Рішення № 138927922, 12.08.2026, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/3350/26

Провадження № 2/0274/2612/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"12" серпня 2026 р. м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Хуторної І. Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» про стягнення коштів за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, лікарняних виплат, інфляційних втрат та трьох відсотків річних нарахованих на суму заборгованості, -

в с т а н о в и в :

12.05.2026 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача кошти у сумі 34274 грн 37 коп., з яких: 9523 грн 80 коп. заборгованість за несвоєчасний розрахунок при звільненні, 4503 грн 3 % річних нараховані на суму заборгованості, 4502 грн 93 коп. штрафні санкції, пеня, 9077 грн 98 коп. інфляційні втрати та 6666 грн 66 коп.- лікарняні виплати.

Короткий виклад доводів позову

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у травні 2026 року він звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів, посилаючись на порушення відповідачем його трудових прав та невиконання вимог законодавства щодо своєчасного проведення розрахунку при звільненні.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2026 року у справі № 274/7091/25 задоволено його позов до відповідача та стягнуто заборгованість у розмірі 185 714,10 грн.

Водночас фактичне виконання цього рішення та остаточний розрахунок із ним проведено лише 16 квітня 2026 року, що підтверджується банківськими документами.

Посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України, позивач вказував, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання він має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат. Згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком період прострочення становив 295 днів з 25 червня 2025 року до 16 квітня 2026 року. За цей період розмір трьох процентів річних складає 4 503,00 грн, а сума інфляційних втрат - 9 077,98 грн.

Крім того, позивач зазначав, що в період з 01 квітня 2026 року по 07 квітня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою-епікризом № 13310 (26). Відповідні медичні документи були своєчасно подані роботодавцю, однак останній не здійснив оплату періоду тимчасової непрацездатності. Виходячи із середньоденного заробітку 952,38 грн, визначеного довідкою відповідача, позивач просив стягнути оплату за сім календарних днів тимчасової непрацездатності у розмірі 6 666,66 грн.

Також позивач посилався на порушення відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, зазначаючи, що наказом його було звільнено 07 квітня 2026 року, однак повний розрахунок при звільненні проведено лише 16 квітня 2026 року. На підтвердження цих обставин посилався на банківські документи щодо зарахування коштів.

У зв`язку із затримкою проведення остаточного розрахунку при звільненні позивач просив застосувати наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки. Відповідно до наведеного ним розрахунку середньоденний заробіток становив 952,38 грн, кількість днів затримки 10 днів, у зв`язку із чим сума, що підлягає стягненню, складає 9 523,80 грн.

З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 4 503,00 грн, інфляційні втрати у сумі 9 077,98 грн, оплату періоду тимчасової непрацездатності у сумі 6 666,66 грн, середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 9 523,80 грн, а всього 34 274,37 грн.

Крім того, позивач просив витребувати та долучити до матеріалів справи цивільну справу № 274/7091/25 (провадження № 2-др/274/11/26), розглянути справу за його відсутності, а копію судового рішення направити на його електронну адресу.

Заперечення відповідача

У червні 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність, недоведеність та відсутність належних доказів на їх підтвердження.

Заперечуючи проти вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені, відповідач зазначав, що правовідносини між сторонами врегульовані рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2026 року у справі № 274/7091/25, яке набрало законної сили 24 квітня 2026 року. Грошові кошти на виконання зазначеного рішення були виплачені позивачу 16 квітня 2026 року, а тому підстави для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України відсутні.

Відповідач також зазначав, що під час виконання рішення суду позивачу було додатково нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 11 923,20 грн, у зв`язку з чим загальна сума нарахувань склала 197 637,30 грн, які були виплачені позивачу після утримання передбачених законодавством податків та зборів.

Крім того, відповідач посилався на те, що індексації відповідно до законодавства підлягають лише постійні доходи, тоді як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є постійною складовою заробітної плати, а тому інфляційні нарахування та інші компенсаційні виплати не підлягають стягненню.

Заперечуючи проти вимог про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, відповідач зазначав, що на виконання додаткового рішення суду від 30 березня 2026 року наказом від 31 березня 2026 року позивача було поновлено на роботі, однак останній на робочому місці не з`явився. 04 квітня 2026 року позивач повідомив електронною поштою про перебування на лікуванні, проте не надав документів, які підтверджують його тимчасову непрацездатність.

Відповідач зазначав, що перевіркою відомостей у Реєстрі застрахованих осіб не встановлено формування електронного листка непрацездатності на ім`я позивача, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності. Крім того, відповідач вказував, що долучена до позову копія виписки-епікризу не є належним доказом, оскільки не містить необхідних реквізитів та не підтверджує виникнення права на оплату лікарняного.

Посилаючись на положення статей 7681 та 178 ЦПК України, відповідач стверджував, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а тому просив суд долучити відзив до матеріалів справи та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 вказав, що в червні 2026 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просив відхилити доводи відповідача як безпідставні та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На спростування заперечень відповідача щодо відсутності підстав для оплати тимчасової непрацездатності позивач зазначав, що роботодавець був належним чином повідомлений про його перебування на стаціонарному лікуванні. Зокрема, 01 квітня 2026 року позивач направив на електронну адресу відповідача повідомлення про початок лікування, що підтверджується копією електронного листа, долученою до матеріалів справи. Після завершення лікування, 07 квітня 2026 року, позивач повторно звернувся до відповідача, направивши заяву про звільнення разом із витягом із виписки медичного закладу № 13310(26), який підтверджував його перебування на стаціонарному лікуванні у період з 01 квітня по 07 квітня 2026 року.

Позивач вказував, що твердження відповідача про відсутність інформації щодо його лікування та неперебування на стаціонарному лікуванні не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються поданими до суду доказами.

Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що якби відповідач дійсно не був повідомлений про причини його відсутності на роботі, то мав би застосувати до нього дисциплінарні заходи, зокрема звільнення за прогул. Оскільки цього зроблено не було, позивач вважав зазначену обставину додатковим підтвердженням того, що відповідач був обізнаний про його тимчасову непрацездатність.

Посилаючись на наведені обставини, позивач вважав доведеним своє право на оплату періоду тимчасової непрацездатності та просив суд стягнути з відповідача 6 666,66 грн допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до розрахунку, наведеного у позовній заяві.

Також позивач заперечував проти доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Зазначав, що наказом відповідача його було звільнено 07 квітня 2026 року, тоді як остаточний розрахунок проведено лише 16 квітня 2026 року, що підтверджується банківськими документами. Несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 9 523,80 грн.

Крім цього, позивач не погодився із доводами відповідача про належне виконання рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2026 року. Зазначав, що судовим рішенням до стягнення визначено суму 185 714,10 грн, тоді як відповідач самостійно здійснив інший розрахунок та визначив інший розмір виплати, чим фактично змінив зміст судового рішення.

Позивач посилався на статтю 129-1 Конституції України та статтю 18 ЦПК України, зазначаючи, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, а відповідач не наділений повноваженнями самостійно змінювати їх зміст чи порядок виконання. Будь-які зміни судового рішення можуть бути здійснені виключно судом у передбаченому законом порядку шляхом апеляційного чи касаційного перегляду, роз`яснення судового рішення або виправлення описок чи арифметичних помилок.

З огляду на викладене позивач просив суд відхилити доводи, наведені у відзиві, визнати їх необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, а позов задовольнити у повному обсязі.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 18.05.2026 позовна заява залишена без руху.

Недоліки позову ОСОБА_1 усунув 20.05.2026.

Ухвалою судді від 26.05.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надходило.

Позивач просив витребувати матеріали цивільної справи № 274/7091/25.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі звернутися до суду з клопотанням про їх витребування. При цьому особа має обґрунтувати неможливість самостійного отримання відповідного доказу.

Позивач був учасником справи № 274/7091/25, а тому мав можливість самостійно отримати та надати суду необхідні документи з її матеріалів. Крім того, позивачем не конкретизовано, які саме докази з матеріалів зазначеної справи мають істотне значення для вирішення цього спору та відсутні в матеріалах даної справи.

За таких обставин підстав для витребування матеріалів іншої цивільної справи суд не вбачає, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання суд відмовив.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження

Суд встановив, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2026 року у справі № 274/7091/25 задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ». Суд визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи водія автотранспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ», поновив ОСОБА_1 на роботі водія автотранспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» з 25 червня 2025 року та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 25 червня 2025 року до 24 березня 2026 року в розмірі 185 714 гривень 10 копійок. Крім того, додатковим рішення суду від 30 березня 2026 року рішення суду в частині поновлення на роботі суд допустив до негайного виконання (а.с. 52-55).

Згідно із наказом від 31.03.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» № 8/к/тр - скасовано наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1 від 24.06.2025 № 7/к/тр, поновлено на роботі ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів з 25.06.2025, головному бухгалтеру провести нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 45).

Відповідно до долученого до відзиву детального розрахунку нарахувань при звільненні Товариство з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» нарахувало ОСОБА_1 11 923,20 грн компенсації відпустки та оплати згідно з рішенням суду 185 714,10 грн (а.с. 50).

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» від 07.04.2026 № 6/к/тр розірвано трудовий договір з ініціативи працівника - ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП Україхни (а.с. 13).

Відповідно до долученої ОСОБА_1 до позову квитанції 16.04.2026 на його рахунок від Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» зараховано 152 180, 72 грн заробітної плати, що також вбачається із відомості розподілу виплат наданої Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» (а.с. 23, 49).

Відповідно до виписки -епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 13310 (26) ОСОБА_1 із 01.04.2026 до 07.04.2026 перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 9).

Застосовані норми права, аналіз доводів сторін, висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, виходить із такого.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

Відповідно до статей 12, 13, 7681 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом установлено, що на виконання рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2026 року відповідач нарахував позивачу 185 714,10 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, відповідачем було нараховано 11 923,20 грн компенсації за невикористану відпустку, а загальний розмір нарахувань склав 197 637,30 грн.

16 квітня 2026 року на банківський рахунок позивача відповідачем перераховано 152 180,72 грн з урахуванням передбачених законодавством утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Позивач просить стягнути 4 503,00 грн трьох процентів річних та 9 077,98 грн інфляційних втрат, посилаючись на частину другу статті 625 ЦК України за період із 25.06.2025 до 16.04.2026.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 509 ЦК України грошове зобов`язання є різновидом цивільного зобов`язання. Цивільні зобов`язання виникають із підстав, визначених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Разом із тим спірні правовідносини виникли у зв`язку з трудовими відносинами сторін та виплатою позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу і розрахунком при звільненні, тобто регулюються спеціальними нормами трудового законодавства.

Трудові правовідносини регулюються спеціальним законодавством - Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці».

У Постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц висловлено правову позицію щодо незастосування статті 625 ЦК України до трудових правовідносин.

У сфері трудових правовідносин законодавець передбачив спеціальний механізм відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України - виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, статею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Таким чином, законодавство передбачає спеціальний порядок компенсації втрати частини заробітної плати, який є відмінним від механізму, визначеного статтею 625 ЦК України.

Застосування статті 625 ЦК України до трудових правовідносин призвело б до подвійної відповідальності роботодавця та ігнорування принципу спеціальності правового регулювання (lex specialis derogat generali).

Спеціальним наслідком порушення роботодавцем строків проведення розрахунку при звільненні є відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки до спірних трудових правовідносин зазначена норма цивільного законодавства не застосовується.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Позивач просить стягнути з відповідача 9 523,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що його звільнено 07 квітня 2026 року, тоді як остаточний розрахунок проведено 16 квітня 2026 року.

Суд вважає зазначену вимогу необґрунтованою, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Отже, у випадку, коли працівник у день звільнення не працював, законодавець пов`язує строк проведення остаточного розрахунку не безпосередньо з днем звільнення, а з моментом пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Судом установлено, що наказом ТОВ «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» від 07 квітня 2026 року № 6/к/тр трудовий договір із ОСОБА_1 розірвано за його ініціативою на підставі статті 38 КЗпП України.

Разом із тим матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 07 квітня 2026 року, у день звільнення на роботі не працював.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини першої статті 116 КЗпП України щодо працівника, який у день звільнення не працював.

Судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що після звільнення і до 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 пред`являв відповідачу вимогу про проведення розрахунку при звільненні.

Зокрема, матеріали справи не містять заяви, звернення чи іншого документа, з якого вбачалося б, що позивач після звільнення вимагав від відповідача виплати належних йому при звільненні сум.

Відтак, за відсутності встановленої та доведеної дати пред`явлення позивачем вимоги про розрахунок неможливо встановити момент, з якого відповідач відповідно до статті 116 КЗпП України був зобов`язаний провести виплату належних позивачу сум.

Таким чином, позивачем не доведено, що відповідач не виконав обов`язок, передбачений статтею 116 КЗпП України, у строк, який настав після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем строку проведення розрахунку, визначеного статтею 116 КЗпП України, а також не встановлено вини відповідача у несвоєчасній виплаті належних сум, правові підстави для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення 9 523,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про стягнення 9 523,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності

Позивач просить стягнути з відповідача 6 666,66 грн допомоги по тимчасовій непрацездатності, посилаючись на те, що в період з 01 квітня 2026 року по 07 квітня 2026 року він перебував на стаціонарному лікуванні.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав виписку-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого № 13310 (26), відповідно до якої ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 01 квітня 2026 року по 07 квітня 2026 року.

Вирішуючи зазначену вимогу, суд виходить із такого.

Правові, організаційні та фінансові засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання страхового випадку, зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Отже, необхідною умовою для призначення допомоги є встановлення та належне підтвердження страхового випадку - тимчасової непрацездатності застрахованої особи.

Порядок формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я визначений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року № 1066 «Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність». Цим наказом затверджено, зокрема, Порядок формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я ( далі Порядок).

Відповідно до пункту 1 Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 червня 2021 року № 1234, дані медичних висновків про тимчасову непрацездатність, внесені до Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, надходять до Електронного реєстру листків непрацездатності. Згідно з пунктом 2 цього Порядку листок непрацездатності формується в Реєстрі на підставі інформації про медичний висновок (медичні висновки) у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в Реєстрі застрахованих осіб.

Крім того, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає листок непрацездатності як сформований програмними засобами Електронного реєстру листків непрацездатності на підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність та зареєстрований за єдиним реєстраційним номером електронний документ, який є підставою для звільнення від роботи та призначення страхових виплат (п. 16 ч.1 ст. 1 Закону).

Отже, для виникнення права на допомогу по тимчасовій непрацездатності недостатньо лише підтвердити факт звернення особи за медичною допомогою або її перебування на стаціонарному лікуванні. Необхідним є належне оформлення факту тимчасової непрацездатності у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що позивач надав виписку-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого № 13310 (26), яка підтверджує його перебування на стаціонарному лікуванні з 01 квітня 2026 року по 07 квітня 2026 року.

Разом із тим зазначена виписка-епікриз не є листком непрацездатності та сама по собі не підтверджує формування в установленому законодавством порядку електронного листка непрацездатності, який є підставою для призначення страхової виплати.

Суд також бере до уваги доводи відповідача про те, що за результатами перевірки відомостей у Реєстрі застрахованих осіб електронний листок непрацездатності щодо ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2026 року по 07 квітня 2026 року не формувався. Доказів на підтвердження іншого позивач не надав.

Позивачем, у свою чергу, не надано суду номера електронного листка непрацездатності, відомостей про його формування в Електронному реєстрі листків непрацездатності, медичного висновку про тимчасову непрацездатність або інших належних доказів, які б підтверджували оформлення страхового випадку у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин, суд вважає встановленим факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні, однак цей факт не є достатнім для висновку про виникнення у нього права на допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Посилання позивача на те, що він повідомив відповідача про перебування на лікуванні, зазначеного висновку не спростовує. Повідомлення роботодавця про стан здоров`я чи перебування працівника у лікувальному закладі не замінює передбаченого законодавством порядку підтвердження страхового випадку та не створює саме по собі обов`язку щодо призначення і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Не змінює висновків суду і посилання позивача на виписку-епікриз, оскільки цей документ підтверджує медичний факт перебування у стаціонарі, але не підтверджує формування медичного висновку про тимчасову непрацездатність та електронного листка непрацездатності у встановленому законом порядку.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу вимоги про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, у тому числі належними доказами підтвердити настання страхового випадку та виникнення права на відповідну страхову виплату.

Отже, за встановлених судом обставин позивачем не доведено наявності передбаченої законом підстави для призначення йому допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Крім того, суд враховує, що відповідно до частини першої та другої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності у разі захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за загальним правилом надається за рахунок коштів Пенсійного фонду України починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у такому випадку здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, навіть за умови належного підтвердження страхового випадку та наявності права позивача на допомогу по тимчасовій непрацездатності, період з 01 квітня 2026 року по 05 квітня 2026 року належав би до періоду, який підлягає оплаті за рахунок коштів роботодавця, тоді як починаючи з 06 квітня 2026 року фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється Пенсійним фондом України.

Отже, заявлена позивачем до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» вимога про стягнення 6 666,66 грн допомоги по тимчасовій непрацездатності охоплює також період 06 та 07 квітня 2026 року, виплата за який за загальним правилом здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а не роботодавця.

При цьому позивачем вимог до Пенсійного фонду України щодо призначення та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за 06 та 07 квітня 2026 року не заявлено.

За таких обставин позовна вимога ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 6 666,66 грн є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 34 274,37 грн є необґрунтованими, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а згідно з пунктом 2 частини другої цієї статті у разі відмови в позові інші судові витрати покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю, підстав для стягнення з відповідача на його користь понесених судових витрат немає.

Керуючись статтями 141, 259, 263265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ» про стягнення коштів за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, лікарняних виплат, інфляційних втрат та трьох відсотків річних нарахованих на суму заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення рішення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КАНТОЛ БУСТРЕВЕЛ», місце знаходження за адресою: Волинська область, Володимирський р-н, с. Осмиловичі, вул. Львівська, 26, ЄДРПОУ 43671400.

Суддя І.Ю. Хуторна