Рішення № 138985338, 11.08.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 серпня 2026 року Справа № 903/454/26

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача (заявника): Виж А.А.

від відповідача: Пивовар В.В., Сезьомін І.В. - керівник

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/454/26 за позовом Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про визнання недійсним односторонній правочин,

В С Т А Н О В И В:

08.05.2026 представниця Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни сформувала в системі Електронний суд позов до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки, в якому просить:

1. Визнати недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки №8 від 18.04.2026 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01 листопада 2024 року.

2. Витребувати у Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки повідомлення №8 від 18.04.2026 та акту приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

3. Стягнути з Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки на користь фізичної особи-підприємця Костецької Анни Рафалівни судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що зважаючи на повне виконання позивачем, як Орендарем, свої зобов`язань визначених в умовах Договору оренди, у відповідача відсутнє право на одностороннє дострокове припинення договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024.

Ухвалою суду від 13.05.2026 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано відповідача не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду повідомлення №8 від 18.04.2026 та акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

02.06.2026 представник відповідача подав до суду оригінал повідомлення №8 від 18.04.2026 та акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

02.06.2026 представник відповідача сформував в системі Електронний суд відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивач намагається ввести суд оману, оскільки договір, який підписаний між позивачем не відповідачем містить наступне формулювання: «За користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 40 000-00 (сорок тисяч) гривень. Орендна плата може змінюватись Орендодавцем раз у квартал у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг». В оригінальному договорі погодженому та підписаному сторонами немає й ніколи не було «маленької деталі»: формулювання «за згодою сторін».

Із зазначених положень договору слідує, що значний обсяг обов`язків орендодавця, які впливають на визначення розміру орендної плати, кореспондують з його правом раз у квартал змінювати розмір орендної плати у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг. При цьому, умова за якої відповідач може змінити розмір орендної плати є чіткою, безальтернативною та від нього не залежить. Також підвищення орендної плати не створює для відповідача жодної додаткової вигоди.У договорі передбачено право зміни орендної плати орендодавцем, без погодження сторін, саме з огляду на те, що умова необхідності підвищення орендної плати має об`єктивний характер. Очевидно, якби договором передбачалася можливість збільшення орендної плати лише за згодою сторін, то збільшення було б неможливим через небажання орендаря. Звертає увагу, що договір було укладено 01.11.2024, а перша та єдина зміна вартості оренди відбулася лише 01.03.2026, тобто через 16 місяців, або через 5 кварталів. Очевидно, що за цей час фактори, які впливають на визначення для орендодавця вартості орендної плати змінилися. Саме тому відповідачем було надіслано лист позивачу від 09.02.2026 № 2 у якому вказувалося про необхідність, вперше за час дії договору, збільшення орендної плати. При цьому, у повідомленні йшлося про суттєве зростання витрат, а саме: - водопостачання та водовідведення на 16%;- послуги теплозабезпечення на 7%;- послуги електропостачання на 37% (8.45 грн за кВт/год за жовтень 2025 року проти 11.65 грн за кВт /год за березень 2026 року). Поряд із цим, зауважує, що обов`язку обґрунтування необхідності збільшення орендної плати договір не містить. Додатково зауважує, що при укладенні договору вартість орендної плати в розмірі 40 000 грн також не підтверджувалася певними числовими обґрунтуваннями.

У відповідь на лист відповідача про збільшення орендної плати ФОП Костецька А. Ф. листом від 27.02.2026 повідомила, що не погоджується з пропозицією з огляду на необґрунтоване збільшення розміру орендної плати та запропонувала надати ґрунтовне рішення колегіального органу Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про збільшення розміру орендної плати з відповідними підтверджуючими документами по оплаті комунальних послуг. У подальшому відповідач листами від 24.02.2026 № 3 та від 03.03.2026 № 4 повторно виказав прохання про необхідність здійснення орендної плати в новому розмірі й наголосив, що право на збільшення орендної плати передбачено п. 4.1 договору. Позивач надіслала лист від 31.03.2026 у якому, всупереч вимогам договору, запропонувала визначити збільшення орендної плати для прикладу на певний відсоток інфляції раз на один рік про що згадується в абз. 3 стор. 3 позову. З огляду на невиконання орендарем умов договору, що мало вияв у несплаті орендної плати, орендодавцем було надіслано лист від 18.04.2026 № 8 у якому повідомлено про розірвання договору. Також у листі вказувалося, що позивача неодноразово повідомлялося про зміну орендної плати та наявність заборгованості. У зв`язку з невиконанням фінансових зобов`язань договір підлягає розірванню. Однак, позивач всупереч чіткості позиції відповідача продовжувала надсилати листи у яких не визнавала розірвання договору та пропонувала свої варіанти зміни вартості орендної плати

03.06.2026 зареєстровано заяву Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову, в якому просить суд:

1.Вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти і науки, а також будь-яким іншим особам, що діють за її дорученням, укладати з будь-якими третіми особами правочини та вчиняти будь-які дії щодо здачі в оренду (суборенду), підписувати акти та будь-які інші документи щодо нежитлових приміщень, згідно Договору нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01 листопада 2024 року, які знаходяться за адресою: Волинська область, вул.Незалежності,94 на першому поверсі, позначаються чорними лініями на Плані Приміщення, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною (Додаток 2 до Договору) до набрання законної сили рішення, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви у судовій справі №903/454/26.

2.Заборонити Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти і науки, а також будь-яким іншим особам, що діють за її дорученням, до набрання рішення законної сили яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви у судовій справі №903/454/26, вчиняти дії, спрямовані на обмеження фізичній особі-підприємцю Костецькій Анні Рафалівні можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності нежитлових приміщень, згідно Договору нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01 листопада 2024 року, які знаходяться за адресою: Волинська область, вул.Незалежності,94 на першому поверсі, що позначаються чорними лініями на Плані Приміщення, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною (Додаток 2 до Договору).

3.Стягнути судовий збір за подання заяви про забезпечення позову з Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки на користь фізичної особи-підприємця Костецької Анни Рафалівни.

Ухвалою суду від 04.06.2026 заяву Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову призначено до розгляду в судовому засіданні на 09 червня 2026 о 10:00 год.

04.06.2026 представниця позивача сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій просить позов задовольнити, оскільки позивач у строки визначені у п.4.2. Договору, зокрема щомісячно до 25 числа поточного місяця сплачує суму орендної плати на банківський рахунок Орендодавця. На дату написання листа 18.04.2026 остаточний строк оплати визначений у п.4.2. Договору не настав, відповідно сума орендної плати за квітень 2026 року сплачена 23.04.2026, що засвідчує платіжна інструкція №11 від 23.04.2026. Навіть зважаючи на таку умову відповідача, зі сторони позивача, як Орендаря, на дату отримання повідомлення №8 від 18.04.2026 про розірвання договору не було допущено систематичної та повної несплати суми орендної плати. За умовою визначеною в п.10.4 Договору оренди, Договір оренди не може бути достроково припинений за ініціативою Орендодавця у разі повного виконання Орендарем умов Договору. Зважаючи на вказане відповідачем при односторонньому розірванні Договору оренди було порушено визначені у пункті 10.4. Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2026 та наступні норми чинного законодавства.

Позивач доводить, що у даному випадку відповідач в порушення умов Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 при належному виконанні позивачем своїх зобов`язань неправомірно в односторонньому порядку розірвано зазначений Договір оренди. В даному випадку, оскаржуваний правочин, оформлений листом Ковельської міської організації профспілки працівників освіти і науки №8 від 18.04.2026 стосується одностороннього розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 з підстав порушення його умов контрагентом, а відтак, має відповідати насамперед приписам п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України , яка передбачає можливість одностороннього розірвання договору, якщо це встановлено договором або законом, у разі порушення іншою особою взятих на себе зобов`язання за таким договором.

Позивач зазначає, що у Договорі оренди було визначено фіксовану суму щомісячної орендної плати та що сторони домовились, що комунальні та експлуатаційні послуги, пов`язані з утриманням/користуванням Приміщення, входять до складу орендної плати. Обґрунтовую розмір збільшення орендної плати відповідач до відзиву на позовну заяву надав відповіді ТОВ «Волиньелектрозбут», КП «Ковельводоканал», ПТМ «Ковельтепло», при цьому у переписці із позивачем, яка додана до позовної заяви, зокрема у листах №2 від 09.02.2026, №3 від 24.02.2026, №4 від 03.03.2026 не обґрунтував розмір збільшення орендної плати з посиланням на вказану інформацію. При цьому надана листом №21 від 26.05.2026 аналітика відповідача щодо вартості споживання електроенергії в розрізі місяців вказує, що вартість електропостачання формується ринковою політикою у даній сфері та носить сезонний характер, зокрема взимку тариф більший, а влітку менший, відповідач же посилається на вартість пікових місяців де найвища ціна зумисно замовчуючи місяці з нижчою вартістю. Також посилання на зростання вартості теплопостачання після закінчення опалювального сезону взагалі є недоречним. Також, проводячи аналітику таких витрат на комунальні послуги, відповідачем не враховуються ті обставини, що позивачу, згідно Договору оренди, передано в користування лише частину нежитлового Приміщення, яке відповідно до Свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 30.10.2002 серія АБ №26094 належить Ковельській міській організації професійної спілки працівників освіти і науки, про що засвідчує План Приміщення, який додається до Договору (Додаток №2), відповідно позивач не може відшкодовувати всі комунальні послуги, пов`язані з утриманням /користуванням загальної площі належного на праві власності відповідачу Приміщення.

05.06.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заяву, в якій просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, оскільки заява є необґрунтованою, такою, що фактично за своєю вимогою підмінює вирішення спору по суті. Вважає, що вимоги про забезпечення позову є нерелевантними позовним вимогам й сформовані поза ними (є більшими). Забезпечення позову й майбутнє набрання чинності судових рішень про відмову у задоволенні позову створить обмеження прав відповідача на період розгляду справи й безповоротні негативні наслідки.

08.06.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» наступні документи:

1.Заперечення (на відповідь на відзив), в яких вказав, що у договорі не передбачено підстав для припинення договору про які вказує позивач: допущення систематичної та повної несплати суми орендної плати. Згідно п. 10.4 договору він не може бути достроково припинений у разі повного виконання орендарем. Позивач цитує нерелевантні висновки Верховного Суду, адже вони стосуються застосування ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, відносно розірвання договору у судовому порядку при істотному порушенні його умов однією із сторін, коли умовами договору його одностороннє припинення не передбачено. У нашому випадку припинення договору з ініціативи орендодавця встановлено у ньому. Доводить, що необхідність збільшення розміру орендної плати через 16 місяців після укладення договору мала вимушений характер й метою чого є забезпечення збереження балансу інтересів сторін, який існував на момент вступу у правовідносини.

2. Клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Пивовар В. В. представник відповідача Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки не зможе взяти участь у згаданому судовому засіданні з огляду на необхідність забезпечення захисту інтересів Фермерського господарства «Соломія плюс» та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки у провадженнях про порушення митних правил засідання у яких призначено на 10:00 та 11:00 відповідно 09.06.2026 у Волинській митниці. На підтвердження зазначеного долучив листи виклики.

Ухвалою суду від 09.06.2026 в задоволенні заяви Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни про забезпечення позову у справі №903/454/26 за позовом Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про визнання недійсним односторонній правочин, відмовлено.

Протокольною ухвалою від 09.06.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 07.07.2026 об 12:00 год.

06.07.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання, в якому просить суд:

1. Повернутись до розгляду справи № 903/454/26 на стадію підготовчого провадження.

2. Долучити до матеріалів справи копію листа ФОП Обудьонова І. В. з додатком від 10.06.2026 № 1.

3. Витребувати у позивача оригінал договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2024 № КМО/2024 для дослідження.

Протокольною ухвалою від 07.07.2026 суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача щодо повернення до стадії підготовчого провадження; залишив без розгляду клопотання в частині долучення до матеріалів справи копію листа ФОП Обудьонова І.В. з додатком від 10.06.2026; задоволив клопотання представника відповідача в частині витребування у позивача оригіналу договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2024. Оголосив перерву в судовому засіданні до 04.08.2026 об 11:45 год.

В судовому засіданні представник позивача та відповідача подали до суду оригінали договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024.

Протокольною ухвалою від 04.08.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 11.08.2026 о 11.15 год.

В судовому засіданні представниця позивача просила суд позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні позову.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 01 листопада 2024 року між фізичною особою-підприємець Костецькою Анною Рафалівною (надалі Орендар, позивача) та Ковельською міською організацією професійної спілки працівників освіти і науки (надалі Орендодавець, відповідач) укладений Договір оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 (надалі - Договір або Договір оренди).

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. Договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду (тимчасове платне користування) нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Волинська область, вул.Незалежності,94 на першому поверсі, які позначаються чорними лініями на Плані Приміщення, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною (надалі Приміщення).

Згідно з п. п. 2.1. Договору оренди передача Приміщення в оренду і повернення Приміщення Орендодавцю здійснюється Сторонами (представниками Сторін) на підставі двохстороннього Акту приймання-передачі.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що строк оренди складає 35 (тридцять п`ять) календарних місяців. Обчислення строку оренди починається з 01 листопада 2024 року по 30 вересня 2027 року (в редакції позивача).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що строк оренди складає 35 (тридцять п`ять) календарних місяців. Обчислення строку оренди починається з 01 листопада 2024 року по 30 вересня 2028 року (в редакції відповідача).

У пункті 4.1. Договору передбачено, що Орендар за користування об`єктом оренди сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень. Орендна плата може змінюватись Орендодавцем раз у квартал у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг за згодою сторін (в редакції позивача).

У пункті 4.1. Договору передбачено, що Орендар за користування об`єктом оренди сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень. Орендна плата може змінюватись Орендодавцем раз у квартал у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг (в редакції відповідача).

Встановлений в п.4.1. Договору платіж сплачується Орендарем на рахунок Орендодавця в гривнях щомісячно до 25 числа поточного місяця на банківський рахунок Орендодавця, за реквізитами, зазначеними в цьому Договорі (п.4.2. Договору).

Відповідно до п.4.3. Договору Сторони домовились, що комунальні та експлуатаційні послуги, пов`язані з утриманням/користуванням Приміщенням, входять до складу орендної плати.

Відповідно до п.5.1.3., п.5.1.4., п.5.1.7. договору, Орендодавець зобов`язаний не здійснювати дії, що можуть мати наслідки обмеження Орендаря у користуванні цим Приміщенням, забезпечити безперешкодне використання Орендарем Приміщення на умовах цього договору, оплачувати усі обов`язкові комунальні платежі та податки на нерухомість та по земельній ділянці, на якій розташоване Приміщення, за винятком тих, обов`язок по сплаті яких покладений на Орендаря цим Договором.

Згідно п.6.1., п.6.1.2 Договору, Орендар зобов`язаний використовувати Приміщення за його цільовим призначенням та своєчасно здійснювати сплату орендної плати та інших платежів, передбачених цим Договором.

У п.10.1. Договору визначено, що цей Договір вступає в дію з 01 листопада 2024 року і діє на строк вказаний у Договорі, а в частині платежів до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору у строк передбачений п.10.4 Договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, що передбачені п.3.1. Договору.

Сторони не мають права відмовитись від цього Договору, крім випадків, передбачених цим Договором ( п.10.2. Договору).

У п.10.3. Договору вказано перелік підстав, коли дія цього Договору припиняється: у випадку повного невиконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п.п.10.3.2); у випадку ліквідації Орендаря (п.п..10.3.3.), у випадку загибелі (знищення) Приміщення (п.п.10.3.4.).

Згідно п.10.4 Договору, Договір оренди не може бути достроково припинений за ініціативою Орендодавця у разі повного виконання Орендарем умов Договору.

На виконання вимог п. 2.2 Договору оренди, 01 листопада 2024 року між сторонами Договору оренди був підписаний Акт прийому-передачі нежитлового приміщення, за яким Орендодавець передав Орендарю, а Орендар прийняв у Орендодавця у тимчасове володіння і користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Волинська область, м.Ковель, вул.Незалежності,94 (перший поверх згідно Додатку 2).

Отже, з 01 листопада 2024 року відповідачем були передані у володіння та користування позивачу зазначені у Договорі оренди нежитлові приміщення у строк та на умовах визначених Договором оренди.

Позивач доводить, що у лютому 2026 року відповідач надіслав позивачу лист №2 від 09.02.2026 у якому повідомив, що з дати укладення Договору оренди витрати на утримання приміщення суттєво зросли, а саме:

- водопостачання та водовідведення на 16%;

- послуги теплозабезпечення на 7%;

- послуги електропостачання на 37% (8.45 грн за кВт/год за жовтень 2025 року проти 11.65 грн за кВт /год за березень 2026 року). Також до даного листа додав проект додаткової угоди №1 від 01.03.2026 до Договору оренди №КМО/2024 від 01.11.2024 у якому вказано змінити редакцію п.4.1. Договору оренди та викласти в наступній редакції: «За користування об`єкту оренди Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 49 000грн. Орендна плата може змінюватись орендодавцем раз у квартал у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг».

У відповідь на вказаний лист ФОП Костецька А.Ф. листом від 27.02.2026 повідомила відповідача, що не погоджується із пропозицією відповідача у зв`язку із необґрунтованістю збільшення розміру орендної плати та запропонувала надати обґрунтоване рішення колегіального органу Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про збільшення розміру орендної плати з відповідними підтверджуючими документами по оплаті комунальних послуг.

В подальшому відповідач листами №3 від 24.02.2026, №4 від 03.03.2026 не обґрунтував розмір збільшення орендної плати, а лише вдався до тактики тиску на позивача зауважуючи, що у разі незгоди з оновленим розміром орендної плати сторони мають право ініціювати дострокове розірвання Договору відповідно до його умов, проте так і не зрозуміло, яким пунктом договору керувався відповідач при такому формулюванні.

Позивач у відповідь на зазначені листи відповідача листом від 31.03.2026 повторно зауважила, що відповідачем так і не надано обґрунтовану відповідь щодо розміру підняття орендної плати, при цьому у даному листі вказала, що не відмовляється про перегляд розміру орендної плати, однак пропонує визначити збільшення орендної плати для прикладу на певний відсоток інфляції раз на один рік.

18.04.2026 відповідач надіслав позивачу повідомлення оформлене листом №8 від 18.04.2026 про одностороннє розірвання договору оренди №КМО/2024 від 01.11.2024, до якого також додано акт приймання-передачі приміщення від 30.04.2026.

У вказаному повідомленні відповідач вказав, що причиною одностороннього розірвання договору є невиконання фінансових зобов`язань договору по оплаті орендної плати, заборгованість по якій на думку відповідача становить 58 тис.грн, в т.ч. 9 тис.грн за березень 2026р., 49 тис.грн за квітень 2026р.

Ознайомившись із даним листом позивач направила на поштову адресу відповідача лист від 01.05.2026, у якому позивача вказала, що повністю не погоджуюсь із викладеним у листі повідомленням, оскільки вказані у листі повідомленні підстави не відповідають дійсним обставинам та умовам одностороннього розірвання договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024.

При цьому у відповіді позивачем зауважено, що вона не підписувала надіслану Ковельською міською організацією профспілки працівників освіти і науки листом №2 від 09.02.2026 додаткову угоду №1 від 01.03.2026 до договору оренди №КМО/2024 від 01.11.2024 у запропонованій Орендодавцем редакції п.4.1 основного Договору про зміну розміру орендної плати з 40 000 грн на 49 000грн.

Однак, зважаючи на пропозиції Ковельської міської організації профспілки працівників освіти і науки про перегляд розміру орендної плати визначеної у п.4.1. Договору, позивач у додаток до листа від 01.05.2026 надіслано проект додаткової угоди до договору оренди №КМО/2024 від 01.11.2024 у запропонованій редакції: «За користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень. Орендна плата може змінюватись Орендодавцем не частіше як один раз на календарний рік на 10 % (відсотків) від загального розміру встановленої орендної плати за взаємною згодою сторін. Повідомлення про зміну розміру орендної плати Орендодавець надсилає на поштову адресу Орендаря за 30 календарних днів до закінчення поточного календарного року».

Вказаний лист та проект додаткової угоди позивач 01.05.2026 надіслав через поштове відділення на адресу відповідача, про що засвідчують додані до позовної заяви поштова накладна, опис вкладення у лист.

Позивач доводить, що відповідачем шляхом направлення повідомлення №8 від 18.04.2026 про одностороннє розірвання договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024 порушено права та законні інтереси позивача як законного та добросовісного Орендаря.

Позивач додатку угоду №1 від 01.03.2026 до Договору оренди у запропонованій редакції відповідача не підписувала, тобто згоди на зміну розміру орендної плати не надавала.

Згідно умов п.10.4. Договору оренди: договір оренди не може бути достроково припинений за ініціативою Орендодавця у разі повного виконання Орендарем умов Договору.

Отже, позивач доводить, що зважаючи на повне виконання позивачем, як Орендарем, свої зобов`язань визначених в умовах Договору оренди, у відповідача відсутнє право на одностороннє дострокове припинення договору оренди нежитлового приміщення №КМО/2024 від 01.11.2024.

Разом з цим, відповідач доводить, що договір, який підписаний між позивачем та відповідачем містить наступне формулювання: «За користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 40 000,00 (сорок тисяч) гривень. Орендна плата може змінюватись Орендодавцем раз у квартал у зв`язку зі зміною вартості утримання приміщення та вартості комунальних послуг». В оригінальному договорі погодженому та підписаному сторонами немає й ніколи не було «маленької деталі»: формулювання «за згодою сторін».

В судовому засіданні представник відповідача доводить, що договір в редакції відповідача позивачем подано суборендарям, в якому не міститься в п.4.1. формулювання «за згодою сторін». Також повідомив, що відповідачем подано заяву до поліції щодо підроблення документів.

При цьому, відповідач наголошує, що договір було укладено 01.11.2024, а перша та єдина зміна вартості оренди відбулася лише 01.03.2026, тобто через 16 місяців, або через 5 кварталів. Очевидно, що за цей час фактори, які впливають на визначення для орендодавця вартості орендної плати змінилися.

Також, відповідач подав докази відносно підвищення вартості:

-електропостачання, рахунки ТОВ «Волиньелектрозбут» за період з червня 2025 року по травень 2026, які скеровувалися до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки, як одержувача ресурсу, а також аналітичний опис відповідача відносно необхідності збільшення вартості орендної плати з яких вбачається, що вартість квт/год лише з червня 2025 про травень 2026 зросла з 7,59 грн до 13,16 грн.

-водопостачання та водовідведення, лист КП «Ковельводоканал» Ковельської міської ради з описом динаміки збільшення вартості відповідних комунальних послуг за період з 01.11.2024 по 28.02.2026 з якого простежується, що вартість водопостачання за 1 куб. м з 19,75 грн зросла до 27,10 грн, а водовідведення з 28,55 грн до 38,15 грн;

-теплозабезпечення, лист ПТМ «Ковельтепло» від 28.05.2026 № 826 та рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 10.10.2024 № 344 та від 11.09.2025 № 286 у яких вказано, що з 01.11.2024 по 30.09.2025 тариф на теплову енергію становив 4213,90 грн/Гкал, а з 01.10.2025 по 28.02.2026 4517,16 грн/Гкал.

Отже, надані докази беззаперечно свідчать про необхідність збільшення орендної плати для незмінності балансу інтересів орендодавця та орендаря, який існував на момент укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому, відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Частинами 2, 3 статті 180 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з частиною 5 статті 180 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 181 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині 1 статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з часинами 1, 2 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 187 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) спори, які виникають при укладенні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону або в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушення права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (подібний правовий висновок викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати:

-чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;

-чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;

-чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак спосіб захисту, що вимагається статтею13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначено, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження, суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Верховним Судом враховано, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, оскільки, за загальним правилом, наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу (Постанова від 15 травня 2019 року, справа № 462/5804/16-ц, провадження № 61-39342св18).

Позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Оскільки, в матеріалах справи містяться два різних договори оренди, однак сторони не заперечують, що позивач з 2024 року орендував нежитлове приміщення та оплачував щомісяця 40000,00 грн. В подальшому після підняття відповідачем орендної плати, позивач не погодився з посиланням на умови договору, який подано в редакції позивача. Заяви про призначення експертизи щодо підробки договорів сторонами не подавалося, а на момент розгляду справи орендар виїхав з орендованого приміщення.

Отже, з врахуванням викладеного, заявлення позовної вимоги про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Фізичної-особи підприємця Костецької Анни Рафалівни до Ковельської міської організації професійної спілки працівників освіти і науки про визнання недійсним односторонній правочин, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.08.2026.

Суддя І. О. Гарбар