Рішення № 138952729, 13.08.2026, Господарський суд Чернігівської області

Іменем України

РІШЕННЯ

13 серпня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/542/26 Господарський суд Чернігівської області в складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши справу за правилами загального позовного провадження

за позовом: Ніжинської міської ради Чернігівської області,

площа імені Івана Франка, буд. 1, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 34644701,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Іванівни,

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Бублик Тетяни Миколаївни, вул. Шевченка, 37, м. Ніжин, 16600, РНОКПП НОМЕР_2 ,

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків виконання недійсного правочину

за участю представників сторін:

позивача: Копилова Є.Г.

відповідача: Іллющенко С.В.

18.06.2026 Ніжинська міська рада Чернігівської області звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Іванівни, у якому просить суд: визнати недійсним договору оренди земельної ділянки, посвідчений 14.10.2003 року приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М., реєстраційний номер №2442; застосувати наслідки виконання недійсного правочину шляхом визнання припиненим права оренди фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) стосовно земельної ділянки площею 0,0156 га з кадастровим номером 7410400000:04:004:0110, яке зареєстровано 07.04.2025 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області Кірсановою Н.Є., номер відомостей про речове право 59551344 та зобов`язання фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Іванівни (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації АДРЕСА_2 ) повернути Ніжинській міській раді Чернігівської області (код ЄДРПОУ 34644701; місцезнаходження:16600, м. Ніжин, площа імені Івана Франка, буд. 1) земельну ділянку площею 0,0156 га, кадастровий номер 7410400000:04:004:011, з фактичного користування.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 справу №927/542/26 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання доказів направлення на адресу фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Іванівни позовної заяви з додатками та доказів відправлення відповідачу копії заяви про усунення недоліків.

Ухвалою від 26.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Бублик Тетяну Миколаївну (вул. Шевченка, 37, м. Ніжин, 16600, РНОКПП НОМЕР_2 ). Підготовче засідання призначив на 15 липня 2026 року на 09:30 год. Встановив учасникам судового процесу строки для подання письмових заяв по суті.

Ухвалою від 14.07.2026 суд заяву задовольнив представника позивача, постановив провести підготовче засідання, призначене на 15.07.20216 на 09:30, за участю представника Фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Іванівни адвоката Іллющенка Сергія Вікторовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.

29.06.2026 від приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Бублик Тетяни Миколаївни до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі. До заяви додано копію доручення №556 від 04.04.2001 про уповноваження Карманова Л.О. та Назаренка Г.В. укладати договори оренди земельних ділянок.

У відзиві на позов від 11.07.2026 відповідач проти позовних вимог заперечила, зазначаючи про те, що розбіжність у тексті між рішенням від 19.08.2003 року та пунктом 2.2 договору не підтверджує недійсності всього договору. Упродовж понад двадцяти двох років Ніжинська міська рада діяла як сторона чинного договору: земельна ділянка була передана Відповідачу, користування нею здійснювалося відкрито, Позивач приймав та обліковував орендну плату, не вимагав повернення ділянки після 2013 року, не повідомляв про припинення орендних відносин і не оспорював договір. Вважає твердження Позивача про недобросовісність Мельникової О. І. необгрунтованими. Наголошує на тому, що за наведених обставин Позивач не довів наявності передбачених законодавством 2003 року підстав для недійсності договору в цілому; фактично спростовується його твердження про відсутність повноважень Назаренка Г. В.; не доведена недобросовісність Мельникової О. І.; не спростована об`єктивна можливість міської ради знати зміст договору з моменту його укладення; не обґрунтовано відлік позовної давності з дати заяви Відповідача; не доведено реального економічного порушення інтересів громади та пропорційності способу припинення всього договірного правовідношення. Звернення до суду після понад двадцяти двох років виконання договору, за відсутності будь-яких вимог про повернення землі після 2013 року, не відповідає принципам правової визначеності та добросовісності. Крім того, відповідач простить застосувати до позовних вимог строк позовної давності. У відзиві відповідач зазначає про орієнтовний розмір витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 50000 грн та зазначає про те, що остаточний розмір витрат буде залежати від обсягу наданої правничої допомоги.

13.07.2026 від Ніжинської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

У підготовчому засіданні 15.07.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.08.2026, 10:30. Також, суд постановив ухвалу про проведення наступного судового засідання за участю представника відповідача в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 16.07.2026 суд заяву представника позивача задовольнив. Постановив проведення судового засідання, призначеного на 03.08.2026, 10:30, за участю представника Ніжинської міської ради Чернігівської області - Копилової Євгенії Григорівни ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), здійснювати у режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.

03.08.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість участі в засіданні адвоката.

Суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача, оскільки відповідачем до клопотання не додано доказів проведення таких слідчих дій, а також не надано доказів, які підтверджують його участь у даному кримінальному провадженні.

В судовому засіданні 03.08.2026, суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 03.08.2026, про перехід до стадії ухвалення судового рішення, про оголошення вступної та резолютивної частини рішення 13.08.2026, 08:50.

13.08.2026 від відповідача у справі надійшли додаткові пояснення щодо позовної давності та значення додатково поданих доказів, а також клопотання про долучення доказів, в якому відповідач просить визнати поважними причини несвоєчасного подання доказів та поновити строк на їх подання.

Представником відповідача зазначено про те, що 12.08.2026 під час підготовки до судового засідання та обговорення з відповідачем обставин справи представнику відповідача стало відомо про наявність документів, які мають доказове значення для вирішення спору. Зазначені документи зберігалися у Мельникової О.І. з 2018 року і раніше представнику не передавалися.

У відповідності до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зазначені представником відповідача причини в обґрунтування поважності пропуску строку для подання доказів не є поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

У відповідності до ч.2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

За наведених обставин, суд залишив без розгляду клопотання представника відповідача від 13.08.2026 про долучення додаткових пояснень до справи та про долучення доказів, які подані на стадії ухвалення судового рішення.

В судове засіданні прибули представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 13.08.2026 судом оголошено вступну та резолютивні частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора та представників сторін, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 37 рішення ХІ сесії Ніжинської міської ради XXIV скликання від 19.08.2003 року «Про вилучення земельних ділянок з користування, надання земельних ділянок в оренду для здійснення підприємницької діяльності, внесення змін в рішення міської ради» було затверджено проект відведення та надано в оренду терміном на 10 років підприємцю Мельниковій Олені Іванівні земельну ділянку площею 0,0156 га по вул. Успенська, 1-б для розміщення стаціонарної малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності.

14.10.2003 року між Територіальною громадою міста Ніжина, яку представляє Ніжинська міська рада, від імені якої на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О.В. 04.04.2001 №556 діє представник Назаренко Геннадій Владиславович (Орендодавець) та суб`єкт підприємницької діяльності (фізична особа) Мельникова Олена Іванівна (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (реєстраційний № 2442), відповідно до якого п.1.1. Орендодавець на підставі рішення ХІ сесії 24 скликання Ніжинської міської ради від 19.08.2003 року передає, а Орендар приймає та набуває на визначений цим договором термін право володіння та користування земельною ділянкою, яка знаходиться в місті Ніжині по вул. Успенській, 1-б (далі в тексті - Договір).

14.10.2003 року приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т. М. було посвідчено Договір оренди земельної ділянки від 14.10.2003.

За змістом п. 1.2 Договору в оренду передається земельна ділянка реально виділена на місцевості згідно плану (схеми) земельної ділянки (додаток № 1 до договору) площею 0, 0156 га для розміщення стаціонарної малої архітектурної форми.

Земельна ділянка передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності (п. 2.1 Договору).

Договір укладається на строк 49 років, починаючи із дати його державної реєстрації (пункт 2.2 Договору).

У пункті 2.3 Договору сторони передбачили, що по закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін.

Орендна плата визначається у розмірі 109,50 грн за один календарний місяць з подальшою щомісячною індексацією за офіційно встановленим індексом інфляції та сплачується орендарем виключно грошовими коштами.

У розділі 5 Договору сторони визначили права та обов`язки.

У відповідності до п.10.1 Договору він набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації у виконавчому комітеті Ніжинської міської ради.

18.03.2019 року Відділом у м. Ніжині Міськрайонного управління у Ніжинському районі та м. Ніжині Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області було зареєстровано земельну ділянку площею 0,0156 га з кадастровим номером 7410400000:04:004:0110 з цільовим призначенням - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання - для розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, місце розташування: м. Ніжин, вул. Успенська, 1-Б.

07.04.2025 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:04:004:0110 площею 0,0156 га Мельникової О. І. строком 49 років, дата закінчення дії: 14.10.2052 (номер запису про речове право: 59551501).

15.12.2025 року фізична особа-підприємець Мельникова Олена Іванівна звернулася до Ніжинської міської ради з заявою, в якій просила внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 14.10.2003 року і укласти додаткову угоду.

За твердженням позивача, під час опрацювання заяви ФОП Мельникової О. І. посадові особи Управління комунального майна та земельних відносин Ніжинської міської ради з`ясували факт наявності розбіжностей щодо строку дії права оренди, які містилися у пункті 37 рішення ХІ сесії Ніжинської міської ради XXIV скликання від 19.08.2003 року та пункті 2.2 договору оренди земельної ділянки від 14.10.2003 року.

Листом від 06.02.2026 року № 15/01-16 приватний нотаріус Бублик Т. М. повідомила, що при посвідченні договору оренди земельної ділянки від 14.10.2003 року у пункті 2.2 була допущена помилка, оскільки згідно рішення Ніжинської міської ради строк оренди складав 10 років.

Укладення спірного договору оренди земельної ділянки на строк, що на 39 років перевищує погоджений Ніжинською міською радою у рішенні від 19.08.2003 року, позбавив Ніжинську міську раду можливості більш раціонально та ефективно розпорядитися земельною ділянкою площею 0, 0156 га за місцем розташування: м. Ніжин, вул. Успенська, 1-Б, зокрема продати право оренди вказаною земельною ділянкою на конкурентних засадах та отримати більшу орендну плату, ніж та, що існує за спірним договором, що стало підставою звернення з позовом до суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив з викладених у ньому підстав.

Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК України визначено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204).

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

У статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК).

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, за змістом якої під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права; судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

У справі, що розглядається, позивач посилається на недійсність договору оренди землі як укладеного під впливом помилки щодо такої істотної умови договору як строк його дії, чим, на його думку, порушено права та законні інтереси територіальної громади міста в особі ради.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в тексті у редакції на час укладення оспорюваного договору) договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради (ст.5 Закону України «Про оренду землі» та ст.12 Земельного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до пункту 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1-2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід`ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов`язковому порядку (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

У статті 14 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема термін дії договору оренди. Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п`ятдесят років. (стаття 17 зазначеного Закону).

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори) (ч. 1-2 ст. 41 ЦК Української РСР - чинний на момент укладення договору).

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду (ч. 1-2 ст. 42 ЦК Української РСР).

Повинні укладатись у письмовій формі, зокрема, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР (абз. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК Української РСР).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ст. 48 ЦК Української РСР).

Угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість (ч. 1-2 ст. 56 ЦК Української РСР).

Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації (ч. 1 ст. 57 ЦК Української РСР).

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ст. 59 ЦК Української РСР).

Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють (ч. 1 ст. 62 ЦК Української РСР).

Згідно ст. 63 ЦК Української РСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа у підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа у підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК.

Аналогічне зазначене Верховним Судом у постанові від 07.02.2024 року у справі №903/367/23.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Судом установлено, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують обставини, за якими оспорюваний договір оренди від 14.10.2003 року укладено на строк 49 років.

Договір посвідчений нотаріально 14.10.2003 приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2442, а також зареєстрований у виконавчому комітеті Ніжинської міської ради 14.10.2003, №208.

14.10.2003 комісією у складі заступника міського голови, начальника Ніжинського міського відділу земельних ресурсів, директора Ніжинської філії ДЗК складено акт приймання-передачі земельної ділянки про те, що Ніжинська міська рада передає земельну ділянку площею 0,0156 га в користування на умовах оренди, згідно з договором оренди земельної ділянки , зареєстрованим в реєстрі № 2442 від 14.10.2003 та у міській ралі №208 від 14.10.2003 по вул. Успенській,1-б.

У Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 7410400000:04:004:0110, яка розташована по вул. Успенській,1-б в м. Ніжині, Чернігівська область містяться відомості про реєстрацію речового права оренди Мельникової О.І. 14.10.2003, строк дії - 49 років.

В інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:04:004:0110 площею 0,0156 га Мельникової О. І. строком 49 років, дата закінчення дії: 14.10.2052 (номер запису про речове право: 59551501).

Водночас судом надано оцінку та враховано те, що відповідно до пункту 37 рішення ХІ сесії Ніжинської міської ради XXIV скликання від 19.08.2003 року «Про вилучення земельних ділянок з користування, надання земельних ділянок в оренду для здійснення підприємницької діяльності, внесення змін в рішення міської ради» було затверджено проект відведення та надано в оренду терміном на 10 років підприємцю Мельниковій Олені Іванівні земельну ділянку площею 0,0156 га по вул. Успенська, 1-б для розміщення стаціонарної малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності.

Суд виснує, що рішення Ніжинської міської рали від 19.08.2003 року є підставою для укладення договору оренди земельної ділянки від 14.10.2003 року.

Договір від імені територіальної громади м. Ніжина, яку представляє Ніжинська міська рада укладено на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О.В.04.04.2001 року №556 представник Назаренко Геннадій Владиславович.

У дорученні від 04.04.2001 року Територіальна громада м. Ніжина уповноважила заступника міського голови з питань діяльності органів ради, керуючого справами Назаренко Геннадія Владиславовича укладати договори оренди земельних ділянок щодо земель, що перебувають в комунальній власності та передаються в оренду на підставі прийнятого рішення Ніжинською міською радою або виконавчим комітетом Ніжинської міської ради -підписувати договори оренди земельних ділянок.

Разом із тим суд зауважує, що в п.1.1 оспорюваного договору оренди зазначено про те, що Орендодавець на підставі рішення ХІ сесії 24 скликання Ніжинської міської ради від 19.08.2003 року передає, а Орендар приймає та набуває на визначений цим договором термін право володіння та користування земельною ділянкою, яка знаходиться в місті Ніжині по вул. Успенській, №1-б.

А отже, сторони в Договорі досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, і терміну дії.

Крім того, відносини із реєстрації договорів оренди землі на час виникнення спірних відносин регулювалися, зокрема, Законом України «Про оренду землі», Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073.

У відповідності до зазначеного Порядку, державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів.

Для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди (у трьох примірниках); план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках); рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності; результати конкурсу чи аукціону - у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах; копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

У відповідності до п.11 зазначеного вище Порядку державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність чинному законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обгрунтований висновок про відмову у такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідно виконавчому комітету сільської, селищної та міської ради, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації.

Отже, виходячи з викладених обставин, можна зробити висновок, що оскільки у виконавчому комітеті Ніжинської міської ради 14.10.2003 року було проведено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, реєстраційний №208, то він був укладений з дотриманням норм законодавства, чинних на момент його реєстрації.

Будь-яких обставин порушення прав та законних інтересів територіальної громади міста, в інтересах якої діє Ніжинська міська рада, наданням в оренду відповідачу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, на підставі оспорюваного договору позивачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

При цьому Ніжинська міська рада, пославшись на порушення прав та інтересів територіальної громади міста, належними та допустимими доказами не довела, чим саме відповідачем порушено права Ніжинської міської територіальної громади та в чому саме полягають недобросовісність дій відповідача.

Натомість суд встановив, що втручання держави у право фізичної особи-підприємця Мельникової О.І. на користування майном (земельною ділянкою), зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем (з 2003 року), яка протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняла, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

Суд урахував при вирішенні спору, у тому числі принцип «належного урядування», про особливу важливість якого зазначав Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04). Цей принцип передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, за висновками суду, недбалість Ніжинської міської ради, що знайшла свій прояв в розбіжності між терміном дії оренди, зазначеним у рішенні від 19.08.2003, і терміном дії договору оренди землі від 14.10.2003, встановленим у пункті 2.2, не може нести негативних наслідків для іншої сторони договору - фізичної особи-підприємця Мельникової О.І., та позбавляти орендаря того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме терміну його дії 49 років.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Ніжинська міська рада не довела в контексті положень статей 203, 215, 216, 229 ЦК України і статей 73, 74, 76, 79 ГПК України підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, зокрема не надала належних і допустимих доказів, що підтверджують факт помилки, внаслідок якої відбулося неправильне сприйняття орендодавцем Ніжинською міською радою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, а помилка внаслідок, зокрема власного недбальства однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи з викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).

Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки в задоволенні позову має бути відмовлено через його необґрунтованість, тому у суду відсутні підстави для розгляду питання щодо застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем.

Щодо розподілу судових витрат.

При ухваленні рішення в справі, суд, зокрема, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких належать витрати пов`язані з залученням спеціалістів та судовий збір.

За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 50, 53, 55, 73 - 80, 86, 126, 129, 130, 191, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановленими ст.256, ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.08.2026.

Суддя М.В. Фесюра

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua