Рішення № 138977516, 14.08.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 333/2299/26

Провадження №: 2/336/2872/2026

14.08.26

РІШЕННЯ

іменем України

14 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 333/2299/26 (провадження № 2/336/2872/2026) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за участю:

представника позивача - Савчук С.О.,

представника відповідача - Фофанова Я.Л.

встановив:

03 березня 2026 року, представник позивача звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №666281317 на суму 2000 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за допомогою одноразового ідентифікатора.

В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальний сума становить 8000,00 грн.

Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти в сумі 8000 грн. шляхом перерахування через банк провайдер.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) відступило ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) право вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

На час звернення до суду право вимоги до відповідача має ТОВ «ФК «ЕЙС».

Представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 29741,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 7999,80 грн.; заборгованості за відсотками 21741,20 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

Згідно з ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2026 року цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - передано для розгляду за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя.

06 квітня 2026 року з Комунарського районного суду м. Запоріжжя до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя, за підсудністю, надійшла цивільна справа №333/2299/26.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана справа було розподілена судді Петренко Л.В.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

Клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

30 квітня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі, вказує, що відповідач не мав потреби брати кредит, оскільки до цього всі кредитні зобов`язання погасив, не погодився з нарахованими позивачем відсотками, вважає таке нарахування необґрунтованим та неспівмірним з сумою кредиту, витрати на правничу допомогу вважає завищеними.

04 травня 2026 року представник позивача, через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, де не погодився з доводами відповідача та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

25 травня 2026 року ухвалами суду задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та відмовлено в залученні третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

25 травня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» подав письмові пояснення.

26 травня 2026 року представник позивача, через систему «Електронний суд» подав додаткові письмові пояснення.

25 червня 2026 року на виконання ухвали суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла витребувана судом інформація, де повідомлено, що по рахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» НОМЕР_1 було зарахування коштів на суму 18234,45 грн. за 22 січня 2021 року призначення оплата по кредиту ОСОБА_1 , на рахунок ТОВ даний платіж був зарахований загальним реєстром @2PL062209 от 20210122.

10 серпня 2026 року представник відповідача долучив документи, які підтверджують, що відповідач є військовослужбовцем.

10 серпня 2026 року представник позивача надіслав свої пояснення щодо долучених документів.

11 серпня 2026 року на виконання ухвали суду від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана судом інформація.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав наведених в заявах по суті справи та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, не погодився з нарахованими позивачем відсотками, вважає таке нарахування необґрунтованим та неспівмірним з сумою кредиту, витрати на правничу допомогу вважає завищеними.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір № 666281317.

Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 2000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Згідно з п. 1.2 договору кредит надається строком на 14 днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання кредиту не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладання договору по відношенню до дати надання кредиту.

Пунктом 1.3 договору визначені умови продовження дисконтного періоду, при здійсненні позичальником протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в даному пункті, не обмежена.

За умовами договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до п. 1.4. договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в такому порядку: - виключно на період строку визначеного в п. 1.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 160,60 відсотків річних, що становить 0,44 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.1. договору); - за умовами продовження строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 617,16 відсотків річних, що становить 1,69 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.2. договору); - у випадку користування кредитом з боку позичальника після дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку передбаченому п. 1.3 договору умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати видання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 ЦК України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періодуна умовах п. 1.3 договору.

Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору (п. 1.4.3 договору).

В п. 1.11. договору передбачено, що збільшення розміру дисконтної індивідуальної, базової процентних ставок та розмір процентів, що нараховуються після закінчення дисконтного періоду в порядку, що не визначений договором в односторонньому порядку кредитодавцем без згоди позичальника не допускається.

Відповідно до п. 4.1. договору сторони узгодили, що невід`ємною частиною договору є Правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Згідно з п. 4.4. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власний підпис.

Сторони також дійшли згоди, що договір є електронним документом створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальні форму (п. 4.15 договору).

Відповідач за допомогою мережі Інтернет, перейшов на сайт товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого подав заяву, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

В матеріалах справи міститься відповідна заявка на отримання грошових коштів в кредит від 23 лютого 2021 року.

За результатами заповнення заявки товариство перевірило дійсність та аутентифікацію платіжної картки позичальника згідно зі стандартами відповідних платіжних систем.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перевірило особисті дані відповідача і платіжну картку, з метою ідентифікації, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.

Позичальнику було відправлено одноразовий ідентифікатор MNV9Е86Q 23 лютого 2021 року о 13:51:27 на вказані ОСОБА_1 контактні дані: номер телефону ( НОМЕР_2 ), ідентифікатор введено позичальником та відправлено товариству 23 лютого 2021 року о 13:52:04.

24 лютого 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду, де сторони домовились збільшити суму кредиту на суму 4000,00 грн.

Всі інші умови договору, не змінені.

26 лютого 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду, де сторони домовились збільшити суму кредиту на суму 2000,00 грн.

Всі інші умови договору, не змінені.

На підставі укладеного кредитного договору, з урахуванням додаткових угод, позичальнику надано кредит відповідно до умов кредитного договору у розмірі 8000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом, при цьому сторонами узгоджено умови нарахування відсотків за дисконтною та базовою процентними ставками.

Вказані умови погоджені сторонами, узгоджуються і з паспортом споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору № 666281317, де визначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.

Договір, Додаток № 1 до нього, додаткові угоди і паспорт споживчого кредиту підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Перерахування суми кредиту за договором № 666281317 від 23 лютого 2021 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» здійснило на платіжну картку вказану відповідачем у заявці на отримання грошових коштів, а саме на картку номер НОМЕР_3 в сумі 8000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 23 лютого 2021 року (сума 2000,00 грн.), 24 лютого 2021 року (сума 4000,00 грн.), 26 лютого 2021 року (сума 2000,00 грн.) та відповідними довідками про зарахування грошових коштів на платіжну карту відповідача.

12 серпня 2026 року представник АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_4 та інші платіжні картки. У період з 2 литого 2021 року до 03 березня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_4 до рахунку НОМЕР_5 було зараховано 8000,00 грн. (23.02.2021 - 2000,00 грн., 24.02.2021 - 4000,00 грн., 26.02.2021 - 2000,00 грн.), що підтверджується витягом про рух коштів по рахунку. Банк вказав фінансовий номер телефону ОСОБА_1 , який відповідає тому номеру телефону на який було направлено одноразовий ідентифікатор при укладенні кредитного договору.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором, а саме: сума кредиту - 8000,00 грн.; строк кредиту - 14 днів з можливістю продовження; процентна ставка - 1,70 % річних.

Доводи представника відповідача про те, що відповідач не мав потреби брати кредит, спростовуються наведеним вище доказами.

Кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Саме лише твердження позичальника про те, що договір не укладено без доказів порушення процедур ідентифікації з боку банку не є підставою для визнання договору недійсним або не укладеним.

Недійсність договору визначається обставинами, що існували на момент його укладення, а не внаслідок невиконання зобов`язань.

Відповідач в період з 23 лютого 2021 року до 11 травня 2021 року частково виконував умови договору, сплачував відсотки нараховані за договором.

Відповідач вчиняв дії, з метою продовження дисконтного періоду сплатив нараховані відсотки 09 березня 2021 року в сумі 448,80 грн., що було передбачено додатковими угодами з додатками.

Здійснені відповідачем оплати узгоджуються і з розрахунком заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 1.10 договору, продовження строку дисконтного періоду та настання відкладальних обставин, що мають наслідком продовження строку надання кредиту, застосування базової процентної ставки та нарахування процентів за ставкою, що застосовується після закінчення дисконтного періоду, не є зміною істотних умов договору та не потребує змін до договору та укладення додаткових угод до нього. Усі істотні умови договору, в тому числі прядок продовження строку дії договору, розміру процентних ставок та порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення договору.

В період продовження строку надання кредиту після дисконтного періоду проценти нараховуються за ставкою зазначеною в п. 1.7.2. договору.

Пунктом 1.7.2 договору передбачено, що з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 % річних, що становить 2,30 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Проценти в розмірі визначеному пунктами 1.4 та 1.7.2 договору, нараховуються за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання кредиту та до дня фактичного повернення суми кредиту позичальником.

Відповідач порушив умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 29741,00 грн., яка складається із: 7999,80 грн - заборгованості за кредитом, 21741,20 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 666281317 від 23 лютого 2021 року нарахована, станом на 06 липня 2021 року, тобто до того як відповідач був прийнятий на військову службу по мобілізації, а тому доводи відповідача щодо звільнення від нарахування відсотків суд відхиляє.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір № 666281317 від 23 лютого 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .

Первісний кредитор на виконання умов договору № 666281317 від 23 лютого 2021 року перерахував на карту отримувача (відповідача) № НОМЕР_3 до рахунку НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 8000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 23 лютого 2021 року (сума 2000,00 грн.), 24 лютого 2021 року (сума 4000,00 грн.), 26 лютого 2021 року (сума 2000,00 грн.) та відповідними довідками про зарахування грошових коштів на платіжну карту відповідача.

12 серпня 2026 року представник АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_4 та інші платіжні картки. У період з 2 литого 2021 року до 03 березня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_4 до рахунку НОМЕР_5 було зараховано 8000,00 грн. (23.02.2021 - 2000,00 грн., 24.02.2021 - 4000,00 грн., 26.02.2021 - 2000,00 грн.), що підтверджується витягом про рух коштів по рахунку.

Первісний кредитор свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав та надав відповідачу кредит в сумі 8000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Відтак вказані докази, а саме довідка про перерахування грошових коштів та витребувана судом інформація про здійснення успішного переказу є достатнім доказом виконання первісним кредитором зобов`язання за договором щодо надання відповідачу 8000,00 грн. кредиту.

Відповідач не спростував розмір цієї заборгованості, свій контррозрахунок не надав.

Доводи представника відповідача, що ОСОБА_1 погасив кредит в сумі 18234,45 грн., суд відхиляє оскільки таке погашення відбулось за іншим кредитним договором до укладення даного договору, а саме по рахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» НОМЕР_1 було зарахування коштів на суму 18234,45 грн. за 22 січня 2021 року призначення оплата по кредиту ОСОБА_1 , на рахунок ТОВ даний платіж був зарахований загальним реєстром @2PL062209 от 20210122.

ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, користувався ними, а тому підлягає стягненню з останньої на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в заявленому представником розмірі 7999,80 грн.

Крім стягнення заборгованості за тілом кредиту, представник позивача просив стягнути проценти за користування кредитними коштами у розмірі 21741,20 грн.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 кредитного договору № 666281317 від 23 лютого 2021 року та отримання позичальником кредитних коштів; враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 21741,20 грн не є співрозмірною сумі кредиту у 7999,80 грн, а встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованих процентів та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за вказаним кредитним договором заборгованості за процентами в розмірі 7999,80 грн.

Згідно з п. 2.1.1.5 договору передбачено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) відступило ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) право вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

На виконання договорів факторингу позивач надав платіжні інструкції в підтвердження виконання умов договорів.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Положеннями ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ч.1 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановивши зазначені обставини, враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов до висновку, що ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор, а саме: за кредитним договором № 666281317 від 23 лютого 2021 року в сумі 15999,60 грн., яка складається із: 7999,80 грн - заборгованості за кредитом, 7999,80 грн. - суми заборгованості за відсотками.

В іншій частині позовних вимог (щодо стягнення відсотків в сумі 13741,40 грн.) - відмовити.

Щодо судових витрат

Позивач при подачі позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Судові витрати, згідно зі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір в сумі 2662,40 грн., що відповідає заявленій в позові сумі 29741,00 грн. Задоволеній сумі 15999,60 грн. буде відповідати така сума судового збору: 2662,40 грн. х 15999,60 грн : 29741,00 грн. = 1432,27 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1432,27 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду наступні докази.

Договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року укладений між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ ФК «Ейс», додаткова угоду від 01 вересня 2025 року, протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, згідно з яким встановлено та погоджено вартість адвокатських послуг, акт прийому-передачі наданих послуг.

Згідно з Актом прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року вартість послуг наданих у суді першої інстанції адвокатом становить 7000 грн.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, зважаючи на категорію справи, яка є малозначною за ціною позову, розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження, а також враховуючи виконання роботи адвокатом у відповідності до детального опису робіт (наданих послуг), позицію відповідача, який вважав розмір правничої допомоги завищеним, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що сума правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідач на користь позивача підлягає зменшенню до 1500 грн., оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №666281317 від 23 лютого 2021 року в сумі 15999,60 грн., яка складається із: 7999,80 грн - заборгованості за кредитом, 7999,80 грн. - суми заборгованості за відсотками.

В іншій частині позовних вимог (щодо стягнення відсотків в сумі 13741,40 грн.) - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір в розмірі 1432,27 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 6 кабінет 13.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складання повного судового рішення 14 серпня 2026 року.

Суддя: