Рішення № 138950094, 10.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/85/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 Справа № 908/1175/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при скеретарі судового засідання Литвинюк А.О. розглянув матеріали справи

За позовом: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Профдім (пр. Лісовий, буд. 31, кв. 170, м. Київ, 02166; код ЄДРПОУ 43310117)

про стягнення 2 003 841,01 грн.,

Від позивача: Мальченко А.Л. (в залі суду) - Виписка з ЄДРЮО № 04053915, посвідчення № 2169 від 06.01.2026;

Від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ

15.05.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Профдім про стягнення 2 003 841,01 грн.

Разом з вищевказаною позовною заявою до суду також надійшла заява Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову.

15.05.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу та заяву про забезпечення позову розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1175/26 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.06.2026 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою. Вищевказаною ухвалою суду також прийнято до розгляду заяву Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову, розгляд якої призначено у судовому засіданні 15.06.2026 о 10 год. 30 хв. з викликом сторін, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та зобов`язано відповідача у строк до 15.06.2026 здійснити реєстрацію свого електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІКС.

08.06.2026 до суду повернулась ухвала від 19.05.2026 № 908/1175/26, яка надіслана на адресу реєстрації відповідача з відміткою Укрпошти адресат відсутній за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 15.06.2026 № 908/1175/26 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 06.07.2026 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Повторно зобов`язано відповідача у строк до 06.07.2026 здійснити реєстрацію свого електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІКС.

Іншою ухвалою від 15.06.2026 суд задовольнив заяву Запорізької міської ради від 15.05.2026 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 908/1175/26 та наклав арешт в межах ціни позову 2 003 841,01 грн. на нерухоме майно:

- господарча будівля з гаражами літ. Б-2, загальною площею 188,3 кв.м., розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, що належить на праві власності ТОВ Профдім (02166, м. Київ, проспект Лісовий, буд. 31, кв. 170, код ЄДРПОУ 43310117, реєстраційний номер ОНМ 1710134723101), яка набута на підставі договору купівлі-продажу, № 66, від 28.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.М.;

- нежитлова будівля літ. А, загальною площею 1 228,4 кв.м., розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, що належить на праві власності ТОВ Профдім (02166, м. Київ, проспект Лісовий, буд. 31, кв. 170, код ЄДРПОУ 43310117, реєстраційний номер ОНМ 1710053223101), яка набута на підставі договору купівлі-продажу, № 66, від 28.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.М.

Ухвалою суду від 06.07.2026 № 908/1175/26 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.07.2026 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою та вкотре запропоновано відповідачу до призначеної дати надіслати на адреси суду та позивачу відзив на позовну заяву та на виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України надати суду інформацію щодо електронної адреси та реєстрації у системі Електронний суд задля подальшого надсилання процесуальних документів виключно в електронній формі.

Судом встановлено, що 08.06.2026 та 14.07.2026 до суду повернулись ухвали від 19.05.2026 та від 15.06.2026 № 908/1175/26 відповідно, які надіслані на адресу реєстрації відповідача з відміткою Укрпошти адресат відсутній за вказаною адресою.

Ухвалою від 20.07.2026 судом оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 10.08.2026 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою. Запропоновано позивачу завчасно до призначеного судового засідання: надіслати на адресу суду та відповідачу письмові пояснення щодо підстав стягнення з ТОВ Профдім доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за 2022 рік. Відповідачу завчасно до призначеної дати на виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України надати суду інформацію щодо електронної адреси та реєстрації у системі Електронний суд задля подальшого надсилання процесуальних документів виключно в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 10.08.2026 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою підсистеми Електронний суд ЄСІКС.

У судовому засіданні 10.08.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач обґрунтовує вимоги тим, що у період з 01.02.2021 по 31.07.2025 між Запорізькою міською радою та ТОВ «Профдім» не укладалися договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0098 та 2310100000:04:018:0125, що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 30.04.2026 № 18-8-0.37.1-1884/2-26. Згідно з листами ГУ ДПС у Запорізькій області від 16.09.2025 та ГУ ДПС у м. Києві від 10.04.2026 , ТОВ «Профдім» не перебувало в Запорізькій області на обліку як платник земельного податку чи орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками, не подавало відповідних податкових декларацій та не сплачувало плату за землю за спірний період. Заборгованість за такими платежами також не обліковувалась. Позивач зазначає, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно Відповідач користувався земельними ділянками комунальної власності площею 0,3122 га та 0,1063 га без правовстановлюючих документів та безоплатно, чим порушив вимоги статті 206 ЗК України щодо платності використання землі. За розрахунком Позивача, розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельними ділянками без оформлення права оренди за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 становить 2 003 841,01 грн. 17.04.2026 Позивач направив Відповідачу вимогу від 16.04.2026 № 01/02-11/0779 про повернення зазначених коштів, яка залишилася без відповіді та задоволення. Позивач вважає, що спірні правовідносини мають кондикційний характер, у зв`язку з чим просить стягнути збережені кошти на підставі статей 1212, 1214 ЦК України, також посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17. Також Позивач посилається на принцип єдності юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, передбачений статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України, вважаючи, що обов`язок плати за землю виник у Відповідача одночасно з набуттям права власності на будівлі. Повноваження міської ради на самостійне стягнення відповідних коштів без залучення податкових органів, на думку Позивача, підтверджуються висновками Верховного Суду у справах № 908/1721/21 та № 910/14176/20. З огляду на безпідставне користування земельними ділянками Позивач просить на підставі статей 1212 1214 ЦК України стягнути з ТОВ «Профдім» доходи у вигляді несплаченої плати за користування землею за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 у розмірі 2 003 841,01 грн.

На виконання ухвали суду від 20.07.2026 Позивач подав письмові пояснення та альтернативний розрахунок заборгованості за 2022 рік, яким, з урахуванням періоду дії воєнних податкових пільг з березня по грудень 2022 року, визначив суму безпідставно збережених Відповідачем коштів за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 у розмірі 1 668 636,27 грн. Водночас Позивач наполягає на стягненні повної суми позову 2 003 841,01 грн. Позивач вважає спірні правовідносини цивільно-правовими та такими, що підлягають врегулюванню статтями 1212, 1214 ЦК України. На його думку, за відсутності договору оренди кошти за фактичне користування землею є цивільно-правовим еквівалентом орендної плати, а їх несплата позбавляє територіальну громаду належних доходів. На підтвердження цього Позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17. Позивач також зазначає, що підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України щодо воєнних пільг не поширюється на фактичного користувача, який не має статусу орендаря. На підтвердження посилається на постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 та від 02.12.2025 у справі № 908/1926/24. Позивач вважає, що Відповідач має компенсувати повний розмір неодержаного доходу за 2022 рік без урахування воєнного звільнення, а позов підлягає задоволенню у первісному розмірі 2 003 841,01 грн.

Відповідач своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористався. Представник відповідача у судове засідання вкотре не з`явився. Про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення на поштову адресу відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до інформації з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду ГСЗО, станом на 10.08.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю Профдім не здійснено реєстрацію свого електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІКС.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Також про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідачі мали можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Позивач також додав до позову докази направлення копії позовної заяви разом із доданими до неї документами на юридичну адресу відповідача, що підтверджується поштовою накладною, описом вкладеного у цінний лист та касовим чеком від 13.05.2026.

Ухвали суду про відкриття провадження, відкладення підготовчого засідання та призначення справи дол. Розгляду по суті, направлені судом на його юридичну адресу, також повернулася з відміткою поштової установи про відсутність адресата.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профдім» є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України, а тому в силу імперативних вимог процесуального закону зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в ЄСІКС.

Проте, як встановлено судом за допомогою комп`ютерної програми «Діловодство господарського суду», ТОВ «Профдім» зазначений обов`язок не виконало, станом на 10.08.2026 свій електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» не зареєструвало.

Суд наголошує, що обов`язкова реєстрація електронного кабінету в ЄСІКС є не правом, а прямим процесуальним обов`язком суб`єкта господарювання. Запровадження цього інституту спрямоване на забезпечення оперативності судового процесу та реалізацію принципу обміну документами в електронній формі.

Оскільки Відповідач ухилився від виконання покладеного на нього обов`язку та не вчинив дій щодо реєстрації електронного кабінету, він самостійно несе ризики та відповідальність за неотримання процесуальних документів у цій справі. Несприятливі наслідки у вигляді неотримання копій судових ухвал є прямим результатом власної процесуальної бездіяльності Відповідача, яка не може бути перешкодою для розгляду спору по суті та ухвалення законного рішення за наявними матеріалами справи».

Суд також враховує, що перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутності представника відповідача.

Наявні матеріали справи дозоляють суду розглянути справу по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

28.12.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Профдім» набуло у власність об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Мінська, 13, а саме: господарча будівля З гаражами літ. Б-2, загальною площею 188,3 кв.м. (нерухоме майно 1) та нежитлова будівля літ. А, загальною площею 1228,4кв.м. (нерухоме майно 2), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №470701431 від 31.03.2026 та договором купівлі продажу нерухомого майна, серія та номер 66, від 28.12.2019, з якого вбачається, що разом із набуттям права власності на об`єкт нерухомості до Відповідача перейшло право користування земельними ділянками, на яких цей об`єкт розташований, а саме земельними ділянками з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0125 площею 0,3122 га та 2310100000:04:018:0098, площею 0,1063 га.

Нерухоме майно 1 знаходиться на земельній ділянці за адресою: м.Запоріжжя, вул. Мінська, 13, з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0125, площею 0,3122 га; нерухоме майно 2 знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:04:018:0098, площею 0,1063 га, та належать Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді на праві комунальної власності та зареєстровані 06.06.2005, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №18-8-0.37.1-1884/2-26 від 30.04.2026.

З матеріалів справи вбачається, що між Запорізькою міською радою та ТОВ «Профдім» за період 2021-2025 роки договори оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0098 та 2310100000:04:018:0125 укладені не були та не обліковувалися, що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 30.04.2026 № 18-8-0.37.1-1884/2-26. Доказів зворотного Відповідачем суду не надано.

З листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 16.09.2025 №8664/08-01-04-06-05 вбачається, що ТОВ «Профдім» (код ЄДРПОУ 43310117) перебуває на обліку основне місце обліку 2651.ГУ ДПС у м. Києві, Лівобережна ДПІ. У Головному управлінні ДПС у Запорізькій області не перебуває на обліку як платник окремих податків та зборів, не є платником з орендної плати з юридичних осіб, платником земельного податку з юридичних осіб, зокрема не нараховує та не сплачує орендну плату з юридичних осіб, земельний податок з юридичних осіб за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0098 та 2310100000:04:018:0125 (м.Запоріжжя, вул.Інженера Купера, 13 (колишня назва Мінська).

Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 10.04.2026 № 10177/5/26-15-04-15-03 станом на 07.04.2026 ТОВ «Профдім» (код ЄДРПОУ 43310117) не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), не сплачувало плату за землю за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 до Головного управління ДПС у м.Києві (КОР відсутні). Станом на 07.04.2026 згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу заборгованості зі сплати податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів по ТОВ «Профдім» (код ЄДРПОУ 43310117) за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 не обліковується.

Вказане свідчить про те, що з моменту набуття права власності за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 Відповідач користувався земельними ділянками з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0098 та 2310100000:04:018:0125 без укладання договору оренди землі та не сплачував плату за користування вказаними ділянками.

На думку Позивача наведене підтверджує безоплатне та безпідставне використання Відповідачем земельних ділянок комунальної форми власності, з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0125, площею 0,3122 га та 2310100000:04:018:0098, площею 0,1063 га без правовстановлюючих документів, за період з 01.02.2021 по 31.07.2025, що є порушенням вимог ст. 206 Земельного кодексу України (далі ЗК України) щодо платності використання землі.

28.11.2018р. Запорізька міська рада прийняла рішення № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», та рішення №103 від 04.12.2024р. «Про внесення змін до рішення № 26 від 28.11.2018р.» , яким було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).

Відповідно до додатку до вказаного рішення річний розмір орендної плати за земельні ділянки з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0125 та 2310100000:04:018:0098 становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.

Рішенням Запорізької міської ради від 29.09.2023 № 146 «Про перейменування вулиці Мінської на вулицю Інженера Купера у місті Запоріжжя» вулиця Мінська була перейменована на вулицю Інженера Купера.

Відповідно до витягу № НВ-2300058602026 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.03.2026, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:018:0098, загальною площею 0,1063 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, становить 4940696,44грн. (чотири мільйона дев`ятсот сорок тисяч шістсот дев`яносто шість грн. 44 коп.), у цінах 2026 року.

Відповідно до витягу № НВ-2300058492026 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.03.2026, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:018:0125, загальною площею 0,3122 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, становить 14661848,60грн. (чотирнадцять мільйонів шістсот шістдесят одна тисяча вісімсот сорок вісім грн. 60 коп.), у цінах 2026 року.

Запорізькою міською радою складено розрахунки розміру недоотриманих доходів за фактичне користування Відповідачем земельними ділянками з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0125, площею 0,3122 га та 2310100000:04:018:0098, площею 0,1063 га, розташованими за адресою: м.Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, без оформлення правовстановлюючих документів, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.02.2021 по 31.07.2025.

Згідно з розрахунком нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:018:0098:

РікКоефіцієнт індексаціїНормативна грошова оцінка 2026 4 940 696,4420254 940 696,44 (НГО 2026) / 1,08 (Кі 2025)4 574 718,93 20244 574 718,93(НГО 2025) / 1,12 (Кі 2024) 4 084 570,4720234 084 570,47(НГО 2024) / 1,051 (Кі 2023) 3 886 365,8120223 886 365,81(НГО 2023) / 1,15 (Кі 2022)3 379 448,53 20213 379 448,53(НГО 2022) / 1,1 (Кі 2021)3 072 225,94 Розмір плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:018:0098 за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 складає:

Орендна плата за 2025 рік: 4 574 718,93 (нго 2025) * 3% = 137 241,57 грн. (орендна плата 2025).

137 241,57 грн. (орендна плата 2025) / 12 міс. = 11 436,80 грн. (орендна плата за 1 місяць)

11 436,80 грн. * 7 міс. = 80 057,60 грн. (орендна плата з 01.01.2025 по 31.07.2025)

Орендна плата за 2024 рік: 4 084 570,47 (нго 2024) * 3% = 122 537,11грн. (орендна плата 2024).

Орендна плата за 2023 рік: 3 886 365,81 (нго 2023) * 3% = 116 590,97 грн. (орендна плата 2023).

Орендна плата за 2022 рік: 3 379 448,53 (нго 2022) * 3% = 101 383,46 грн. (орендна плата 2022).

Орендна плата за 2021 рік: 3 072 225,94 (нго 2021) * 3% = 92 166,78 грн. (орендна плата 2021).

92 166,78 грн. (орендна плата 2021) / 12 міс. = 7 680,57 грн. (орендна плата за 1 місяць)

7 680,57 грн. * 11 міс. = 84 486,27 грн. (орендна плата з 01.02.2021 по 31.12.2021)

Отже, загальний розмір доходу, отриманого від безпідставно набутого майна ТОВ «Профдім» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:018:0098 за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 склав: 80 057,60 грн.(з 01.01.2025 по 31.07.2025) + 122 537,11 грн. (2024р.) + 116590,97 грн. (2023р.) + 101 383,46 грн. (2022р.) + 84 486,27 грн. (з 01.02.2021 по 31.12.2021) = 505 055,41 грн.

Відповідач доказів сплати вказаних сум повністю або частково суду не надав.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:018:0125:

РікКоефіцієнт індексаціїНормативна грошова оцінка 2026 14 661 848,60 202514 661 848,60 (НГО 2026) / 1,08 (Кі 2025)13 575 785,74 202413 575 785,74 (НГО 2025) / 1,12 (Кі 2024)12 121 237,27 202312 121 237,27 (НГО 2024) / 1,051 (Кі 2023)11 533 051,64 202211 533 051,64 (НГО 2023) / 1,15 (Кі 2022)10 028 740,56 202110 028 740,56 (НГО 2022) / 1,1 (Кі 2021)9 117 036,87 Розмір плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:018:0125за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 складає:

Орендна плата за 2025 рік: 13 575 785,74 (нго 2025) * 3% = 407 273,57 грн. (орендна плата 2025).

407 273,57 грн. (орендна плата 2025) / 12 міс. = 33 939,46 грн. (орендна плата за 1 місяць)

33 939,46 грн. * 7 міс. = 237 576,22 грн. (орендна плата з 01.01.2025 по 31.07.2025)

Орендна плата за 2024 рік: 12 121 237,27 (нго 2024) * 3% = 363 637,12 грн. (орендна плата 2024).

Орендна плата за 2023 рік: 11 533 051,64 (нго 2023) * 3% = 345 991,55 грн. (орендна плата 2023).

Орендна плата за 2022 рік: 10 028 740,56 (нго 2022) * 3% = 300 862,22 грн. (орендна плата 2022).

Орендна плата за 2021 рік: 9 117 036,87 (нго 2021) * 3% = 250 718,49 грн. (орендна плата 2021).

273 511,11 грн. (орендна плата 2021) / 12 міс. = 22 792,59 грн.(орендна плата за 1 місяць)

22 792,59 грн. * 11 міс. = 250 718,49 грн. (орендна плата з 01.02.2021 по 31.12.2021)

Отже, загальний розмір доходу, отриманого від безпідставно набутого майна ТОВ «Профдім» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:018:0125 за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 склав: 237 576,22 грн. (з 01.01.2025 по 31.07.2025) + 363 637,12 грн. (2024р.) + 345991,55 грн. (2023р.) + 300 862,22 грн. (2022р.) + 250 718,49 грн. (з 01.02.2021 по 31.12.2021) = 1 498 785,60 грн.

Таким чином, загальний розмір доходу, отриманого від безпідставно набутого майна ТОВ «Профдім» за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0098 та 2310100000:04:018:0125 за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 склав: 1 498 785,60 грн. + 505 055,41 грн. = 2 003 841,01 грн.

Суд також враховує, що згідно ст. 289 Податкового Кодексу України (далі ПК України), для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

В листі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.221-353/2-26 від 12.01.2026 наведено значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2025 роки.

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов`язання на наступний рік.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2008-2025 роки: 2008 рік 1,152; 2009 рік 1,059; 2010 рік 1,0; 2011 рік 1,0; 2012 рік 1,0; 2013 рік 1,0; 2014 1,249; 2015 рік 1,433; 2016 рік 1,06; 2017 рік 1,0; 2018 рік 1,0; 2019 рік 1,0; 2020 рік 1,0, 2021 рік 1,1; 2022 рік 1,15; 2023рік 1,051, 2024 1,12, 2025 1,08.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 18.12.2019р. у справі №804/937/16 викладено правовий висновок, виходячи з якого коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком (орендної плати) враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначається щорічно). Такий підхід дозволяє актуалізувати величину бази оподаткування земельним податком (орендної плати) шляхом врахування інфляційних коефіцієнтів. Тобто, сенс кумулятивного застосування коефіцієнтів індексації саме у тому й полягає, щоб, застосовуючи їх за минулі роки, починаючи з дати проведення грошової оцінки, щорічно актуалізувати базу оподаткування земельним податком (орендної плати).

Згідно з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 18.12.2019р. у справі №804/937/16, від 23.06.2022р. у справі №160/8668/19, вказано, що нормами ПК України (п. 289.2 ст. 289) прямо передбачено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти розраховує Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин і їх чинність не залежить від того, чи іншого рішення ради. На відповідні коефіцієнти індексується нормативна грошова оцінка, яка є чинною у відповідний період.

Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах.

Тобто, з 2016р. по теперішній час нормативна грошова оцінка земель міста, в тому числі спірної земельної ділянки була сталою та змінювалась лише на щорічні коефіцієнти індексації. Саме тому для отримання нормативної грошової оцінки за попередні роки Позивач правомірно ділив нормативну грошову оцінку 2026р. на коефіцієнти індексації за попередні роки.

З огляду на викладене Позивач звернувся з позовом до суду вказавши, що оскільки у спірному періоді Відповідач користувався вказаними земельними ділянками з кадастровими номерами 2310100000:04:018:0125 та 2310100000:04:018:0098 без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, він просить стягнути з Відповідача на користь Запорізької міській раді доходи, від безпідставно набутого майна. Вказує, що відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для Відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов, як і фактичний добросовісний землекористувач.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки із земель комунальної власності відповідних територіальних громад у власність або користування для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до його повноважень (частина перша статті 124 ЗК України).

Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України право власності, постійного користування та оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації та оформлюється відповідно до закону. При цьому виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду саме по собі не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки; право оренди виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно зі статтею 265 ПК України плата за землю є складовою податку на майно, а відповідно до статті 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.

За підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за такі земельні ділянки є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір річної орендної плати не може бути меншим за розмір земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території. Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» також визначено орендну плату як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Запорізька міська рада відповідно до пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та частини першої статті 122 ЗК України здійснює від імені територіальної громади права власника щодо спірних земельних ділянок.

Крім того, відповідно до статей 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада є органом місцевого самоврядування, через який територіальна громада здійснює місцеве самоврядування.

За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні її площі, меж та внесенні відповідної інформації до Державного земельного кадастру; сформована земельна ділянка є об`єктом цивільних прав після її формування та державної реєстрації права власності на неї.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, кадастрові номери 2310100000:04:018:0098 та 2310100000:04:018:0125, сформовані та мають визначені межі й площу, а тому є самостійними об`єктами цивільних прав. До їх поділу або об`єднання права та обов`язки щодо них визначаються з урахуванням даних Державного земельного кадастру та документації із землеустрою.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 зазначив, що за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. За загальним правилом земельна ділянка слідує за нерухомим майном, якщо інший спосіб переходу прав на землю не визначений договором або законом.

При застосуванні статті 120 ЗК України у поєднанні зі статтею 125 ЗК України Верховний Суд виходив із того, що у разі переходу права власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, яка перебувала у власності відчужувача, право на земельну ділянку переходить до набувача на умовах, визначених законом. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу.

Судом встановлено, що зі змісту договору купівлі продажу нерухомого майна, серія та номер 66, від 28.12.2019 вбачається, що разом із набуттям права власності на об`єкт нерухомості до Відповідача перейшло право користування земельними ділянками, на яких цей об`єкт розташований, а саме спірними земельними ділянками площею 0,3122 га та 0,1063 га.

Таким чином, Відповідач як власник нерухомого майна фактично набув та здійснює користування зазначеними земельними ділянками в межах їх сформованої площі, у зв`язку з чим саме на нього покладається обов`язок компенсувати власнику землі плату за таке користування. Відтак розрахунок плати за користування земельними ділянками має здійснюватися виходячи з їх повної площі 0,3122 га та 0,1063 га.

Правовий механізм переходу прав на землю у зв`язку з переходом права власності на будинок, будівлю або споруду визначений статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України. Водночас зазначені норми не передбачають автоматичного виникнення права оренди земельної ділянки у набувача нерухомого майна: за відсутності зареєстрованого права власності на землю користування земельною ділянкою комунальної власності підлягає належному оформленню у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» від 03.06.2006 зазначено, що право власності може охоплювати, зокрема, вимоги щодо яких особа має принаймні «виправдані очікування» отримати можливість ефективного користування майном.

У цьому контексті неотримання Запорізькою міською радою коштів за користування земельними ділянками, які перебувають у комунальній власності, пов`язане з позбавленням територіальної громади можливості отримувати відповідний дохід від використання належного їй майна.

Главою 19 розділу IV ЗК України визначено порядок набуття та оформлення прав на земельні ділянки, зокрема комунальної власності. Отже, особа, яка набула право власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної власності, повинна належним чином оформити право користування нею.

За змістом статті 125 ЗК України та частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідні речові права виникають з моменту їх державної реєстрації.

Таким чином, використання спірних земельних ділянок без належного правового оформлення позбавляє Запорізьку міську раду як представника власника можливості отримувати дохід від їх використання.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю та відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним, а об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним набуттям або збереженням майна. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути це майно потерпілому. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи стало безпідставне набуття або збереження наслідком поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи події.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої та відсутність правової підстави для такого набуття чи збереження або припинення такої підстави в подальшому.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника нерухомого майна коштів, які він безпідставно зберіг за рахунок власника земельної ділянки внаслідок фактичного користування нею без належно оформленого права. Перехід прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом права власності на будинок, будівлю або споруду регламентується статтею 120 ЗК України.

Якщо будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на такі об`єкти є підставою припинення права користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди, яке відповідно до статті 125 ЗК України виникає з моменту його державної реєстрації. Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю чи споруду саме по собі не породжує зареєстрованого права оренди земельної ділянки.

З огляду на наведене з моменту набуття Відповідачем права власності на об`єкти нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13, виник обов`язок належним чином оформити право користування земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Оскільки договору оренди із Запорізькою міською радою Відповідач не уклав та іншого належно оформленого речового права на земельні ділянки не набув, користування ними здійснювалося без достатньої правової підстави. Внаслідок цього Відповідач зберіг у себе кошти, які мав би сплатити за користування земельними ділянками, тоді як територіальна громада в особі Запорізької міської ради не отримала відповідного доходу.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка без достатньої правової підстави зберегла майно (кошти) за рахунок іншої особи, зобов`язана повернути його потерпілому.

Відтак, за відсутності оформленого права оренди (іншого речового права) відносини щодо фактичного користування земельними ділянками є кондикційними за своїм змістом, а фактичний користувач зобов`язаний повернути власнику безпідставно збережені кошти, які він мав сплатити за таке користування».

З аналізу змісту статей 1212 1214 ЦК України випливає, що кондикційне зобов`язання виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для такого набуття чи збереження відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Отже, суд виходить з того, що у спірних правовідносинах наявні всі три обов`язкові умови:

1. Відповідач зберіг грошові кошти у розмірі орендної плати за володіння та користування земельними ділянками комунальної власності за адресою: м. Запоріжжя, вул. Інженера Купера, 13. Це збереження майна розпочалося з моменту набуття Відповідачем права власності на господарчу будівлю з гаражами літ. Б-2 (площею 188,3 кв.м) та нежитлову будівлю літ. А (площею 1228,4 кв.м). Оскільки вказані об`єкти згідно зі статтею 181 ЦК України є нерухомим майном, вони органічно та нерозривно пов`язані із земельною ділянкою. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації.

2. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є виключно платним. Правові підстави для безоплатного користування Відповідача зазначеними земельними ділянками відсутні.

3. Власником землі за вказаною адресою є територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (стаття 83 ЗК України). Збереження Відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування землею призвело до збільшення його активів за рахунок їх несплати до місцевого бюджету Позивача.

Незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати за користування земельними ділянками свідчить про втрату Позивачем майна, яке підпадає під категорію «виправданого очікування» у розумінні практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Федоренко проти України»).

Цей спір належить до приватноправових відносин, оскільки сторонами є суб`єкт господарювання та орган місцевого самоврядування, який діє як представник власника земельної ділянки комунальної власності у земельних відносинах, а не як суб`єкт владних повноважень.

Системний аналіз норм ПКУ (пункту 10.1.1 статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3 статті 265) вказує, що хоча платниками земельного податку є власники та постійні землекористувачі, а орендарями особи з укладеними договорами, фактичний користувач земельної ділянки, який не оформив право власності чи оренди, не підпадає під пряме правове регулювання норм ПКУ.

Приймаючи рішення суд також враховує і правові висновки Верховного суду в аналогічних спорах, зокрема: Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 виходила з того, що за відсутності належно оформленого права користування земельною ділянкою фактичне користування нею без достатньої правової підстави зумовлює виникнення кондикційного зобов`язання за статтею 1212 ЦК України: користувач зобов`язаний компенсувати власнику земельної ділянки кошти, які він зберіг унаслідок такого користування. Водночас щодо застосування податкових пільг, передбачених підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, Верховний Суд у постановах від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 та від 02.12.2025 у справі № 908/1926/24, дійшов висновків, що передбачене цією нормою звільнення не поширюється на особу, яка фактично користується земельною ділянкою без набуття статусу орендаря.

З огляду на це, за відсутності зареєстрованого договору оренди, збережені Відповідачем кошти є не безпосередньо орендною платою, а цивільно-правовою платою за фактичне користування землею (її еквівалентом).

Для визначення розміру цих безпідставно збережених коштів використовується аналогія розрахунку орендної плати, виходячи з нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки та відсоткової ставки (3%), встановленої рішеннями місцевої ради. Іншого механізму розрахунку законодавством не передбачено, а застосування іншого підходу суперечило б презумпції справедливості порівняно з добросовісними землекористувачами.

Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка зберегла майно без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли дізналася або могла дізнатися про безпідставність такого володіння.

Обов`язок набувача повернути безпідставно збережене майно не належить до заходів цивільно-правової відповідальності (оскільки боржник не несе додаткових майнових санкцій, а лише повертає збережений актив), тому наявність чи відсутність вини Відповідача не має юридичного значення для вирішення спору за статтею 1212 ЦК України.

Суд також погоджується з доводами Позивача, що оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», п. 288.1 ст. 288 ПК України орендна плата за земельну ділянку державної чи комунальної власності є платежем за договором оренди, а підставою для її нарахування є саме договір оренди, то право на стягнення заборгованості належить орендодавцю. Аналогічний висновок наведено у п.п. 1.3 п. 1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 № 6 та постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 908/1721/21. Водночас у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20 Верховний Суд зазначив, що стягнення заборгованості за договором оренди землі не є здійсненням податковим органом повноважень щодо нарахування та стягнення податків.

Таким чином, у спірних правовідносинах саме Запорізька міська рада як власник земельної ділянки та орендодавець має право нараховувати і стягувати плату за її користування.

Крім цього суд бере до уваги, що за змістом Рішення Запорізької міської ради № 103 від 04.12.2024 року «Про внесення змін до рішення № 26 від 28.11.2018р.» передбачено можливість надання додаткових пільг та зниження ставок плати за землю (у розмірі від 50% до 90% від базової ставки) для суб`єктів, чиє нерухоме майно зазнало руйнувань або суттєвих пошкоджень внаслідок військової агресії Російської Федерації.

Проте ТОВ «Профдім» не надало суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів (зокрема, актів комісійного обстеження об`єктів, звітів про технічний стан, витягів з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій), які б свідчили про фактичне руйнування чи пошкодження належних йому господарчої будівлі літ. Б-2 та нежитлової будівлі літ. А по вул. Інженера Купера (колишня Мінська), 13 у місті Запоріжжі. Крім того, Відповідач не надав жодних доказів та обґрунтувань щодо неможливості фізичного використання зазначених будівель та земельних ділянок у період з 2021 по 2025 роки.

За таких обставин, з урахуванням принципу змагальності господарського процесу, суд відхиляє будь-які припущення про наявність у Відповідача об`єктивних перешкод для користування майном або правових підстав для зменшення розміру плати за землю згідно з Рішенням міської ради № 103 від 04.12.2024 року. Ризик настання наслідків вчинення чи невчинення процесуальних дій (зокрема, ненадання доказів пошкодження майна) відповідно до ст. 13 ГПК України повністю покладається на Відповідача

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд враховує, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову покладаються на Відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Профдім (пр. Лісовий, буд. 31, кв. 170, м. Київ, 02166; код ЄДРПОУ 43310117) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.02.2021 по 31.07.2025 в розмірі 2 003 841 (два мільйона три тисячі вісімсот сорок одна) грн. 01 коп. на наступні реквізити: Отримувач: ГУК у Зап. обл/ТГ м.Запоріжжя/24060300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, Код класифікації доходів бюджету: 24060300 Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдім» (код ЄДРПОУ 43310117, пр. Лісовий, буд. 31, кв. 170, м. Київ, 02166) на користь Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915, м. Запоріжжя пр.Соборний, буд. 206) витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 24046 (Двадцять чотири тисячі сорок шість) грн. 10 коп. та судового збору за заявою про забезпечення позову в розмірі 1331 (одна тисяча трста тридцятьодна) грн. 20 коп. на наступні реквізити: Отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради Номер рахунку (IBAN): UA058201720344270024000034816; Код отримувача (ЄДРПОУ): 02140892; Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне судове рішення складено та підписано 13.08.2026р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.