Рішення № 138920410, 11.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокуСправа №160/13011/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 16.04.2025 № 17975-13058/Г-01/8-0400/25 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу при призначенні пенсії за віком з 03.12.2020 періодів роботи на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 27.11.1977: з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, з 16.06.1995 до 15.12.1995, з 06.12.1995 до 30.06.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 27.11.1977, зарахувавши до загального стажу періоди роботи з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, з 16.06.1995 до 15.12.1995, з 06.12.1995 до 30.06.1997, з дати призначення пенсії за віком, тобто з 03.12.2020.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначену з 03.12.2020. Під час призначення пенсії до страхового стажу позивача не було зараховано спірні періоди його роботи. На заяву позивача відповідач листом № 17975-13058/Г-01/8-0400/25 від 16.04.2025 повідомив підстави незарахування спірних періодів та фактично відмовив у їх зарахуванні до страхового стажу. Позивач вважає протиправними такі дії відповідача. Вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки.

Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.05.2025 у порядку усунення недоліків до суду надійшла заява позивача з доданими документами.

Ухвалою суду від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, витребувано докази у відповідача.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету відповідача 28.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Станом на час розгляду справи від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену з 03.12.2020 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

03.04.2025 позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області скаргу, у якій просив, зокрема, зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, з 16.06.1995 до 15.12.1995, з 16.12.1995 до 30.06.1997.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 17975-13058/Г-01/8-0400/25 від 16.04.2025 на звернення позивача від 03.04.2025 повідомлено, що він отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Під час призначення пенсії до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою: з 22.11.1977 до 07.09.1978, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою, на якій неможливо визначити назву підприємства; з 04.11.1983 до 27.07.1989 - у даті про звільнення наявні виправлення; з 16.06.1995 до 15.12.1995 - відсутній наказ (підстава) при прийомі на работу; з 16.12.1995 до 30.06.1997 - запис про звільнення засвідчено печаткою, у якій відсутній ідентифікаційний код підприємства. Зазначені періоди роботи можливо буде зарахувати до страхового стажу за умови надання уточнюючих довідок, виданих на підставі первинних документів (із зазначенням підстави видачі довідки) та інформації про реорганізацію підприємства. 03.12.2020 позивач звернувся з відповідною заявою щодо переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду документів електронної пенсійної справи управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг переглянуто загальний страховий стаж для розрахунку пенсії. Пенсійну справу приведено у відповідність з 03.12.2020.

Зі змісту вказаного листа позивач міг дізнатися про порушення своїх прав. Доказів більш ранньої фактичної обізнаності позивача про порушення своїх прав матеріали справи не містять. На виконання ухвали суду відповідач витребувані докази не подав і не повідомив про причини їх неподання у встановлений строк.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить, зокрема, записи про такі періоди його роботи:

записи №№ 1-3 з 22.11.1977 до 07.09.1978 на Ремонтно-механічному ордена Леніна заводі ім. 26 бакинських комісарів Р/О «Азерсельхозтехника» (мовою оригіналу), дослідно-експериментальний цех (з 22.11.1977 до 01.06.1978 учнем токаря, 02.06.1978 присвоєно кваліфікацію токаря 2-го розряду (запис про прийняття внесено на підставі наказу № 148к від 22.11.1977, запис про звільнення на підставі наказу № 156к від 19.09.1978);

записи №№ 10, 11 з 04.11.1983 до 27.07.1989 такелажником 4-го розряду в «ОЭЗ ВНИИПТНЕФТЕМАШ» (мовою оригіналу) (запис про прийняття внесено на підставі наказу № 198/к від 04.11.1983, запис про звільнення на підставі наказу № 96/к від 23.06.1989);

записи №№ 17, 18 з 16.06.1995 до 15.12.1995 заступником директора у Малому виробничому підприємстві «Агробудхарчопром» (відсутня підстава внесення запису про прийняття, запис про звільнення внесено на підставі наказу № 23 від 15.12.1995);

записи №№ 19, 20 з 16.12.1995 до 30.06.1997 комерційним директором Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «КАЛИТА-СЕРВІС» (запис про прийняття внесено на підставі наказу № 2 від 16.12.1995, запис про звільнення на підставі наказу № 16 від 30.06.1997).

Записи про звільнення засвідчені підписами, скріплені печатками. Запис № 3 засвідчено печаткою, відбиток якої є непридатним до читання. У записі № 11 наявне виправлення числа місяця у даті звільнення. Відсутня підстава внесення запису № 17 про прийняття на роботу. Запис № 20 про звільнення засвідчено печаткою, у якій відсутній ідентифікаційний код підприємства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов такого висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

На момент внесення записів до трудової книжки серії НОМЕР_2 про роботу позивача у періоди з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.

Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яку постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визнано такою, що втратила чинність, було передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка була чинною на час внесення записів про роботу позивача у трудовій книжці серії НОМЕР_2 про роботу позивача у періоди з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1.1 цієї Інструкції у редакції, що діяла на час внесення до трудової книжки позивача записів №№ 17, 18, було передбачено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. На працівників, які працюють на умовах трудового договору у підприємців, що не мають прав юридичної особи, а також на працівників, які працюють у окремих громадян по їх обслуговуванню (як домашні робітниці, няньки, шофери, охоронники та інш.) трудові книжки не ведуться. Їх робота підтверджується довідкою організації, за участю якої було укладено трудовий договір між наймачем і працівником, а також довідкою про сплату внесків до фонду державного соціального страхування. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника, їх виправлення у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу покладається на роботодавця.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

У матеріалах справи відсутні відомості з доказами на їх підтвердження про вжиття відповідачем заходів з метою перевірки достовірності відомостей про спірні періоди роботи позивача, записи про які внесено до його трудової книжки. Відповідачем не зазначено і доведено наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності записів у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів роботи.

Щодо відсутності коду ЄДРПОУ на відбитку печатки, якою засвідчено запис про звільнення позивача від 30.06.1997, суд зазначає таке.

З метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності 22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України № 118 (чинна станом на час розгляду справи) затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення №118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 3 Положення № 118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.

Згідно з пунктом 15 Положення № 118 у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.

Пунктом 16 Положення № 118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

При цьому, Положенням № 118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.

Водночас, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Отже, у період роботи позивача з 16.12.1995 до 30.06.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фірма «КАЛИТА-СЕРВІС», у тому числі на момент внесення до трудової книжки позивача запису про його звільнення, законодавцем не було встановлено вимогу щодо обов`язкового зазначення на печатках і штампах суб`єктів господарювання відомостей про код ЄДРПОУ.

За таких обставин, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказаний період його роботи.

Лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області № 17975-13058/Г-01/8-0400/25 від 16.04.2025 не є індивідуальним актом (рішенням), тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання його протиправним та скасування.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, з 16.06.1995 до 15.12.1995, з 16.12.1995 до 30.06.1997, та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди його роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у спорах про перерахунок пенсії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Позивач у позовній заяві просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату його пенсії, зарахувавши до страхового стажу спірні періоди роботи, з 03.12.2020.

Оскільки пенсія позивачу призначена з 03.12.2020 та не нараховувалася з урахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи, відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії. Права позивача можуть бути захищені судом шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату його пенсії з урахуванням вказаних періодів роботи з 06.11.2024 - в межах шестимісячного строку звернення до суду.

З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог у частині обрання способу захисту порушеного права позивача.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № ІВ92061375 від 06.05.2025.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, з 16.06.1995 до 15.12.1995, з 16.12.1995 до 30.06.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 22.11.1977 до 07.09.1978, з 04.11.1983 до 27.07.1989, з 16.06.1995 до 15.12.1995, з 16.12.1995 до 30.06.1997, та провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.11.2024 з урахуванням зазначених періодів роботи та раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.

Повний текст рішення складено 11.08.2026.

Суддя В.В. Рянська