Ухвала суду № 138931424, 11.08.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/252/24

Провадження № 1-кп/541/143/2026

У Х В А Л А

11 серпня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Миргород кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170000000098 від 15.02.2023 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2025 р. з Полтавського апеляційного суду після скасування вироку Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 лютого 2024 року надійшли матеріали кримінального провадження № 12023170000000098 від 15.02.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307 КК України.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.06.2026 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід строком на 60 днів.

В судовому засіданні прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки строк тримання під вартою обвинуваченого спливає, а ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ст. 177 КПК України не зменшились, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив задовольнити.

Захисник ОСОБА_5 заперечувала проти продовження строку тримання під вартою, оскільки вважає клопотання необґрунтованим, а зазначені в клопотанні ризики формаліні, які не відповідають дійсності та нічим не підтверджені, та просила обрати ОСОБА_4 запобіжний захід на менш суворий запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_4 в жовтні 2026 року буде три роки як перебуває під вартою, а також врахувати, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, має цивільну дружину та неповнолітню дитину, що зможе запобігти ризикам, на які посилається прокурор. думку якої підтримав обвинувачений ОСОБА_4 .

Вирішуючи заявлене клопотання, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

За вимогами ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід обраний щодо обвинуваченого.

За ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно зі ст. ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Отже, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Згідно положень п. "С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі обґрунтованість підозри, суспільну небезпечність тяжкого злочину, який інкримінується обвинуваченому, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених п.п.1,2,3,5 ст. 177 КПК України, які суд вважає доведеними, виходячи з обставин інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.

Враховуючи особу обвинуваченого та доведення, що ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ст. 177 КПК України, зокрема, ризики переховуватися від суду, продовжити злочинну діяльність, незаконно впливати на свідків у провадженні, не відпали і продовжують існувати на час розгляду вказаного кримінального провадження судом, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за яке передбачено покарання лише у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, тому відчуваючи незворотність покарання у разі визнання його вини, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою уникнення покарання, які ще не були допитані під час судового розгляду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Оцінюючи можливість впливу на свідків суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч.1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч.4 ст. 95 КПК України).

Відтак, ризик впливу на свідків існує не лише на етапі досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, існує реальна можливість безпосереднього впливу ОСОБА_4 на свідків з метою схилити їх до зміни показань чи відмови від дачі показань.

Крім того, слід зазначити, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 перебуває на стадії дослідження доказів, свідки в судовому засіданні не допитані.

За таких обставин суд вважає, що застосування інших більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належного запобігання настанню вказаних ризиків, отже необхідно клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити, оскільки, в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим.

Відтак, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід задовольнити та продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.

З вказаних підстав, суд відхиляє посилання сторони захисту щодо доцільності зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою та зазначає, що тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, а тому дієво забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

З вище викладених підстав клопотання захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт задоволенню не підлягає.

Оскільки термін дії запобіжного заходу спливає 21.08.2026 року, закінчити розгляд справи до вказаного строку не є можливим, підстави для обрання запобіжного заходу обвинуваченому, зазначені судом, продовжують існувати на даний час, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід задовольнити та продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.

З урахуванням вищевикладених обставин у задоволенні клопотання захисника та підозрюваного про зміну запобіжного заходу відмовити.

На даний час обвинувачений ОСОБА_4 перебуває в Державній установі «Полтавська виправна колонія (№ 64)».

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, в подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК України, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 4-1) введення воєнного стану або під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Положеннями ч. 2 ст. 336 КПК України передбачено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення прав обвинуваченого та з метою забезпечення швидкого, повного, об`єктивного розгляду кримінального провадження, забезпечення безпеки учасників кримінального провадження та оперативності судового розгляду, а також враховуючи введення на території України воєнного стану, суд вважає за необхідне провести судове засідання призначене на 10 годину 30 хвилин 20 серпня 2026 року в режимі відеоконференції з Державною установою «Полтавська виправна колонія (№64)».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 197, 331, 369-372, 376, 392 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу - задовольнити.

В задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 9 жовтня 2026 року включно з утриманням у Державній установі «Полтавська виправна колонія (№ 64)».

Судове засідання у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.02.2023 року за №12023170000000098 по обвинуваченню ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, яке призначено на 10 годину 30 хвилин 20 серпня 2026 року провести в приміщенні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, в режимі відеконференції з Державною установою «Полтавська виправна колонія (№64)», за участю обвинуваченого.

Копію ухвали направити Державній установі «Полтавська виправна колонія (№64)» для вручення обвинуваченому ОСОБА_4 та для виконання в частині забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, однак ця ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали складено 12 серпня 2026 року.

СуддяОСОБА_1