Рішення № 138923096, 10.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року, м. Харків справа № 520/26495/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, прт.Повітряних сил України, буд. 6, код ЄДРПОУ 000340), 3-я особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення комісіїї, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 6 протоколу від 20.06.2025 № 14/с в частині призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю), пов`язаною з захистом Батьківщини, та захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби та призначити одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратних прожиткових мінімумів для працездатних осіб встановлених на 1 січня календарного року з урахуванням раніше виплаченої одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату смерті молодшого сержанта ОСОБА_3 в сумі 800 000 (вісімсот тисяч) грн. 00 коп.

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачу 26.09.2025 виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 500 прожиткових мінімумів, встановлених на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) сина тобто 800 000 грн.

Вважає рішення відповідача про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 500 прожиткових мінімумів, встановлених на дату смерті сина незаконним, так як вказана допомога повинна була бути призначена у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Позиція відповідача

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 20.06.2025 року рішенням Комісії Міноборони, викладеним у Протоколі №14/с (п.6) ОСОБА_1 , матері померлого молодшого сержанта ОСОБА_3 , було призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в сумі 800000 грн.

Відповідно до абзацу 2 п.3 Порядку №975 (в редакції станом на дату смерті молодшого сержанта ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. Отже, як вбачається з Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 смерть ОСОБА_3 настала 28 грудня 2016 року, а тому при вирішенні питання щодо наявності підстав для призначення Позивачу одноразової грошової допомоги та щодо розміру такої допомоги необхідно керуватися законодавством, що діяло станом на цю дату, зокрема, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та Порядком №975 в редакції станом на 28 грудня 2016 року.

Вказує, що Комісією Міноборони було прийнято законне та обґрунтоване рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) її сина, в сумі 800000 грн., оскільки саме в такому розмірі було встановлено розмір спірної одноразової грошової допомоги, на момент смерті сина позивача.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обставини, встановлені судом та зміст правовідносин

Судом встановлено, що позивач є матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим повторно 31.10.2023.

ОСОБА_3 мав звання молодшого сержанта, проходив військову службу та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим повторно 31.10.2023.

Молодший сержант ОСОБА_3 мав захворювання: "Посттравматичний стресовий розлад, стан загострення", наслідком якого стала травма: "Різані рани шиї. Кровотеча", яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта КНП ОКПЛ м. Слов`янськ" від 01.10.2021 № 140.

ОСОБА_1 є членом сім`ї загиблого (померлого) захисника України, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 02.11.2023.

Згідно з витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 21 серпня 2023 року № 2729, ЗАХВОРЮВАННЯ, ТРАВМА ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 у справі № 520/31840/24, зокрема, зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю), пов`язаною з захистом Батьківщини, та захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби, в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025, апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 по справі № 520/31840/24 - залишено без змін.

Рішення суду у справі №520/31840/24 набрало законної сили 05.05.2025.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 у справі № 520/31840/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2025: скасовано пункт 13 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.09.2024 № 19/д; призначено одноразову грошову допомогу матері померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, молодшого сержанта ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 30.12.2016 - в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в сумі 800000 (Biсiмсот тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.06.2025 №14/с.

26.09.2025 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 800 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою.

Вважаючи, що відповідачем протиправно призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю (смертю), пов`язаною з захистом Батьківщини у розмірі 500-кратних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, оскільки вважає, що має право на допомогу у розмірі 750-кратних прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Зміст правовідносин: спір виник у зв`язку із незгодою позивача із сумою, яка йому належить до виплати як члену сім`ї загиблого військового у зв`язку із захистом Батьківищини. При цьому військовий помер у 2016 року, натомість підстави для виплати допомоги встановлені відповідною ВКЛ у 2023 році, підтверджені судовим рішенням у 2025 році

Ключовим питанням у цій справі є визначення умов виплати та суми одноразової грошової допомоги, яка належить до виплати позивачу, враховуючи, що дата смерті сина позивача - 2016 рік, дата встановлення державою причинного наслідкового зв`язку між смертю сина позивача та захистом Батьківщини - 2023 рік, а встановлення судом відповідачу обов`язку розглянути питання виплати допомоги позивачу - 2025 році.

Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення

У КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зокрема вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).

Згідно зі ст. 6 "Верховенство права" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст. 9 КАС України).

Згідно зі ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ст. 78 КАС України вказані підстави звільнення від доказування, зокрема обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Норми права, які застосовує суд, висновки суду

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з вимогами ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У ст. 8 Основного Закону вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 1 Першого протоколу Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У п.п. 70-71 рішення у справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) від 20.10. 2011 надане визначення принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник може стверджувати про порушення статті Першого Протоколу Конвенції лише тією мірою, якою оскаржувані рішення стосуються його володіння у значенні цього положення. Володіння може бути або наявним володінням, або активами, включаючи претензії, щодо яких заявник може стверджувати про принаймні правомірні сподівання здійснити ефективне користування правом власності (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; Джей А. Пай (Оксфорд) Лтд і Джей А. Пай (Оксфорд) Ленд Лтд проти Сполученого Королівства (J.A. Pye (Oxford) Ltd and J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. the United Kingdom) [ВП], 2007, § 61; Фон Мальцан та інші проти Німеччини (Von Maltzan and Others v. Germany) (ріш.) [ВП], 2005, § 74 (c); Копецький проти Словаччини (Kopeckэ v. Slovakia) [ВП], 2004, § 35 (c); Катона і Заварський проти Словаччини (Katona and Zбvarskэ v. Slovakia), § 52).

За певних обставин правомірні сподівання отримати активи також можуть користуватись захистом статті 1 Протоколу № 1 (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; на противагу Грацінгер і Грацінгерова проти Чеської Республіки (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) (ріш.) [ВП], 2002, § 73).

Щоб сподівання було правомірним, воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу (Kopeckэ v. Slovakia [ВП], 2004, §§ 49-50; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], 2012, § 173; Сагхінадзе та інші проти Грузії (Saghinadze and Others v. Georgia), 2010, § 103; Чені проти Італії (Ceni v. Italy), 2014, § 39; Bйlаnй Nagy v. Hungary [ВП], 2016, § 75; Валверде Дігон проти Іспанії (Valverde Digon v. Spain), 2023, § 49).

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Суд перевіряє наявність або відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги у належному розмірі в цій справі не лише із врахуванням положень ст. 2 КАС України, але й принципів, які сформулював ЄСПЛ: "правомірних сподівань" та "належного урядування", згідно з якими негативні наслідки помилок суб`єкта владних повноважень (не своєчасне встановлення умов для виплати грошової допомоги) не мають покладатись на родину загиблого військового.

Суд також застосовує підхід (концепцію) непоправної втрати, згідно з якою ключовим та першочерговим для правозастосування є врахування трагічних наслідків для родини військового загибель останнього, що є непоправною втратою для родини загиблого військового внаслідок захисту Батьківщини, а тому всі норми права, які регулюють відповідні правовідносини, слід тлумачити на користь родини загиблого.

На переконання суду, держава має обов?язок перед родиною загиблого військового, який захищав Батьківщину, принаймні, виплатити членам його родини одноразову грошову допомогу в порядку і в тих розмірах, які передбачені законодавством на дату виплати, навіть якщо держава не одразу задокументувала справжні причини смерті військового та інші важливі обставини для такої виплати. Оскільки, в таких справах важливою є своєчасна та ретельна перевірка державою обставин загибелі кожного військового задля встановлення виду соціального захисту його родини.

При цьому в даному випадку мати сім`ї загиблого захисника України зазнала непоправну втрату через загибель сина і не має нести тягар негативних наслідків тривалої затримки виплати їй державою одноразової допомогу у зв?язку із такою втратою.

Суд враховує, що війна забирає життя захисників не лише під час їх безпосередньої участі у бойових діях, але й внаслідок захворювань, які у них виникли через війну.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" здоров`я це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або порушень структур та функцій організму.

Психічне здоров`я - складова загального здоров`я та стан благополуччя, а не лише відсутність психічних та поведінкових розладів, за якого кожна особа може реалізувати власний потенціал, впоратися із життєвими труднощами, продуктивно і плідно навчатися та працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти (ч. 6 ст. 1 Закону України "Про систему охорони психічного здоров`я в Україні" № 4223-IX).

Суд враховує, що наразі особливої актуальності для надання соціального захисту військовим та членам їх сімей набуває питання належного встановлення та вчасного документування не лише тих захворювань (травм), які пов`язані із фізичним здоров`ям військових, але й тих, що впливають (часто руйнують) їх психічне здоров`я, оскільки виконання військового обов`язку спричиняє й психіатричні захворювання захисників України.

Отже, в цій у справі суд досліджує правильність визначення відповідачем розміру одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю сина позивача, пов`язаною з захистом Батьківщини, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як було встановлено судом позивач вважає, що така допомога повинна бути нарахована та виплачена у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця.

Натомість, відповідач вказує, що така одноразова грошова допомога правильно призначена у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Враховуючи зазначене, суд вказує таке.

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, (далі Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п.п. 1,2, ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Відповідно до ч.3 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ, розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням такого: розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень;

Згідно ч.ч.6,10 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України Постановою від 25 грудня 2013 р. № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) (далі Порядок № 975).

Відповідно до п.11 Порядку № 975, Розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби, а також його смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби, та порядок і умови її виплати визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1253).

Пунктом 2 Постанови № 168 встановлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.

Аналізуючи обставини справи задля застосування нормативних положень, слід відокремлювати випадки, коли захворювання є самостійною причиною смерті військовослужбовця, від випадків, коли смерть перебуває у прямому причинному зв`язку з документально підтвердженим пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони.

Отже, формальний зміст абзаців першого та шостого пункту 2 Постанови № 168 вказує на те, що Кабінет Міністрів України установив виплату одноразової грошової допомоги в однаковому розмірі 15 000 000 гривень при настанні одного і того ж наслідку - смерті особи, але залежно від її причин (загибель або в результаті поранення (контузії, травми, каліцтва).

Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду (Постанова від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24).

Суд бере до уваги, що смерть військовослужбовця від захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини або виконанням обов`язків військової служби, є обставиною, яка зумовлює особливо високий рівень соціального захисту членів його сім`ї.

Дослідивши матеріали справи та встановивши її обставини, суд вважає, що тлумачення відповідачем як суб`єктом владних повноважень норм, які регулюють призначення та виплату одноразової грошової допомоги, не відповідає сучасним умовам нашої країни, народ якої забезпечує відсіч збройної агресій рф.

Як вже вказувалось, смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність причинного зв`язку смерті сина позивачки з психіатричним захворюванням (ПТСР), яке син позивачки отримав під час захисту Батьківщини.

Суд також зазначає, що в цій справі застосовним є принцип «правомірних сподівань», який є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя).

Відповідно до цього принципу органи публічної влади повинні не лише дотримуватися законів та інших нормативних актів, а й своїх обіцянок та правомірних очікувань людини. Ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати втрату надій щодо своїх правомірних очікувань. Правомірні сподівання з`являються за умови, якщо заявник має право, яке може бути доведене, має майновий характер та достатньою мірою встановлене в національному законодавстві.

Судом встановлено такі обставини:

(1) участь сина позивачки у захисті Батьківщини, що спричинило його психіатричне захворювання, наслідком якого стала травма "різані рани шиї. Кровотеча", яка є причиною смерті - і що є захворюванням, травмою та причиною смерті - ТАК - пов`язані із захистом Батьківщини;

(2) несвоєчасне встановлення органами держави причинного наслідкового зв`язку смерті сина позивачки із захистом Батьківщини, що не відповідає принципу "належного врядування":

(3) наявність судового рішення, яким було зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю сина позивачки, пов`язаною з захистом Батьківщини в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду

(4) при виконанні рішення суду не врахування відповідачем тієї обставини, що суд зобов`язав відповідача застосовувати положення законодавства, які регулюють виплату допомоги саме у зв`язку із смертю, пов`язаною з захистом Батьківщини,

При цьому позовна вимога ґрунтується на:

(1) чіткому положенні національного законодавства (справа «Сук проти України») в даному випадку це постанови КМУ №975 та №168 та вимога має майновий характер, яка ґрунтується на правовому акті, що має під собою вагомі юридичні підстави (справи «Стретч проти Сполученого Королівства», «Федоренко проти України»);

(2) остаточному судовому рішенні (справа «Пономарьов проти України») - в цій справі є остаточне судове рішення щодо права позивача на допомогу саме у зв`язку із загибеллю (смертю), пов`язаною з захистом Батьківщини.

На переконання суду вказані обставини надають позивачу право на істотний інтерес, що перебуває під охороною положень ст. 1 Протоколу 1 ЄКПЛ, при цьому, що органи держави не своєчасно та без врахування всіх обставин справи (в порушення ст. 2 КАС України) встановили причинний наслідковий зв`язок між смертю сина позивача та захистом Батьківщини лише у 2023 році, в той час як син позивача загинув у 2016 році.

Ґрунтуючись на ст.ст. 3, 8, 43, 46, 65 Конституції України як нормах прямої дії і у їх системному тлумаченні із ст. 1 Протоколу Першому Конвенції із застосування принципів "правомірних сподівань" та "належного врядування" суд вважає, що у держави наявний обов`язок своєчасно надавати родині загиблого військового справедливий захист, а тому держава має виплатити допомогу у тому розмірі і того виду, які є актуальними на дату виплати, а не на дату смерті.

Отже, допомога має виплачуватись із застосуванням редакції нормативно правових актів станом на дату винесення рішення, а тому слід керуватись положеннями Постанови №168, а не Порядку № 975.

Вказане свідчить про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв без врахування всіх обставин справи, не добросовісно і не своєчасно, що порушує вимоги ст. 2 КАС України, оскільки на момент прийняття рішення йому було достеменно відомо про обставини смерті сина позивачки та причинний наслідковий зв`язок.

Поряд з цим суд вважає за необхідне застосувати ст. 13 Конвенції, яка передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий засіб (спосіб), що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Спосіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005р. (заява №38722/02)).

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи викладене, а також той факт що позивачка не отримала вчасно належний розмір грошової допомоги вже десять років (дата смерті сина - 2016 рік) та з метою належного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд уважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 6 протоколу від 20.06.2025 № 14/с. в частині призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму та зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як члену сім`ї загиблого ОСОБА_3 внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 15 000 000 грн, з урахування раніше здійснених виплат.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Судовий контроль за виконанням рішення

У відповідності до ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому ст.ст. 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

З огляду на наведені правові норми та встановлені судом обставини справи, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання у встановлений судом термін 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Судові витрати

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору, який сплачений позивачем у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6-9,14,73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, прт.Повітряних сил України, буд. 6, код ЄДРПОУ 000340), 3-я особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення комісіїї, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 6 протоколу від 20.06.2025 № 14/с в частині призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як члену сім`ї загиблого ОСОБА_3 внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану та Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в розмірі 15 000 000 грн, з урахування раніше здійснених виплат.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

5. Зобов`язати Міністерство оборони України подати до Харківського окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/26495/25.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення) та набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Cуддя А.А. Ширант