Ухвала суду № 138984940, 13.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/2904/26

2-зз/760/61/26

У Х В А Л А

іменем України

про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову

13.08.2026 м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді судді Застрожнікової К.С.,

при секретарі судового засідання Кравченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Дибова Олександра Вікторовича про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ГРУП С», в інтересах якого діє представник Білецький Анатолій Леонідович, до ОСОБА_1 про стягнення авансу,

Ціна позову 2 500 000 грн.,

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ГРУП С», в інтересах якого діє представник Білецький Анатолій Леонідович, до ОСОБА_1 про стягнення авансу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду та справу передано судді Застрожніковій К.С.

11.03.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження, визначено дату підготовчого судового засідання.

Разом із позовом надійшла заява про забезпечення позову, яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.03.2026 передана на розгляд судді Застрожнікової К.С

11.03.2026 на підставі ухвали суду заяву представника позивача задоволено частково, з метою забезпечення заявленого цивільного позову накладено арешт на земельну ділянку площею 0, 119 га, розташовану за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с/рада Лебедівська «Лебедівка» садівницьке товариство, кадастровий номер 3221884000:33:021:0318 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 252426032218), зареєстровану на праві власності за ОСОБА_1 , на два садових будинки з надвірними побудовами, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 345, 6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

27.07.2026 надійшло та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду - передано судді клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Дибова Олександра Вікторовича про скасування заходів забезпечення позову.

Клопотання мотивоване тим, що, на переконання відповідача, на момент постановлення ухвали про забезпечення позову, суд не мав у своєму розпорядженні всіх істотних для правильного вирішення питання про забезпечення позову відомостей, оскільки позивач приховав від суду обставини, які безпосередньо впливають на оцінку існування реального спору, добросовісності поведінки Позивача, наявності ризику невиконання можливого рішення суду та необхідності такого істотного втручання у право приватної власності Відповідача. Під час звернення із заявою про забезпечення позову ТОВ «Бізнес Груп С» повідомило суд, що між сторонами виник спір щодо повернення 2 500 000 грн., перерахованих у період з 25.05.2017 по 10.05.2018. Разом з тим, позивач не повідомив суд, що саме ці платежі вже двічі були предметом судового розгляду між тими самими сторонами. Зокрема, у справі № 755/16831/19 позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 2 500 000 грн., посилаючись на договір про надання поворотної фінансової допомоги; у справі № 760/19136/23 позивач просив стягнути ті самі 2 500 000 грн. як безпідставно набуте майно. В обох справах судом ухвалені рішення про відмову у задоволенні позовів. Постановою Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19 встановлено відсутність між сторонами договору поворотної фінансової допомоги та відсутність відповідних зобов`язальних правовідносин. У справі № 760/19136/23 рішенням Солом`янського районного суду м. Києві від 14.07.2025, залишеному без змін постановою Київського апеляційного суду від 21.01.2026, також відмовлено у задоволенні позову щодо тих самих платежів. Таким чином, позивач звернувся до суду втретє, змінивши конструкцію позову. При цьому, інформація про попередні судові процеси була повністю відсутня як у позовній заяв, так і у заяві про забезпечення позову. Зазначив, що твердження позивача про можливе відчуження майна відповідачкою є виключно припущеннями, саме лише існування позову або наявність у відповідача майна не може автоматично свідчити про ризик невиконання можливого рішення суду. Судом не було встановлено жодної конкретної обставини, яка б свідчила про намір відповідача відчужити належне їй майно. Таким чином, на переконання сторони відповідача, висновок суду про існування ризику утруднення виконання рішення суду не підтверджується жодним доказом, та ґрунтується на припущеннях. Суд також не перевірив співмірність заходів забезпечення позову. Водночас, накладення арешту на нерухоме майно істотно обмежує можливість власника вільно розпоряджатися своїм майном, використовувати його як предмет забезпечення кредитних зобов?язань, відчужувати, дарувати чи іншим чином реалізовувати свої правомочності власника. Подальше застосування заходів забезпечення позову є непропорційним втручанням у право власності відповідача. Враховуючи викладене, просив суд скасувати заходи забезпечення позову.

31.07.2026 слухання справи було знято з розгляду по причині перебування головуючого судді в нарадчій кімнаті.

У судове засідання, призначене на 13.08.2026 сторони та їх представники не прибули, повідомлені належним чином про місце, день та час розгляду клопотання про скасування заходів із забезпечення позову.

Від представника відповідачки у поданій заяві про скасування заходів із забезпечення позову відображено прохання сторони відповідачки проводити розгляд заяви у відсутність сторони відповідача. Крім того, 11.08.2026 на адресу суду через систему Електронний суд надійшло клопотання представника відповідачки адвоката Дибова О.В. проводити судовий розгляд поданої заяви у його відсутність.

Позивач ТОВ «БІЗНЕС ГРУП С», будучи належним чином повідомленим, до суду не прибув, свого представника в судове засідання не направив.

Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову, тому суд перейшов до розгляду даної заяви у відсутність сторін та їх представників.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Дибова О.В. про скасування заходів забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За змістом ч. ч. 1-6 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.

Так, постановляючи ухвалу від 11.03.2026 про вжиття заходів забезпечення позову у вказаній цивільній справі, суд виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ГРУП С» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення авансу, в якому просить суд стягнути з відповідачки на свою користь аванс у розмірі 2 500 000 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у період часу з 25.05.2017 по 10.05.2018 року на картковий рахунок відповідачки перераховував грошові кошти на загальну суму 2 500 000 грн. у якості надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги. У подальшому, 03.09.2019 року позивачем направлено відповідну вимогу за вихідним № 03/09/19 про повернення 2 500 000 грн. впродовж 30 днів з моменту отримання даної вимоги, однак дана вимога не отримана та повернута з відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання. Зазначається про те, що сторони мали намір письмово закріпити вказані домовленості шляхом укладення договору № 25/05-С від 25.05.2017 року, який було надано на підпис відповідачці ОСОБА_1 , однак останньою не підписаний. За таких обставин, як зазначає позивач, передані відповідачці ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 500 000 грн. мають правову природу авансу (попереднього платежу) на виконання договору, який сторони мали намір укласти, однак який не був укладений у встановленій законом формі, тому грошові кошти, як зазначає позивач, мають бути стягнуті з відповідачки відповідно до приписів ст. 570 ЦК України, як авансовий платіж.

Таким чином, суд під час розгляду заяви про забезпечення позову встановив, що між сторонами виник спір про право.

Позивач подав до суду інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.06.2025, відповідно до якої за відповідачкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0, 119 га, кадастровий номер 3221884000:33:021:0318, із цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с/рада Лебедівська, «Лебедівка» садівницьке товариство, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 252426032218; два садових будинки з надвірними побудовами загальною площею 345, 6 кв.м., розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 3221884000:33:021:0318, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, не вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позивачем вимог, зважаючи на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги те, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду у випадку задоволення судом заявлених позовних вимог, оскільки відповідачка може здійснити відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна на користь третіх осіб з метою уникнення можливого стягнення з неї на користь позивача грошових коштів у сумі 2 500 000 грн., судом були вжиті заходи із забезпечення позову у виді накладення арешту на належне відповідачці майно, про щ обула постановлена ухвала від 11.03.2026 р.

Під час розгляду заяви про скасування заходів із забезпечення позову, виходячи зі змісту поданих суду матеріалів, суд встановив, що Дніпровським районним судом міста Києва розглядалась цивільна справа № 755/16831/19 за позовом ТОВ «Бізнес Груп С» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення боргу, за наслідками судового розгляду якої 22.03.2021 судом було постановлено рішення, на підставі якого позовні вимоги Товариства були задоволені, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства суму боргу у розмірі 2 500 000 грн. та судовий збір.

За наслідками апеляційного оскарження вказаного судового рішення, 09.09.2021 Київським апеляційним судом була винесена постанова, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22.03.2021 - залишено без змін.

