Ухвала суду № 138975959, 13.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10818/26

Провадження №: 1-кп/752/2005/26

У Х В А Л А

13.08.2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання захисника у кримінальному провадженні №62026000000000353 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

встановив:

захисник обвинуваченої ОСОБА_5 в судовому засіданні заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Свою позицію обґрунтував тим, що як вбачається з обвинувального акту, кваліфікуючою ознакою висунутого ОСОБА_3 обвинувачення є вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а саме з Особою 1. Захисник вказує, що в обвинувальному акті не зазначено процесуального статусу Особи 1 та яке процесуальне рішення прийняте щодо нього. Зазначає, що з реєстру матеріалів кримінального провадження також неможливо встановити про прийняте відносно Особи 1 процесуальне рішення. Крім того, в обвинувальному акті фігурують Особа 2, Особа 3 та Особа 4, однак відомості про них також відсутні. Захисник вказує, що неповнота викладених фактичних обставин в частині приховування інформації щодо встановленого співучасника злочину, процесуальний статус якого не визначений, на думку захисника, порушує право на захист ОСОБА_3 , а отже є всі підстави для повернення обвинувального акту прокурору. Крім того, захисник подав клопотання про скасування арешту майна, яке обґрунтоване тим, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2025 року накладено арешт на тимчасово вилучене майно ОСОБА_3 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 . Захисник вказує, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, встановлено, що будь-яких слідів злочину на вилучених за місцем проживання ОСОБА_3 предметах і речах не виявлено і будь-якого доказового значення це майно не має, незважаючи на формальну постанову про визнання таких предметів речовими доказами. Захисник зазначає, що санкція статті не передбачає покарання у виді конфіскації майна, а тому, на думку захисника, є всі підстави для скасування арешту майна.

Обвинувачена ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні підтримала думку свого захисника та просила задовольнити подані ним клопотання.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні заперечував щодо повернення обвинувального акту. Вказав, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, фактичні обставини викладені в повному обсязі, а отже, обвинувачення є конкретним та повним. Вказівки, на які посилається захисник є безпідставними. Також, прокурор в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання про скасування арешту майна, оскільки майно визнано речовим доказом та містить в собі інформацію, яку сторона обвинувачення буде використовувати як доказ винуватості обвинуваченої.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає що надісланий до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а тому йому необхідно повернути прокурору, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Слід вказати, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунутому в порядку, встановленому КПК України.

Згідно вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, зокрема, обвинувачений повинен знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

Аналіз норми п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Таким чином, обвинувальний акт - це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати, який містить формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Так, дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 3 ст.362 КК України, а саме як несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчиненій особою, яка має право доступу до неї, вчиненій за попередньою змовою групою осіб.

Суд погоджується з доводами захисника про те, що дійсно в обвинувальному акті зазначено про Особу 1, Особу 2, Особу 3 та Особу 4, однак не наведено відомостей про те, яке процесуальне рішення прийнято щодо цих осіб. Зокрема, неможливо встановити, чи матеріали кримінального провадження щодо вказаних Осіб 1, 2, 3, 4 виділені в окреме провадження, чи обвинувальний акт стосовно них направлено до суду, чи ухвалено вирок, чи прийнято інше процесуальне рішення, передбачене КПК України. Такі відомості також відсутні і у реєстрі матеріалів досудового розслідування. При цьому для суду такі обставини є визначальними та мають істотне значення для належного розуміння змісту обвинувачення та забезпечення права обвинуваченої на захист. Як вже було вказано вище, обвинувачення повинно бути конкретизованим. Наведене свідчить, що вказаний у обвинувальному акті виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення є неконкретними, що унеможливлює сприйняття обвинуваченою обсягу та змісту висунутого їй обвинувачення, і як вірно вказав захисник, позбавляє сторону захисту можливості ефективно здійснювати свій захист, а також позбавляє суд можливості визначити межі судового розгляду з огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України та в подальшому може призвести до скасування кінцевого рішення суду першої інстанції з підстав незабезпечення гарантій на справедливий суд.

В той же час суд враховує, що надане прокурору ч. 2 ст. 337 КПК України право змінити обвинувачення в ході судового розгляду суттєвості цих недоліків не зменшує, оскільки з огляду на положення ч. 1 ст. 338 КПК України таке право виникає тільки при встановленні в ході судового розгляду нових фактичних обставин злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Відповідно право на подальшу зміну обвинувачення немає використовуватись для усунення недоліків обвинувального акту, що очевидні в підготовчому судовому засіданні або для більш детального викладу фактів, які повинні були бути встановлені під час досудового розслідування та викладені в обвинувальному акті, при цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Крім того, дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна, вислухавши думку сторін, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що скасування арешту можливе за умови, якщо заявник доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Відповідно до приписів ст. 374 КПК України рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та долі речових доказів також вирішується під час ухвалення вироку.

Слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження прокурором не долучено докази, а судом такі не досліджено, захисником не доведено, що на даний час відпала потреба у застосуванні такого заходу кримінального провадження як арешт майна, а тому із врахуванням позиції сторони обвинувачення, на даній стадії клопотання захисника є передчасним, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання захисника про скасування арешту майна.

Керуючись ст.ст. 174, 291, 314 КПК України, суд

постановив:

клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62026000000000353 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, повернути прокурору, у зв?язку з його невідповідністю вимогам КПК України.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 62026000000000353.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 діб з дня її оголошення в частині повернення обвинувального акту прокурору.

Суддя ОСОБА_1