Ухвала суду № 138913947, 12.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

12.08.2026Справа № 910/7034/26

Суддя Господарського суду міста Києва Блажівська О.Є., розглянувши заяву заявника Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України (03143, місто Київ, вул. академіка Заболотного, буд. 150; код ЄДРПОУ: 05417101)

до Товариство з обмеженою відповідальністю «Круїз Продукт» (юридична адреса : 08132, Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; фізична адреса: 03143, місто Київ, вул. академіка Заболотного, буд. 150; код ЄДРПОУ: 40822768)

про видачу судового наказу щодо стягнення 33 619, 16 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут молекулярної біології і генетики Національної академії наук України звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу за вимогою щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Круїз Продукт» заборгованості в розмірі 33 619, 16 грн.

Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Відповідно до статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

У статті 150 ГПК України викладені вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу.

Так, відповідно до частини 6 цієї статті якщо заявником є юридична особа, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг. Якщо заявником є фізична особа або фізична особа - підприємець, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про відсутність такого рахунку. За відсутності рахунку заявник зазначає у заяві бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення заяви.

У разі зазначення в заяві реквізитів рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку (частина 7 статті 150 ГПК України).

Усупереч наведеному заявником не зазначено у заяві про видачу судового наказу реквізитів рахунку в банку, небанківському надавачі платіжних послуг та не надано документа, що підтверджує наявність такого рахунку.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст 151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Пунктом 1 частини 1 статті 152 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.

Оскільки заявником в заяві про видачу судового наказу не зазначено реквізитів рахунку в банку, небанківському надавачі платіжних послуг та не надано документа, що підтверджує наявність такого рахунку, суд дійшов висновку про те, що вказана заява подана із порушенням вимог статті 150 ГПК України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу.

Відповідно до частини 2 статті 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. (Рішення ЄСПЛ у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008).

Суд звертає увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надмірний формалізм є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява №48778/99).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У даному випадку суд зазначає, що відмова у видачі судового наказу, ніяким чином не призводить до порушення права на доступ до правосуддя, а є відтворенням державного регулювання правил здійснення господарського судочинства.

Суд додатково зазначає заявнику, що згідно з ч. 1 ст. 153 ГПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків, відповідно до ст. 150 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 150, 151, 152, 153, 232, 233, 234, 235 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України у видачі судового наказу щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Круїз Продукт» заборгованості в розмірі 33 619, 16 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені приписами Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА