Рішення № 138920209, 10.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Справа № 160/8609/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

07.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить:

- визнати неправомірним рішення Головного управління пенсійного фонду України у Київській області за № 045750036690 від 20.03.2026, щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні пенсії за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 09.11.2005 по 06.03.2006 та з 12.10.2017 по 16.10.2025 до спеціального стажу у подвійному розмірі та періоду навчання в Запорізькому медичному училищі Придніпровської залізниці з 01.09.2002 по 01.07.2005 та скасувати його;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період навчання в Запорізькому медичному училищі Придніпровської залізниці з 01.09.2002 по 01.07.2005 та період роботи в ВАГ «Фармвест плюс» на посаді молодшого фармацевта з 09.11.2005 по 06.03.2006 до спеціального стажу

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право па призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в подвійному розмірі період роботи з 12.10.2017 по 09.02.2018 на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89 ; з 10.07.2018 по 16.10.2025 на посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, відповідно до п. «е» ст. 55 та ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при цьому рішенням відповідача було відмовлено у такому призначенні, у зв`язку з відсутністю станом на 11.10.2017 року необхідного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки записи трудової книжки та надані документи підтверджують наявність у позивача необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

13.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) осіб, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

28.04.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що страховий стаж позивача становить 19 років 7 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права для призначення пенсії з врахуванням ст. 60 Закону становить 30 років 9 місяців 28 днів. Спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 11.10.2017) становить 23 роки 22 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: - за трудовою книжкою від 01.09.2002 НОМЕР_1 період навчання з 01.09.2002 по 01.07.2005, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження позивача. Для зарахування необхідно надати скановану копію диплому з додатком або уточнюючу довідку з навчального закладу з зазначенням періодів, форми навчання, присвоєння кваліфікації та довідку про перейменування навчального закладу. До спеціального стажу не зараховано періоди: - за зазначеною трудовою книжкою з 09.11.2005 по 06.03.2006, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження позивача. Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно пункту 2.1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивач не набула станом на 11.10.2017 необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

28.04.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли матеріали пенсійної справи позивача. Станом на дату винесення рішення пояснень по справі надано не було, про причини неподання суд не повідомлено.

06.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача по справі.

08.05.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказано, що відповідач не спростовує вимоги рішення Конституційного Суду України, відносно наявності у позивача спеціального стажу передбаченого п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

10.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 045750036690 від 20.03.2026 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та вказано, що страховий стаж Позивача становить 19 років 7 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права для призначення пенсії з врахуванням ст. 60 Закону становить 30 років 9 місяців 28 днів. Спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 11.10.2017) становить 23 роки 22 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: - за трудовою книжкою від 01.09.2002 НОМЕР_1 період навчання з 01.09.2002 по 01.07.2005, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження Позивача. Для зарахування необхідно надати скановану копію диплому з додатком або уточнюючу довідку з навчального закладу з зазначенням періодів, форми навчання, присвоєння кваліфікації та довідку про перейменування навчального закладу. До спеціального стажу не зараховано періоди: - за зазначеною трудовою книжкою з 09.11.2005 по 06.03.2006, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження Позивача. Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно пункту 2.1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивач не набула станом на 11.10.2017 необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-ІV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XIІ (далі Закон №1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Так, за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: - за трудовою книжкою від 01.09.2002 НОМЕР_1 період навчання з 01.09.2002 по 01.07.2005, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження Позивача. Для зарахування необхідно надати скановану копію диплому з додатком або уточнюючу довідку з навчального закладу з зазначенням періодів, форми навчання, присвоєння кваліфікації та довідку про перейменування навчального закладу. До спеціального стажу не зараховано періоди: - за зазначеною трудовою книжкою з 09.11.2005 по 06.03.2006, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження Позивача.

Стаж роботи позивача у спірний період підтверджується записами в її трудовій книжці.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначена правова норма кореспондується з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 від 20.06.1974 (далі Інструкція № 162).

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).

Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених випадках законом іншу відповідальність.

У спірному рішенні відповідачем зазначено, підставу неврахування періоду трудової діяльності, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження позивача.

Так, зазначені записи в трудовій книжці позивача здійснені на підставі розпоряджень (наказів), що були прийняті на підприємстві, та відповідач не надав жодних зауважень щодо змісту записів в трудовій книжці вони є чіткими та зрозумілими до сприйняття.

Тобто, вказані записи були внесені до трудової книжки у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та №58, які діяли на момент її заповнення.

Наявні в трудовій книжці недоліки свідчать лише про неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем та жодним чином не мають впливати на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.

Так, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 (провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи викладене, період роботи з 01.09.2002 по 01.07.2005 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача та період роботи в ВАГ «Фармвест плюс» на посаді молодшого фармацевта з 09.11.2005 по 06.03.2006 підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не набула станом на 11.10.2017 необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, суд зазначає наступне.

Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.

Згідно із п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 року за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Ці зміни набрали чинності 01.04.2015 року.

Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон № 911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року за № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як наслідок, приведена норма ст. 55 Закону № 1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 року в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим Законом України від 03.10.2017 року за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".

За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Крім того, зі змісту п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слід дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада 1993 року № 909 передбачає, зокрема, посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в лікарняних закладах, лікувально- профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

За Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМ України № 909 від 04.11.1993 року, робота на посадах середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад), якою є посада медичної сестри, у, зокрема, лікарняних закладах, амбулаторно-поліклінічних закладах, дає право на пенсію за вислугу років.

Отже, на день звернення позивача із заявою 12.03.2026 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що доводи відповідача про необхідність набуття пільгового стажу станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.

Судом встановлено, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж становить 19 років 07 місяців 2 дні, в тому числі стаж роботи по спеціальності 23роки 22 дні.

При цьому відповідачем до стажу роботи позивача по спеціальності не враховано період роботи з 12.10.2017 по 09.07.2018 на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89 ; з 10.07.2018 по 16.10.2025 на посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області.

Суд зазначає, що згідно із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 остання працювала:

- з 01.07.2017 року по 09.07.2018 року включно медичною на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89;

- з 10.07.2018 року по 16.10.2025 року включно позивач працювала на посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області.

Натомість зі змісту спірного у цій справі рішення вбачається, що відповідачем викладено висновок стосовно того, що спеціальний стаж позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 року (дата набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VII від 03.10.2017 року №2148-VII).

Як вже було вказано, Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Згідно із п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Приписами ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування) (Доповідь „Верховенство права, схвалена Європейською Комісією „За демократію через право (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Таким чином, суд доходить висновку про те, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано наступну правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі №240/24/21 зазначено, що обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Зважаючи на те, що в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач з 12.10.2017 по 09.07.2018 на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89 ; з 10.07.2018 по 16.10.2025 на посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області, то висновки відповідача стосовно відсутності підстав для врахування стажу після 11.10.2017 року є необґрунтованим.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області протиправно не врахувало позивачу до стажу по вислузі років період її роботи з 12.10.2017 по 09.07.2018 на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89; з 10.07.2018 по 16.10.2025 на посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області.

Відтак, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення № 045750036690 від 20.03.2026, щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні пенсії за вислугу років за п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

При цьому, вимоги в частині визнання протиправними дій задоволенню не підлягають, оскільки такі дії були реалізовані відповідачем шляхом винесення спірного рішення.

Щодо зобов`язання зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період навчання в Запорізькому медичному училищі Придніпровської залізниці з 01.09.2002 по 01.07.2005 та період роботи в ВАГ «Фармвест плюс» на посаді молодшого фармацевта з 09.11.2005 по 6.0.3.2006 до спеціального стажу, до спеціального стажу роботи, який дає право па призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в подвійному розмірі період роботи з 12.10 2017 по 09.02.2018 на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89 ; з 10.07.2018 по 16.10 2025 на посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування таких періодів, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 09.11.2005 по 06.03.2006 та до спеціального стажу період роботи з 09.11.2005 по 06.03.2006, з 12.10.2017 по 09.07.2018, з 10.07.2018 по 16.10 2025.

Відповідно до ч.2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також, відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

При цьому, враховуючи, що позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з неврахуванням спірних періодів та враховуючи наявність підстав для врахування таких періодів, суд дійшов висновку, що належним захистом прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.03.2026 року про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, відповідно до п. «е» ст. 55 та ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується квитанцією № 14296-3231-5086-2701 від 06.04.2026 року.

Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1331,20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м.Фастів, вул.Саєнко Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України у Київській області № 045750036690 від 20.03.2026 року про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 та ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період з 01.09.2002 року по 01.07.2005 року навчання в Запорізькому медичному училищі Придніпровської залізниці та до спеціального стажу період роботи 09.11.2005 року по 06.03.2006 року в ВАГ «Фармвест плюс» на посаді молодшого фармацевта.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право па призначення пенсії за вислугу років згідно п. «є» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в подвійному розмірі період роботи з 12.10.2017 року по 09.07.2018 року на посаді провізора аптеки спеціалізованої туберкульозної лікарні при установі для чоловіків засуджених до позбавлення волі на певний строк, які хворіють на туберкульоз державної установи Дніпровська виправна колонія № 89 ; з 10.07.2018 року по 16.10.2025 рокуна посаді провізора фармацевта в Дніпровській спеціалізованій лікарні № 89 філії ДУЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2026 року про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, відповідно до п. «е» ст. 55 та ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв