Рішення № 138954655, 06.08.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/3940/26 Провадження№ 2/636/3318/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, про скасування арешту майна,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заяво до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування арешту, накладеного 07 квітня 2010 року постановою про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , затвердженою старшим слідчим по ОВД СУ ГУМД України в Харківській області полковником міліції Бондаренко О.В. в рамках кримінальної справи №19090037 по ст. 190, ч.2,3,4 ст. 358 ч.1 УК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 . 23 лютого 2026 року Позивач отримала довідку в КП «Вовчанське бюро технічної інвентаризації» Вовчанської міської ради, з якої дізналася що 07 квітня 2010 року постановою про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , затвердженою страшим слідчим по ОВД СУ ГУМД України в Харківській області полковником міліції Бондаренко О.В. накладено арешт на майно Позивача (кримінальна справа №19090037 по ст. 190, ч.2,3,4 ст. 358 ч.1 УК України). Згідно відомостей ДРРП арешт на майні Позивача відсутній, однак враховуючи наявність постанови про накладення арешту в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 накладено арешт, Позивач позбавлена можливості розпоряджатися належним їй майном. Постановою Немишлянського районного суду міста Харкова від 05 листопада 2025 року у справі №1-191/11 кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Скасовано запобіжний захід. Постанова суду набрала законної сили. 11 березня 2026 року Позивач звернулася до Немишлянського районного суду міста Харкова з заявою про скасування арешту майна, оскільки судом при закритті кримінального провадження не вирішено питання про скасування арешту з майна. Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 12 березня 2026 року у справі №1-191/11 від 12 березня 2026 року заяву повернуто Позивачу та роз`яснив право звернутися до суду з позовом про скасування арешту в порядку цивільного судочинства. Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19, Немишлянський районний суд міста Харкова фактично рекомендував Позивачу звернутися до суду з позовом про скасування арешту в порядку цивільного судочинства з дотриманням правил підсудності.

У зв`язку з вищесказаним, Позивач вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та свобод, оскільки існує необхідність зняття арешту із вищевказаного житлового будинку.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 24 квітня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

27 квітня 2026 року до суду надійшло клопотання представника Позивача Адвоката Задерей Олександра Віталійовича про долучення до матеріалів справи копії постанови старшого слідчого Бондаренко О.В. від 07 квітня 2010 року, якою накладено арешт на майно Позивача, у зв`язку з надходженням відповіді на адвокатський запит, яким запитувалася копія відповідного документу. Копія постанови була долучена до матеріалів справ.

11 травня 2026 року на адресу суду від представника Головного управлінні Національної поліції в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому Відповідач заперечував проти задоволення позову, у зв`язку з тим, що Головне Управління Національної поліції в Харківській області не є належним відповідачем у справі, працівники ГУНП в Харківській області не вчиняло ніяких дій відносно позивача, так як ГУНП в Харківській області було створено тільки 07.11.2015, тобто через 5 років після прийняття останнього рішення у кримінальній справі. Справу просили розглянути без участі представника Відповідача.

11 травня 2026 року на адресу суду від представника Позивача адвоката Задерей Олександра Віталійовича надійшла відповідь на відзив, у якому останні зазначив, що приписами статей 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» установлено, що Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності. Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. На підставі співставлення завдань і функцій цих органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладалися на міліцію. Таким чином, правонаступником прав та обов`язків ліквідованого УМВС України в Харківській області та його структурних підрозділів, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, яким є Головне управління Національної поліції в Харківській області. 16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУНП в Харківській області, та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема ГУМВС України в Харківській області. Отже, Головне Управління Національної поліції в Харківській області, як орган, до якого перейшла адміністративна компетенція суб`єкта владних повноважень, що припинився, є правонаступником ГУ МВС України в Харківській області з моменту державної реєстраціях припинення, що узгоджується із висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 лютого 2021 у справі №826/9815/18.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 14 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання сторони не з`явилися. Від представника Позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності Позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовільнити. Представник Відповідача висловив свою позицію щодо розгляду справи за його відсутності у відзиві на позовну заяву. Всі учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За результатами судового розгляду на підставі повідомлених сторонами обставин справи та наданих ними доказів, встановлені такі фактичні обставини та спірні правовідносини.

Позивачу на праві особистої приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Вовчанської державної нотаріальної контори 04 вересня 2007 року за реєстровим номером 2764 та договором міни, посвідченим 29 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Лагутіним М.В. за реєстровим номером 1112.

23 лютого 2026 року Позивач отримала довідку в КП «Вовчанське бюро технічної інвентаризації» Вовчанської міської ради, з якої дізналася що 07 квітня 2010 року постановою про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , затвердженою страшим слідчим по ОВД СУ ГУМД України в Харківській області полковником міліції Бондаренко О.В. накладено арешт на майно Позивача (кримінальна справа №19090037 по ст. 190, ч.2,3,4 ст. 358 ч.1 УК України).

Згідно відомостей ДРРП арешт на майні Позивача відсутній, однак враховуючи наявність постанови про накладення арешту в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 , Позивач позбавлена можливості розпоряджатися належним їй майном.

Постановою Немишлянського районного суду міста Харкова від 05 листопада 2025 року у справі №1-191/11 кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Скасовано запобіжний захід. Постанова суду набрала законної сили.

11 березня 2026 року Позивач звернулася до Немишлянського районного суду міста Харкова з заявою про скасування арешту майна, оскільки судом при закритті кримінального провадження не вирішено питання про скасування арешту з майна.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 12 березня 2026 року у справі №1-191/11 від 12 березня 2026 року заяву повернуто Позивачу. Повертаючи заяву, суд зазначив, що «Арешт на майно накладався під час дії КПК України у редакції 1960 року і на даний час ці обмеження залишаються не скасованими.

Відповідно до п.9 розділу ХІ Перехідних положень цього Кодексу арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності Кодексом (19 листопада 2012 року), продовжує свою дію до моменту його скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності Кодексом.

За правилами КПК України в редакції 1960 року під час досудового розслідування арешт накладається постановою слідчого, а відповідно до ч.6 ст.126 цього ж кодексу накладення арешту на майно під час досудового розслідування, скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Також відповідно до ст. 214 КПК України в редакції 1960 року питання заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна вирішується слідчим при закритті справи.

За правилами КПК України в редакції 1960 року суд має повноваження скасувати арешт майна відповідно до ст.248 КПК України при закритті справи.

З висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 р. (справа №727/2878/19) вбачається, що у випадку арешту майна, накладеного за правилами КПК України 1960 р. та не знятого за цим кодексом після закриття кримінальної справи, такий арешт знімається у порядку цивільного судочинства.

Отже, враховуючи, що розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_1 закінчено ухваленням постанови суду від 05.11.2025 року про закриття провадження під час чинності КПК України в редакції 1960 року, зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, то скасування арешту майна підлягає вирішенню в прядку цивільного судочинства з дотриманням правил підсудності спорів».

Таким чином, суд вирішив повернути заяву про скасування арешту, та враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19, рекомендував Позивачу звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з дотриманням правил підсудності.

15 квітня 2026 року представник Позивача направив адвокатський запит до КП «Вовчанське бюро технічної інвентаризації» Вовчанської міської ради з проханням надати копію постанови, про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , затвердженої старшим слідчим по ОВД СУ ГУМВД України в Харківській області полковником міліції Бондренко О.В. від 07 квітня 2010 року (кримінальна справа №19090037 по ст. 190 ч.2,3,4 ст. 358 ч.1 УК України), яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 .

Після надходження копії постанови вона була долучена до матеріалів судової справи.

З метою відновлення своїх порушених прав та для отримання можливості вільно розпоряджатися майном, Позивач звернулася до суду з відповідним позовом про скасування арешту.

Відповідно до п.9 розділу ХІ Перехідних положень КПК України арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності Кодексом (19 листопада 2012 року), продовжує свою дію до моменту його скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності Кодексом.

За правилами КПК України в редакції 1960 року під час досудового розслідування арешт накладається постановою слідчого, а відповідно до ч.6 ст.126 цього ж кодексу накладення арешту на майно під час досудового розслідування, скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Також відповідно до ст. 214 КПК України в редакції 1960 року питання заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна вирішується слідчим при закритті справи.

За правилами КПК України в редакції 1960 року суд має повноваження скасувати арешт майна відповідно до ст.248 КПК України при закритті справи.

З висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 р. (справа №727/2878/19) вбачається, що у випадку арешту майна, накладеного за правилами КПК України 1960 р. та не знятого за цим кодексом після закриття кримінальної справи, такий арешт знімається у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц за позовом фізичної особи до Головного управління Національної поліції в Київській області та Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та незнятого після закриття кримінальної справи постановою слідчого від 24 грудня 2010 року сформулювала свій висновок, відповідно до якого КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачають застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у закритій кримінальній справі. Справу про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та незнятого після закриття кримінальної справи постановою слідчого від 24 грудня 2010 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Вирішення порушеного позивачем питання про звільнення майна з-під арешту в порядку кримінального судочинства потребувало би відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину. Для такого відновлення необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від кримінального переслідування позивача. Початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення його правового становища. Означений спосіб розв`язання порушеного позивачем питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту його прав та законних інтересів.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно дост.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 р. Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватись своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Як визначено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол до Конвенції), ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово та послідовно зазначав, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним: друге речення абзацу першого дозволяє позбавляти майна лише «за умов, визначених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати процес користування майном шляхом застосування «законів». Верховенство права (правовладдя) одна із засад демократичного суспільства, притаманна всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним [рішення у справі Iatridis v. Greece від 25 березня 1999 року (заява N 31107/96), § 58; рішення у справі Frizen v. Russia від 24 березня 2005 року (заява N 58254/00), § 33].

У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги № 9620/05, 41487/05, 17613/08 і 19316/08) від 05.03.2019, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Європейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (право на мирне володіння майном).

Відповідно до положень статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно положень частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно положень частини 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не слідує із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).

Враховуючи вказані приписи суд приходить до висновку, що подальша дія арешту обмежує законні права ОСОБА_1 , як власника майна, щодо вільного розпорядження своїм майном: унеможливлює вільне укладення договорів відчуження, здачі в оренду майна, а тому арешт має бути скасовано.

Щодо заперечень Відповідача, що він є неналежним Відповідача у справі, суд зазначає наступне.

Приписами статей 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» установлено, що Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.

На підставі співставлення завдань і функцій цих органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладалися на міліцію.

Таким чином, правонаступником прав та обов`язків ліквідованого УМВС України в Харківській області та його структурних підрозділів, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, яким є Головне управління Національної поліції в Харківській області.

Подібна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 червня 2020 року в справі № 420/6852/18, від 06 серпня 2020 року в справі № 821/3865/15-а, від 22 жовтня 2020 року в справі № 520/5147/19, від 05 листопада 2020 року в справі № 752/2391/17 (2а-14/09), від 04 серпня 2022 року в справі № 824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року в справі № 240/11052/20, від 28 червня 2023 року у справі № 823/1462/15.

16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУНП в Харківській області, та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема ГУМВС України в Харківській області.

Отже, Головне Управління Національної поліції в Харківській області, як орган, до якого перейшла адміністративна компетенція суб`єкта владних повноважень, що припинився, є правонаступником ГУ МВС України в Харківській області з моменту державної реєстраціях припинення, що узгоджується із висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 лютого 2021 у справі № 826/9815/18, та є належним відповідачем у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про повне задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41, 129 Конституції України, п.9 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, ст. 317,319 ЦК України, ст.1,2 Закону України «Про національну поліцію», ст.4, 10, 12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, про скасування арешту майна задовольнити в повному обсязі.

Скасувати арешт майна, накладений 07 квітня 2010 року постановою про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , затвердженою старшим слідчим по ОВД СУ ГУМД України в Харківській області полковником міліції Бондаренко О.В. в рамках кримінальної справи №19090037 по ст. 190, ч.2,3,4 ст. 358 ч.1 УК України.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов