Рішення № 138914340, 19.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/72/26

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - Чайка О.Ю.,

від відповідача - Тарасов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" до фізичної особи-підприємця Тарасова Олександра Володимировича про стягнення коштів у розмірі 227300,90 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Тарасова Олександра Володимировича про стягнення суми заборгованості в загальному розмірі 262300,90 грн., у тому числі: 95000,00 грн. - сума основного боргу, 134468,47 грн. - штрафні санкції (штрафна неустойка у розмірі подвійної облікової ставки НБУ), 24144,35 грн. - інфляційне збільшення, 8688,08 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

04 березня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» та фізичною особою - підприємцем Тарасовим Олександром Володимировичем було укладено договір № 1, відповідно до умов п. 1.1. якого ФОП Тарасов О.В. зобов`язується на власний ризик, зі свого матеріалу виконати роботу, а саме: виготовити та встановити металеві поручні (далі - робота, металоконструкції), а ТОВ «ПМК-19» зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити.

Як зазначає позивач, 17.03.2023 р. ним було здійснено оплату 105000,00 грн. шляхом банківського переказу на реквізити відповідача: НОМЕР_1 , АТ "Універсал Банк" (м. Київ), що підтверджується платіжною інструкцією № 99 від 17.03.2023 АБ «Південний».

Позивач вказує, що термін виконання зобов`язання відповідача сплинув 17.04.2023.

Наразі позивач вказує, що визначені в п. 5.1. договору зобов`язання ФОП Тарасов О.В. не виконав, металеві поручні довжиною 13 погонних метрів за адресою: АДРЕСА_1 , не виготовлені та не встановлені.

При цьому позивач з посиланням на приписи п.п.9.4.1 договору зазначає, що замовник робіт має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків, якщо ФОП Тарасов О.В. як виконавець не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно не можливим. Так, позивач вказує, що 16.10.2025 року ним було направлено на адресу відповідача претензію про повернення грошових коштів у розмірі 105000,00 грн. та повідомлення про відмову ТОВ «ПМК-19» від договору № 1 від 04.03.2023 через затримку виконання.

В подальшому, як стверджує позивач, 09.12.2025 року відповідач здійснив повернення коштів по договору № 1 від 04.03.2023 у розмірі 10000,00 грн.

Відтак, за ствердженням позивача, станом на 22.01.2026 будь-яких інших дій з повернення коштів відповідачем не здійснено, а розмір основного боргу становить 95000,00 грн.

Також за порушення відповідачем строку виконання робіт позивачем на підставі п. 10.4 договору нараховано штрафну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 134468,47 грн. Крім того, за невиконання відповідачем зобов`язання з повернення коштів позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати в розмірі 24144,35 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 8688,08 грн., які заявлені до стягнення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" (вх. № 1064/26 від 23.01.2026 р.) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 3 ст. 162 ГПК України невірно зазначено відомості про місцезнаходження відповідача; не подано до суду належних доказів направлення позовної заяви на адресу відповідача, відсутні докази направлення позивачем претензії від 16.10.2025 на адресу відповідача, відсутні докази сплати судового збору в порядку та розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір". При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.02.2026 від представника позивача - Саюшкіної Н.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. №1609/26), в якій позивачем зазначено місцезнаходження ФОП Тарасова О.В. за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим позивачем також надано докази направлення позовної заяви з додатками на вказану адресу відповідача. Щодо направлення претензії позивач вказує, що вона була направлена на електрону пошту, та надано до суду копію зображення відтвореного електронного доказу надається суду. Також позивачем зазначено про часткове повернення боргу відповідачем. До вказаної заяви позивачем додано платіжну інструкцію в якості доказу доплати судового збору у розмірі 327,89 грн.

Також 04.02.2026 від представника позивача - Саюшкіної Н.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №1605/26), в якій позивач зазначає про перерахування ФОП Тарасовим О.В. коштів у розмірі 3000,00 грн. в якості погашення боргу, у зв`язку з чим позивач зменшив позовні вимоги в частині погашення основного боргу відповідача на 3000,00 грн., тому ціна позову визначена позивачем в розмірі 259300,90 грн., а позовні вимоги викладені наступним чином: "Стягнути з фізичної особи - підприємця Тарасенко Олександра Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 19" суму заборгованості в загальному розмірі 259300,90 грн., у тому числі: 92000,00 грн. - сума основного боргу, 134468,47 грн. - штрафні санкції (штрафна неустойка у розмірі подвійної облікової ставки НБУ), 24144,35 грн. - інфляційне збільшення, 8688,08 грн. - три проценти річних".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2026 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" (вх. № 1064/26 від 23.01.2026 р.) з урахуванням заяви про зменшення суми позову прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/72/26 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 09 березня 2026 року о 15:00.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2026 р. розгляд справи № 915/72/26 відкладено на 01 квітня 2026 року о 12:00, при цьому здійснено виклик учасників справи в судове засідання, визнавши явку позивача обов`язковою.

30.03.2026 р. від представника позивача - Чайки О.Ю. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 4346/26), в якій заявник просив з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог стягнути з фізичної особи - підприємця Тарасова Олександра Володимировича на користь позивача суму заборгованості в загальному розмірі 249300,90 грн., у тому числі: 82000,00 грн. - сума основного боргу, 134468,47 грн. - штрафні санкції (штрафна неустойка у розмірі подвійної облікової ставки НБУ), 24144,35 грн. - інфляційне збільшення, 8688,08 грн. - три проценти річних та судові витрати по справі. Вказана заява обґрунтована тим, що станом на 30 березня 2026 року відповідач здійснив додаткові оплати, спрямовані на погашення боргу, а саме : 06.03.20026 сплачено 5000,00 гривень та 27 березня 2026 року відповідачем перераховано на рахунок позивача 5000,00 грн., про що до заяви надані виписки з банку.

01.04.2026 р. від представника позивача - Саюшкіної Н.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №4537/26), в якій заявник просив суд відкласти розгляд справи на інший час та день з метою забезпечення фактичної присутності представника у судовому засіданні.

Між тим, розгляд справи в судовому засіданні 01.04.2026 р. о 12:00 не відбувся у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 р. розгляд справи №915/72/26 призначено в судовому засіданні на 27 квітня 2026 року о 15:45 з викликом учасників справи.

21.04.2026 р. від представника позивача - Чайки О.Ю. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій заявник просить проводити судове засідання, призначене у Господарському суді Миколаївської області на 27.04.2026 року на 15:45, та всі наступні судові засідання у цій справі за участю представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 5620/26).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 р. у справі № 915/72/26 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" про участь в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) (вх. № 5620/26 від 21.04.2026 р.).

24.04.2026 р. від представника позивача - Чайки О.Ю. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 5903/26), в якій заявник просив з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог стягнути з фізичної особи - підприємця Тарасова Олександра Володимировича на користь позивача суму заборгованості в загальному розмірі 242 270,90 грн., у тому числі: 75000,00 грн. - сума основного боргу, 134468,47 грн. - штрафні санкції (штрафна неустойка у розмірі подвійної облікової ставки НБУ), 24144,35 грн. - інфляційне збільшення, 8 688,08 грн. - три проценти річних та судові витрати по справі. Вказана заява обґрунтована тим, що станом на 21 квітня 2026 року відповідач здійснив додаткові оплати, спрямовані на погашення боргу, а саме: 12 квітня 2026 року отримано на розрахунковий рахунок позивача 7000,00 грн., про що до заяви надані виписки з банку.

Під час судового засідання 27.04.2026 року судом були розглянуті заяви представника позивача про зменшення позовних вимог від 30.03.2026 року та від 24.04.2026 року, за результатами чого суд протокольною ухвалою відмовив у прийнятті вказаних заяв про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з поданням заяв з порушенням строку, встановленого в ч. 2 ст. 46 ГПК України.

Так, у судовому засіданні господарського суду 27 квітня 2026 року по справі № 915/72/26 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 14.05.2026 року о 16 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

Під час судового засідання 14.05.2026 р. представником позивача заявлено усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання уточненого розрахунку заявлених до стягнення сум.

Так, у судовому засіданні господарського суду 14 травня 2026 року по справі № 915/72/26 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 27.05.2026 року о 15 год. 10 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 14.05.2026 р.

22.05.2026 р. від представника позивача - Чайки О.Ю. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №7623/26), в яких позивач повідомляє, що в період з 04 лютого 2026 року по 21 травня 2026 року оплачена заборгованість по поверненню авансового платежу в розмірі 30000,00 грн., та надано уточнений розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат, 3% річних, які заявлено до стягнення.

Під час судового засідання 14.05.2026 року представник позивача просив оголосити перерву для надання уточненого розрахунку нарахованих сум.

Так, у судовому засіданні господарського суду 14 травня 2026 року по справі № 915/72/26 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 17.06.2026 року о 11 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено представників сторін.

22.05.2026 р. від представника позивача - Чайки О.Ю. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №8937/26), в яких заявник повідомляє, що під час розгляду справи відповідачем було частково оплачено борг у розмірі 35000,00 грн.

Під час розгляду справи по суті відповідач визнав наявність у нього обов`язку з повернення суми передплати, водночас зауважив про завищену суму нарахованого штрафу.

У судовому засіданні господарського суду 17.06.2026 року по справі № 911/72/26 за участю представників сторін судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 19.06.2026 р. о 11:00 в порядку абз. 2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено представників сторін.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2026 р. провадження у справі № 915/72/26 закрито в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" до фізичної особи-підприємця Тарасова Олександра Володимировича про стягнення основного боргу у розмірі 32000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Отже, предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення основного боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних в загальній сумі 227300,90 грн.

В судовому засіданні 19.06.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

04.03.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» (замовник) та фізичною особою-підприємцем Тарасовим Олександром Володимировичем (виконавець) було укладено договір №1 від 04.03.2023 р., відповідно до умов п. 1.1. якого за дорученням замовника відповідач як виконавець зобов`язується на власний ризик, зі свого матеріалу виконати роботу, а саме: виготовити та встановити металеві поручні (далі - робота, металоконструкції), а позивач як замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Згідно з п. 2.1. договору робота складається із виготовлення та встановлення металевих поручнів, довжиною 13 погонних метрів, за адресою: м. Херсон, вулиця Кольцова, будинок 57.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що виконавець зобов`язується виконати роботу протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання передплати відповідно до п. 6.2. договору, з правом дострокового виконання.

Відповідно до п. 5.2. договору виконавець приступає до виконання робіт по виготовленню металевих конструкцій на власній базі протягом 2-х (двох) робочих днів з моменту отримання авансу згідно п.п. 6.2.1. пункту 6.2. даного договору, тобто здійснення 1-го етапу оплати згідно графіку фінансування (додаток № 2 до договору), про що усно або письмово інформує замовника.

Згідно з п. 5.3. договору на загальний строк виконання робіт можуть впливати обставини, зазначені в п. 4.3. та п. 5.4. даного договору, що не залежать від волі та дій виконавця.

В силу умов п. 5.5. договору загальний строк виконання робіт може бути продовжено у зв`язку з унікальністю та складністю виконання ескізу, погодженого сторонами. Продовження строку виконання робіт здійснюється шляхом укладання сторонами відповідної додаткової угоди до даного договору,

Пунктом 6.1. договору визначено, що вартість робіт становить 150000,00 грн.

Відповідно до п. 6.2, 6.2.1, 6.2.2. договору виконавець здійснює оплату виконаних робіт у наступному порядку;

- 70% вартості робіт, що складає 105000,00 грн., в якості передплати, відповідно до додатку № 2 до цього договору;

- 30% вартості після закінчення робіт.

Згідно з п. 8.1. договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом здачі-приймання виконаних робіт протягом двох днів з моменту повідомлення замовника про готовність робіт (результату робіт) до здачі.

Пунктом 9.1.1., 9.1.5 договору визначено, що обов`язком виконавця є: виконати роботу зазначену в п. 1.1. цього договору, якісно та у встановлений строк; виконати роботу в строк, зазначений в п. 5 цього договору.

Відповідно до п. 9.4.1. договору, якщо виконавець своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від цього договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно з п. 10.1. договору у випадку порушення своїх зобов`язані, за ним договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 10.4. договору передбачено, що за порушення строку виконання робіт виконавець на вимогу замовника сплачує штрафну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період несвоєчасного виконання робіт, від суми договору, за кожний день порушення строку виконання робіт.

Відповідно до п. 12.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання умов.

Згідно з п. 13 договору додатками до даного договору є: додаток №1 «Специфікація» та додаток №2 «Графік фінансування» та акт здачі-приймання виконаних робіт.

Додатком №2 «Графік фінансування» до договору визначено, що фінансування за договором здійснюється наступним чином:

- 1-й етап оплати - аванс - замовник здійснює перерахунок авансу на рахунок виконавця протягом 2-х днів з моменту підписання цього договору в розмірі 105000,00 грн., що включає в себе: 70% від загальної вартості робіт.

- 2-й етан оплати - 30% загальної вартості робіт, що складає 45000,00 грн., оплата здійснюється замовником після монтажу готового виробу в день підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Договір з додатками підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір №1 від 04.03.2023 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 842 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.1. договору робота складається із виготовлення та встановлення металевих поручнів, довжиною 13 погонних метрів, за адресою: м. Херсон, вулиця Кольцова, будинок 57.

За змістом п. 6.1, п.п. 6.2.1 і 6.2.2 п. 6.2 договору вартість робіт склала 150000,00 грн., яку позивач мав здійснити шляхом сплати 70% вартості робіт, що складає 105000,00 грн., в якості передплати відповідно до додатку № 2 до цього договору, а 30% вартості після закінчення робіт.

Як вже зазначалось, додатком №2 «Графік фінансування» до договору визначено, що фінансування за договором здійснюється наступним чином:

- 1-й етап оплати - аванс - замовник здійснює перерахунок авансу на рахунок виконавця протягом 2-х днів з моменту підписання цього договору в розмірі 105000,00 грн., що включає в себе: 70% від загальної вартості робіт.

- 2-й етан оплати - 30% загальної вартості робіт, що складає 45000,00 грн., оплата здійснюється замовником після монтажу готового виробу в день підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Судом встановлено, що на виконання умов п. 6.2.1. договору та додатку №2 до договору позивачем було перераховано грошові кошти у розмірі 105000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №99 від 17.03.2023 р.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що виконавець зобов`язується виконати роботу протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання передплати відповідно до п. 6.2. договору, з правом дострокового виконання.

Пунктом 9.1.1., 9.1.5 договору визначено, що обов`язком виконавця є: виконати роботу зазначену в п. 1.1. цього договору, якісно та у встановлений строк; виконати роботу в строк, зазначений в п. 5 цього договору.

Згідно зі ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з положеннями п. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Згідно з п. 8.1. договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом здачі-приймання виконаних робіт протягом двох днів з моменту повідомлення замовника про готовність робіт (результату робіт) до здачі.

Таким чином, судом встановлено, що в силу умов п. 5.1 договору строк виконання робіт по договору становить до 16.04.2023 р. включно.

Наразі матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем робіт за договором та підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 9.4.1. договору, якщо виконавець своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від цього договору та вимагати відшкодування збитків.

Вказані умови договору кореспондуються з положеннями ч. 4 ст. 849 ЦК України.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Так, судом встановлено, що 16.10.2025 р. позивачем направлено на електронну пошту відповідача вимогу №22 від 16.10.2025 р. про повернення коштів у сумі 105000,00 грн., в якій позивачем зокрема повідомлено, що він відмовляється від договору №1 від 04.03.2023 р. на підставі п. 9.4.1. договору та відповідно до ст. 530 ЦК України протягом 7 днів повернути кошти в сумі 105000,00 грн. на розрахунковий рахунок вказаний у вимозі. Факт направлення вимогу на електронну пошту «art.kuznja@gmail.com» підтверджується наявним в матеріалах скриншотом з електронної пошти позивача.

Під час розгляду справи відповідач в судовому засіданні визнав факт отримання ним повідомлення від позивача про відмову від договору електронною поштою, а також наявність обов`язку з повернення отриманої передплати за договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді (постанова Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №909/1199/21).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, оскільки самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір 1 від 04.03.2023 р. розірвано з моменту реалізації позивачем права вимоги - з 16.10.2025 р.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача перерахованої передплати за договором в сумі 60000,00 грн. суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, на виконання умов спірного договору в якості переплати (авансовий платіж) позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 105000,00 грн.

Також судом встановлено, що відповідачем не були виконані обумовлені договором підрядні роботи, що визнається сторонами.

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17 та від 05.02.2025 у справі №917/892/23).

Як випливає зі змісту позову, вимога про стягнення з відповідача основного боргу (суми попередньої оплати) обґрунтована невиконанням робіт з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України. Під час розгляду справи представник позивача в додаткових поясненнях як на правову підставу вказаних позовних вимог послався на положення ст. 693 ЦК України щодо наслідків непередання продавцем покупцю оплаченого ним товару за договором купівлі-продажу.

Між тим, враховуючи специфіку спірних правовідносин, які виникли з договору підряду, суд вважає безпідставним застосування позивачем до заявлених вимог положень ст. 693 ЦК України, які регулюють правовідносини купівлі-продажу та є відмінними від підряду.

Так, оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу.

Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Застосовуючи принцип jura novit curia в даній справі, суд зауважує, що вимога позивача про стягнення в якості основного боргу суми попередньої оплати в заявленому розмірі є фактично вимогою про повернення виконаного за договором внаслідок невиконання відповідачем підрядних робіт, що врегульовано положеннями статті 1212 ЦК України, як зобов`язання з повернення безпідставно збереженого майна внаслідок припинення договірних зобов`язань у невиконаній частині.

У частині третій статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини четвертої статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц визначено, що тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Також позиція Верховного Суду з приводу того, що відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20, в яких розглядалось питання щодо стягнення авансу за договором підряду.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення замовником з підрядника невикористаної суми авансу у разі припинення договірних правовідносин за аналогічних фактичних обставин викладена також у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20, від 19.03.2025 у справі № 910/2026/24.

Зазначені постанови Верховного Суду підтверджують усталений підхід до вирішення спорів цієї категорії, згідно з яким припинення договірних правовідносин замовником з виконавцем (підрядником) у зв`язку з порушенням останнім договірних зобов`язань створює підстави для стягнення невикористаної суми авансу в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

У даному випадку предметом позову є вимога позивача про стягнення суми сплаченої позивачем переплати за спірним договором, за яким відповідачем не виконані підрядні роботи до моменту припинення договірних зобов`язань.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини щодо виконання відповідачем підрядних робіт у встановлений договором строк, а також щодо одностороннього припинення позивачем договірних правовідносин, суд доходить висновку про наявність підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України щодо обов`язку повернення безпідставно набутого майна.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 45000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача від 09.12.2025 р., від 30.01.2026 р., від 06.03.2026 р., від 20.03.2026 р., від 12.04.2026 р., від 15.05.2026 р. та відповідними платіжними інструкціями, а саме:

- 09.12.2025 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 10000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023»;

- 30.01.2026 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 3000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023»;

- 06.03.2026 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 5000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023»;

- 20.03.2026 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 5000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023»;

- 12.04.2026 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 7000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023» зазначене перерахування коштів також підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №930574645.1 від 12.04.2026 р. на суму 7000,00 грн.;

- 27.04.2026 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 10000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023»;

- 25.05.2026 р. відповідачем перераховано кошти у розмірі 5000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів по договору 1 від 04.03.2023» згідно платіжної інструкції №955594589.1 від 25.05.2026 р. на суму 5000,00 грн.

Наразі сплата відповідачем після відкриття провадження у даній справі (09.02.2026 р.) частини основного боргу у розмірі 32000,00 грн. стала підставою для закриття провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" до фізичної особи-підприємця Тарасова Олександра Володимировича про стягнення основного боргу у розмірі 32000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про існування у відповідача обов`язку з повернення суми попередньої плати в розмірі 60000,00 грн. (105000,00 грн. - 45000,00 грн.) за невиконані підрядні роботи, що визнається відповідачем.

Відтак, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 60000,00 грн., сплачених в якості попередньої оплати за договором підряду, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої штрафної неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем робіт суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасне виконання відповідачем робіт) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 10.1. договору у випадку порушення своїх зобов`язані, за ним договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 10.4. договору передбачено, що за порушення строку виконання робіт виконавець на вимогу замовника сплачує штрафну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період несвоєчасного виконання робіт, від суми договору, за кожний день порушення строку виконання робіт.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України, що були чинними на момент укладення спірного договору, визначали неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поряд з цим ГК України, що діяв на момент укладення спірного договору, також як і ЦК України, передбачав, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

В постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об`єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК України). Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У зв`язку із викладеним суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором підряду №1 від 04.03.2023 р. позивачем було нараховано відповідачу штрафну неустойку у розмірі 134468,47 грн. за період з 17.04.2023 р. по 22.01.2026 р. При цьому суд зауважує, що наведені позивачем у додаткових поясненнях від 22.05.2026 року розрахунки неустойки судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем не змінювались позовні вимоги до першого судового засідання, також позивач не відмовлявся від частини позовних вимог щодо нарахованих штрафних санкціях, у зв`язку з чим судом розглядаються позовні вимоги, заявлені у позові.

Перевіривши правомірність нарахування вищевказаної штрафної неустойки розмірі 134468,47 грн., суд вважає його помилковим. Так, незважаючи на припинення спірного договору підряду 16.10.2025 року внаслідок односторонньої відмови позивача від вказаного договору, позивач здійснив нарахування штрафної санкції по 22.01.2026 р., що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Згідно із частиною четвертою статті 631 ЦК України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду, у тому числі у разі розірвання договору в односторонньому порядку з підстав, передбачених частинами другою-четвертою статті 849 ЦК України, не звільняє сторону від відповідальності за порушення договору, що мало місце під час дії договору, що означає, що договірні санкції підлягають нарахуванню за весь період прострочення зобов`язання та до дати розірвання договору. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2025 року у справі № 904/3385/24 зі спору у подібних правовідносин за договором підряду щодо застосування ч. 4 статті 849, статей 549- 550, 610- 615 ЦК України стосовно покладення на підрядника відповідальності у вигляді стягнення неустойки (штрафу та пені) у разі невиконанні ним зобов`язання за умови односторонньої відмови замовника від договору саме через порушення таким підрядником умов договору.

Враховуючи розірвання позивачем в односторонньому порядку спірного договору підряду №1 від 04.03.2023 р. згідно із повідомленням від 16.10.2025, відповідно зобов`язання сторін за даним договором є припиненими з 16.10.2025, у зв`язку з чим нарахування договірної штрафної неустойки можливе лише з моменту початку прострочення виконання відповідачем обумовлених договором робіт і до дати розірвання договору.

Як вже зазначалось вище, за умовами п. 5.1. договору виконавець мав виконати роботу протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання передплати відповідно до п. 6.2. договору, з правом дострокового виконання. Так, з урахуванням здійсненої позивачем передплати 70% від суми договору у розмірі 105000,00 грн. згідно з платіжною інструкцією №99 від 17.03.2023 року, відповідно відповідач мав виконати роботи до 16.04.2023 року, а тому прострочення у виконанні робіт відповідачем розпочалось з 17.04.2023 року.

Поряд з цим слід зауважити, що за положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України, які були чинними на момент початку прострочення виконання відповідачем робіт, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі № 902/669/18) (пункт 83).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вказаній постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій.

Таким чином, у даному випадку нарахування передбаченої п. 10.4 договору підряду штрафної неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період несвоєчасного виконання робіт, від суми договору, за кожний день порушення строку виконання робіт, яка за алгоритмом нарахування притаманна саме пені, можливе за 6 місяців з моменту початку прострочення виконання робіт, а саме за період з 17.04.2023 по 17.10.2023 (184 дн.) на суму договору у розмірі 150000,00 грн., що зазначена позивачем у розрахунку.

В свою чергу з огляду на вказане, судом здійснено самостійно перерахунок штрафної неустойки за договором з урахуванням встановленого судом періоду нарахування, а саме:

- за період з 17.04.2023 по 27.07.2023 штрафна неустойка складає 20958,90 грн. (150000,00 х (2 х 25,00) / 365 дн. х 102 дн. / 100);

- за період з 28.07.2023 по 14.09.2023 штрафна неустойка складає 8860,27 грн. (150000,00 х (2 х 22,00) / 365 дн. х 49 дн. / 100);

- за період з 15.09.2023 по 17.10.2023 штрафна неустойка складає 5424,66 грн. (150000,00 х (2 х 20,00) / 365 дн. х 33 дн. / 100)

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення штрафної неустойки саме сумі 35423,84 грн., в іншій частині вимоги про стягнення нарахованої штрафної неустойки за період з 18.10.2023 по 22.01.2026 р. є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.04.2023 по 22.01.2026 суд зазначає наступне.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України, на яку посилається позивач у позовній заяві, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Отже, виходячи з наведеного, нарахування річних та інфляції можливе виключно у разі прострочення відповідачем грошового зобов`язання.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наразі, враховуючи обставини даної справи, суд зауважує, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем з повернення суми передплати за договором підряду лише після припинення вказаного договору внаслідок односторонньої відмови позивача від такого договору 16.10.2025 року. До вказаного моменту, як зазналось вище судом, у відповідача існувало прострочене зобов`язання з виконання підрядних робіт, яке не має характеру грошового зобов`язання.

Як було зазначено вище, договір підряду №1 від 04.03.2023 р. було розірвано у зв`язку з направленням позивачем №22 від 16.10.2025 р. повідомлення про відмову від договору та одночасно вимоги про повернення коштів у сумі 105000,00 грн., згідно з якою позивач вимагав відповідно до ст. 530 ЦК України протягом 7 днів повернути кошти в сумі 105000,00 грн. Як було встановлено судом, вказана вимога була направлена позивачем на електронну пошту відповідача 16.10.2025 р. та отримана відповідачем у той же день, що було підтверджено відповідачем в судовому засіданні під час розгляду справи по суті.

Відтак, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою від 16.10.2025 про односторонню відмову від договору та вимогою здійснити повернення попередньої оплати протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, тобто позивач, скориставшись умовою пункту 9.4.1 договору, фактично визначило відповідачу інший строк для повернення передоплати, з порушенням якого настає передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність, і такий строк для повернення передоплати розпочався з 16.10.2025 (день направлення вимоги на електронну пошту).

Таким чином, з урахуванням наведеного, оскільки зобов`язання відповідача з виконання робіт за договором були припинені з 16.10.2025, та з цього моменту у відповідача виникло нове грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати впродовж 7 (семи) днів до 23.10.2025 р. включно, відповідно суд вважає обґрунтованими доводи позивача про виникнення у відповідача простроченого грошового зобов`язання з повернення передоплати, починаючи з 24.10.2025, оскільки сума передоплати відповідачем не була повернута у вказаний 7-денний строк.

