Рішення № 138950222, 12.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2026Справа № 910/4097/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТР Менеджмент Україна"

до Фізичної особи-підприємця Гецка Романа Івановича

про стягнення 2 048 597,92 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТР Менеджмент Україна" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гецка Романа Івановича (далі - відповідач, Підприємець) грошових коштів у загальному розмірі 2 048 597,92 грн., з яких: 724 801,79 грн. - основний борг за договором оренди (найму) нежитлового приміщення від 01.07.2024 року № МТР-010/2024, 13 566,44 грн. - інфляційні втрати, 7 056,99 грн. - 3 % річних, 1 231 374,40 грн. - штраф, 71 798,30 грн. - пеня.

Ухвалою від 14.04.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/4097/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 12.05.2026 року.

Ухвалою від 12.05.2026 року господарський суд міста Києва відклав підготовче засідання на 03.06.2026 року.

01.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства від 01.06.2026 року про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Ухвалою від 03.06.2026 року господарський суд міста Києва продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/4097/26 на 30 днів, а також закрив підготовче провадження та призначив означену справу до судового розгляду по суті на 08.07.2026 року.

Разом із тим, судове засідання у вказаній справі, призначене на 08.07.2026 року, не відбулося, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою від 08.07.2026 року господарський суд міста Києва призначив судове засідання у справі № 910/4097/26 на 29.07.2026 року.

У судовому засіданні 29.07.2026 року оголошувалася перерва до 12.08.2026 року.

Сторони про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 12.08.2026 року не забезпечили.

З огляду на наведене, суд зазначає, що за умовами частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Зважаючи на відсутність у Підприємця електронного кабінету та на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копії ухвал суду, зокрема, від 03.06.2026 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/4097/26 до судового розгляду по суті на 08.07.2026 року, а також від 08.07.2026 року про призначення судового засідання у даній справі на 29.07.2026 року та від 29.07.2026 року про оголошення в судовому засіданні перерви до 12.08.2026 року були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 5, квартира 19.

Проте, вищевказані відправлення № R067190657512, № R067224801650 та № R067250397159 (як і решта здійснених судом відправлень на адресу відповідача) підприємством поштового зв`язку вручені відповідачу не були.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і, зокрема, повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав учасникам справи можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.07.2024 року між Товариством (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сауцьким Дмитром Валерійовичем (орендар) був укладений договір оренди (найму) нежитлового приміщення № МТР-010/2024 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування на строк, зазначений у пункті 5.1 цього Договору, без права викупу, нежитлове приміщення площею 272 м2 (далі - приміщення), розташоване в будівлі за адресою: місто Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, 10, літ. "Б".

Означений правочин підписаний уповноваженою особою Товариства та орендарем, а також скріплений відбитком печатки орендодавця.

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди технічний стан та інші характеристики приміщення, що передається в оренду на умовах цього Договору, зафіксовані в акті приймання-передачі, і повністю задовольняють вимоги орендаря та відповідають призначенню приміщення.

Пунктом 2.1.1 Договору оренди на орендодавця покладено обов`язок передати орендарю приміщення з 01.07.2024 року за умов, якщо буде внесений гарантійний платіж та сплачена орендна плата за перший та останній місяці користування приміщенням за актом приймання-передачі із зазначенням стану приміщення і переліку обладнання, меблів, інвентарю (при їх наявності) на момент їх передачі в оренду.

Згідно з підписаним сторонами Договору оренди 01.07.2024 року і скріпленим відбитком печатки орендодавця актом приймання-передачі нежитлового приміщення Товариство передало, а Фізична особа-підприємець Сауцький Дмитро Валерійович прийняв в орендне користування без права викупу нежитлове приміщення площею 272 м2, яке розташоване на 1-му поверсі будівлі літера "Б". Приміщення знаходиться в технічно справному стані, а сторони претензій одна до одної не мають.

За умовами пункту 5.1 Договору оренди останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 30.06.2026 року включно, якщо цей Договір не буде достроково розірваний або припинений відповідно до його умов.

Відповідно до частин 1, 3 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 520, 521 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, а форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Суд встановив, що 01.07.2025 року між Товариством (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Сауцьким Дмитром Валерійовичем (первинний орендар, орендар-1) та Підприємцем (новий орендар, орендар-2) був укладений договір відступлення права оренди нежитлового приміщення (далі - Договір відступлення), згідно з яким орендодавець передає орендарю-2 право оренди нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, 10, літ. "Б", загальною площею 272 м2, яке раніше було передане орендарю-1 за Договором оренди, а первинний орендар не має заперечень щодо переходу права оренди до нового орендаря.

Цей правочин підписаний уповноваженою особою Товариства, первинним та новим орендарями, а також скріплений відбитком печатки орендодавця.

За умовами пункту 2.1 Договору відступлення орендар-2 (Підприємець) вступає у права та обов`язки орендаря за Договором оренди, починаючи з дати підписання цього договору.

Пунктом 3.1 Договору відступлення передбачено, що на момент укладення цієї угоди заборгованість орендаря-1 перед орендодавцем зі сплати орендних платежів за Договором оренди складає 520 000,00 грн. Орендар-2 зобов`язується здійснити на користь орендодавця оплату заборгованості орендаря-1 в розмірі 520 000,00 грн. протягом 2 (двох) календарних місяців з дати підписання цього договору шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Договору відступлення з моменту підписання цього договору орендар-2 набуває право вимагати від орендаря-1 компенсацію (стягнення) усієї суми простроченої заборгованості та має право вживати для цього законних заходів. Сторони погоджують, що орендар-1 визнає заборгованість перед орендодавцем у повному обсязі та не має заперечень щодо переходу прав вимоги до орендаря-2.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору відступлення з дати підписання цього договору орендар-2 набуває всіх прав та обов`язків орендаря за Договором оренди. Орендар-1 втрачає право користування приміщенням з моменту підписання цього договору, якщо інше не узгоджено письмово сторонами. Акт приймання-передачі приміщення від орендаря-1 до орендаря-2 підписується одночасно з цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що у підписаному 01.07.2025 року акті приймання-передачі нежитлового приміщення сторони Договору відступлення підтвердили той факт, що відповідно до умов Договору оренди та Договору відступлення орендар-1 передав, а орендар-2 прийняв в орендне користування без права викупу нежитлове приміщення площею 272 м2, яке розташоване на 1-му поверсі будівлі літера "Б", яке знаходиться у технічно справному стані.

У той же час, за умовами пункту 2.2.13 Договору орендар зобов`язаний сплачувати своєчасно та в повному обсязі орендну плату та інші платежі за цим Договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди з 01.07.2024 року по 31.07.2024 року розмір орендної плати за користування приміщенням становить 25 000,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 5 000,00 грн., всього з урахуванням ПДВ 20 % - 30 000,00 грн.

З 01.08.2024 року щомісячний розмір орендної плати за місяць оренди приміщення становить 59 840,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 11 968,00 грн., всього з урахуванням ПДВ 20 % - 71 808,00 грн.

Згідно з пунктом 3.2 Договору оренди вартість комунальних послуг не входить у розмір орендної плати і щомісяця відшкодовується орендарем додатково, виходячи з обсягів їх фактичного споживання.

Пунктом 3.3 Договору оренди встановлено, що орендар зобов`язаний самостійно отримувати у орендодавця (у відділі бухгалтерії) виставлені орендодавцем рахунки за цим договором.

Орендна плата за користування приміщенням сплачується орендарем щомісячно не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця на підставі даного договору. Якщо 5 число місяця припадає на вихідний або святковий день, то датою закінчення строку платежу вважається попередній робочий день тижня.

Відшкодування орендодавцю витрат за спожиті орендарем комунальні послуги здійснюється орендарем не пізніше 5 (п`ятого) числа кожного місяця на підставі виставлених орендодавцем рахунків на оплату за попередній місяць.

Сплата усіх платежів за цим договором здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок орендодавця.

За умовами пункту 3.5 Договору оренди орендна плата нараховується та сплачується з дати підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду до дня фактичного повернення приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі приміщення або до дати припинення (розірвання) договору в судовому порядку або у порядку, передбаченому цим договором.

Пунктом 3.7 Договору оренди передбачено, що факт надання орендодавцем послуг, передбачених цим договором за відповідний період та прийняття їх результатів оформлюється актом виконання робіт (надання послуг) (далі - акт), що є невід`ємним додатком до цього договору. Акт підписується сторонами раз на місяць в останній день кожного звітного місяця.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань, зокрема, за Договором оренди свідчить також відсутність з боку відповідача (як нового орендаря) претензій та повідомлень про порушення орендодавцем своїх зобов`язань за цією угодою.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам Договору оренди відповідач протягом липня 2025 року - березня 2026 року неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки зі своєчасної та повної оплати орендних платежів (орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги), внаслідок чого за Підприємцем утворилася заборгованість у загальному розмірі 674 801,79 грн., з яких: 574 464,00 грн. - заборгованість з орендної плати, 100 337,79 грн. - заборгованість з відшкодування витрат на комунальні послуги.

На підтвердження означених обставин Товариство надало суду, зокрема, копії підписаних орендодавцем та Підприємцем без будь-яких зауважень чи заперечень відповідних актів надання послуг від 31.07.2025 року № 290 на суму 11 545,16 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за липень 2025 року), від 31.08.2025 року № 315 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за серпень 2025 року), від 31.08.2025 року № 333 на суму 11 385,96 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за серпень 2025 року), від 30.09.2025 року № 359 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за вересень 2025 року), від 30.09.2025 року № 371 на суму 7 326,73 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за вересень 2025 року), від 31.10.2025 року № 403 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за жовтень 2025 року), від 31.10.2025 року № 421 на суму 13 822,09 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за жовтень 2025 року), від 30.11.2025 року № 447 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за листопад 2025 року), від 30.11.2025 року № 465 на суму 12 935,84 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за листопад 2025 року), від 31.12.2025 року № 490 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за грудень 2025 року), від 31.12.2025 року № 509 на суму 12 679,01 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за грудень 2025 року), від 31.01.2026 року № 22 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за січень 2026 року), від 31.01.2026 року № 42 на суму 12 679,00 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за січень 2026 року), від 28.02.2026 року № 65 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за лютий 2026 року), від 31.03.2026 року № 119 на суму 8 814,00 грн. (відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за березень 2026 року), від 31.03.2026 року № 107 на суму 71 808,00 грн. (оренда приміщення за березень 2026 року), а також копію підписаного Товариством та Підприємцем акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2026 року.

Крім того, у позовній заяві Товариство вказувало, що у порушення взятих на себе за Договором відступлення зобов`язань Підприємець заборгованість орендаря-1 у розмірі 520 000,00 грн. погасив лише частково, сплативши орендодавцю протягом серпня-листопада 2025 року грошові кошти у загальному розмірі 470 000,00 грн. та заборгувавши таким чином Товариству 50 000,00 грн. (що також було зафіксовано у підписаному сторонами акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2026 року).

Зважаючи залишення Підприємцем без задоволення адресованих йому вимог від 11.12.2025 року № 74 та від 26.03.2026 року № 18 про сплату заборгованості, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з означеним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються, зокрема, нормами Глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За змістом статті 283 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час укладення Договору оренди) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором оренди у розмірі 674 801,79 грн., а також сума основного боргу Підприємця (як нового орендаря) за Договором відступлення у розмірі 50 000,00 грн., що разом складає 724 801,79 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємець на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього грошових зобов`язань за Договором оренди та Договором відступлення, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 7 056,99 грн., нарахованих на прострочені суми основного боргу за спірними платежами окремо у загальний період з 06.08.2025 року по 08.04.2026 року, а також 13 566,44 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведені суми заборгованості протягом вказаного періоду згідно з наданим Товариством розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розміри нарахованих позивачем компенсаційних виплат відповідають приписам законодавства і положенням Договору оренди та Договору відступлення, а відповідачем контррозрахунку цих сум чи обґрунтованих заперечень проти їх стягнення надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення з відповідача 7 056,99 грн. 3 % річних та 13 566,44 грн. інфляційних втрат, у зв`язку з чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за Договором оренди та Договором відступлення, позивач просив суд стягнути з відповідача 71 798,30 грн. пені, нарахованої на прострочені суми основного боргу за спірними платежами окремо у період з 06.08.2025 року по 08.04.2026 року згідно з наданим Товариством розрахунком із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Пунктом 4.1 Договору оренди передбачено, що у випадку прострочення сплати орендарем передбачених цим договором платежів (повністю або частково), орендодавець має право вимагати від орендаря, а орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, за весь час прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, від суми заборгованості.

Пунктом 5.3 Договору відступлення встановлено, що у випадку прострочення оплати, зазначеної у пункті 3.1.1, орендар-2 сплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки розмір нарахованої позивачем пені відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору оренди та Договору відступлення, а застосована для нарахування пені ставка не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення з відповідача 71 798,30 грн. пені.

Також, у поданій позовній заяві Товариство просило суд стягнути з відповідача 1 231 374,40 грн. штрафу, нарахованого внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за Договором оренди та Договором відступлення протягом більше 30 календарних днів, з яких: 1 206 374,40 грн. - штраф, нарахований на підставі пункту 4.1 Договору оренди, 25 000,00 грн. - штраф, нарахований на підставі пункту 5.3 Договору відступлення.

Положеннями частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом пункту 4.1 Договору оренди у випадку прострочення сплати орендарем передбачених цим договором платежів (повністю або частково) більше ніж на 30 календарних днів, орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 5 % від річної орендної плати за кожний місяць прострочення до повного погашення заборгованості.

Згідно з пунктом 5.3 Договору відступлення в разі прострочення оплати, зазначеної у пункті 3.1.1 більше, ніж на 5 (п`ять) календарних днів, додатково до пені орендар-2 сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Оскільки розмір нарахованого позивачем на підставі пункту 5.3 Договору відступлення штрафу відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням цієї угоди, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення з відповідача 25 000,00 грн. штрафу.

Суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

У той же час, оцінюючи умови пункту 4.1 Договору оренди, якими передбачено стягнення з орендаря штрафу в розмірі 5 % від річної орендної плати за кожний місяць прострочення у випадку прострочення ним сплати передбачених цим договором платежів (повністю або частково) більше, ніж на 30 календарних днів, суд зазначає, що передбачена у цьому пункті відповідальність за порушення строку внесення орендних платежів у вигляді сплати 5 % від річної орендної плати за кожний місяць прострочення не є штрафом у розумінні частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України (оскільки не є фіксованою сумою, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання), а за своєю правовою природою відповідає поняттю "пеня".

Разом із тим, зазначення у договорі неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у разі прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4400/17.

За таких обставин, одночасне стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за Договором оренди, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, за весь час прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, від суми заборгованості, а також пені у розмірі 5 % від річної орендної плати за кожний місяць прострочення суперечить статті 61 Конституції України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що за наявності у договорі умов щодо подвійного стягнення пені, суд має відмовляти в задоволенні позовних вимог про стягнення тієї пені, розмір та порядок нарахування якої не відповідає вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 року в справі № 912/1153/19.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року в справі № 910/10224/14, від 23.05.2018 року в справі № 910/15492/17 та від 06.03.2019 року в справі № 916/4692/15.

За таких обставин, враховуючи задоволення судом вимог позивача про стягнення з Підприємця пені, нарахованої на прострочені суми основного боргу за Договором оренди у період з 06.08.2025 року по 08.04.2026 року згідно з наданим Товариством розрахунком із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для одночасного стягнення з Підприємця пені в сумі 1 206 374,40 грн., передбаченої другим реченням пункту 4.1 Договору оренди.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову Товариства.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гецка Романа Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТР Менеджмент Україна" (04070, місто Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, будинок 10А; код ЄДРПОУ 19364495) 724 801 (сімсот двадцять чотири тисячі вісімсот одну) грн. 79 коп. основного боргу, 7 056 (сім тисяч п`ятдесят шість) грн. 99 коп. 3 % річних, 13 566 (тринадцять тисяч п`ятсот шістдесят шість) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 71 798 (сімдесят одну тисячу сімсот дев`яносто вісім) грн. 30 коп. пені, 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. штрафу та 10 106 (десять тисячі сто шість) грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.08.2026 року.

Суддя В.С. Ломака