Не погодившись із рішеннями першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, та за наслідками касаційного розгляду 09.08.2023 Верховним судом в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду була винесена постанова, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року скасовані і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп С» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу відмовлено.

Як вбачається зі змісту судових рішень, позиваючись до відповідача до Дніпровського районного суду міста Києва, позивач ґрунтував свої позовні вимоги на тому, що між сторонами було укладено договір позики, на підставі якого на рахунок відповідачки позивачем було перераховано 2 500 000 грн. При цьому, як вбачається зі змісту постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023, заперечуючи проти заявленого цивільного позову та укладення із позивачем договору позики, відповідачка ОСОБА_1 зазначала, що грошові кошти, які надходили на її картковий рахунок від ТОВ «Бізнес Груп С», були прибутком її чоловіка ОСОБА_2 від господарської діяльності. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин з приводу позики, а також факту невиконання позичальником своїх зобов`язань перед позикодавцем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки наявні в матеріалах справи платіжні доручення підтверджують перерахування на картковий рахунок на ім`я відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 500 000,00 грн, що є належними та допустимими доказами, передбаченими законом. Суди встановили, що позивачем в період з 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховувалися грошові кошти за платіжними дорученнями: № 3435 від 25 травня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3478 від 01 червня 2017 року, сума - 30 000,00грн; № 3482 від 02 червня 2017 року, сума - 30 000,00 грн; № 3582 від 30 червня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 77 від 17 липня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 127 від 21 липня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 3773 від 28 серпня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3847 від 08 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3837 від 12 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; №3856 від 18 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3937 від 28 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 4226 від 03 січня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 266 від 05 жовтня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 302 від 13 жовтня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 4035 від 25 жовтня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; №401 від 07.11.2017 року, сума - 70 000,00 грн; № 427 від 10 листопада 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 432 від 14 листопада 2017 року, сума - 70 000,00 грн; № 4091 від 21 листопада 2017 року, сума - 80 000,00 грн; № 504 від 28 листопада 2017 року, сума - 70 000,00 грн; № 513 від 04 грудня 2017 року, сума - 30 000,00 грн; № 4150 від 12 грудня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 549 від 18 грудня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 620 від 28 грудня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 4245 від 12 січня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4329 від 25 січня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4350 від 01 лютого 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4354 від 05 лютого 2018 року, сума - 100 000,00 грн; № 4460 від 21 лютого 2018 року, сума - 100 000,00 грн; № 4486 від 01 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4566 від 14 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4575 від 16 березня 2018 року, сума - 20 000,00 грн; № 4576 від 16.03.2018 року, сума - 10 000,00 грн; № 4577 від 16 березня 2018 року, сума - 20 000,00 грн; № 4618 від 23 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4651 від 28 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4661 від 02 квітня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4622 від 04 квітня 2018 року, сума - 20 000,00 грн; №4621 від 12.04.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4641 від 16.04.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4652 від 23.04.2018 року, сума - 100 000,00 грн; №4697 від 27.04.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4709 від 02.05.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4764 від 10.05.2018 року, сума - 50 000,00 грн. Загальна сума за платіжними дорученнями складає 2 500 000,00 грн.

В призначенні платежів в кожному платіжному дорученні вказано «Надання зворотної безвідсоткової фін. Допомоги зг. дог №25/05-С від 25.05.2017 року карт.сч 26250001403852 ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 не оподатковується Без ПДВ». Вказані кошти перераховувалися платником ТОВ «Бізнес Груп С» через АТ КБ «Приватбанк» відповідачу на картковий рахунок, відкритий в ПАТ АТ «Креді Агріколь Банк». Оборотно-сальдова відомість по рахунку 6857 за другий квартал 2018 року ТОВ «Бізнес Груп С», в якій зазначено контрагентом ОСОБА_1 , містить дані платіжних доручень, сум, розмір яких в загальному становить 2 500 000,00 грн. Зарахування вказаних грошових коштів підтверджено випискою з АТ «Креді Агріколь Банк» по картковому рахунку НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01 серпня 2017 року по 27 червня 2018 року. 03 вересня 2019 року позивачем направлено відповідачу вимогу за вихідним № 03/09/19 про повернення 2 500 000,00 грн впродовж 30 календарних днів моменту отримання даної вимоги. Вказана вимога відповідачем не отримана та повернута з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Ключовим питанням, яке вирішував суд касаційної інстанції, було те, чи може укладення договору позики грошей між юридичною особою (позикодавець) та фізичною особою підтверджуватися тільки вказівкою призначення платежу при перерахунку коштів на картку.

Вирішуючи це питання, Касаційний суд зазначив, що суди встановили, що позивачем в період з 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховувалися грошові кошти, розмір яких в загальному становить 2 500 000,00 грн; у всіх платіжних дорученнях зазначено призначення платежу «надання зворотної безвідсоткової фін. Допомоги зг.дог №25/05-С від 25.05.2017 року карт.сч 26250001403852 ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 не оподатковується Без ПДВ»; стороною позивача повідомлено про відсутність договору № 25/05-С від 25 травня 2017 року, який вказаний в призначені платежу в кожному платіжному дорученні, та який у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався; ОСОБА_1 заперечила факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечувала факту надходження грошових коштів на її рахунок, отримання нею цих коштів та їх використання; підставою позову ТОВ «Бізнес Груп С» є існування боргу відповідача за договором позики, для якого законом встановлено обов`язкову письмову форму; суди не звернули увагу, що по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа; вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти; суди встановили, що договір позики між сторонами в письмовій формі (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ) не укладався. За таких обставин, встановивши, що позивачем не доведено укладення договору позики в письмовій формі (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), суди зробили помилковий висновок про задоволення позову та стягнення боргу як позики; з урахуванням підстави позову, установлених судами обставин, доводів та заперечень сторін, а також принципів змагальності сторін та диспозитивності, касаційний суд позбавлений можливості здійснити перекваліфікацію відносин сторін на стадії касаційного перегляду судових рішень, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову ТОВ «Бізнес Груп С».

Касаційний суд, аналізуючи доводи касаційної скарги, звернув увагу на те, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, як зазначає касаційний суд, позивач повинен був підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, необхідно було встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Зазначає, що по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа; розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми; вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти.

Також, із поданих представником відповідачки Бойко Л.В. матеріалів, вбачається, що 14.07.2025 Солом`янським районним судом міста Києва у цивільній справі № 760/19136/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ГРУП С" до ОСОБА_1 про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних збитків було ухвалено рішення, на підставі якого у задоволенні позову було відмовлено.

Судом за наслідками розгляду цивільної справи № 760/19136/23 було встановлено, що позивачем в період з 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховувалися грошові кошти за платіжними дорученнями на загальну суму 2 500 000,00 грн., із призначенням платежу «Надання зворотної безвідсоткової фін. Допомоги зг.дог №25/05-С від 25.05.2017 року карт.сч 26250001403852 ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 не оподатковується Без ПДВ».

Зі змісту рішення суду вбачається, що позивачем під час судового розгляду пояснено, що між сторонами мав місце спір у цивільній справі №755/16831/19, та із врахуванням змісту постанови Верховного Суду від 09.08.2023, враховуючи відсутність письмових документів, в яких би сторони зафіксували істотні умови договору про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги, відповідно, договір №25/05-С від 25.05.2017 не було укладено, тож кошти, отриманні ОСОБА_1 без жодної правової підстави, тому, як зазначив позивач, підлягають стягненню як безпідставно отримані (ст. 1212 ЦК України).

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що грошові кошти в розмірі 2500000 грн, які належали позивачу, не були набуті відповідачкою без достатньої правової підстави, а відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

21.01.2026 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ГРУП С" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14.07.2025 було залишено без задоволення, рішення суду без змін.

