Ухвала суду № 138956882, 10.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41794/26-к

пр. 1-кс-41473/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології», на бездіяльність слідчого Головним слідчим управлінням Національної поліції України, що полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42026000000000504 від 21.04.2026 року, -

В С Т А Н О В И В :

29.07.2026 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології», на бездіяльність слідчого Головним слідчим управлінням Національної поліції України, що полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42026000000000504 від 21.04.2026 року.

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2026, 29.05.2026 проведено обшук за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55Г, в ході якого, з-поміж іншого майна, вилучено: оборотно сальдові відомості ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 22 арк.; документи щодо бронювання від мобілізації працівників ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 28 арк.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2026 накладено арешт на майно, яке вилучене 29.05.2026 під час обшуку в офісному приміщенні ТОВ «НВП Цифрові рішення» і ТОВ «УнІТ» за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55Г, а саме: ноутбуки, мобільні телефони, жорсткий диск, системні блоки.

Старший слідчий в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_4 у своїй відповіді № 109270-2026 від 20.07.2026, на клопотання адвоката про повернення тимчасово вилученого майна, вилученого 29.05.2026 під час обшуку, зазначив, що оскільки дозвіл на вилучення речей, предметів та документів прямо надано ухвалою Печерського районного суду м. Києва про проведення обшуку, а тому відсутні законні підстави для повернення вилученого майна.

З огляду на викладене, адвокат вважає, що слідчим фактично відмовлено представнику власника майна в поверненні тимчасово вилученого майна, тобто допущено бездіяльність, яка у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, може бути оскарженою до слідчого судді.

Адвокат подав заяву про проведення судового засідання у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Слідчий та/або прокурор у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

За вказаних обставин, слідчим суддею з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду скарги, визнано можливим її розгляд у відсутність сторін, при цьому слідчим суддею враховано положення ст.ст. 26, 306 КПК України.

Вивчивши скаргу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що у провадженні Головного слідчого управління Національної поліції України перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42026000000000504 від 21.04.2026.

На підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2026, 29.05.2026 проведено обшук за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55Г, в ході якого, з-поміж іншого майна, вилучено: оборотно сальдові відомості ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 22 арк.; документи щодо бронювання від мобілізації працівників ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 28 арк.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2026 накладено арешт на майно, яке вилучене 29.05.2026 під час обшуку в офісному приміщенні ТОВ «НВП Цифрові рішення» і ТОВ «УнІТ» за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55Г, а саме: ноутбуки, мобільні телефони, жорсткий диск, системні блоки.

У відповіді слідчого № 109270-2026 від 20.07.2026, на клопотання адвоката в інтересах власника майна про повернення тимчасово вилученого майна, вилученого 29.05.2026 під час обшуку, старший слідчий в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_4 , зазначив, що оскільки дозвіл на вилучення речей, предметів та документів прямо надано ухвалою Печерського районного суду м. Києва про проведення обшуку, а тому відсутні підстави для його повернення.

Тобто, фактично слідчий стверджує про те, що вилучене під час обшуку майно, дозвіл на вилучення якого наданий ухвалою слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, не є тимчасово вилученим.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

За викладених обставин вбачається, що скаргу подано уповноваженою особою, в передбачений законом спосіб та з урахуванням правил територіальної підсудністю для розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, які розглядаються слідчим суддею місцевого суду за місцем розташування органу досудового розслідування, що регламентовано ч. 1 ст. 306 КПК України.

За змістом ч. 7 ст. 236 КПК України, при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (ч. 2 ст. 167 КПК України).

Окрім цього, згідно з положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Системний аналіз вказаних вище норм КПК України дає підстави стверджувати, що законодавцем визначено, що будь-яке майно, яке вилучено у особи, в тому числі під час обшуку, огляду, за виключенням речей, які відповідно до закону вилучені з обігу, є тимчасово вилученим майном. Натомість, КПК України не містить вказівки на те, що майно, яке було вилучено під час обшуку, на відшукання якого надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, не є тимчасово вилученим. Про наведене свідчить положення абз. 2 ч. 2 ст. 168 КПК України.

З огляду на те, що хоча дозвіл на відшукання майна, яке в подальшому вилучено у ТОВ «Універсальні інформаційні технології», наданий слідчим суддею в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку, однак таке майно має статус тимчасово вилученого.

положення ч. 1 ст. 169 КПК України, яка визначає, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;

3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу;

4) у разі скасування арешту;

5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку.

Тобто, законодавець визначив, що тимчасово вилучене майно має бути повернуто особі, у якої воно вилучено, зокрема, у разі: відмови слідчого судді чи суду у задоволенні клопотання про арешт цього майна; неподання слідчим, прокурором клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше строків, визначених у ч. 5 ст. 171 КПК України (не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, або 48 годин після вилучення майна під час проведення обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді); не постановлення ухвали про накладення арешту на майно слідчим суддею протягом 72 годин із дня надходження до суду клопотання про арешт майна.

Також, положеннями ч. 1 ст. 100 КПК України визначено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Наведене свідчить про те, що сторона обвинувачення (орган досудового розслідування) може утримувати майно іншої особи, яке було визнано речовим доказом, виключно у випадку коли таке майно отримано в порядку тимчасового доступу до речей і документів, або на нього (майно) слідчим суддею накладено арешт.

Як слідує з ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2026 та відповіді слідчого від 20.07.2026 слідує, що сторона обвинувачення не зверталась до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на вилучене під час обшуку майно, а саме: оборотно сальдові відомості ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 22 арк.; документи щодо бронювання від мобілізації працівників ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 28 арк, а слідчим суддею, в свою чергу, арешт на вказані вище документи не накладався.

З огляду на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2026 надано дозвіл на відшукання речей та майна під час обшуку за місцем здійснення господарської діяльності, в тому числі ТОВ «Універсальні інформаційні технології», які в подальшому були тимчасово вилучені, є всі підстави вважати, що слідчим, прокурором не дотримано обов`язку, передбаченого абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України та не подано у строк 48 годин з моменту тимчасового вилучення майна під час обшуку клопотання до слідчого судді про арешт такого майна, а відтак на даний час, вилучене в ході обшуку майно, яке є власністю ТОВ «Універсальні інформаційні технології» утримується стороною обвинувачення (слідчим, прокурором) без наявності законних на те підстав, що грубо порушує право останнього вільно володіти, розпоряджатися та користуватися власним майном.

З урахуванням вищенаведеного, за умови відсутності ухвали слідчого судді про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, таке майно мало б бути повернуто ТОВ «Універсальні інформаційні технології» не пізніше 04.06.2026, однак сторона обвинувачення не надало доказів на підтвердження вчинення таких дій.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Наряду з вказаним, слідчий суддя вважає за доцільне зазначити, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 1, 2 статті 22 КПК України).

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Разом з тим, під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено, яке значення та доказом яких обставин у кримінальному провадженні має вилучене майно.

При дослідженні слідчим суддею матеріалів скарги, встановлено, що стороною обвинувачення не доведено, що прокурор та/або слідчий за погодженням із прокурором невідкладно після проведення обшуку звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна.

Слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що норми КПК України передбачають єдиний вид судового рішення, спрямованого на обмеження права власності особи під час досудового розслідування, - ухвалу про арешт майна (ч. 5 ст. 173 КПК України); відповідно, ухвала про дозвіл на обшук не є рішенням, яким обмежується право власності, а майно, вилучене під час обшуку (у тому числі таке, дозвіл на відшукання якого надано), має перебувати у режимі тимчасово вилученого майна з наслідками "або арешт - або повернення".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був вилучений стороною кримінального провадження, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями160-166,170-174 цього Кодексу.

Разом з тим, слідчий суддя зауважує, що утримання органом досудового розслідування речей, правомірно належних особі на праві приватної власності, має бути спрямоване виключно на досягнення завдань кримінального провадження.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За таких обставин, зважаючи на те, що органом досудового розслідування не доведено необхідність подальшого обмеження права власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном, вилученого під час обшуку, підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимога про повернення вилученого майна адвокату власника, не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною, так як повноваження мають бути надані представнику органу досудового розслідування при поверненні майна, який має встановити наявність прав на отримання вилученого майна.

Відтак, скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу - задовольнити.

Зобов`язати уповноваженого слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України групи слідчих, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 42026000000000504 від 21.04.2026, негайно повернути власнику майна Товаристу з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» (код ЄДРПОУ 34891802), тимчасово вилучене 29.05.2026, в рамках кримінального провадження № 42026000000000504 від 21.04.2026, під час проведення обшуку, за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55 Г, наступне майно, а саме:

-оборотно сальдові відомості ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 22 арк.;

-документи щодо бронювання від мобілізації працівників ТОВ «Універсальні інформаційні технології» на 28 арк.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_5