Рішення № 138959858, 12.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 рокусправа № 380/15417/25м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БІНП ЛТД до Львівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування ухвали в частині, скасування рішень (записів) державних кадастрових реєстраторів та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю БІНП ЛТД (далі також позивач, ТзОВ БІНП ЛТД, Товариство, орендар) до Львівської міської ради (далі також відповідач 1, ЛМР, рада) та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі також відповідач 2, ГУ Держгеокадастру), у якій позивач з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмета позову просить суд:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 5882 від 30.01.2025 Про відмову ТзОВ БІНП ЛТД в укладенні на новий строк договорів оренди земельних ділянок на просп. Свободи, 16-18 у таких частинах: пункт 1 ухвали стосовно зміни цільового призначення земельних ділянок площею 0,0389 га (кадастровий номер 4610136600:02:001:0038) та площею 0,0254 га (кадастровий номер 4610136600:02:001:0039) на просп. Свободи, 16-18 з виду цільового призначення 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вид цільового призначення 07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень; пункт 2 ухвали щодо внесення змін у додаток до ухвали міської ради від 26.01.2012 № 1163 Про затвердження переліку та меж скверів Галицького району м. Львова стосовно доповнення пунктом з відповідним порядковим номером у редакції оскаржуваної ухвали;

- скасувати рішення (запис) державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Драйовича Анатолія Васильовича, внесений на підставі заяви Львівської міської ради від 04.02.2025 № ЗВ-9200278702025, про внесення змін у відомості Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:02:001:0038 щодо зміни виду цільового призначення на 07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень та категорії земель на Землі рекреаційного призначення;

- скасувати рішення (запис) державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Ястремської Валентини Миколаївни, внесений на підставі заяви Львівської міської ради від 04.02.2025 № ЗВ-9200279022025, про внесення змін у відомості Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:02:001:0039 щодо зміни виду цільового призначення на 07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень та категорії земель на Землі рекреаційного призначення;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області внести виправлені відомості до Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4610136600:02:001:0038 та 4610136600:02:001:0039 в частині визначення виду цільового призначення з 07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень на 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та в частині визначення категорії земель з Землі рекреаційного призначення на Землі житлової та громадської забудови.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке. Ухвалами Львівської міської ради № 3904 та № 3905 від 18.09.2014 Товариству продовжено на 10 років строк оренди двох суміжних земельних ділянок на просп. Свободи, 16-18 у м. Львові, а на їх виконання між ЛМР (орендодавець) та ТзОВ БІНП ЛТД (орендар) укладено договори оренди землі від 25.02.2015 № Г-1344 (щодо ділянки площею 0,0254 га, кадастровий номер 4610136600:02:001:0039, для обслуговування літнього майданчика) та № Г-1345 (щодо ділянки площею 0,0389 га, кадастровий номер 4610136600:02:001:0038, для обслуговування будівлі кафе-бару). Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а видом цільового призначення обох ділянок було 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Договори укладено строком на 10 років до 18.09.2024.

Позивач указав, що з метою реалізації переважного права орендаря на укладення договорів оренди на новий строк він у передбачений пунктом 8 договорів та статтею 33 Закону України Про оренду землі строк (за 90 днів до закінчення строку дії договорів) звернувся до Львівської міської ради з листами-повідомленнями про намір укласти договори оренди на новий строк з долученням проектів договорів, однак рада у встановлений законом місячний строк не надала відповіді та не заперечила проти поновлення договорів. За твердженням позивача, наведене зумовило звернення Товариства до господарського суду з позовом про визнання договорів оренди землі укладеними (справа № 914/2220/24), який рішенням Господарського суду Львівської області від 31.01.2025 задоволено.

Позивач наголосив, що всупереч наведеним обставинам Львівська міська рада ухвалою № 5882 від 30.01.2025 не лише відмовила у поновленні договорів оренди, а й пунктом 1 цієї ухвали змінила цільове призначення обох земельних ділянок з виду 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вид 07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень, а пунктом 2 включила ці ділянки до переліку скверів Галицького району м. Львова, після чого на підставі заяв ради до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни щодо виду цільового призначення та категорії земель (Землі рекреаційного призначення).

На переконання позивача, змінюючи цільове призначення земельних ділянок, які перебували у нього в оренді та щодо яких тривав судовий спір про поновлення орендних правовідносин, відповідач 1 діяв недобросовісно та у псевдоправовий спосіб, з метою створення перешкод у реалізації переважного права орендаря та штучного унеможливлення подальшого користування ділянками за попереднім призначенням. Позивач послався на порушення гарантій стабільності землекористування (стаття 149 Земельного кодексу України), принципу рівності суб`єктів права власності (стаття 13 Конституції України), вимог частини четвертої статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо права на мирне володіння майном і захисту правомірних (легітимних) очікувань. Просив позов задовольнити повністю та стягнути з відповідачів судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 04.08.2025 відкрито провадження у справі № 380/15417/25 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 14.08.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника Львівської міської ради про розгляд адміністративної справи № 380/14517/25 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 27.07.2026 залучено до участі у справі як співвідповідачів Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Відповідач 1 Львівська міська рада проти позову заперечила у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Рада зазначила, що спірні земельні ділянки на просп. Свободи, 16-18 є комунальною власністю Львівської міської територіальної громади (стаття 83 Земельного кодексу України), а віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення, як і розпорядження такими землями, належить до виключної компетенції міської ради (стаття 20 Земельного кодексу України, пункт 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Рада наголосила, що суди не можуть підміняти орган місцевого самоврядування та зобов`язувати його прийняти рішення визначеного судом змісту.

За доводами відповідача 1, ухвалу № 5882 від 30.01.2025 прийнято з урахуванням: звернень громадської організації Родини полеглих героїв Львівщини від 20.01.2025 та середньої загальноосвітньої школи № 62 від 20.01.2025 щодо впорядкування простору поблизу Гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла та перенесення закладу громадського харчування; розташування земельних ділянок у межах історичного ареалу м. Львова та території, внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; розташування ділянок у межах охоронних зон пам`ятки архітектури національного значення (охоронний номер 339) та пам`яток архітектури місцевого значення (охоронні номери 5439-Лв, 5440-Лв); включення ділянок до переліку скверів Галицького району м. Львова. Рада також зазначила, що альтернативний проект ухвали про укладення з ТзОВ БІНП ЛТД договорів оренди на новий строк не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу та був відхилений.

Відповідач 1 наполягав, що позивачем не доведено порушеного охоронюваного законом інтересу, оскільки на час прийняття ухвали були відсутні судові рішення, якими за позивачем визнавалося б право оренди на новий строк, договори оренди на новий строк не укладені, строк дії паспорта відкритого літнього майданчика (09.04.2020 08.04.2024) закінчився, а до позивача фактично застосовано лише пункт 4 ухвали № 5882 (щодо демонтажу літнього майданчика), який предметом оскарження не є. Посилаючись на практику Конституційного Суду України (рішення від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004) та Верховного Суду щодо поняття охоронюваного законом інтересу і статусу потерпілого, рада зазначила, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання про правомірність оскаржуваного рішення, а її відсутність є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення. Рада також клопотала про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, посилаючись на суспільну значущість та правову складність спору. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Головне управління Держгеокадастру у Львівській області проти позову заперечило, зазначивши, що зміни до відомостей Державного земельного кадастру про спірні земельні ділянки внесені на підставі заяв Львівської міської ради від 04.02.2025 не його реєстраторами, а державними кадастровими реєстраторами Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (Драйович А.В., ділянка 4610136600:02:001:0038) та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (Ястремська В.М., ділянка 4610136600:02:001:0039), які визначені для розгляду відповідних заяв програмним забезпеченням Державного земельного кадастру за принципом випадковості. Відповідач 2 наголосив, що за системного аналізу позовної заяви єдиним відповідачем за вимогами № 2, 3, 4 визначено саме Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, тоді як рішення про внесення оспорюваних змін приймали реєстратори інших територіальних органів.

Відповідач 2 звернув увагу, що відповідно до статті 9 Закону України Про Державний земельний кадастр та Порядку ведення Державного земельного кадастру державний кадастровий реєстратор самостійно приймає рішення про внесення відомостей до кадастру, а скасування (поновлення) запису у Поземельній книзі є його виключною компетенцією; при цьому втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених законом. З огляду на це відповідач 2 вважав заявлені до нього вимоги безпідставними та просив у їх задоволенні відмовити повністю.

Під час розгляду справи відповідач 1 подав клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 914/2220/24, посилаючись на її значення для правильного вирішення цієї справи.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (відповідач 3) подало відзив, не погоджується з позовними вимогами з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, зміни до відомостей Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:02:001:0039 були внесені державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Ястремською Валентиною Миколаївною на підставі заяви Львівської міської ради від 04.02.2025 № ЗВ-9200279022025. Саме таку інформацію наведено у листі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 05.08.2025 №29-13-0.2-3954/2-52, на який посилається сам позивач у заяві про зміну предмета позову. Отже, державний кадастровий реєстратор діяв у межах адміністративної процедури розгляду поданої заяви та документів, а не з власної ініціативи. Відповідно до принципу екстериторіальності здійснення повноважень державними кадастровими реєстраторами, закріпленого законодавством у сфері ведення Державного земельного кадастру, реєстратор ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не перебував у будь-яких правовідносинах із позивачем та не був учасником спору між ТОВ «БІНП ЛТД» і Львівською міською радою щодо поновлення договорів оренди земельних ділянок. Більше того, на момент внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру державний кадастровий реєстратор був зобов`язаний діяти виключно на підставі поданих документів та відомостей, отриманих в установленому законодавством порядку. Закон не покладає на державного кадастрового реєстратора обов`язку з`ясовувати наявність інших судових спорів, перевіряти перспективу їх розгляду або прогнозувати наслідки майбутніх судових рішень. Позовна заява фактично містить доводи щодо нібито протиправності ухвали Львівської міської ради №5882 від 30.01.2025 та правових наслідків її прийняття. Водночас позивач не навів жодного конкретного порушення норм Закону України «Про Державний земельний кадастр», Порядку ведення Державного земельного кадастру або інших нормативно-правових актів, яке було б допущено саме державним кадастровим реєстратором під час розгляду заяви № ЗВ-9200279022025 та внесення відповідних відомостей до кадастру. Фактично позовні вимоги до державного кадастрового реєстратора ґрунтуються виключно на незгоді позивача з рішенням Львівської міської ради, яке стало підставою для подання відповідної заяви. Однак можливе оскарження рішення органу місцевого самоврядування саме по собі не свідчить про протиправність дій посадової особи, яка діяла в межах установленої законом процедури та виконувала покладені на неї функції щодо ведення Державного земельного кадастру. Таким чином, державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, розглядаючи заяву Львівської міської ради та вносячи відповідні відомості до Державного земельного кадастру, діяв у межах компетенції, визначеної Законом України «Про Державний земельний кадастр», а тому правові підстави для визнання його дій протиправними та скасування відповідного запису відсутні.

Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (відповідач 4) подало відзив, не погоджується з позовними вимогами з огляду на наступне. Ухвалою Львівської міської ради від 30.01.2925 №5882 «Про відмову ТзОВ «БІНП ЛТД» в укладенні на новий строк договорів оренди земельних ділянок на просп. Свободи, 16-18» змінено цільове призначення земельних ділянок площею 0,0389 га за кадастровим номером 4610136600:02:001:0038 та площею 0,0254 га за кадастровим номером 4610136600:02:001:0039 з виду цільового призначення земельної ділянки 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вид цільового призначення земельної ділянки 07.06 для збереження використання та відтворення земельних зон і зелених насаджень. На підставі заяви Львівської міської ради від 04.02.2025 №ЗВ-9200278702025, враховуючи згадане рішення органу місцевого самоврядування та надану містобудівну документацію (генеральний план м. Львова, затверджений ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3824), державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Драйовичем Анатолієм Васильовичем внесено зміни до Державного земельного кадастру щодо цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 4610136600:02:001:0038. З огляду на викладене, зміни у відомості Державного земельного кадастру про зміну цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 4610136600:02:001:0038, внесені на підставі рішення Львівської міської ради від 30.01.2925 №5882, відповідної містобудівної документації, що відповідає вимогам ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Зауважує, що відповідно до частини 18 статті 21 згаданого Закону визначення державного кадастрового реєстратора, уповноваженого на розгляд таких документів та внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надання мотивованої відмови у їх внесенні, здійснюється в день подання заяви за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру за принципом випадковості. Державний кадастровий реєстратор, який здійснював розгляд заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру у подальшому не має технічної можливості для отримання доступу до інформації про земельну ділянку, оскільки програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в автоматичному порядку 6 така заява із сформованими документами повертається територіальному органу Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки.

10.08.2026 позивачем подано відповідь на відзив, вважає доводи відповідача 3,4 необґрунтованим та безпідставними. Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», державний кадастровий реєстратор здійснює не лише реєстрацію заяв, а й перевірку відповідності поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Реєстрація зміни цільового призначення земельних ділянок (кадастрові номери 4610136600:02:001:0038 та 4610136600:02:001:0039) була здійснена на підставі ухвали Львівської міської ради від 30.01.2025 № 5882. Оскільки зазначена ухвала прийнята з порушенням вимог ЗКУ та протиправно обмежує речові права позивача (орендаря), внесення записів до ДЗК на її виконання є протиправною дією. У постанові від 04.03.2021 у справі № 640/8728/19 Верховний Суд наголосив, що рішення, дії чи бездіяльність державного кадастрового реєстратора є предметом судового контролю в адміністративному суді (ст. 2, 5, 19 КАС України). Реєстратор не є «механічним виконавцем», а є суб`єктом владних повноважень, відповідальним за легітимність внесених до ДЗК відомостей. Судовий спір щодо визнання укладеними договорів оренди стосовно спірних земельних ділянок за ТзОВ «БІНП ЛТД» у справі №914/2220/24 знаходиться на даний час на розгляді Господарського суду Львівської області (як і перебував на момент здійснення реєстрації). Відомості про право оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внесення змін про цільове призначення землі без згоди орендаря прямо порушує ч. 2 ст. 20, ст. 93, 124 Земельного кодексу України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю БІНП ЛТД (ідентифікаційний код юридичної особи 19329381) є юридичною особою, зареєстрованою в установленому законом порядку.

Ухвалами Львівської міської ради № 3904 та № 3905 від 18.09.2014 Про продовження ТзОВ БІНП ЛТД терміну оренди земельної ділянки на просп. Свободи, 16-18 Товариству продовжено на 10 років строк оренди земельних ділянок на просп. Свободи, 16-18 у м. Львові: площею 0,0254 га (кадастровий номер 4610136600:02:001:0039) для обслуговування літнього майданчика та площею 0,0389 га (кадастровий номер 4610136600:02:001:0038) для обслуговування будівлі кафе-бару, за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання землі комерції. На виконання зазначених ухвал між Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ БІНП ЛТД (орендар) укладено договори оренди землі від 25.02.2015 № Г-1344 та № Г-1345 строком на 10 років. Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Пунктами 8 договорів оренди землі № Г-1344 та № Г-1345 від 25.02.2015 сторони погодили, що такі укладено на 10 років до 18 вересня 2024 року включно, та що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, для чого повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

З метою реалізації переважного права на укладення договорів оренди на новий строк Товариство листами-повідомленнями № 35 та № 36 від 14.06.2024 (надісланими 14.06.2024 та отриманими радою 15.06.2024) звернулося до Львівської міської ради з проектами відповідних договорів оренди землі. 30.01.2025 на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради розглядалися альтернативні проекти ухвал про укладення з ТзОВ БІНП ЛТД договорів оренди на новий строк та про відмову в їх укладенні; проект про укладення договорів на новий строк не набрав необхідної кількості голосів депутатів і був відхилений.

30.01.2025 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 5882 Про відмову ТзОВ БІНП ЛТД в укладенні на новий строк договорів оренди земельних ділянок на просп. Свободи, 16-18. Крім відмови у поновленні договорів оренди, цією ухвалою: пунктом 1 змінено цільове призначення обох земельних ділянок з виду 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вид 07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень; пунктом 2 внесено зміни до додатка до ухвали міської ради від 26.01.2012 № 1163 Про затвердження переліку та меж скверів Галицького району м. Львова шляхом доповнення переліку скверів відповідним пунктом. Як убачається зі змісту ухвали, її прийнято з урахуванням звернень громадськості та закладу освіти, розташування ділянок у межах історичного ареалу м. Львова, території Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та охоронних зон пам`яток архітектури.

На підставі заяв Львівської міської ради від 04.02.2025 № ЗВ-9200278702025 та № ЗВ-9200279022025 до Державного земельного кадастру внесено зміни щодо виду цільового призначення земельних ділянок (07.06 Для збереження, використання та відтворення зелених зон і зелених насаджень) та категорії земель (Землі рекреаційного призначення): щодо ділянки з кадастровим номером 4610136600:02:001:0038 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Драйовичем А.В. (витяг від 06.02.2025 № НВ-6100170892025); щодо ділянки з кадастровим номером 4610136600:02:001:0039 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Ястремською В.М. (витяг від 05.02.2025 № НВ-1800198552025). Зазначені реєстратори визначені для розгляду відповідних заяв програмним забезпеченням Державного земельного кадастру за принципом випадковості. Наведені обставини підтверджені наявними у справі доказами та сторонами не заперечуються.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.01.2025 у справі № 914/2220/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, позов ТзОВ БІНП ЛТД до Львівської міської ради про визнання укладеними договорів оренди землі задоволено. Разом з тим постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 914/2220/24 касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 31.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд у постанові від 02.09.2025 у справі № 914/2220/24 виходив, зокрема, з того, що діючим законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки за відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу місцевого самоврядування; без волевиявлення власника (ради) неможливе укладення нового договору оренди землі, а наслідком оскарження рішення органу місцевого самоврядування про відмову поновити договір не може бути підміна волевиявлення власника на укладення нового договору на умовах орендаря. Суд касаційної інстанції також урахував, що на спірних земельних ділянках у позивача відсутні об`єкти нерухомого майна, які належать йому на праві власності (що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), та вказав на необхідність під час нового розгляду справи надати оцінку рішенню ради про відмову в укладенні договорів оренди на новий строк і доводам щодо порушень, пов`язаних із розташуванням та функціонуванням відкритого літнього майданчика.

Отже, станом на час вирішення цієї справи договори оренди спірних земельних ділянок на новий строк не укладені та судом укладеними не визнані, а питання наявності чи відсутності у позивача права на поновлення (укладення на новий строк) орендних правовідносин остаточно не вирішене та є предметом розгляду в порядку господарського судочинства у справі № 914/2220/24.

Не погоджуючись із діями відповідачів щодо зміни цільового призначення земельних ділянок та внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Зі змісту частини першої статті 5 КАС України вбачається, що право на звернення до адміністративного суду має кожна особа, яка вважає, що порушено, порушуються або створюються перешкоди для реалізації її прав, свобод чи законних інтересів. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту в адміністративному судочинстві є наявність відповідного порушення прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів саме позивача, а особа, яка звернулася до суду, повинна довести (а суд встановити), що їй належать права або охоронювані законом інтереси, за захистом яких вона звернулася.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, поняття охоронюваний законом інтерес означає прагнення до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, яке має правовий характер, пов`язане з конкретним благом, є визначеним та персоналізованим (належить конкретній особі). Судовому захисту підлягає такий законний інтерес, який є реальним і належить саме позивачу; звернення до суду за захистом інтересу, який особі не належить або який ґрунтується лише на її суб`єктивних припущеннях, не може бути підставою для задоволення позову.

Установлення наявності або відсутності в позивача матеріально-правової заінтересованості передує вирішенню питання про правомірність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень. Відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваних рішень і дій. Наведене узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду щодо застосування статей 2, 5 КАС України.

Оцінюючи наявність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, суд виходить із такого. Договори оренди спірних земельних ділянок від 25.02.2015 № Г-1344 та № Г-1345 укладені строком на 10 років і сплив строку їх дії настав 18.09.2024. На новий строк ці договори не поновлені та не укладені; рішення про укладення договорів оренди на новий строк радою не приймалося. Судові рішення у справі № 914/2220/24, якими договори оренди було визнано укладеними, скасовані постановою Верховного Суду від 02.09.2025, а справа передана на новий розгляд, у зв`язку з чим питання про наявність у позивача права на поновлення орендних правовідносин залишається невирішеним.

За таких обставин, станом на час прийняття оскаржуваної ухвали № 5882 від 30.01.2025 та станом на час звернення до суду позивач не мав чинного речового права оренди спірних земельних ділянок, а його переважне право орендаря на укладення договорів на новий строк саме собою не породжує права користування ділянками до прийняття орендодавцем відповідного рішення та укладення нового договору. Крім того, як установлено у справі № 914/2220/24, на спірних земельних ділянках відсутні об`єкти нерухомого майна, які належали б позивачу на праві власності, що виключало б необхідність їх передачі іншим особам. Отже, позивач не довів наявності в нього на час прийняття оскаржуваних рішень чинного речового права чи іншого визначеного, персоналізованого охоронюваного законом інтересу, який був би порушений зміною цільового призначення земельних ділянок та внесенням відповідних змін до Державного земельного кадастру.

Доводи позивача про порушення його правомірних (легітимних) очікувань суд відхиляє, оскільки такі очікування ґрунтувалися на судових рішеннях у справі № 914/2220/24, які на час розгляду цієї справи скасовані судом касаційної інстанції, а тому не можуть вважатися чинною правовою підставою для висновку про наявність у позивача захищеного інтересу. За змістом практики Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції, Копецький проти Словаччини) правомірне очікування має бути заснованим на нормі закону або на остаточному та обов`язковому судовому рішенні; за відсутності таких підстав вимога особи становить радше сподівання, ніж захищений Конвенцією майновий інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Так, згідно з частинами 1, 2 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - за рішенням відповідного органу.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Суд також ураховує, що відповідно до частини другої статті 20 Земельного кодексу України та пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні віднесення земельних ділянок комунальної власності до певної категорії та виду цільового призначення, як і розпорядження такими землями, належить до виключної компетенції відповідної місцевої ради та здійснюється за її рішенням. Реалізуючи ці повноваження щодо земель комунальної власності, Львівська міська рада діє як власник, який на власний розсуд визначає порядок використання належного громаді майна, з дотриманням установлених законом вимог. Прийняття рішення про зміну цільового призначення земель комунальної власності є дискреційним повноваженням ради, а суд не наділений правом підміняти орган місцевого самоврядування та вирішувати замість нього питання, віднесені до його виключної компетенції. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду про неприпустимість підміни судом волевиявлення органу місцевого самоврядування у сфері розпорядження землями. (постанова ВП ВС від 11.09.2018 у справі №712/10864/16-а).

Заявлені позивачем вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області внести до Державного земельного кадастру відомості про вид цільового призначення 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та категорію земель Землі житлової та громадської забудови фактично спрямовані на визначення судом цільового призначення земель комунальної власності всупереч волевиявленню їх власника територіальної громади в особі Львівської міської ради. Задоволення таких вимог означало б підміну судом дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, що суперечить статті 19 Конституції України та наведеним висновкам Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про скасування записів державних кадастрових реєстраторів та зобов`язання вчинити дії суд зазначає таке. Оспорювані зміни до відомостей Державного земельного кадастру про спірні земельні ділянки внесені державними кадастровими реєстраторами Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, тобто посадовими особами інших територіальних органів, а не Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, до якого позивачем заявлено відповідні вимоги. Відповідно до статті 9 Закону України Про Державний земельний кадастр державний кадастровий реєстратор самостійно приймає рішення про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, здійснює виправлення помилок у ньому, а втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на викладене вимоги про скасування записів, внесених реєстраторами Тернопільської та Житомирської областей, а також про зобов`язання вчинити дії заявлено до неналежного відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, яке відповідних рішень не приймало та не наділене повноваженнями скасовувати чи змінювати рішення реєстраторів інших територіальних органів. Крім того, зазначені вимоги є похідними від вимоги про визнання протиправною та скасування ухвали № 5882 від 30.01.2025, у задоволенні якої суд відмовляє, а тому підстав для їх задоволення також немає.

Стосовно доводів позивача про недобросовісність дій ради та порушення гарантій стабільності землекористування суд зазначає, що такі доводи ґрунтуються на припущенні про існування у позивача чинного права оренди та права на його поновлення, наявність яких у цій справі не знайшла підтвердження. Гарантії, передбачені статтею 149 Земельного кодексу України та частиною четвертою статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, поширюються на землекористувачів, які мають чинні речові права; за відсутності в позивача такого права на час прийняття оскаржуваної ухвали наведені гарантії до спірних відносин не застосовуються. Обставини, пов`язані з розташуванням і функціонуванням відкритого літнього майданчика та демонтажем споруд, предметом цього спору не є та підлягають з`ясуванню в межах інших судових проваджень.

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04) зазначив, що національні суди мають викладати мотиви, на яких ґрунтуються їхні рішення, однак ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може бути різним залежно від характеру рішення і має визначатися з урахуванням обставин справи. Вирішуючи спір, суд надав відповідь на ті доводи учасників справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; решта доводів не спростовує наведених судом висновків.

Клопотання відповідача 1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження суд залишив без задоволення, оскільки характер спірних правовідносин та обсяг доказів дозволяють з`ясувати всі обставини, що мають значення для справи, за наявними у справі матеріалами.

За наведених обставин суд доходить висновку, що позивач не довів наявності в нього порушеного права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду; заявлені вимоги фактично спрямовані на підміну судом волевиявлення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності, а вимоги, звернені до Головних управлінь Держгеокадастру, є похідними. Відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Отже, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при відмові в задоволенні позову судові витрати, здійснені позивачем, не відшкодовуються за рахунок відповідачів, а покладаються на позивача. З огляду на відмову в задоволенні позову судові витрати позивача поверненню або відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю БІНП ЛТД до Львівської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради № 5882 від 30.01.2025 у частині, скасування рішень (записів) державних кадастрових реєстраторів та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна