Вирок № 138930220, 12.08.2026, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 585/2748/26

Провадження № 1-кп/574/118/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Буринь

Буринський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду Сумської області кримінальне провадження №12026200470000392 від 11.06.2026 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Хустянка, Буринського району, Сумської області, не одруженого, працюючого трактористом у ТОВ «Аквітан», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами

Відповідно до п. ґ ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 Земельного кодексу вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Статтею 112 Земельного кодексу України передбачено, що охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, наавколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею "більше 3 гектарів - 50 метрів;.

Також, ст. 89 Водного кодексу України визначено, з поміж іншого, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, наприкінці березня 2026 року, дати точно не встановлено, тракторист ТОВ «Аквітан» - ОСОБА_3 на підставі вказівки керівництва товариства здійснював культивацію земельної ділянки з кадастровим номером 5920987900:04:000:0026, що знаходиться на території Хмелівської сільської ради, належить ОСОБА_7 та згідно договору оренди використовується ТОВ «Аквітан».

Разом з тим, ОСОБА_3 , маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, достовірно знаючи, що земельна ділянка у встановленому порядку ТОВ «Аквітан» не надавалася у володіння і користування та не передавалася у власність або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, в порушення ст. 13 Конституції України, ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 60, 112, 125, 126 Земельного кодексу України, за допомогою сільськогосподарської техніки - трактора «Джондір 8570», самовільно зайняв (здійснив культивацію) земельної ділянки площею 0,2553 га комунальної форми власності на території Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області, що межує із земельною ділянкою із кадастровим номером 5920987900:04:000:0026 шляхом переорювання з метою подальшого вирощування сільськогосподарської продукції.

Самовільно зайнята частина земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою із кадастровим номером 5920987900:04:000:0026, розташована у водоохоронній зоні - прибережній захисній смузі ставка, розташованого на безіменному струмку в басейні річки Бишкинь (суббасейн середнього Дніпра), орієнтовною площею 1,1 га, який відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області має ширину прибережної захисної смуги - 25 м.

Відповідно до інформації Державної екологічної інспекції в Сумській області розмір шкоди, спричиненої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в прибережній захисній смузі та використання цієї земельної ділянки не за цільовим призначенням, становить 6274 грн. 75 коп.

Вищевказані дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.2 ст.197-1 КК України, так як він вчинив самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.

Разом з обвинувальним актом до суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена під час досудового розслідування 29.06.2026 року між прокурором та ОСОБА_3 , за участю захисника ОСОБА_6 .

За умовами вказаної угоди ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення та зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні. Також, прокурор та ОСОБА_3 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій останнього за ч.2 ст.197-1 КК України та узгодили призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу у розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав укладену з ОСОБА_3 угоду про визнання винуватості у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та просив її затвердити.

Представник потерпілого Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області ОСОБА_5 не заперечував проти затвердження угоди про визнання винуватості та підтвердив, що надав прокурору письмову згоду на її укладення.

ОСОБА_3 та його захисник також просили затвердити укладену угоду про визнання винуватості. При цьому ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин викладених в обвинувальному акті та угоді, вказав, що він цілком розуміє свої права і обов`язки, зміст угоди, наслідки укладення і затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст.473 КПК України, та наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України, а також погодився на призначення йому узгодженого сторонами угоди покарання.

Вирішуючи питання про затвердження угоди суд виходить з наступного.

Згідно ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди.

Відповідно до ст.468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно із ч.4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є не тяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, за умовами угоди є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також позитивні характеристики ОСОБА_3 за місцем проживання та роботи.

Обставин, що обтяжують покарання не встановлено.

Умови угоди не суперечать вимогам КПК та/або закону, не порушують інтересів суспільства, прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_3 цілком розуміє права, передбачені ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

ОСОБА_3 роз`яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України.

Також, суд переконався, що укладення прокурором та ОСОБА_3 угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Враховуючи вищевикладене, оскільки укладена сторонами угода відповідає вимогам кримінального процесуального закону, узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст.69 КК України відповідає загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановленим кримінальним законом, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення ОСОБА_3 узгодженого сторонами покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Витрат на залучення експертів немає.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст.314, 368, 370, 374 , 474, 475 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 29.06.2026 року між прокурором Роменської окружної прокуратури Сумської області ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 400 (чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 (шість тисяч вісімсот) грн.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч.4 ст.394 КПК України, до Сумського апеляційного суду через Буринський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1