Ухвала суду № 138937317, 10.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань закриття провадження у справі

10 серпня 2026 рокусправа № 380/13765/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши у письмовому провадженні заяву представника відповідача про закриття провадження у адміністративній справі за позовом Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про зобов`язання до вчинення дій, -

встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , в якому просить суд:

зобов`язати ОСОБА_1 упродовж одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради охоронний договір на частину пам`ятки архітектури місцевого значення Житловий будинок на вул. Патріарха Любомира Гузара, 24 у м. Львові на умовах та в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001 Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини.

Ухвалою суду від 08.07.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Від представника відповідача надійшла заява, в якому просить закрити провадження у справі. В обґрунтування заяви посилається на те, що позивач як суб`єкт владних повноважень не наділений спеціальним законом (Законом України Про охорону культурної спадщини) повноваженнями на звернення до суду з позовною вимогою про зобов`язання укласти охоронний договір. На думку представника відповідача, спеціальна стаття 21 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачає єдиний вичерпний спосіб судового захисту інтересів держави органом охорони культурної спадщини - пред`явлення позову про викуп пам`ятки у разі загрози її пошкодження чи знищення. На підтвердження своєї позиції представник відповідача посилається на правові висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі №420/28679/23. Спираючись на ці доводи, представник відповідача стверджує, що цей спір взагалі не підлягає судовому розгляду, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.

При прийнятті ухвали, суд виходив з наступного.

Конституція України у статті 54 проголошує, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

У преамбулі Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року (далі - Конвенція 1972 року), ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року №6673-XI, звернуто увагу на те, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

У преамбулі Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року (далі - Конвенція 1985 року), ратифікованої Законом України від 20.09.2006 №165-V Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, визначено, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Архітектурна спадщина включає, зокрема, усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (стаття 1 Конвенції 1985 року).

Для підтримки культурної спадщини, відповідно до статті 9 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, ратифікованої Законом від 19 вересня 2013 року №581-VII, Україна зобов`язується:

a) заохочувати повагу до цілісності культурної спадщини шляхом забезпечення того, щоб у рішеннях про зміни враховувалося розуміння пов`язаних із цим культурних цінностей;

b) розробляти й просувати принципи сталого управління, а також заохочувати утримання;

c) забезпечувати, щоб у всіх загальних технічних регламентах ураховувалися особливі вимоги до збереження культурної спадщини;

d) сприяти використанню матеріалів, методів і навичок, які ґрунтуються на традиціях, а також досліджувати можливості їхнього застосування в сучасних умовах;

e) сприяти високій якості роботи через системи професійної кваліфікації та акредитації окремих осіб, підприємств та установ.

Стаття 1 Закону №1805-III визначає культурну спадщину як сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини.

Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №1805-III).

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (частина перша статті 3 Закону №1805-III).

Щодо пам`яток національного значення, відповідальність за їх збереження покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (стаття 5 Закону №1805-III).

Для пам`яток місцевого значення відповідальність і контроль за збереженням здійснюють органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (стаття 6 Закону №1805-III).

Усі власники пам`яток, відповідно до частини першої статті 23 Закону №1805-III, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору відповідно до частини першої статті 24 Закону №1805-III.

Охоронні договори укладаються на пам`ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених Порядком №1768.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

Частина перша статті 19 КАС України встановлює перелік категорій адміністративних справ, які підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зокрема, пункт 4 цієї норми передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, у тому числі спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Охоронний договір є адміністративним договором у розумінні пункту 4 частини першої статті 19 КАС України, оскільки регулює відносини між суб`єктом владних повноважень (органом охорони) та іншою особою (власником або користувачем), має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини), укладається на підставі статті 23 Закону №1805-III.

Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки культурної спадщини чи її (його) частини.

До охоронних договорів застосовуються насамперед спеціальні норми Закону №1805-III та підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини.

Спори, що виникають з приводу укладення, зміни, виконання, припинення або розірвання охоронних договорів, а також спори про визнання їх нечинними, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 КАС України, оскільки такі правовідносини мають публічно-правовий характер і стосуються захисту суспільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, що відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Таку позицію підтвердив Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 02 вересня 2021 року у справі №280/3319/20, від 06 грудня 2023 року у справі №380/4498/20, від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23, від 08 травня 2024 року у справі №240/17530/23, від 20 січня 2025 року у справі №120/10793/22, від 24 січня 2025 року у справі №560/5184/24, від 14 лютого 2025 року у справі №380/9422/21, від 26 лютого 2025 року у справі №120/2126/24, від 16 вересня 2025 року у справі №420/8947/24 тощо.

Якщо власник пам`ятки ухиляється від укладення такого договору, орган охорони культурної спадщини має право звернутися до суду з позовом про примусове укладення охоронного договору.

Рішенням Львівської міської ради від 28.01.2025 №52 затверджено Положення про офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради та його структури (далі Положення №52).

Згідно із пунктом 1.1 Положення №52, офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради (надалі офіс) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 04.02.2021 №32 Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, утвореним відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

За підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Положення №52 одним із основних завдань Офісу є, зокрема, забезпечення виконання вимог Закону України Про охорону культурної спадщини, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території Львівської міської територіальної громади.

Відповідно до підпунктів 4.1.43-4.1.44 пункту 4.1 Положення №52, до компетенції офісу належать, зокрема, такі повноваження: Укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (їхні частини) у межах повноважень, делегованих органом культурної спадщини вищого рівня; укладення попередніх договорів про укладення у майбутньому охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (їхні частини) у межах повноважень, делегованих органом культурної спадщини вищого рівня.

Отже, оскільки позивачу делеговано право на укладення охоронних договорів, такий може виступати позивачем у спірних правовідносинах.

Щодо посилання представника відповідача на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі №420/28679/23 та статтю 21 Закону №1805-III, суд зазначає таке.

Стаття 21 Закону №1805-III регулює виключні правовідносини щодо примусового викупу пам`ятки у разі, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам`ятці загрожує пошкодження або знищення. Викуп пам`ятки є крайнім заходом втручання у право власності.

Натомість приписи статті 23 Закону №1805-III регулюють відносини щодо обов`язкового укладення охоронного договору без вилучення майна з власності особи, з метою визначення умов утримання, збереження та використання об`єкта культурної спадщини.

У справі №420/28679/23 предметом розгляду був позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал Дірект, треті особи Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю Кредіт Інвестмент Груп, про зобов`язання відновити будівлю пам`ятку містобудування та архітектури.

За обставинами справи, ТОВ Універсал Дірект, будучи власником будівлі, яка є пам`яткою містобудування та архітектури місцевого значення, за наявності охоронного договору не забезпечив її утримання у належному технічному стані, зокрема, не виконав зобов`язання щодо проведення першочергових протиаварійних, ремонтних та реставраційних робіт, що призвело до руйнування об`єкту.

При цьому, предметом спору в даній справі є зокрема зобов`язання ОСОБА_1 упродовж одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради охоронний договір на частину пам`ятки архітектури місцевого значення Житловий будинок на вул. Патріарха Любомира Гузара, 24 у м. Львові на умовах та в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001 Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини.

Таким чином, суд вважає помилковою позицію представника відповідача щодо релевантних висновків суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2025 у справі №420/28679/23, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі №380/13765/26.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку по відсутність підстав для задоволення заяви представника відповідача про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив :

У задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі №380/13765/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо не оскаржується.

Заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна