Рішення № 138954632, 13.07.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 638/25171/25 Провадження№ 2-о/636/106/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю. М., присяжних: Репринцева Д.І. та Черничка Д.І., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа Вовчанська міська військова адміністрація Харківської області,

встановив:

ОСОБА_1 , звернулась до суду з заявою в якій просить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), визнати безвісно відсутнім з 01 червня 2024 року.

На обґрунтування своїх вимог заявник зазначила, що 14 серпня 1965 року заявниця зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , актовий запис №83 від 14 серпня 1965 року. Від шлюбу подружжя має двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заявниця з чоловіком проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

З моменту повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року заявник і ОСОБА_2 проживали у м. Вовчанськ, 10 травня 2024 року російські війська почали наступ на м. Вовчанськ. Заявник була евакуйована працівниками Товариства Червоного Хреста до м. Харкова, натомість ОСОБА_2 відмовився виїжджати з м. Вовчанськ і залишився за адресою: АДРЕСА_1 .

До 13 15 травня 2024 року зв`язок між заявником та її чоловіком підтримувався, але після зазначеної дати припинився. Разом із ОСОБА_2 у погребі переховувались сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Від них заявнику вдалося дізнатися, що у двір будинку заявника та ОСОБА_2 зайшли російські військовослужбовці та запропонували усім трьом виїхати до Росії, на що сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 погодились, а ОСОБА_2 відмовився, на що в його бік пролунали погрози про розстріл у разі непокори та вимоги стати на коліна. Сухоребрий вимозі не підкорився, після цього росіяни та сусіди пішли з двору і більше жодних відомостей про ОСОБА_2 та сусідів немає. Жодних документів чоловіка у заявника немає, адже усі вони залишились вдома у м. Вовчанськ.

11 листопада 2024 року заявником подана до поліції заява про зникнення безвісті її чоловіка ОСОБА_2 .

Оголошення ОСОБА_2 безвісті відсутнім забезпечить майнові права подружжя на житловий будинок, який було зруйновано внаслідок бойових дій. Тобто, оголошення безвісно відсутнім ОСОБА_2 викликано метою вирішення майнових питань участі у компенсаційній програмі «єВідновлення».

У зв`язку з викладеним, заявниця вимушена звернутись до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім.

Заявниця вказує, що про місце перебування ОСОБА_2 немає відомостей більше одного року.

Заінтересованою особою заявниця вказує Вовчанську міську військову адміністрацію, тому як їй потрібно встановити опіку над майном, яке знаходиться у м. Вовчанськ, для участі у компенсаційній програмі «єВідновлення».

Останнє місце проживання ОСОБА_2 АДРЕСА_1 . Заявниця вказує, що намагалася врегулювати це питання до судового розгляду, шукала чоловіка через знайомих, зверталася до поліції, але результату не отримано.

В судовому засіданні заявниця, представник заявниці ОСОБА_4 вимоги підтримали з підстав, які вказані в заяві.

Представник заінтересованої особи Вовчанської міської військової адміністрації Харківської області в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку судового засідання від представника до суду надійшла заява, у якій він просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Таким чином, визнання чоловіка ОСОБА_1 безвісно відсутнім має істотне значення для визнання її права на встановлення опіки над майном, набутим спільно у шлюбі і подання заяви про надання компенсації за знищене внаслідок бойових дій житло.

Суд, вислухавши заявницю, представника заявниці, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

За правилами п. 3 ч. 2ст.293ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Безвісна відсутність, - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, при чому вказана презумпція має спростовний характер.

Відповідно до ст. 43 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. При визнані фізичної особи безвісно відсутньою настають правові наслідки, визначені ст. 44 ЦК України.

Згідно зі статтею 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визначити фізичну особу безвісно відсутньою, обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.

Таким чином, з аналізу вказаних правових норм, для визнання фізичної особи безвісно відсутньою слід встановити кілька юридичних фактів у їх сукупності, а саме: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; 2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами та вжитими заходами; 3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи; 4) визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними.

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Разом з тим, сама по собі тривала відсутність особи за місцем проживання або реєстрації не може бути підставою для визнання такої особи безвісно відсутньою, оскільки безвісна відсутність є засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місця її перебування.

За своїм змістом стаття 43 ЦК України передбачає з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з`ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.

Процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами законодавчого рівня, як Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про Національну поліцію» та «Про оперативну-розшукову діяльність».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 зроблено висновок: безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер. Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи або з дня, визначеного відповідно до ч. 2ст. 43 ЦК України;)наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (заявник) є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видане повторно 30 жовтня 2025 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального відділення Міністерства юстиції (актовий запис про шлюб №83 від 14 серпня 1965 року).

У подружжя є спільні повнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до матеріалів справи, останнє місце проживання та реєстрації ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 .

Під час судового розгляду встановлено, що заявниця ОСОБА_1 вживала заходи для встановлення місцезнаходження чоловіка, про що свідчать такі докази.

Так, за заявою ОСОБА_1 (за фактом зникнення чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Харківським РУП № 3 ГУНП в Харківській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221200002597 від 14 грудня 2024 року за ч. 1 ст. 115 КК України.

Таким чином, заходи вжиті заявницею ОСОБА_1 з приводу зникнення та розшуку її чоловіка, ОСОБА_2 , ніяких результаті не дали.

Частиною 1 ст.43 ЦК України передбачено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Заявниці ОСОБА_1 необхідно визнання її чоловіка ОСОБА_2 безвісно відсутнім для визнання її права на встановлення опіки над майном, набутим спільно у шлюбі і подання заяви про надання компенсації за знищене внаслідок бойових дій житло.

Враховуючи відсутність відомостей протягом року за місцем останнього відомого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 оскільки факт зникнення ОСОБА_2 підтверджується доказами, що не викликають сумнівів у своїй допустимості та достовірності, які приймаються до уваги, так як вони зібрані із дотриманням вимог закону, не суперечать один одному та ніким не спростовуються.

Відповідно до частини другої статті 43 ЦК України у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць перше січня наступного року.

Згідно положень статті 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти, за особливих обставин» особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду. Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом. Надання особі статусу зниклої безвісти відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством. Якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не встановлено, проведення розшуку такої особи в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі №225/1297/17 зроблено висновок, що «безвісна відсутність» - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

22 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №225/882/17, провадження №61-34068св18 підтвердив правові позиції стосовно підстав для визнання особи безвісно відсутньою.

При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Більше того, визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла).

Таким, чином, при прийнятті рішення, суд враховує, що, оскільки ОСОБА_2 , як у місці свого постійного проживання, так і в будь-якому іншому місці не з`являвся впродовж більше одного року, беручи до уваги, що згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин ОСОБА_2 з 17 листопада 2025 року рахується зниклим на території бойових дій, то на даний час наявні підстави для оголошення його безвісно відсутнім, а тому, вимоги заяви є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити, що у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або відомостей про місцеперебування цієї особи суд, за місцеперебуванням особи, або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або іншою заінтересованою особою в порядку ст.309 ЦПК України.

Керуючись ст. 43 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 229, 265, 308 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа Вовчанська міська військова адміністрація Харківської області - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізюм Харківської області безвісно відсутнім, від дня набрання законної сили рішенням суду про це.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 17 липня 2026 року.

Суддя Ю.М. Гніздилов

Присяжні: Д.І. Репринцев

С.П. Черничка