Рішення № 138975398, 12.08.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1707/26

Номер провадження2/173/1671/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 серпня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою представника позивача, Кобилянського Віктора Ананійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, про визначення права довічного успадковуваного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що рішенням Верхньодніпровської районної ради народних депутатів від 28 лютого 1992 року позивачеві надано для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 30 га, у тому числі 15 га ріллі та 15 га пасовищ, у довічне успадковуване володіння. На підставі зазначеного рішення позивачеві було видано державний акт на право постійного володіння землею площею 30,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. 18 грудня 2025 року позивач звернувся із заявою про державну реєстрацію речового права на зазначену земельну ділянку. Рішенням державного реєстратора № 82662127 від 29 грудня 2025 року у проведенні державної реєстрації прав відмовлено у зв`язку з наявністю розбіжностей між рішенням органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельну ділянку було надано позивачеві, та державним актом, а також щодо виду речового права: рішенням земельну ділянку надано у довічне успадковуване володіння, тоді як державний акт видано на право постійного володіння землею.

Провадження у справі відкрито 02.06.2026.

Ухвалою від 30.06.2026 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, представником позивача надана заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву з проханням справу розглянути без його участі.

Суд, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги необхідно задовольнити з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Судом установлено, що відповідно до Архівного витягу № 170 від 08 серпня 2024 року рішенням виконавчого комітету Верхньодніпровської районної ради народних депутатів від 25 лютого 1992 року № 30 «Про надання згоди на виділення земельних ділянок для ведення селянських фермерських господарств» ОСОБА_1 надано згоду на надання земельної ділянки площею 30 га, у тому числі 15 га ріллі та 15 га пасовищ, для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння із земель державного запасу району в межах колгоспу «Росія» Дніпровокам`янської сільської ради.

Крім того, відповідно до Архівного витягу № 18 від 05 лютого 2026 року рішенням Верхньодніпровської районної ради народних депутатів від 28 лютого 1992 року «Про надання земельних ділянок для ведення селянських фермерських господарств» ОСОБА_1 надано для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 30 га, у тому числі 15 га ріллі та 15 га пасовищ, у довічне успадковуване володіння із земель державного запасу району в межах колгоспу «Росія» Дніпровокам`янської сільської ради.

Згідно з державним актом на право постійного володіння землею, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 335, ОСОБА_1 надано у постійне володіння земельну ділянку площею 30,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до рішення від 28 лютого 1992 року № 9.

До державного акта додано кадастровий план земельної ділянки та координати поворотних точок її меж.

У Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2600683692023 від 28.11.2023 з кадастровим номером 1221084400:01:057:0015 зазначено категорію земель: землі сільськогосподарського призначення, вид: для ведення фермерського господарства, строк дії безстроковий, площа 27,7072 га, площа земельної ділянки, на яку поширюється обмеження 1,7167 га, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил охорони електричних мереж».

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № С-30-17/6-26 від 21 січня 2026 року за Соколенком І.І. під реєстраційним номером 335 від 16 квітня 1992 року зареєстровано Державний акт на право постійного володіння землею. Земельна ділянка з кадастровим номером 1221084400:01:057:0015, площею 30,00 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташована на території Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

18 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію речового права.

Рішенням державного реєстратора № 82662127 від 29 грудня 2025 року у проведенні державної реєстрації прав відмовлено у зв`язку з наявністю розбіжностей між рішенням органу місцевого самоврядування, зазначеним в архівному витязі, та рішенням, на підставі якого видано державний акт, а також у зв`язку з невідповідністю виду речового права: згідно з рішенням від 28 лютого 1992 року земельну ділянку надано у довічне успадковуване володіння, тоді як державний акт посвідчує право постійного володіння землею.

Судом також досліджено копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 цього Кодексу особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з частиною четвертою статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На час прийняття рішення Верхньодніпровської районної ради народних депутатів від 28 лютого 1992 року правовідносини щодо надання громадянам земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства регулювалися Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу громадянам у довічне успадковуване володіння могли надаватися земельні ділянки, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Частиною першою статті 50 Земельного кодексу Української РСР передбачалося, що громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки надавалися за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду.

При цьому право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою та право постійного користування земельною ділянкою були різними за своїм правовим змістом речовими правами. Зокрема, підстави виникнення права постійного користування передбачалися статтею 7 Земельного кодексу Української РСР.

Таким чином, на час прийняття рішення від 28 лютого 1992 року законодавство розмежовувало право довічного успадковуваного володіння та право постійного користування земельною ділянкою.

Водночас, починаючи з 1990 року, законодавець чітко розмежовував поняття права постійного користування та права довічного успадковуваного володіння, правові режими яких не визнавалися тотожними. При цьому кодекс передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, наданої для ведення сільського (фермерського) господарства, - право довічного успадковуваного володіння.

13 березня 1992 року було прийнято нову редакцію Земельного кодексу Української РСР, якою інститут довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою з чинного на той час земельного законодавства було виключено. Водночас сама зміна законодавчого регулювання не означала автоматичного припинення прав, які були набуті громадянами до такої зміни законодавства на законних підставах.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи та організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігали свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Отже, зміна законодавчого регулювання після прийняття рішення про надання земельної ділянки не може сама по собі розглядатися як юридичний факт припинення вже набутого особою права довічного успадковуваного володіння, якщо законом прямо не передбачено припинення такого права.

Таке розуміння узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, у якому зазначено, що поряд із впровадженням приватної власності на землю законодавство передбачало можливість продовження користування земельними ділянками, зокрема на праві пожиттєвого спадкового володіння, а автоматична зміна титулів права на землю та обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу не допускаються.

Правова позиція щодо збереження права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою також послідовно сформульована Верховним Судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 зазначено, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є самостійним речовим правом, яке може бути успадковане.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц наголошено на відмінності права постійного користування земельною ділянкою та права довічного успадковуваного володіння. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, належить фізичній особі та не переходить до створеного нею фермерського господарства.

Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 313/1192/20 та від 15 листопада 2023 року у справі № 317/905/20.

З огляду на викладене суд виходить із того, що право позивача на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою виникло на підставі рішення Верхньодніпровської районної ради народних депутатів від 28 лютого 1992 року, прийнятого в період дії законодавства, яке передбачало можливість надання громадянам земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства саме на такому речовому праві.

Видача 16 квітня 1992 року державного акта, в якому зазначено право постійного володіння землею, сама по собі не свідчить про припинення або зміну права довічного успадковуваного володіння, набутого позивачем на підставі рішення від 28 лютого 1992 року.

Зміст рішення від 28 лютого 1992 року, підтверджений архівним витягом, однозначно визначає вид речового права, на якому земельну ділянку було надано позивачеві, а саме довічне успадковуване володіння.

Водночас державний акт містить інше визначення виду речового права. Така невідповідність у правовстановлюючих документах об`єктивно перешкоджає державній реєстрації речового права, що підтверджується рішенням державного реєстратора № 82662127 від 29 грудня 2025 року.

Таким чином, правова невідповідність між рішенням органу місцевого самоврядування та державним актом не спростовує факту набуття позивачем права довічного успадковуваного володіння, оскільки підставою виникнення такого права є рішення компетентного органу, прийняте в період дії відповідного законодавства.

При цьому суд не вбачає правових підстав вважати, що внаслідок набрання чинності новою редакцією земельного законодавства відбулася автоматична заміна набутого позивачем права довічного успадковуваного володіння на право постійного користування чи інше речове право.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів факт надання йому земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння рішенням Верхньодніпровської районної ради народних депутатів від 28 лютого 1992 року.

Враховуючи наведене, а також те, що законодавство не містило норми, яка б передбачала автоматичне припинення набутого права довічного успадковуваного володіння у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою йому для ведення селянського (фермерського) господарства.

З огляду на встановлені судом обставини та наведене правове регулювання позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги представника позивача адвоката, Кобилянського Віктора Анатолійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Верхньодніпровської міської ради (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, пр. Шевченка, 21, ЄДРПОУ 04052595), про визначення права довічного успадковуваного володіння - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02) площею 27,7072 га, кадастровий №1221084400:01:057:0015, розташованої на території Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя: Є.В. Челюбєєв