Рішення № 138913186, 12.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026м. ДніпроСправа № 904/2815/26За позовом Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", м. Київ

до ОСОБА_1 , м. Дніпро

про стягнення 47 937,51грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

С У Т Ь С П О Р У :

Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" №737880651686 від 28.04.2025 у розмірі 47 937,51грн, з яких: 41 657,15грн за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту у розмірі 8331,42грн, строкову заборгованість за сумою кредиту у розмірі 33 325,73грн та 6280,36грн простроченої заборгованості за комісією.

Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що не відмовляється від сплати кредиту та не має наміру ухилятися від виконання зобов`язань. Так, гроші мають бути повернені, однак тоді, коли з`явиться можливість. Відповідач посилається на те, що наразі у неї немає грошей та відсутня можливість заробити їх в такому обсязі, щоб мати змогу віддати борг по кредиту повністю. ОСОБА_1 готова зробити все можливе, щоб віддати борг по кредиту до закінчення терміну дії кредитного договору (28.04.2028) або при можливості реструктуризації до іншого терміну. Відповідач не ухиляється від виконання зобов`язань та має намір поступово погашати заборгованість відповідно до своїх фінансових можливостей. Відповідач просить відмовити банку у достроковому стягненні всієї суми, а також надати розстрочку виконання рішення, врахувати тяжке матеріальне становище. Відповідач посилається на відсутність стабільного доходу, утримання неповнолітньої дитини, наявність інших кредитних зобов`язань.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач не погоджується із запереченнями відповідача, зазначає, що неналежне виконання умов договору відповідачем почалося з вересня 2025 року та продовжується станом на поточну дату, що тлумачиться як несприятлива подія. Водночас, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з повідомленням про настання несприятливої події, зокрема, щодо погіршення фінансового стану та надання підтверджуючих документів. У зв`язку з настанням несприятливої події позивач обґрунтовано набув право вимагати у відповідача дострокового повернення кредиту, про що на адресу відповідача було надіслано вимогу.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2026 справу №904/2815/26 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою суду від 20.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до п. 10 частини третьої ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У зв`язку з перебуванням судді Євстигнеєвої Н.М. у відпустці з 30.06.2026 до 07.08.2026 справа розглянута відповідно до статті 6 Конвенції та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи приписи частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2025 року між Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (банк, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Конопленко Іриною Володимирівною (позичальник, відповідач) укладений кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС" №737880651686 (а.с. 10-11).

Згідно зі статтею 1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити за кредит та повернути банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами, зокрема (але не виключно) відповідно до наступного:

сума кредиту - 50 000,00грн (п. 1.1.1);

строк кредитування - до 28 квітня 2028 року включно (п. 1.1.3);

комісійна винагорода за надання кредиту - 1%; комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до пункту 6.3.1 Типових умов (п. 1.1.4.1);

комісійна винагорода за обслуговування кредиту - 2% за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п. 6.3.2 Типових умов та сплачується щомісячно згідно з Графіком платежів, наведеним у п. 1.4 договору (п. 1.1.4.2);

процентна ставка за користування кредитом - 0,00001% річних. Проценти нараховуються відповідно до п. 6.2 Типових умов та сплачуються за Графіком платежів, наведеним у п. 1.4 договору (п. 1.1.4.3);

процентна ставка на прострочену суму кредиту - 0,00001% річних. Проценти нараховуються відповідно до п. 6.2 Типових умов (п. 1.1.4.4);

поточний рахунок позичальника - НОМЕР_1 в АТ "ПУМБ" (п. 1.1.5);

рахунок для погашення боргових зобов`язань - НОМЕР_2 в АТ "ПУМБ" (п. 1.1.6);

цільове використання кредиту - на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої п. 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно п. 1.1.4.1 договору.

Позичальник не має права використовувати кредит на такі цілі: задоволення особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю; інші цілі, заборонені законодавством України та Типовими умовами (п. 1.1.7);

Типові умови кредитування в рамках кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС", укладеного в системі Інтернет-банкінг ПУМБ DIGITAL BUSINESS Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", що розміщуються на інтернет-сайті банка (за електронною адресою: https://www.pumb.ua/) та є невід`ємною частиною договору (п. 1.1.8);

Пунктом 1.4 договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити за кредит у розмірах та строки, зазначені в наведеному в договорі Графіку платежів.

Відповідно до наведеного в пункті 1.4 договору Графіку платежів позичальник має сплачувати щомісячно до 28 числа відповідного місяця включно, починаючи з травня 2025 року та з терміном остаточного повернення не пізніше 28.04.2028. Сума платежу становить 2 388,89грн, з яких: 1 388,89грн - платіж за основною сумою кредиту; 1 000,00грн - комісійна винагорода за обслуговування кредиту.

Повернення кредиту, сплата плати за кредит та інших боргових зобов`язань здійснюється позичальником шляхом безготівкових перерахувань грошових коштів на користь банку на рахунок для погашення боргових зобов`язань (п. 1.5 договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що підписанням договору позичальник звертається до банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в п.1.1.1 договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) позичальника про надання кредиту.

Банк надає кредит протягом трьох банківських днів з дня укладення договору. Кредит надається разово однією сумою в розмірі, зазначеному в п.1.1.1 договору. Банк приймає рішення про надання кредиту на власний розсуд та відповідно до своїх внутрішніх положень, тобто зобов`язання банку щодо надання кредиту за договором є відкличними. Ненадання кредиту в зазначений строк вважається відмовою банку в наданні кредиту та договір вважається таким, що припинив свою дію (п. 2.2 договору).

Позичальник уповноважує банк здійснити за рахунок кредитних коштів переказ суми комісійної винагороди за надання кредиту у розмірі, визначеному відповідно до п.1.1.4.1 договору, на користь банку, згідно з п.6.3.1 Типових умов. Сума кредиту, що залишиться після переказу суми комісійної винагороди за надання кредиту на користь банку, зараховується на поточний рахунок позичальника, зазначений в п.1.1.5 договору (п. 2.3 договору).

В пункті 4.3 договору визначено, що підписанням договору позичальник підтверджує, що до укладення договору йому в належній формі була надана необхідна, повна, доступна та достовірна інформація про фінансову послугу, достатня для прийняття ним свідомих рішень, зокрема про вартість такої послуги, про надавача фінансової послуги, а також про ризики, пов`язані з отриманням такої фінансової послуги відповідно до вимог Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", в тому числі шляхом надання позичальнику доступу до такої інформації на власному веб-сайті банку та попереднього погодження проекту договору (що за домовленістю сторін є належним способом надання відповідної інформації). Всі умови та положення договору та Типових умов позичальнику зрозумілі, згоди з усіх істотних умов договору досягнуто.

Цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід`ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами. Умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, так само як і банк бере на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно банку (п. 5.1 договору).

В усіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. У разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між Типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет (п. 5.2 договору).

Сторони домовились, що договір укладається сторонами у формі електронного документа за допомогою системи "Інтернет-банкінг". Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП уповноваженого представника банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) (п. 5.3 договору).

Згідно п. 5.4 договору договір набуває чинності з моменту його підписання банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП уповноваженого представника банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно договору в повному обсязі.

До підписання договору позичальник ознайомився з Типовими умовами, завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в Кабінеті Digital. Сторони домовились, що розміщення Типових умов за посиланням в Кабінеті Digital є належним способом надання Типових умов позичальнику. Датою надання Типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до Типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору (п. 5.5 договору).

Позичальник підписанням договору підтверджує свою згоду на отримання на зазначену в розділі "Реквізити та підписи сторін" договору адресу електронної пошти позичальника підписаного сторонами договору, а також будь-яких інших документів та інформації, пов`язаних з виконанням та/або обслуговуванням договору (п. 5.6 договору).

В розділі "Реквізити та підписи сторін" кредитного договору зазначена адреса електронної пошти позичальника - ІНФОРМАЦІЯ_2.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Згідно п. 11.6 Типових умов позичальник запевняє, що створюючи електронний документ з КЕП або УЕП, цим самим засвідчує, що ознайомився з усім текстом документа, повністю зрозумів його зміст, не має заперечень до тексту документа і свідомо застосовував свій підпис у контексті, передбаченому документом (підписав, затвердив, погодив, завізував, засвідчив, ознайомився).

У якості підтвердження підписання кваліфікованим електронним підписом банком та відповідачем кредитного договору позивач надав до матеріалів справи Протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 14.05.2026, що прирівнюється до укладання договору у письмовій формі.

В протоколі зазначена інформація щодо результатів перевірки підписів (зазначено відомості про сертифікат ключа, зокрема: ким виданий, реєстраційний номер сертифіката) (а.с. 12).

Отже, 28.04.2025 Фізична особа-підприємець Конопленко Ірина Володимирівна скористалася своїм правом та на підставі Закону України "Про електронний цифровий підпис" вчинила правочин, підписавши кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС" №737880651686 електронним цифровим підписом.

При цьому згідно з частиною третьою статті 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Стаття 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначає наступні поняття: електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа; перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними.

Відповідно до пункту 3.5 Типових умов кредитування в рамках кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС", укладеного в системі інтернет-банкінг ПУМБ DIGITAL BUSINESS Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", надання кредиту відбувається шляхом перерахування кредитних коштів в сумі, зазначеній в п.1.1.1 договору, із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, зазначений в п.1.1.5 договору, в строки, зазначені в п. 2.2 договору (з урахуванням умов п. 2.3 договору).

Датою надання кредиту вважається дата списання коштів із позичкового рахунку позичальника (п. 3.6 умов).

На виконання умов кредитного договору, 28 серпня 2024 року позивач перерахував на поточний рахунок позичальника грошові кошти у розмірі 50 000,00грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

№ TR.96442391.87160.29514 від 28.04.2025 на суму 500,00грн;

№ TR.96442391.87161.29514 від 28.04.2025 на суму 49 500,00грн (а.с. 22, 23).

Відтак, позивач свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів у сумі 50 000,00грн виконав повністю.

11.08.2024 проведено державну реєстрацію Фізичної-особи підприємця Конопленко Ірини Володимирівни, про що 11.08.2024 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис №2010350000000616831, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Види економічної діяльності: 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг (основний); 93.21 Функціювання атракціонів і тематичних парків. Місцезнаходження фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 (а.с. 75-76).

20.09.2025 до державного реєстру внесено запис №2010350060001616831 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача щодо розірвання чи припинення дії цього договору, а тому у суду відсутні підстави вважати, що такий договір припинив свою дію. Відтак, кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС" №737880651686 від 28.04.2025 був чинним протягом спірного періоду.

При цьому суд враховує, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою (на що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 16.10.2019 у справі № 337/3833/16-ц, від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18).

03.04.2026 АТ "ПУМБ" було надіслано на адресу позичальника вимогу за вих. №223 від 31.03.2026 про погашення простроченої заборгованості. Станом на 31.03.2026 кредитна заборгованість становить 46 667,63грн (а.с.25).

Станом на дату звернення позивача з позовом до суду вимога відповідачем не виконана, сума заборгованості не сплачена, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням кредитного договору, строк дії договору, строк та порядок надання кредиту/повернення кредитних коштів, наявність/відсутність заборгованості за кредитним договором, нарахування відсотків за користування кредитними коштами, підстав для дострокового повернення грошових коштів.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої ст. 193 Господарського Кодексу України (що діяв на час виникнення спірних відносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Укладений між Банком та відповідачем договір, який за своєю правовою природою відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України).

Приписами частини першої ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини третьої ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до положень статей 251-253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як свідчать наявні в матеріалах справи платіжні інструкції та наданий позивачем розрахунок заборгованості, позивач виконав взяті на себе зобов`язання та надав відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами частини першої ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" просить стягнути з ОСОБА_1 основний борг (тіло кредиту) у розмірі 41 657,15грн, включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 8 331,42грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 33 325,73грн.

В пункті 5.1 Типових умов визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредит в розмірах і в строки, визначені в ст.1 договору.

Згідно п. 1.1.3 договору строк кредитування до 28 квітня 2028 року.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити за кредит у розмірах та строки, зазначені в наведеному в договорі Графіку платежів.

Пунктом 4.1 Типових умов встановлено, що кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як несприятлива подія, зокрема, несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з договором/ Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами (п. 1); фінансовий стан позичальника погіршиться таким чином, що поставить під сумнів можливість належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань згідно з договором (п. 6).

У випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення п.1.1.3, п.1.4 договору, п. 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника в порядку, встановленому договором та Типовими умовами, для погашення боргових зобов`язань позичальника (п. 4.2 умов).

З огляду на викладене, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови договору, де сторони чітко визначили всі його істотні умови, а також погодили умови погашення кредиту в розмірі та строки відповідно до графіку платежів, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за спірним договором в частині повернення суми наданого кредиту, суд вважає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 41 657,15грн за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 8 331,42грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 33 325,73грн.

Комісійна винагорода передбачена п.1.1.4.2 кредитного договору, з урахуванням якого комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п. 6.3.2 Типових умов, та сплачується щомісячно згідно Графіку платежів, наведеного в п.1.4 договору.

В пункті 6.3.2 Типових умов визначено, що позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду за обслуговування кредиту. Розмір зазначеної комісійної винагороди розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди за обслуговування кредиту, зазначеного в п. 1.1.4.2 договору, на розмір суми кредиту, визначеної в п. 1.1.1 договору.

Комісійна винагорода за обслуговування кредиту сплачується щомісячно згідно Графіку платежів, зазначеному в п.1.4 договору, за відповідний розрахунковий період - повний місяць. Під повним місяцем у цьому пункті Типових умов розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з Графіком платежів, зазначеним в п. 1.4 договору, під першим повним місяцем розуміється період з дати надання кредиту до дати першого платежу згідно з Графіком платежів.

У разі дострокового повного погашення заборгованості за кредитом, позичальник зобов`язаний погасити комісійну винагороду за обслуговування кредиту за повний місяць, в якому відбувається дострокове повне погашення заборгованості.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 6 280,36грн простроченої заборгованості за комісією, враховуючи умови спірного договору, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв`язку з чим є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Так, статтею 239 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст.331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини Відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Проте, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави ( п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом ( п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права ( див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17 ).

Разом з цим, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо). Суд зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочки необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Таким чином, наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення.

При цьому, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності.

Також, відповідачем не надано жодних доказів ймовірного погашення останнім заборгованості в майбутньому.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Інші доводи відповідача спростовуються встановленими вище судом обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40грн, що підтверджується платіжною інструкцією №000576100/0 0000018068 від 12.05.2026. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 41, 45).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача у сумі 2 662,40грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про стягнення 47 937,51грн - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк (ідентифікаційний код: 14282829; вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070) заборгованість у розмірі 41 657,15грн (сорок одна тисяча шістсот п`ятдесят сім гривень 15коп.) за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 8 331,42грн (вісім тисяч триста тридцять одна гривня 42коп.) та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 33 325,73грн (тридцять три тисячі триста двадцять п`ять гривень 73коп.), прострочену заборгованість за комісією 6 280,36грн (шість тисяч двісті вісімдесят гривень 36коп.), а також витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 2 662,40грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення підписано - 12.08.2026

Суддя Н.М. Євстигнеєва