Водночас слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу). Такий правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як вже зазначалось судом вище, вимога позивача про повернення передоплати, перерахованої за спірним договором, після припинення останнього набула статусу безпідставно утримуваного майна за ст. 1212 ЦК України.

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із вказаного моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне повернення відповідачем позивачу передоплати за невиконання робіт, суд вважає, що позивач наділений правом нарахувати 3% річних та інфляційні втрати за весь час прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення передоплати.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 8688,08 грн. судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем невірно, оскільки позивачем не було враховано обставини щодо розірвання договору №1 від 04.03.2023 р. з 16.10.2025 року та встановлення вимогою №22 від 16.10.2025 р. 7-денного строку на повернення коштів.

Враховуючи викладене, судом самостійно здійснено перерахунок 3% річних, та встановлено, що 3% річних становлять у загальній сумі 748,36 грн., а саме:

- за період з 24.10.2025 по 08.12.2025 на суму боргу 105000,00 грн. 3% річних становлять 396,99 грн. (105000,00 грн. х 3% х 46 дн. / 365 дн. / 100);

- за період з 09.12.2025 по 22.01.2026 (кінцевий строк визначено відповідачем) на суму боргу 95000,00 грн., 3% річних становлять 351,37 грн. (95000,00 грн. х 3% х 45 дн. / 365 дн. / 100).

Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 748,36 грн.

Щодо розрахунку нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Так, у позивачем наведено розрахунок інфляційних втрат на суму боргу по передоплаті за період з 17.04.2023 по 22.01.2026. Однак, як встановлено судом вище, прострочення відповідача з повернення коштів передоплати за спірним договором мало місце з 24.10.2025 по 22.01.2026. Відтак, огляду на вказане та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було здійснено перерахунок інфляційних нарахувань за встановлений судом період прострочення повернення передоплати з 24.10.2025 по 22.01.2026 та встановлено, що у спірному випадку інфляційні втрати становлять 1276,33 грн., а саме:

- інфляційні втрати за період з 24.10.2025 по 08.12.2025 на суму боргу 105000,00 грн. становлять 420,00 грн. (105000,00 грн. х 1,004000000 - 105000,00 грн.);

- інфляційні втрати за період з 09.12.2025 по 22.01.2026 на суму боргу 95000,00 грн. становлять 856,33 грн. (95000,00 грн. x 1.00901400 - 95000,00 грн.).

Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 1276,33 грн. відповідно.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" обґрунтовані частково та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 1169,38 грн. (97448,53 грн. х 3111,61/ 259300,90 грн.), виходячи з наявної суми боргу на день відкриття провадження у справі, оскільки часткова сплата відповідачем основного боргу відбулась після відкриття провадження у справі. Вказані висновки суду щодо покладення на відповідача судових витрат по сплаті судового збору, незважаючи на закриття провадження у справі в частині вимог, відповідають позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.07.2024 під час розгляду справи № 910/290/24.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" до фізичної особи-підприємця Тарасова Олександра Володимировича про стягнення коштів у розмірі 227300,90 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Тарасова Олександра Володимировича ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Кольцова, буд 57; код ЄДРПОУ 21284591) основний борг у розмірі 60000/шістдесят тисяч/грн. 00 коп., штрафні санкції у розмірі 35423/тридцять п`ять тисяч чотириста двадцять три/грн. 84 коп., 3% річних у розмірі 748/сімсот сорок вісім/грн. 36 коп., інфляційні втрати у розмірі 1276/одна тисяча двісті сімдесят шість/грн. 33 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1169/одна тисяча сто шістдесят дев`ять/грн. 38 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 11.08.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв`язку з перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 13.07.2026 по 22.07.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва