи, відповідачем неоспорена, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 15466,24 грн. інфляційних втрат та 5698,32 грн 3% річних, а також пеню в розмірі 57035,84 грн по кожній видатковій накладній окремо, відповідно до п.п. 6.2, 6.3. Договору.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по 3% річних, інфляційних втратах та пені, суд дійшов висновку, що правомірними є нарахування та підлягають стягненню з відповідача:

- інфляційні втрати в сумі 15466,24 грн.

- 3% річних в сумі 5698,32 грн.

- пеня в сумі 57035,84

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Контррозрахунку нарахування пені та інфляційних втрат відповідачем не подано.

Вирішуючи питання щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Щодо зменшення 3% річних та інфляційних втрат, судом враховано наступне.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити майнові інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Порушення відповідачем умов спірного договору є підставою для нарахування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України платежів. Вказані обставини не звільняють відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

У постанові від 20.02.2023 у справі №910/15411/21 Верховний суд зазначив наступне:

« 24. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

25. Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

26. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

27. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг ).»

Крім того відповідач покликаючись на норми матеріального права жодним чином не обґрунтовує в чому полягає невиправдана обтяжливість та непосильність нарахованих позивачем трьох відсотків річних та інфляційних та яким чином нараховані суми не відповідають принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС у справі №903/602/24 від 02.07.2025.

На підставі викладеного, судом не встановлені правові підстави для зменшення інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з чим клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву в частині зменшення пені на 50%, судом враховано наступне.

Відповідач доводить, що дії позивача щодо нарахування неустойки та заявлений до стягнення їх розмір не відповідає вказаним принципам. Як вбачається з актів звірки, доданих до позовної заяви, Відповідач частково сплатив Позивачу за Товар. Позивач не зазначає і не наводить жодних доказів наявності у нього збитків, або настання будь-яких інших негативних наслідків, спричинених простроченням Відповідачем строків оплати за товар по видаткових накладних, зазначених в позовній заяві. Отже, заявлена неустойка не має компенсаційного характеру та не пов`язана з фактичними втратами Позивача.

Разом з цим, судом враховано, що пунктами 6.2., 6.3. Договору, у разі затримки оплати товару, ПОКУПЕЦЬ на вимогу ПРОДАВЦЯ сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період простроченая платежу та штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої протягом заборгованості, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати. Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у разі затримки поставки товару, ПРОДАВЦЬ на вимогу ПОКУПЦЯ сплачує йому штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої протягом затримки поставки товару, від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Разом з тим, судом враховано, що сума нарахованої пені становить 57 035,84 грн, тоді як сума основного боргу 722 075,90 грн, тобто пеня становить близько 7,90 % від суми непогашеного зобов`язання. При цьому часткове здійснення відповідачем оплат є лише частковим виконанням простроченого грошового зобов`язання та саме по собі не свідчить про наявність виняткових обставин, які б зумовлювали необхідність зменшення розміру пені. Пеню нараховано не у довільному чи підвищеному розмірі, а в межах подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто законодавчо встановленої максимальної межі відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання між суб`єктами господарювання.

Крім того, відповідач протягом тривалого часу користувався поставленим товаром та грошовими коштами позивача, не здійснивши повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар. Водночас заявлене відповідачем зменшення пені на 50 % має довільний характер, оскільки відзив не містить належного обґрунтування того, чому саме такий розмір зменшення є справедливим та співмірним встановленим обставинам, а не інший.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для зменшення пені на 50% за необгрунтованістю.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 800276,30 грн, в т.ч.: основного боргу - 722 075,90 грн, пені 57035,84 грн, інфляційних втрат 15 466,24 грн, 3% річних 5 698,32 грн

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 12 004,14 грн відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Щодо заперечень відповідача зазначених у відзиві.

Наведені відповідачем доводи про неможливість визначити, до якого саме договору поставки належать спірні видаткові накладні, у зв`язку з відсутністю у них посилання на номер та дату відповідного договору, не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості позовних вимог.

Як уже встановлено судом, спірні рахунки на оплату та видаткові накладні складені починаючи з 05.01.2026, тобто після укладення договору № 02/01/26 від 02.01.2026 та під час його дії. При цьому договором № 02/01/26 від 02.01.2026 сторони прямо погодили (п.9.3. Договору), що всі рахунки-фактури, видаткові накладні (товарно-транспортні накладні), а також інші документи, складені сторонами під час дії цього договору, стосуються виключно цього договору і є дійсними в його межах.

Крім того, зазначений договір укладено між тими самими сторонами, щодо того самого виду господарських операцій. Спірна заборгованість, як убачається з первинних документів та акта звірки взаєморозрахунків, сформована за результатами господарських операцій, здійснених та облікованих сторонами у 2026 році, після укладення договору № 02/01/26 від 02.01.2026.

Існування раніше укладеного договору № 10/04/20 від 10.04.2020 саме по собі не свідчить про те, що всі наступні господарські операції між сторонами здійснювалися на його виконання. Наявність у сторін попереднього договору не виключає укладення ними нового договору щодо того самого виду господарських операцій та здійснення на його виконання нових поставок.

Таким чином, з урахуванням дат укладення договорів, дат складення рахунків на оплату та видаткових накладних, періоду формування спірної заборгованості, змісту пункту 9.3 договору № 02/01/26 від 02.01.2026 та фактичної поведінки сторін, суд доходить висновку, що спірні поставки здійснювалися на виконання саме договору № 02/01/26 від 02.01.2026.

Відсутність у видаткових накладних окремого посилання на номер та дату договору не спростовує цього висновку. Видаткові накладні містять відомості, що дають змогу ідентифікувати сторони, дату, зміст, обсяг та вартість кожної господарської операції, а відповідач не заперечує факту отримання товару, підписання відповідних документів та існування основної заборгованості. При цьому зазначення у таких документах формулювання «Договір по рахунках» не свідчить про відсутність договірної підстави поставки та не припиняє обов`язку відповідача оплатити фактично отриманий товар.

Отже, доводи відповідача про неможливість визначити договірну підставу спірних поставок є необґрунтованими та спростовуються як прямою умовою пункту 9.3 договору №02/01/26 від 02.01.2026, так і сукупністю обставин фактичного виконання сторонами договірних відносин.

Заперечення відповідача стосувалися переважно стягнення нарахованих позивачем пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За таких обставин встановлення судом того, що спірні поставки здійснювалися на виконання договору № 02/01/26 від 02.01.2026, яким передбачено 100% попередня оплата (п.3.1. Договору) спростовує доводи відповідача про неможливість визначити умови, на яких виник та виконувався його обов`язок з оплати отриманого товару. Відповідно, посилання відповідача на наявність договору № 10/04/20 від 10.04.2020 та відсутність його номера у видаткових накладних не спростовують встановленого судом факту прострочення виконання грошового зобов`язання та не ставлять під сумнів правомірність стягнення визначених судом сум пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Крім того, відповідач, заперечуючи проти заявлених нарахувань, не подав контррозрахунку пені, інфляційних втрат або трьох процентів річних, не зазначив конкретних арифметичних помилок у розрахунках позивача та не вказав, яку саме суму вважає правильною. Саме по собі загальне висловлення незгоди з розрахунком не спростовує поданого позивачем розрахунку.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи, судом враховано наступне.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наступними документами:

- договір про надання правничої допомоги №25 від 01.07.2026;

- акт приймання-передачі послуг №1, наданих на підставі договору про надання правничої допомоги №25 від 01.07.2026;

- платіжна інструкція №2334 від 10.07.2026;

- ордер серія АС №1195200 від 10.07.2026.

За умовами договору про надання правової допомоги №25 від 01.07.2026, предметом даного договору є надання Клієнту правової інформації. консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правив характеру, спрямованих па забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню у разі порушення; представництво за дорученням Клієнта інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, кримінального, адміністративного та конституційного судочинства, державній виконавчій службі, а також в будь-яких підприємствах, установах, організаціях, органах державної влади, в правоохоронних органах, інших державних органах та перед фізичними особами.

Відповідно до п.2.4. договору про надання правової допомоги адвокат має право, зокрема:

- представляти і захищати права, свободи та інтереси Клієнта у суді, державній виконавчій службі, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах. її установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

- ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання Договору документами та матеріалами, крім тих, шо містять інформацію з обмеженим доступом;

- складати, підписувати від імені Клієнта заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

- збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об`єднань, а від громадян - за їх згодою.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання правової допомоги, гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.

Згідно п. 3.2. договору про надання правової допомоги, розмір гонорару в кожному конкретному випадку узгоджується Сторонами додатково на основі розрахунку, що зазначений в Додатках до цього Договору.

Пунктом 3.4 договору про надання правової допомоги, факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

Відповідно до п. 3.5.Клієнт сплачує Адвокату гонорар протягом З (трьох) робочих днів з моменту підписання Сторонами Додатку, в якому визначається конкретизований перелік послуг Адвоката та розмір винагороди за ці послуги.

Згідно п. 3.6. договору про надання правової допомоги, гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката.

10.07.2026 Клієнтом ТОВ Система Фасадів було сплачено 15000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2334.

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 правова позиція, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

В наступному ці висновки послідовно було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (№ в ЄДРСР 87951334) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто, критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Разом з тим, акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 вказує, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону. Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з результатів вирішення спору, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в суді в у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2» (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Конякіна, 16Б, код ЄДРПОУ 01274350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Фасадів» (Волинська обл., Луцький р-н, с. Рованці, вул. Привітна, 54, код ЄДРПОУ 41017686, ІВАN: НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») 800 276,30 грн (вісімсот тисяч двісті сімдесят шість грн 30 коп), в.т.ч. 722075,90 основного боргу, 57 035,84 грн пені, 15 466,24 грн інфляційних втрат та 5 698,32 грн 3% річних, а також 12 004,14 грн (дванадцять тисяч чотири гривні, 14 коп) витрат по сплаті судового збору та 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 14.08.2026.

Суддя І. О. Гарбар