Рішення № 138976171, 22.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4207/26

Справа №754/708/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач АТ «Сенс Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги банк мотивував тим, що 04.03.2021 року відповідач ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501300058. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язувалась в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 126 410,41 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь, а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 04.02.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19.02.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів ознайомлення відповідача із зміною умов кредитування (збільшення ліміту) та того, що відповідач розуміла і погоджувалась на нарахування та визначення відсотків відповідно до нових лімітів тіла кредитування. Крім того, заявлена позивачем сума заборгованості перевищує початковий ліміт. Також, позивачем не зазначено, з чого складається заборгованість та період її виникнення, а також не надано доказів, що саме ці Умови та правила банківських послуг та Тарифи, про які зазначені у позові та долучено до матеріалів справи, розуміла відповідач при укладенні договору, в тому числі не надано доказів, чи при укладенні договору банк дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав банк узгодженими, в тому числі, і щодо відсотків за користування кредитом, неустойки за несвоєчасну сплату кредиту/овердрафту, погодження овердрафту, РКО, та ін. операцій за якими банком здійснювалися нарахування та списання, а також не надано інформацію, яка розміщена на офіційній сторінці банку станом на дату укладення договору у мережі інтернет за посиланням www.alfabank.ua.

Представник відповідача вважає незаконним і нарахування щомісячної комісії РКО у період воєнного стану, а також зазначив, що протягом дії кредитного договору 2021-2022 років відповідач належним чином виконувала свої зобов`язання за договором, здійснюючи систематичні платежі, що виключає будь-які претензії банку щодо порушення умов договору. Представник відповідача зазначив і про те, що позовні вимоги АТ «СЕНС БАНК» щодо стягнення простроченого тіла кредиту у розмірі 82 568,58 грн. та відсотків у сумі 43 841,83 грн. є необґрунтованими та не підтверджуються наданою суду випискою по рахунку. Зокрема, у наданій виписці за період з 04.03.2021 року по 29.09.2025 року відсутня деталізація зазначених складових заборгованості, що унеможливлює перевірку правильності нарахувань та їх відповідність заявленим у позові сумам. Аналіз наданої банком виписки свідчить про те, що значна частина нарахованої суми боргу складається не з основного тіла кредиту чи відсотків за користування, а з щомісячних комісій за РКО (розрахунково-касове обслуговування) та плати за «обслуговування основної картки» (наприклад, операції від 04.08.2021 року, 04.11.2021 року, 04.01.2022 року). Оскільки позивач не виділив ці суми в окрему складову позовних вимог, але включив їх до загальної суми боргу, такий розрахунок є зведеним з численними комісіями, законність нарахування яких потребує додаткової правової оцінки оману та не узгоджується з фактичним рухом коштів по рахунку. Надана виписка містить численні нарахування відсотків за «несанкціонований овердрафт» та «обслуговування від суми заборгованості», які за своєю природою не є ані «тілом кредиту», ані «відсотками за користування», заявленими у позові. Таким чином, позивачем не доведено правову природу виникнення заборгованості саме у розмірі 126 410,41 грн, оскільки розрахунок проведений всупереч фактичним даним виписки, де суми поглинаються. Вимоги позову є необґрунтованими, оскільки математична модель нарахування боргу, представлена в позові, повністю нівелюється даними самої виписки. Зокрема, виписка містить систематичні списання на «обслуговування основної картки від суми заборгованості», що за своєю суттю є прихованою комісією, яку Верховний Суд неодноразово визнавав незаконною у подібних правовідносинах. У Виписці по рахунку, яка надавалася позивачем відповідачу взагалі відсутня операція з перенесення кредиту на прострочений кредит. Позивач підкреслює, що у виписці, наданій до суду здійснювалося нарахування/зняття: «комісія РКО», необізнаність з умовами РКО та недоведеність стягнення останніх, та значна різниця у відповідних сумах свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних сум, безпідставність списання; «нарахування процентів за прострочену заборгованість, яким чином визначається «прострочена заборгованість» та які проценти за наявність останньої позивачем не доведено; «нарахування процентів за несанкціонований овердраф, «списання процентів за несанкціонований овердрафт позивачем не доведено.

Окремо представник відповідача наголосив, що умовами кредитного договору, яким є оферта та акцепт, сторонами не узгоджувалось нарахування позивачем та сплата відповідачкою комісії за РКО, процентів за овердрафт, щомісячної плата за обслуговування основної картки. Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит. Таким чином нарахування позивачем комісії за РКО, процентів за овердрафт, щомісячної плати за обслуговування основної картки є безпідставним. Відповідач зазначає, що неможливо встановити чи погоджено між ПАТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем істотні умови договору, порядок та строки нарахування відсотків, штрафів, комісій та ін., узгодження сторонами можливості автоматичного «перевипуску» картки та пролонгації кредитної лінії. Розбіжності у реквізитах рахунків зазначених в Оферті, Акцепті та Виписці лише додатково підтверджує необґрунтованість здійснених банком нарахувань та списань.

Представник відповідача також стверджує, що кредитні зобов`язання по Кредитному договору № 501300058 відповідача перед позивачем були припинені у повному обсязі у зв`язку з їх належним виконанням (ст. 599 ЦК України). Факт повного погашення заборгованості та закриття кредитного договору підтверджується офіційним електронним повідомленням банку від 05.01.2022 року, у якому банк, звертаючись до клієнта, констатує: «Shanovnyi Kliente! Vash kredytnyi dogovir 501300058 (rahunok НОМЕР_1 ) zakryto. Dyakuemo za spivpratsyu. Z povagoyu, Alfa-Bank».

У відзиві представником відповідача наведено аналіз руху коштів, за яким він стверджує, що позивачем було неправомірно зараховане не передбачені умовами договору платежі, а саме: за період з 04.08.2021 року по 03.11.2024 року нарахована комісія РКО -36 248, 51 грн, за період з 04.08.2021 року по 03.02.2025 року овердрафт (несанкціонована заборгованість) -53 683, 66 грн. На думку представника відповідача розрахунок заборгованості: не містить чіткого розмежування між тілом кредиту, процентами та комісіями; не пояснює механізм формування овердрафту; не відображає співвідношення між внесеними коштами та сумами списань; не дає можливості встановити реальний залишок основного боргу. За таких умов заявлена сума є спірною та потребує ретельної перевірки судом. Долучені позивачем до позовної заяви матеріали не містять доказів на підтвердження видачі банком відповідачу кредитної картки, її номер, строку її дії, розміру наданого банком кредитного ліміту, зарахування на цю картку суми кредиту, відкриття рахунків на ім`я відповідача (копії квитанції, меморіального ордеру тощо) та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано. Долучений до матеріалів цивільної справи розрахунок заборгованості за кредитним договором Банком є внутрішнім документом фінансової установи, не відображає за якою процентною ставкою було нараховано заборгованість зі сплати процентів. Тому зазначений розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за кредитом перед Банком. Вимога стягнути 43 841,83 грн. відсотків суперечить погодженій фіксованій ставці 0,01% річних. Сума тіла кредиту в розмірі 82 568,58 грн. є штучно-спотвореною. Банк вчинив приховану капіталізацію, додавши до основного боргу незаконні комісії та відсотки.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просив врахувати доводи та аргументи відповідача при ухвалені судового рішення, відносно стягнення заборгованості з відповідача; у разі часткового задоволення - виключити з розрахунку всі комісії РКО та відсотки, нараховані понад ставку 0,01%; зменшити заявлену суму боргу по кредиту на суми необґрунтованих та поза межами договірних зобов`язань на нарахованих суму: овердрафту 53 683, 66 грн. та суму комісії РКО - у сумі 36 248, 51 грн.

23.02.2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача Матули В.Ю. на відзив представника відповідача. У даній відповіді представник позивача стверджує про правомірність збільшення тіла кредиту та нарахування усіх складових заборгованості, належне інформування відповідача щодо умов договору, а також про законність та обґрунтованість нарахування комісії за РКО та обслуговування кредитної заборгованості.

Посилаючись на викладене, а також неналежність наданого стороною відповідача електронного доказу щодо погашення заборгованості, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 06.04.2026 року витребувано у АТ «Сенс Банк» документи, що підтверджують ознайомлення відповідача зі складовими формування боргу, а саме документи:

-щодо зміни істотних умов договору: належним чином завірені копії Паспортів споживчого кредиту та докази ознайомлення з ними Відповідача по кожному факту збільшення кредитного ліміту (згідно зі ст. 9, 11 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-щодо деталізації розрахунку: банківську виписку по рахунку

НОМЕР_1 із відображенням кореспонденції рахунків (аналітичні рахунки доходів банку та кредитні рахунки), що дозволить встановити, які саме суми були нараховані як «Комісія РКО» та «Овердрафт;

-щодо підстави нарахування комісій: письмове обґрунтування нарахування

комісії РКО (36 248,51 грн.) та несанкціонованого овердрафту (53 683,66 грн.) згідно наданим Позивачем розрахунком із зазначенням конкретних пунктів Договору, та підтвердження ознайомлення Відповідача з порядком

нарахування комісії та несанкціонованого овердрафту;

-підстави нарахування й обліку заборгованості поза терміном визначеним у

договорі кредитування.

21.05.2026 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2., в якій він зазначив про невиконання належним чином вказаної ухвали суду, відсутність доказів на обґрунтування позовних вимог, а тому просив розглянути справу № 754/708/26 за відсутності відповідача та її представника за наявними матеріалами, критично оцінити надані позивачем докази як такі, що не підтверджують правомірність нарахування комісії РКО у розмірі 36 248,51 грн. та овердрафту у розмірі 53 683,66 грн. та у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити повністю у зв`язку з відсутністю належної доказової бази та порушенням імперативних норм законодавства України.

Сторони в судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.

Враховуючи обставини справи, наявність відзиву та відповіді на відзив, достатність часу для реалізації сторонами свої прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 04.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з офертою на укладання угоди про надання кредиту № 501300058, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої відповідач пропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про надання споживчого кредиту в розмірі 57 200,00 грн. строком на 24 місяці зі сплатою процентів в розмірі 0,01 % річних, а також про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, ліміт кредитної лінії складає до 200 000 гривень, з фіксованою процентною ставкою 26 % річних. Окремо було прийнято акцепт на укладання договору страхування.

В оферті відповідач власноруч засвідчила, що вона отримала всю інформацію про умови кредитування та отримала 04.03.2021 року акцепт пропозиції на укладання угоди про укладання угоди про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Вказані умови містить також Паспорт споживчого кредиту від 04.03.2021 року

Також, у Паспорті споживчого кредиту від 04.03.2021 року передбачено, що строк кредитування становить 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов Договору.

Отримання відповідачем кредиту у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку підтверджується випискою з рахунка приватного клієнта № 341509-2025/1015 за період з 04.03.2021 року по 15.10.2025 року.

АТ «Сенс Банк» є правонаступником АТ «Альфа-Банк», що підтверджується Статутом АТ «Сенс-Банк».

Згідно з наданими позивачем випискою з рахунка приватного клієнта № 341509-2025/1015 за період з 04.03.2021 року по 15.10.2025 року та розрахунку заборгованості за кредитом, заборгованість відповідачки за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії станом на 04.09.2025 року складає 126 410,41 грн., з яких: 82 568,58 грн. прострочене тіло кредиту, 43 841,83 грн. - проценти за користування кредитом.

На адресу відповідача 10.07.2025 року позивачем надіслана досудова вимога про погашення заборгованості в сумі 121 281,37 грн.

Позивач просить задовольнити його вимоги, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Сторона відповідача проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність вимог, неправильність розрахунків та безпідставність нарахувань комісії за РКО та овердрафту.

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виконання (договір чи діалект).

Згідно виписки з рахунка приватного клієнта № 341509-2025/1015 за період з 04.03.2021 року по 15.10.2025 року вбачається, що відповідач регулярно користувалась кредитним лімітом, а саме здійснювала переказ коштів з картки на картку, а також здійснила часткове погашення, тим самим підтвердила свою згоду на умови банку щодо встановленого кредитного ліміту.

Отримання даних кредитних коштів відповідач не заперечує, однак вважає, щодо зазначеного розрахунку заборгованості не вірно розраховано позивачем заборгованість, без врахування платежів за комісії РКО, яка нараховувалась неправомірно, а також овердрафту.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», (у редакції на час укладення відповідачем договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості вбачається, що з 04.08.2021 року по 03.11.2024 року відповідачу була нарахована комісія за РКО на загальну суму 36 248, 51 грн. і кошти, які вносила відповідач на погашення кредиту, були зараховані в тому числі і на її погашення.

При цьому, ні в анкеті-заяві про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», ні в оферті на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії не зазначено, за які саме послуги відповідачу встановлена комісія (за отримання, обслуговування, чи повернення кредиту), порядок її нарахування та розмір. Зазначення лише в розрахунку заборгованості про те, що комісія встановлена за розрахунково-касове обслуговування, не є достатньою підставою вважати її такою, за відсутності відомостей про це в договорі.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Нормами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена заборона вимагати від споживача укладення договору про споживчий кредит як обов`язкової умови придбання будь-яких товарів чи послуг у кредитодавця або у його спорідненої чи пов`язаної особи.

Враховуючи викладену правову позицію Верховного Суду та норми діючого законодавства суд вважає, що нарахування комісії РКО у загальній сумі 36 248, 51 грн суперечить положенням ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України, оскільки не є платою за послуги, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику, а тому нарахування та сплата позичальником на користь банку комісій за обслуговування кредитної заборгованості є незаконною.

Оскільки банк неправомірно та безпідставно списав внесені на погашення боржником кошти в рахунок погашення комісії РКО (36 248, 51 грн.), суд вважає за потрібне зарахувати ці кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитом, зменшивши суму заборгованості за кредитом за рахунок протиправно списаної банком комісії РКО (36 248, 51 грн.).

Також є безпідставним і нарахування овердрафту за вказаний період та зарахування сплачених відповідачем коштів на його погашення за період з 04.08.2021 року по 03.02.2025 року в розмірі 53 683, 66 грн., оскільки умовами кредитного договору, яким є оферта та акцепт, сторонами не узгоджувалось нарахування позивачем та сплата овердрафту і вказана сума підлягає вирахуванню при визначенні загальної суми заборгованості.

Що стосується відсотків за користування кредитними коштами, суд виходить з наступного.

Так, сторони погодили, що за користування кредитними коштами встановлюється процентна ставка у розмірі 26% річних. Тобто, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Тому, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за нарахованими відсотками.

Вирішуючи питання щодо розміру процентів, суд зазначає, що Кредитним договором, яким є оферта та акцепт від 04.03.2021, передбачена фіксована процентна ставка 26 % річних.

Також, сторонами було погоджено, що строк кредитування становить 24 місяці, при цьому строк дії угоди про обслуговування кредитної картки становить 12 місяців з можливістю пролонгації у випадку дотримання клієнтом умов.

Таким чином, за відсутності доказів пролонгації строку кредитування, він мав скінчитись 04.03.2023 року. В той же час, проценти нараховувались позивачем до 04.09.2025 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредиту. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

Таким чином, до стягнення належить 2202,01 грн. процентів, нарахованих за період з 04.03.2021 року по 04.03.2023 року в загальному розмірі 2002,01 грн. Нарахування позивачем процентів з 05.03.2023 року до 04.09.2025 року є безпідставним.

Відтак, враховуючи заявлений розмір тіла кредиту 82 568,58 грн. та обґрунтований розмір заборгованості за процентами в період строку дії договору в розмірі 2202,01 грн., загальний розмір заборгованості відповідача мав би становити 84 770,59 грн.

В той же час, враховуючи безпідставність нарахувань комісії за РКО та овердрафту та зарахувань коштів на їх погашення в розмірі36 248, 51 грн. та 53 683, 66 грн., вказані суми підлягають відрахуванню із загальної суми заборгованості: 84 770,59 грн. - 36 248,51 грн. - 53 683,66 грн. = - 5161,58 грн. Тобто, за підрахунками суду, відповідач не має заборгованості перед позивачем, натомість має місце переплата в розмірі 5161,58 грн. Зустрічних вимог у даній справі відповідачем не заявлялось.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено неправомірність нарахування відсотків поза межами строку кредитування, нікчемність умов договору щодо сплати комісії та її неправомірне нарахування, а також неправомірність овердрафту, що впливає на визначення розміру заборгованісті за тілом кредиту, наслідком чого є встановлення факту відсутності у відповідача заборгованості за кредитним договором. Вищевикладені обставини та підстави суд вважає достатніми для відмови в задоволенні позову, відтак інші доводи сторони відповідача судом не оцінюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 року у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 року у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що позивач не довів заявлені ним позовні вимоги, а тому в задоволенні позову належить відмовити. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позову повністю чи частково не дають.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, то відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.4, 76 - 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: