Рішення № 138954656, 10.08.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/11089/25 Провадження№ 2/636/1202/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю.М., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку цивільного судочинства цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро В`ячеславович, про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» грошові кошти в сумі 10 990,63 грн., які, на її думку, були безпідставно набуті внаслідок виконання виконавчого напису нотаріуса, що у подальшому рішенням суду визнаний таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

Позов мотивований тим, що 28.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 69439, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором № 14/8692DCLRKPT від 11.08.2014.

Як зазначено у позовній заяві, право вимоги за кредитним договором переходило від ПАТ «Платинум Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА», а в подальшому до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

31.12.2021 на підставі зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. було відкрито виконавче провадження № 68027955.

У подальшому право вимоги за кредитним договором переходило до ТОВ «Кампсіс Фінанс», а потім до ТОВ «ДЕБТ ФОРС».

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 14.03.2024 заяву ТОВ «ДЕБТ ФОРС» про заміну стягувача його правонаступником задоволено та у виконавчому провадженні № 68027955 стягувача ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» замінено на його правонаступника ТОВ «ДЕБТ ФОРС». Зазначені обставини наведені у позовній заяві та підтверджені відповідними матеріалами.

03.06.2024 приватним виконавцем винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 68027955, якою вибулого стягувача ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» замінено на ТОВ «ДЕБТ ФОРС».

Разом з тим у подальшому ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису № 69439 таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі № 636/6048/25 позов ОСОБА_1 задоволено.

Виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М., вчинений 28.05.2021 та зареєстрований за № 69439, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором № 14/8692DCLRKPT від 11.08.2014 у розмірі 22 649,04 грн, а також витрат за вчинення виконавчого напису в розмірі 500,00 грн, а всього 23 149,04 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Рішення суду у справі № 636/6048/25 учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили. Зазначені обставини прямо наведені позивачем у цій справі та підтверджуються матеріалами справи.

Після набрання рішенням законної сили представник позивача звернувся до приватного виконавця із запитом щодо фактичного виконання виконавчого провадження № 68027955.

23.09.2025 приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. надано відповідь за вих. № 64741, згідно з якою у межах виконавчого провадження № 68027955 на користь стягувача було перераховано 10 990,63 грн.

У подальшому, відповідно до відповіді приватного виконавця від 23.01.2026 за вих. № 7541, встановлено конкретний розподіл зазначених коштів: на користь ТОВ «ДЕБТ ФОРС» перераховано 6 510,00 грн.; на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перераховано 4 480,63 грн.; всього 10 990,63 грн.

У зв`язку з встановленням зазначених обставин позивач звернулася з клопотанням про залучення ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до участі у справі як співвідповідача.

Клопотання мотивоване тим, що відповідно до інформації приватного виконавця саме ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» фактично отримало частину коштів, стягнутих з позивача в межах виконавчого провадження.

У прохальній частині клопотання позивач просила стягнути з ТОВ «ДЕБТ ФОРС» 6 510,00 грн, а з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» 4 480,63 грн.

Відповідач ТОВ «ДЕБТ ФОРС» подав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог та, зокрема, заперечував проти застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Також відповідач заявляв заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження від 23.12.2025 була доставлена до електронного кабінету ТОВ «ДЕБТ ФОРС» 24.12.2025.

Останнім днем установленого судом строку для подання відзиву було 08.01.2026.

Водночас відзив відповідача був складений та направлений лише 19.01.2026, тобто з пропуском встановленого судом строку на десять днів.

Відповідач не зазначив у відзиві поважних причин пропуску процесуального строку та не заявив клопотання про його поновлення.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій наведено заперечення проти доводів відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до наступних висновків.

ЩОДО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПІДСТАВ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Стаття 79 ЦПК України визначає достатність доказів як таку їх сукупність, яка дає змогу дійти відповідного висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивач зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу позову, а відповідач обставини, якими обґрунтовує свої заперечення.

Водночас принцип змагальності не означає обов`язку суду самостійно відшукувати докази на підтвердження позиції сторони.

Сторона, яка заперечує проти позову, повинна надати належні та допустимі докази на спростування встановлених позивачем обставин.

ЩОДО НАСЛІДКІВ ПРОПУСКУ ВІДПОВІДАЧЕМ СТРОКУ НА ПОДАННЯ ВІДЗИВУ

Судом установлено, що ТОВ «ДЕБТ ФОРС» отримало ухвалу про відкриття провадження 24.12.2025.

Судом був встановлений строк для подання відзиву до 08.01.2026.

Відзив відповідачем направлено лише 19.01.2026.

Таким чином, відзив подано із пропуском установленого судом строку на десять днів.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд звертає увагу, що зазначена норма не передбачає автоматичного визнання позову у разі пропуску строку для подання відзиву.

Разом із тим процесуальний наслідок пропуску строку полягає в тому, що суд не зобов`язаний надавати несвоєчасно поданим запереченням та доказам того самого процесуального значення, яке вони мали б за умови їх своєчасного подання, якщо відповідач не обґрунтував поважність причин пропуску.

У даному випадку відповідач не навів поважних причин пропуску встановленого судом строку та не просив його поновити.

Водночас, навіть враховуючи зміст поданого відповідачем відзиву з метою повного та всебічного розгляду справи, суд вважає необхідним надати оцінку викладеним у ньому запереченням по суті.

Такий підхід відповідає завданню цивільного судочинства та забезпечує сторонам реальну можливість бути почутими судом.

ЩОДО ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ РІШЕННЯМ У СПРАВІ № 636/6048/25

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі № 636/6048/25 судом було встановлено та вирішено питання щодо можливості виконання виконавчого напису № 69439 від 28.05.2021.

Рішенням суду виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Отже, у цій справі суд не вирішує повторно питання про правомірність або неправомірність виконавчого напису № 69439, оскільки таке питання вже було предметом судового розгляду та вирішене рішенням, яке набрало законної сили.

Разом з тим предметом розгляду у даній справі є інше матеріально-правове питання чи виник у відповідачів обов`язок повернути позивачу грошові кошти, які були фактично отримані ними на виконання виконавчого напису, що в подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Отже, преюдиційне значення рішення у справі № 636/6048/25 полягає у встановленні факту відпадіння правової підстави виконання виконавчого напису.

Натомість факт фактичного отримання конкретними відповідачами конкретних сум грошових коштів встановлюється судом у цій справі на підставі доказів, поданих сторонами.

Таке розмежування має істотне значення.

Позивач не просить повторно визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Позивач просить застосувати наслідки вже встановленого судом факту відпадіння правової підстави для утримання отриманих грошових коштів.

ЩОДО ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Частиною другою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, закон прямо передбачає два самостійні варіанти виникнення кондикційного зобов`язання:

1. коли майно набуте без достатньої правової підстави від самого початку;

2. коли майно первісно набуте на певній правовій підставі, але така підстава згодом відпала.

Для вирішення даної справи застосовним є саме другий випадок.

Грошові кошти були стягнуті не внаслідок добровільного виконання позивачем кредитного договору безпосередньо на користь відповідачів, а в межах виконавчого провадження на виконання виконавчого напису нотаріуса.

На момент здійснення стягнення формальною юридичною підставою для примусового виконання був виконавчий напис № 69439.

Однак у подальшому судовим рішенням, яке набрало законної сили, зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

Отже, правова підстава, яка обумовлювала можливість примусового стягнення коштів, відпала.

При цьому суд не ототожнює кредитне зобов`язання як таке з виконавчим написом як способом його примусового виконання.

Наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором не є предметом повторного розгляду у цій справі.

Предметом цієї справи є право відповідачів утримувати саме ті грошові кошти, які вони отримали в результаті виконання конкретного виконавчого напису, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню.

Саме відпадіння правової підстави отримання цих коштів є юридично значущою обставиною для застосування статті 1212 ЦК України.

ЩОДО ЕЛЕМЕНТІВ КОНДИКЦІЙНОГО ЗОБОВ`ЯЗАННЯ

Для виникнення зобов`язання з безпідставного набуття або збереження майна необхідна сукупність таких обставин: набуття або збереження майна однією особою; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність достатньої правової підстави або подальше відпадіння такої підстави.

У даній справі всі зазначені елементи знайшли своє підтвердження.

Щодо першого елементу набуття майна відповідачами

Матеріалами справи підтверджено, що у межах виконавчого провадження № 68027955 грошові кошти були фактично перераховані стягувачам.

З відповіді приватного виконавця від 23.01.2026 за вих. № 7541 вбачається, що ТОВ «ДЕБТ ФОРС» отримало 6 510,00 грн., а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» 4 480,63 грн.

Зазначена інформація походить безпосередньо від особи, яка здійснювала виконавчі дії та має доступ до матеріалів виконавчого провадження.

Крім того, з матеріалів відповіді на відзив убачається, що сам відповідач ТОВ «ДЕБТ ФОРС» наданими ним доказами підтверджує отримання ним у межах виконавчого провадження 6 510,00 грн.

Отже, факт набуття ТОВ «ДЕБТ ФОРС» 6 510,00 грн є підтвердженим не одним, а сукупністю доказів.

Щодо другого елементу набуття за рахунок позивача

Зазначені кошти були стягнуті у межах виконавчого провадження, боржником у якому була саме ОСОБА_1 .

Таким чином, збільшення майнової сфери відповідачів було наслідком зменшення майнової сфери позивача.

Іншими словами, існує прямий причинний зв`язок між стягненням коштів з позивача та їх подальшим отриманням відповідачами

Щодо третього елементу відпадіння правової підстави

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі № 636/6048/25 виконавчий напис № 69439 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Отже, після набрання зазначеним рішенням законної сили відповідачі не мають правової підстави утримувати грошові кошти, отримані саме на виконання цього виконавчого напису.

Таким чином, сукупність необхідних юридичних фактів, передбачених статтею 1212 ЦК України, встановлена.

ЩОДО ДОВОДІВ ВІДПОВІДАЧА ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 1212 ЦК УКРАЇНИ

Заперечення відповідача щодо застосування статті 1212 ЦК України суд вважає необґрунтованими.

Сам по собі факт існування первісного кредитного договору не виключає можливості застосування положень глави 83 ЦК України до правовідносин щодо повернення коштів, які були фактично стягнуті на підставі виконавчого напису, що в подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Кредитний договір та виконавчий напис мають різну правову природу.

Кредитний договір є підставою виникнення відповідного договірного зобов`язання.

Виконавчий напис є спеціальним способом примусового виконання зобов`язання без звернення кредитора з позовом до суду.

Тому у випадку, коли суд визнає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, це не означає автоматичного вирішення питання про існування або припинення первісного кредитного зобов`язання.

Разом з тим це безпосередньо впливає на правову підставу утримання коштів, уже стягнутих саме на виконання такого напису.

В іншому разі особа, яка отримала кошти на підставі акта, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню, фактично отримувала б можливість зберегти результат примусового виконання після того, як юридична підстава такого виконання була усунута судом.

Таке тлумачення суперечило б самій суті статті 1212 ЦК України.

Закон прямо встановлює, що майно підлягає поверненню не лише тоді, коли правової підстави не існувало з самого початку, але й тоді, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.

Саме така ситуація має місце у цій справі.

ЩОДО ПОСИЛАННЯ НА НАЯВНІСТЬ КРЕДИТНОГО БОРГУ

Якщо відповідач посилається на те, що у позивача існувала заборгованість за кредитним договором, суд зазначає, що зазначена обставина сама по собі не є достатньою підставою для відмови у позові.

Предметом доказування у цій справі є не питання остаточного розміру заборгованості за кредитним договором, а питання правомірності утримання відповідачами коштів, фактично отриманих на виконання виконавчого напису № 69439 після того, як цей напис рішенням суду визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач не може замінити предмет цієї справи посиланням на первісні кредитні правовідносини.

Якщо кредитор вважає, що позивач має непогашене зобов`язання за кредитним договором, він не позбавлений права реалізувати належний спосіб захисту такого права в установленому законом порядку.

Проте наявність потенційного права вимоги за кредитним договором не означає автоматичної наявності права утримувати кошти, отримані в результаті виконання виконавчого напису, який визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Інше означало б фактичне ігнорування наслідків судового рішення у справі № 636/6048/25.

ЩОДО ПЕРВИННИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ДОКАЗУВАННЯ РУХУ КОШТІВ

Окремої оцінки потребує довід відповідача щодо доказів фактичного отримання коштів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем подано довідку від 19.01.2026 вих. № 1-757.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Разом з тим суд звертає увагу, що у цій справі доказування факту перерахування коштів здійснюється не виключно на підставі довідки позивача чи відповідача.

Існує безпосередній доказ з боку приватного виконавця, який підтверджує рух коштів у конкретному виконавчому провадженні.

Більше того, інформація про отримання ТОВ «ДЕБТ ФОРС» 6 510,00 грн підтверджена доказами, наданими самим відповідачем.

Таким чином, суд оцінює докази не ізольовано, а у їх сукупності.

Інформація приватного виконавця: походить від особи, яка здійснювала виконавче провадження; стосується конкретного виконавчого провадження № 68027955; містить конкретний розмір коштів; містить конкретних отримувачів; узгоджується з іншими матеріалами справи; щодо 6 510,00 грн прямо узгоджується із доказами відповідача.

За таких обставин довід відповідача не спростовує факт отримання коштів.

ЩОДО ДОКАЗУВАННЯ 4 480,63 ГРН, ОТРИМАНИХ ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»

Інша ситуація стосується 4 480,63 грн.

З відповіді приватного виконавця від 23.01.2026 вбачається, що зазначена сума була перерахована саме ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

Відповідно, саме це товариство є фактичним набувачем зазначеної частини грошових коштів.

Залучення його до участі у справі як співвідповідача є необхідним для правильного вирішення спору, оскільки рішення суду безпосередньо стосується його майнового становища.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України залучення співвідповідача допускається за клопотанням позивача у встановлені процесуальні строки.

Клопотання було подано після отримання конкретної інформації приватного виконавця про розподіл коштів, а тому суд вважає його обґрунтованим.

Суд виходить із того, що відповідальність за повернення безпідставно набутого майна у кондикційному зобов`язанні має нести саме особа, яка таке майно фактично набула або зберігає.

Тому стягнення 4 480,63 грн саме з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відповідає встановленим фактичним обставинам

ЩОДО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА

Судом встановлено, що права вимоги за кредитним договором № 14/8692DCLRKPT у різні періоди переходили між фінансовими компаніями.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається послідовність переходу права вимоги від ПАТ «Платинум Банк» до ТОВ «ФК «ЖЕНЕВА», а надалі до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «ДЕБТ ФОРС».

Ухвалою суду від 14.03.2024 у виконавчому провадженні № 68027955 стягувача ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» замінено на ТОВ «ДЕБТ ФОРС».

Однак саме по собі процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні не означає, що ТОВ «ДЕБТ ФОРС» автоматично є набувачем усіх коштів, які були стягнуті за попередній період виконання.

Для цілей вирішення цього спору має значення не лише статус стягувача, а фактичний рух конкретних грошових коштів.

Саме тому суд виходить із інформації приватного виконавця щодо фактичного розподілу коштів.

З відповіді приватного виконавця встановлено: 6 510,00 грн ТОВ «ДЕБТ ФОРС»; 4 480,63 грн ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

Тому суд не вбачає підстав покладати на ТОВ «ДЕБТ ФОРС» обов`язок повернути також кошти, які фактично були перераховані іншій юридичній особі.

Таке рішення відповідатиме самій природі кондикційного зобов`язання, оскільки обов`язок повернення покладається на фактичного набувача.

ЩОДО ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРО ВІДСУТНІСТЬ БЕЗПІДСТАВНОГО ЗБАГАЧЕННЯ

Суд відхиляє довід відповідача про те, що отримання коштів у межах виконавчого провадження виключає можливість кваліфікувати їх як безпідставно набуті.

На момент фактичного перерахування коштів виконавчий напис існував як виконавчий документ.

Однак у подальшому він був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню.

Саме ця наступна юридична обставина має значення для застосування частини другої статті 1212 ЦК України.

Вирішальним є відсутність правової підстави для утримання майна на час розгляду спору.

У цій справі така правова підстава відпала внаслідок набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

ЩОДО ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Зазначений правовий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у разі визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, правова підстава, на якій відповідач отримав грошові кошти, відпадає, а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що саме по собі існування між сторонами кредитних правовідносин не спростовує висновку про необхідність повернення коштів, отриманих на підставі виконавчого напису, який визнано таким, що не підлягає виконанню.

Питання наявності або відсутності заборгованості за кредитним договором при цьому може бути предметом окремого судового розгляду

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18.

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав довід про те, що кредитний договір, на виконання якого було вчинено виконавчий напис, залишається чинним.

Верховний Суд визнав такий довід неспроможним спростувати обов`язок повернення коштів, оскільки саме виконавчий напис, на підставі якого відбулося їх примусове стягнення, був визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Зазначені правові висновки отримали подальший розвиток безпосередньо у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.

Верховний Суд прямо зазначив, що з моменту набрання законної сили таким судовим актом правова підстава вважається такою, що відпала, а набувач майна зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

У цій же постанові Верховний Суд визнав помилковим висновок про те, що наявність договірних відносин у зв`язку з укладенням кредитного договору виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд зазначив, що факт визнання виконавчого напису, на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів, таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення цих коштів.

При цьому питання наявності або відсутності заборгованості за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18, де суд зазначив, що якщо виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані на його підставі кошти підлягають поверненню за статтею 1212 ЦК України.

При цьому довід кредитора про чинність кредитного договору не спростовує факту відпадіння правової підстави саме для примусового стягнення коштів за виконавчим написом.

Зазначений правовий підхід також застосований Верховним Судом у постанові від 06.10.2021 у справі № 623/363/20, у якій суд прямо вказав, що доводи про набуття спірних коштів на підставі кредитного договору не спростовують висновку про їх повернення, оскільки кошти були стягнуті примусово шляхом відрахування із заробітку та списання з банківського рахунку на підставі виконавчого напису, який у подальшому визнано таким, що не підлягає виконанню.

Отже, правовий висновок про застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах не є одиничним висновком Верховного Суду, а послідовно відтворюється у практиці як Касаційного господарського суду, так і Касаційного цивільного суду.

ЩОДО МОМЕНТУ ВИНИКНЕННЯ ОБОВ`ЯЗКУ ПОВЕРНЕННЯ КОШТІ

Суд звертає увагу, що обов`язок повернути безпідставно набуте майно виникає внаслідок відсутності або відпадіння правової підстави.

У даному випадку така підстава відпала внаслідок набрання законної сили рішенням суду від 21.08.2025.

Саме з цього моменту відповідачі не мають правової підстави утримувати отримані ними кошти як результат виконання виконавчого напису № 69439.

При цьому звернення позивача до суду з вимогою про їх повернення є належним способом захисту порушеного права.

ЩОДО ОБСЯГУ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОЗОВУ

Встановлені судом обставини дозволяють визначити конкретний розмір коштів, який підлягає поверненню кожним із відповідачів.

ТОВ «ДЕБТ ФОРС» отримало: 6 510,00 грн., ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» отримало: 4 480,63 грн., разом: 10 990,63 грн.

З огляду на те, що кожен відповідач є самостійним фактичним набувачем відповідної частини коштів, підстав для солідарного стягнення з відповідачів немає.

Кожен із відповідачів повинен повернути саме ту суму, яку він фактично набув.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню: з ТОВ «ДЕБТ ФОРС» 6 510,00 грн; з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» 4 480,63 грн.

ЩОДО ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

На підтвердження таких витрат позивачем надано договір № 03-07/2025 від 03.07.2025, Додаткову угоду № 3 від 15.12.2025, акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 3 від 18.12.2025 та ордер АІ № 1940064 від 03.07.2025

Згідно з Додатковою угодою № 3 розмір вартості правничої допомоги визначений у твердій грошовій сумі 3 000,00 грн., незалежно від кількості витраченого часу та кількості або складності підготовлених документів.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів.

Суд враховує, що позивачем надано належні докази існування договірних відносин з адвокатом, визначення розміру гонорару, факту виконання правничої роботи та обов`язку її оплатити.

При цьому умовами договору передбачено оплату правничої допомоги після ухвалення судового рішення. Тобто сама по собі відсутність на момент розгляду справи банківського документа про фактичну оплату не свідчить про відсутність понесених або таких, що підлягають понесенню, витрат.

Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що компенсації підлягають не лише фактично сплачені витрати, а й витрати, які сторона відповідно до договору зобов`язана буде сплатити

Разом з тим при вирішенні питання про розподіл витрат суд повинен врахувати принцип співмірності.

Відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, однак не надав належних та допустимих доказів неспівмірності заявленої суми зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та ціною позову.

Саме по собі заперечення проти розміру витрат без наведення конкретних обставин їх неспівмірності не є достатньою підставою для їх зменшення.

Суд враховує, що у межах цієї справи представником позивача здійснювався аналіз матеріалів виконавчого провадження, попереднього судового рішення, правонаступництва між фінансовими компаніями, отримання інформації від приватного виконавця, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання про залучення співвідповідача та інших процесуальних документів.

Отже, витрати у розмірі 3 000,00 грн є співмірними з характером та складністю спору.

ЩОДО РОЗПОДІЛУ ВИТРАТ МІЖ ВІДПОВІДАЧАМИ

Оскільки позовні вимоги фактично задоволені щодо двох відповідачів у різних розмірах, суд вважає за необхідне розподілити витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених щодо кожного відповідача вимог.

Загальний розмір задоволених майнових вимог становить 10 990,63 грн.

Розмір вимог до ТОВ «ДЕБТ ФОРС» 6 510,00 грн.

Розмір вимог до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» 4 480,63 грн.

Таким чином, частка ТОВ «ДЕБТ ФОРС» становить приблизно 59,23 %, а частка ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» приблизно 40,77 %.

Відповідно, з ТОВ «ДЕБТ ФОРС» підлягає стягненню 1 776,90 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» 1 223,10 грн.

При цьому суд враховує, що у первісній редакції позову позовні вимоги були заявлені до ТОВ «ДЕБТ ФОРС», а залучення ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було зумовлено отриманням у ході розгляду справи нової інформації від приватного виконавця щодо фактичного розподілу коштів.

Тому суд вважає пропорційний розподіл витрат найбільш відповідним обставинам справи.

ЩОДО СУДОВОГО ЗБОРУ

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із положень статей 133, 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до двох відповідачів, щодо кожного з яких судом встановлено самостійну суму грошових коштів, що була фактично отримана відповідним відповідачем унаслідок виконання виконавчого напису № 69439.

Як встановлено судом, на користь ТОВ «ДЕБТ ФОРС» було перераховано 6 510,00 грн, тоді як на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було перераховано 4 480,63 грн.

Загальна сума задоволених позовних вимог становить: 6 510,00 грн + 4 480,63 грн = 10 990,63 грн.

Таким чином, частка задоволених позовних вимог щодо кожного відповідача у загальному обсязі задоволених вимог становить: щодо ТОВ «ДЕБТ ФОРС»: 6 510,00 / 10 990,63 ? 100 % = 59,2323 %; щодо ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»: 4 480,63 / 10 990,63 ? 100 % = 40,7677 %

З огляду на те, що позовні вимоги до відповідачів є самостійними та стосуються різних сум коштів, суд вважає обґрунтованим розподіл понесених позивачем судових витрат пропорційно розміру задоволених щодо кожного відповідача позовних вимог.

Відтак із загальної суми сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 211,20 грн на ТОВ «ДЕБТ ФОРС» припадає: 1 211,20 грн ? 59,2323 % = 717,42 грн., на ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» припадає: 1 211,20 грн ? 40,7677 % = 493,78 грн.

Зазначені суми у сукупності становлять повний розмір фактично сплаченого позивачем судового збору: 717,42 грн + 493,78 грн = 1 211,20 грн.

Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі щодо кожного відповідача в межах відповідних сум, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд не вбачає правових підстав для солідарного стягнення судового збору з відповідачів, оскільки судові витрати мають бути розподілені відповідно до обсягу задоволених вимог щодо кожного з них, а солідарний характер відповідальності щодо судових витрат законом у даному випадку не встановлений.

За таких обставин з ТОВ «ДЕБТ ФОРС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 717,42 грн судового збору, а з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 493,78 грн судового збору.

Такий розподіл забезпечує повне відшкодування позивачу понесених нею витрат зі сплати судового збору та відповідає принципу пропорційності судових витрат обсягу задоволених позовних вимог.

ЩОДО ЗАГАЛЬНОГО ВИСНОВКУ СУДУ

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд встановив:

1. між ОСОБА_1 та первісним кредитором існували кредитні правовідносини;

2. на виконання виконавчого напису № 69439 від 28.05.2021 було відкрито виконавче провадження № 68027955;

3. у межах цього виконавчого провадження з позивача були фактично стягнуті грошові кошти;

4. рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі № 636/6048/25 виконавчий напис № 69439 визнано таким, що не підлягає виконанню;

5. зазначене рішення набрало законної сили;

6. у зв`язку з цим правова підстава для утримання відповідачами коштів, отриманих саме на виконання цього виконавчого напису, відпала;

7. приватним виконавцем підтверджено, що всього було перераховано 10 990,63 грн;

8. з них ТОВ «ДЕБТ ФОРС» отримало 6 510,00 грн;

9. ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» отримало 4 480,63 грн;

10. ТОВ «ДЕБТ ФОРС» не надало належних доказів, які б спростовували факт отримання ним 6 510,00 грн, а навпаки, його власними доказами цей факт підтверджено;

11. ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» є особою, на користь якої, згідно з інформацією приватного виконавця, було фактично перераховано 4 480,63 грн;

12. правовою підставою для повернення зазначених коштів є стаття 1212 ЦК України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 1212 ЦК України саме відпадіння правової підстави для утримання цих коштів породжує обов`язок їх повернення

Суд вважає, що інший висновок фактично нівелював би правові наслідки рішення суду у справі № 636/6048/25 та дозволив би особі зберігати майновий результат примусового виконання акта, який більше не може бути виконаний.

Таке правове становище суперечило б принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 43, 49, 51, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 178, 179, 258-268 ЦПК України, статтями 15, 16, 1212, 1213 ЦК України, статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та судових витрат задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС», код ЄДРПОУ 43577608, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 6 510 (шість тисяч п`ятсот десять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 36799749, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 4 480 (чотири тисячі чотириста вісімдесят) гривень 63 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 776 (одна тисяча сімсот сімдесят шість) гривень 90 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 223 (одна тисяча двісті двадцять три) гривні 10 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» на користь ОСОБА_1 717 (сімсот сімнадцять) грн 42 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 493 (чотириста дев`яносто три) грн 78 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов