Ухвала суду № 138937901, 05.08.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 500/915/25

05 серпня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої Подлісної І.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про встановлення судового контролю та додані до неї матеріали по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №500/915/25 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у здійсненні з 01.02.2023 перерахунку пенсії ОСОБА_1 виходячи з грошового забезпечення її померлого чоловіка ОСОБА_2 , зазначеного у довідці №11/1/980 від 20.01.2025 виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з грошового забезпечення її померлого чоловіка ОСОБА_2 , зазначеного у довідці №11/1/980 від 20.01.2025, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській областізалишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 500/915/25 - без змін.

28.08.2025 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду по справі №500/4180/24 набрало законної сили.

Тернопільським окружним адміністративним судом 01.10.2025 на заяву позивача було видано виконавчі листи.

15 липня 2026 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Ухвалою суду від 16.07.2026 призначено судове засідання з розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №500/915/25, о 12:00 год. 05.08.2026 року. Запропоновано відповідачу у строк до 04.08.2026 надати до суду письмові пояснення щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду з доказами її направлення заявнику.

Представником відповідача 21.07.2026 було надіслано заперечення на заяву про встановлення судового контролю, де зазначено наступне.

Вищевказане рішення Тернопільського окружного адміністративного суду виконано в жовтні 2025 року. Заборгованість станом на 16.07.2026 70021,67грн. Виплачено 10450,35грн.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

З урахуванням пункту 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне призначення має кількісні, часові і цільові обмеження.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), нормативно-правове регулювання бюджетного процесу Пенсійного фонду здійснюється відповідно до Конституції України, Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших законодавчих актів, Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, інших нормативно-правових актів та цього Порядку. Визначений пунктом 25 розділу Прикінцеві положення Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 14 розділу Прикінцеві положення Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX Про Державний бюджет України на 2026 рік (далі Закон № 4695) механізм фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду передбачає визначення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням зазначених норм, бюджети Пенсійного фонду України на 2025 рік і на 2026 рік, затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 № 1152 Деякі питання бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік та від 05.02.2026 № 127 Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2026 рік, передбачали видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішеннями суду.

Такий підхід відповідає і ґрунтується на принципах правотворчої діяльності, передбачених статтею 3 Закону України Про правотворчу діяльність: верховенства права, що включає, але не виключно, принципи законності, юридичної визначеності, запобігання зловживанню повноваженнями, рівності перед законом та недискримінації, доступу до правосуддя; пропорційності; необхідності та обґрунтованості; системності; ресурсної забезпеченості. Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 зазначив, що аналіз статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Аналогічний висновок щодо обов`язку розпорядників бюджетних коштів виконувати чинну норму Бюджетного закону, а також те, що будь-яка норма закону вважається конституційною, доки Конституційний Суд України не ухвалить рішення про зворотне, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24.

Водночас, нормативно-правовий механізм використання бюджетних коштів, визначений Порядком використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, обумовлює можливість їх спрямування на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку (підпункти 12, 13 пункту 4 зазначеного Порядку), що з урахуванням пункту 8 частини першої статті 2, статті 20 Бюджетного кодексу України належить до цільових обмежень бюджетних призначень. З визнанням рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Постанова № 821) протиправною та нечинною, інший чинний нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, на сьогодні відсутній.

Отже, із визнанням Постанови № 821 протиправною та нечинною виникла прогалина та правова невизначеність у правовому регулюванні механізму фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду. Разом з тим обов`язок розпорядників бюджетних коштів застосовувати чинний пункт 14 розділу Прикінцеві положення Закону № 4695 не скасований.

Ураховуючи наведене, спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного акта.

Формування та виконання бюджетів Пенсійного фонду на 2025, 2026 роки здійснюється в умовах воєнного стану, введеного 24.02.2022 та діючого на сьогоднішній день, високого ступеня невизначеності щодо основних прогнозних макропоказників, значного зменшення надходжень від показників фінансування (темпи зменшення показників фінансування значно перевищують темпи зростання економіки), залежності дохідної частини державного бюджету від зовнішньої фінансової допомоги та її зменшення в середньостроковій перспективі, дотримання принципу суворої економії та пріоритетності видатків, ключовою з яких є сфера оборони та загальнодержавна модель післявоєнної відбудови та розвитку економіки, про що зазначало Міністерство фінансів України в інструкціях з підготовки пропозицій до Бюджетної декларації на 2025 2029 роки, викладених у листах від 22.04.2024 № 04110-08-6/13078, від 07.08.2024 № 04110-08-6/23207, від 09.05.2025 № 04110-08-6/13307, від 17.04.2026 № 04110-08-6/10858, а також пояснювальних записках до проєктів Законів України Про Державний бюджет України на 2025 рік (реєстр. № 12000, https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/44888), Про Державний бюджет України на 2026 https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/57325). рік (реєстр. № 14000, За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389 VIII Про правовий режим воєнного стану, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги принципам пропорційності і справедливості. У цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі зміни можуть бути обумовлені необхідністю усунення реальних загроз економічній безпеці України чи запобігання таким загрозам, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У рішенні від 07.11.2018 № 9-р/2018 Конституційний Суд України у справі щодо конституційності пункту 7 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні зазначив, що фінансування соціальних та інших зобов`язань держави має бути реальним та здійснюватися відповідно до її фінансово-економічних можливостей.

За юридичною позицією Конституційного Суду України у разі значного погіршення фінансово економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства (пункт 2.2 Рішення).

У рішеннях від 02.11.2004 № 15-рп/2004, від 24.03.2005 № 2-рп/2005, від 20.06.2007 № 5-рп/2007 Конституційний Суд України сформулював правові позиції стосовно такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність). Крім того, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 17.03.2005 № 1-рп/2005, держава зобов`язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що можуть вплинути на збалансованість державного бюджету.

Отже, враховуючи викладене в сукупності, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вважає, що відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, однак представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, а тому враховуючи положення статей 194, 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №500/915/25 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у здійсненні з 01.02.2023 перерахунку пенсії ОСОБА_1 виходячи з грошового забезпечення її померлого чоловіка ОСОБА_2 , зазначеного у довідці №11/1/980 від 20.01.2025 виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з грошового забезпечення її померлого чоловіка ОСОБА_2 , зазначеного у довідці №11/1/980 від 20.01.2025, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській областізалишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 500/915/25 - без змін.

28.08.2025 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду по справі №500/4180/24 набрало законної сили.

Тернопільським окружним адміністративним судом 01.10.2025 на заяву позивача було видано виконавчі листи.

Проте, позивач зазначив, що станом на сьогодні відповідач протиправно ухиляється від здійснення свого обов`язку щодо виконання рішення суду. Оскільки коштів на виконання судового рішення він досі не отримав. Викладені обставини свідчать, що заявник має право на встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Тобто, рішення залишається не виконаним в повному обсязі, що є підставою звернення до суду для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Розглянувши подану заяву про встановлення судового контролю та матеріали адміністративної справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07.06.2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі ОСОБА_1 проти України від 15.10.2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28.11.2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

З метою забезпечення виконання судового рішення ст. 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1)зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2)накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).

З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Керуючись статтями 243,248, 382 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задовольнити.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі №500/915/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати звіт про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі №500/915/25 у двохмісячний строк, з моменту отримання даної ухвали.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 05 серпня 2026 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.