Колегією суддів у даній цивільній справі № 760/19136/23 встановлено, що ТОВ «Бізнес Груп С» перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 500 000 грн 00 коп. знаючи, що між сторонами відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів. Враховуючи, що ТОВ «Бізнес Груп С» добровільно сплачувало відповідачу кошти регулярно протягом тривалого часу із 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року, відтак, поведінка позивача щодо вимоги повернення цих коштів є суперечливою. Висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки ТОВ «Бізнес Груп С» не було зобов`язане перераховувати кошти у зв`язку із відсутністю договірних відносин із відповідачем, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу. Позовні вимоги ТОВ «Бізнес Груп С» про стягнення 3 % річних у розмірі 504 566 грн 54 коп., інфляційні збитки в розмірі 2 102 995 грн 16 коп. є похідними від вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, відтак, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні. Доводи апеляційної скарги про те, що перераховуючи грошові кошти ТОВ «Бізнес Груп С» добросовісно вважало, що діє на підставі домовленості про поворотну фінансову допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем неодноразово підтверджено факт неукладення між сторонами договору безвідсоткової фінансової допомоги № 25/05-С від 25 липня 2017 року. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Враховуючи, що позивачем без наявності зобов`язання регулярно перерахувались ОСОБА_1 грошові кошти протягом року у загальному розмірі 2 500 000 грн 00 коп., відтак, такі кошти не підлягають поверненню ТОВ «Бізнес Груп С» за ст. 1212 ЦК України.

У заяві про скасування заходів забезпечення позову, представник відповідачки вважає, що спір у вказаній цивільній справі виник між тими ж сторонами, матеріально-правові вимоги в цих справах, які навів представник відповідачки у поданій заяві (№№755/16831/19, 760/19136/23) є тотожними, підстави та предмет позову є ідентичними, аналогічні вимоги розглянуті судами та їм надана відповідна правова оцінка у відповідних судових рішення, тому у суду були відсутні підстави для вжиття заходів із забезпечення позову.

Водночас, із вказаною позицією сторони відповідачки суд не погоджується, виходячи із наступного.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту свого права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Таким чином, визначаючи підстави позову як елементи його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Таким чином, із врахуванням вищевикладеного, предмету та підстав заявлених позивачем ТОВ «Бізнес Груп С» позовних вимог до відповідачки ОСОБА_1 у вказаній цивільній справі - суд не знаходить тотожності/ідентичності між цивільними позовами у справах № 760/2904/26, 755/16831/19 та 760/19136/23, оскільки позивачем у цивільній справі № 760/2904/26 заявлена інша підстава позову (стягнення з відповідачки суми авансу на підставі ст. 570 ЦК України), аніж ті, які були заявлені у попередніх двох судових справах, які вирішені по суті, тому суд відхиляє доводи представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Дибова О.В. стосовно тотожності заявлених позовних вимог та зловживання з боку позивача своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом.

Таким чином, не вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позивачем вимог, зважаючи на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги те, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд дійшов до висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на майно відповідачки.

На переконання суду, із врахуванням викладених вище обставин, невжиття заходів забезпечення позову у даній справі могло утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду, оскільки існує ризик відчуження відповідачкою належного їй майна на користь третіх осіб.

Крім того, у поданому клопотанні про скасування заходів із забезпечення позову, представник відповідачки адвокат Дибов О.В. прямо зазначає про те, що вжиті судом заходи із забезпечення позову заважають відповідачці ОСОБА_1 реалізувати своє право на відчуження належного їй майна, що ще раз вказує на реальність та обґрунтованість встановленого судом ризику.

Зокрема, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

При цьому, жодних переконливих аргументів та доказів, на підставі яких суд міг би прийняти рішення про скасування вжитих заходів забезпечення позову, відповідачка та її представник суду не надали та не навели, у зв`язку із чим у задоволенні поданого клопотання про скасування заходів забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 158, 259, 260, 261 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Дибова Олександра Вікторовича про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ГРУП С», в інтересах якого діє представник Білецький Анатолій Леонідович, до ОСОБА_1 про стягнення авансу, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст складено 13.08.2026

Суддя К.С. Застрожнікова