Рішення № 138960416, 12.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12792/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст. 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

04 травня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) Ф-12805-53-У від 01.12.2025 року суму 37788,74 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року у справі №1570/6992/2012, ухваленою за адміністративним позовом Білгород-Дністровської об`єднаної державної податкової інспекції в Одеській області Державної податкової служби, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Зазначена постанова набрала законної сили 15.01.2013 року, а тому з цієї дати позивач не має статусу фізичної особи-підприємця та не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач наголошує, що підприємницької діяльності не провадила, доходу від такої діяльності не отримувала.

Позивач просить позов задовольнити повністю.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з реєстраційними та обліковими даними ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 17.12.1997 по 22.04.2026 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець у Головному управлінні ДПС в Одеській області (Білгород-Дністровська ДПІ), дата взяття на облік платником єдиного внеску 05.05.1996.

Відповідач посилається на пункт 4 частини першої статті 4, пункт 2 частини першої статті 7, частину п`яту статті 8, абзац третій частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, що діяла до 01.01.2021) та зазначає, що згідно з даними інтегрованої картки платника за платежем ККДБ 71040000 станом на 01.01.2026 за позивачем рахувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску в загальній сумі 37788,74 грн, яка складається з нарахувань за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2020, а саме: 8448,00 грн за 2017 рік; по 2457,18 грн за кожен квартал 2018 року; по 2754,18 грн за кожен квартал 2019 року; 2078,12 грн, 1039,06 грн, 3178,12 грн та 2200,00 грн за відповідні періоди 2020 року. Нарахування єдиного внеску в інтегрованій картці платника проведено в автоматичному режимі. Звітності про суми нарахованого єдиного внеску за період 2013-2026 років позивачем не подано.

Відповідач також вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449; що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується; що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності не припиняє зобов`язань, які виникли під час її провадження. Крім того, відповідач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

За наведених підстав відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стислий виклад відповіді на відзив.

Позивач подала відповідь на відзив, у якій наполягає на тому, що з 15.01.2013 року вона не є фізичною особою-підприємцем на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року у справі №1570/6992/2012, тоді як усі доводи відповідача ґрунтуються на нормах, які регулюють обов`язки фізичних осіб-підприємців. Позивач посилається на пункт 9 частини другої статті 129 та статтю 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення і зазначає, що нарахування недоїмки з 2017 року здійснено після того, як її підприємницьку діяльність було припинено за рішенням суду. Позивач також звертає увагу, що у відзиві відповідач висловився щодо позовних вимог іншої особи, що, на її думку, свідчить про формальний підхід до розгляду справи.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст. 262 КАС України, поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду. Цією ж ухвалою в порядку ст. 80 КАС України у відповідача витребувано витяг з інформаційно-комунікаційної системи ДПС інтегрованої картки платника ОСОБА_1 із поясненням та доказами щодо підстав наявності недоїмок, штрафів, пені тощо, а також докази направлення та вручення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2025 №Ф-12805-53 У.

Судом, на підставі ст. 80 КАС України, отримано відповідь №3167165 від 12.08.2026 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача.

Вирішуючи питання дотримання строку звернення до суду, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд не встановив підстав вважати такий висновок передчасним: доказів вручення позивачу оскаржуваної вимоги відповідач не надав, а позивач пов`язує момент, з якого їй стало відомо про порушення її права, з відкриттям виконавчого провадження та фактичним ознайомленням зі змістом вимоги у квітні 2026 року, що відповідачем не спростовано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності 01.02.1996 року, відомості про неї включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за номером запису 25521750000010096, дата запису 27.07.2012 року.

За даними реєстру позивач перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області, Білгород-Дністровській державній податковій інспекції, як платник податків з 17.12.1997 року та як платник єдиного внеску з 05.05.1996 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року у справі №1570/6992/2012 адміністративний позов Білгород-Дністровської об`єднаної державної податкової інспекції в Одеській області Державної податкової служби до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця задоволено повністю:

припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

постановлено копію постанови в день набрання законної сили направити державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судову постанову про припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 .

Підставою позову в тій справі було зазначено неподання відповідачем з 1997 року документів бухгалтерської звітності, податкових декларацій та іншої інформації про здійснення підприємницької діяльності.

Зазначена постанова набрала законної сили 15.01.2013 року.

Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 №2005520100002010096 внесено до Єдиного державного реєстру лише 22.04.2026 року з підставою «ДР припинення ФОП за СР, що не пов`язано з банкрутством»,

Актуальний стан позивача в реєстрі «припинено».

01 грудня 2025 року Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12805-53-У, згідно з якою станом на 30.11.2025 року заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску позивача становить 37788,74 грн, у тому числі недоїмка 37788,74 грн, штрафи 0,00 грн, пеня 0,00 грн. У вимозі зазначено, що її сформовано на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС.

Відомостей про складення акта документальної перевірки або прийняття рішення вимога не містить.

У пункті 5 вимоги датою набрання чинності вимогою зазначено 30 листопада 2025 року.

Як убачається з відзиву та витягу з інтегрованої картки платника, сума 37788,74 грн складається виключно з нарахувань єдиного внеску за періоди з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року, проведених у автоматичному режимі.

Звітність про суми нарахованого єдиного внеску позивачем за ці періоди не подавалась. Доказів отримання позивачем доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у зазначених періодах матеріали справи не містять.

За індивідуальними відомостями про застраховану особу (форми ОК-5 та ОК-7) від 28.04.2026 року за страхувальником з кодом 2288013767 суми заробітку (доходу) та страхового стажу відсутні.

На підтвердження направлення вимоги відповідач надав копію поштового відправлення №R067065700953 на ім`я позивача та довідку ф. 20, з яких убачається, що поштове відправлення повернуто відправнику. Доказів вручення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12805-53-У від 01.12.2025 року відповідачем не надано.

02 квітня 2026 року старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі зазначеної вимоги відкрито виконавче провадження №80660327 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Одеській області боргу (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн, стягнуто виконавчий збір у розмірі 3778,87 грн. У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено, що документ набрав чинності 30.11.2025 року, тобто раніше дати його формування (01.12.2025 року).

Згідно з витягом з інтегрованої картки платника у межах виконавчого провадження 23.04.2026 року та 01.05.2026 року суму заборгованості 37788,74 грн стягнуто у примусовому порядку.

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зоркрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною четвертою статті 5 Закону №2464-VI встановлено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»; у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності; у осіб, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня реєстрації як платника податку за угодою про розподіл продукції.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, а у випадках, передбачених цим Законом, на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Абзацами шостим сьомим частини четвертої цієї статті визначено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, а платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. Абзацом другим частини першої статті 25 Закону №2464-VI при цьому прямо передбачено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, ключовим для вирішення цього спору є питання про те, чи мала позивач у періодах з 01.01.2017 до 31.12.2020, за які нараховано спірну недоїмку, статус фізичної особи-підприємця та, відповідно, чи була вона платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, на час ухвалення постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 у справі №1570/6992/2012 регулювалися Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі Закон №755-IV).

Відповідно до статті 46 Закону №755-IV (у редакції, чинній на час ухвалення вказаної постанови), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:

прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

смерті фізичної особи - підприємця;

постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:

визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;

провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність фізичної особи - підприємця за зазначеним місцем проживання.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов`язано з банкрутством, визначався статтею 49 Закону №755-IV, частинами першою та третьою якої (у редакції, чинній на час ухвалення постанови від 14.12.2012 року) передбачалось, що суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Зі змісту наведених норм убачається, що після набрання законної сили судовим рішенням про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вчинення реєстраційної дії та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру не залежить від волі чи дій самої особи: обов`язок направити копію судового рішення покладено на суд, а обов`язок внести запис та повідомити про це, зокрема, органи державної податкової служби, на державного реєстратора.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою та третьою статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні за змістом приписи закріплено у статті 370 КАС України.

Судом встановлено, що підприємницьку діяльність позивача припинено постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року у справі №1570/6992/2012, яка набрала законної сили 15.01.2013 року. Ініціатором звернення до суду з відповідним позовом був орган державної податкової служби Білгород-Дністровська об`єднана державна податкова інспекція в Одеській області. Резолютивною частиною цієї постанови суд зобов`язав направити її копію державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності позивача.

Незважаючи на це, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача внесено до Єдиного державного реєстру лише 22.04.2026 року, тобто через понад тринадцять років після набрання законної сили судовим рішенням, і саме на цю обставину відповідач посилається як на підставу вважати позивача платником єдиного внеску у 2017-2020 роках.

Суд не може погодитися з таким підходом, оскільки він фактично покладає на особу негативні наслідки тривалого невиконання державними органами власних обов`язків, установлених законом, та нівелює обов`язковість судового рішення, ухваленого за позовом самого ж податкового органу.

Аналогічні за змістом правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 12 листопада 2020 року у справі №824/220/19-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи спір щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, нарахованого за 2017-2018 роки особі, підприємницьку діяльність якої припинено судовим рішенням у 2011 році, тоді як запис про припинення внесено до Єдиного державного реєстру лише 29.11.2018 року, зазначив: «Зважаючи на вказані вище норми, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим - в першу чергу для суб`єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб`єкта господарювання, щодо якого постановлено таке рішення».

За наслідками розгляду тієї справи Верховний Суд дійшов висновку, що «у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної Вимоги […] про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн, оскільки судовим рішенням 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 (яке набрало законної сили) підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено». При цьому Верховний Суд врахував правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України», згідно з якою принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб, та що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Викладені висновки Верховного Суду є застосовними до спірних правовідносин, оскільки обставини цієї справи є подібними: підприємницьку діяльність позивача припинено судовим рішенням, ухваленим за позовом податкового органу, яке набрало законної сили 15.01.2013 року, тоді як недоїмку з єдиного внеску нараховано за періоди 2017-2020 років, тобто за час, що настав після припинення такої діяльності.

Такий підхід узгоджується і з практикою суду апеляційної інстанції. Так, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 03 листопада 2022 року у справі №420/8489/22, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області у справі про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на суму 37788,74 грн, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що «податковому органу ще з 2012 року було відомо про припинення судом підприємницької діяльності ОСОБА_1 за рішенням суду, та відповідно, про відсутність підстав для нарахування їй заборгованості з єдиного внеску», та визнав таку вимогу протиправною.

Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19 сформулювала правовий висновок, згідно з яким статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а відсутність офіційного підтвердження в особи такого статусу шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного виключає і можливість формальної та фактичної участі такої особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справах № 500/1762/19 та № 460/37/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 120/1409/20-а.

У цій справі відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надав доказів того, що позивач у періодах, за які нараховано недоїмку, фактично провадила підприємницьку діяльність, отримувала дохід (прибуток) від такої діяльності, подавала звітність або будь-яким іншим чином реалізовувала права та обов`язки фізичної особи-підприємця. Навпаки, з наданих самим відповідачем документів убачається, що звітності про суми нарахованого єдиного внеску позивачем не подавалося взагалі, а нарахування здійснено в автоматичному режимі.

Суд також ураховує, що за приписами частин другої та третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску контролюючим органом здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу). Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем документальної перевірки позивача та складення відповідного акта; звітність позивачем не подавалася; бухгалтерські та інші документи, що підтверджують суми доходу, у відповідача відсутні. За таких обставин суми, відображені виключно в облікових даних інформаційно-телекомунікаційної системи контролюючого органу, самі по собі не могли бути достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Окремої уваги заслуговує та обставина, що у пункті 5 оскаржуваної вимоги, сформованої 01.12.2025 року, датою набрання нею чинності зазначено 30.11.2025 року, тобто дату, що передує даті її формування. Ця ж дата зазначена і в постанові про відкриття виконавчого провадження №80660327 від 02.04.2026 року як дата набрання документом чинності. Водночас за приписами абзаців сьомого та тринадцятого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, перебіг десятиденного строку для сплати сум недоїмки, а так само і можливість передачі вимоги до підрозділу державної виконавчої служби, пов`язані саме з днем надходження (отримання) вимоги платником, а доказів вручення позивачу оскаржуваної вимоги відповідач не надав; надані ним докази направлення свідчать про повернення поштового відправлення відправнику.

Доводи відповідача про те, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (частина шістнадцята статті 25 Закону №2464-VI), а також про те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності не припиняє зобов`язань, які виникли під час її провадження, суд відхиляє, оскільки ці приписи стосуються осіб, які є платниками єдиного внеску та у яких відповідний обов`язок виник. У спірних правовідносинах обов`язок зі сплати єдиного внеску за 2017-2020 роки у позивача не виник, а тому й недоїмка як несплачена сума єдиного внеску виникнути не могла.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 суд не бере до уваги, оскільки викладений у ній правовий висновок стосується правового регулювання сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка є найманим працівником і за яку єдиний внесок сплачувався роботодавцем, тоді як у цій справі спірним є саме питання наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця у періодах нарахування. Отже, правовідносини не є подібними.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимога Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12805-53-У від 01.12.2025 року на суму 37788,74 грн прийнята за відсутності правових підстав, тобто не на підставі та не у спосіб, що визначені законом, а тому є протиправною та підлягає скасуванню, а позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн (платіжна інструкція від 30.04.2026 року №Т376-98НХ-МЕ13-1824). Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 255, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса, Одеська область, 65616, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12805-53-У від 01 грудня 2025 року на суму 37788,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО