Рішення № 138907139, 10.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2026Справа № 910/6052/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, вул. Федорова Івана, буд.32А, м. Київ, код 30859524)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, пров. Берестейський, буд. 65, м. Київ, код 30115243)

про стягнення грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

21.05.2026 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 22.01.2026, винуватцем якої визнано водія автомобіля «Peugeot», позивач виплатив страхове відшкодування у сумі 1 452 782,36 грн та звернувся до відповідача як страховика винної особи з вимогою про відшкодування шкоди в порядку суброгації. Відповідач 21.04.2026 частково виплатив 250 000,00 грн за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, однак листом № 14254/9126/ТС від 21.04.2026 відмовив у виплаті за договором комплексного страхування, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/6052/26 без повідомлення сторін у справі; учасникам справи встановлено строки для подання письмових заяв по суті позовних вимог.

28.05.2026 через систему «Електронний суд» в межах встановленого строку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що відповідач не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що 22.01.2026 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу Toyota RAV4 HYBRID, який був застрахований на підставі договору комплексного страхування № FO-02594155 від 04.07.2025. Відповідач зазначає, що відповідно до умов договору страхувальник був зобов`язаний повідомити страховика про настання події та протягом трьох робочих днів подати письмову заяву про страховий випадок, однак страхувальник ОСОБА_1 із такою заявою не зверталася. На думку відповідача, невиконання страхувальником зазначених обов`язків відповідно до пунктів 21.5, 21.7, 21.9 договору та пункту 5 статті 26 Закону України «Про страхування» є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з чим вимога про стягнення 250 000,00 грн страхового відшкодування є необґрунтованою.

29.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач зазначає, що не погоджується з доводами відповідача про несвоєчасне повідомлення про страховий випадок та неподання страхувальником заяви, посилаючись на те, що не є стороною договору комплексного страхування № FO-02594155 від 04.07.2025 і не може нести негативних наслідків невиконання страхувальником його обов`язків. Позивач зазначає, що повідомив відповідача про страховий випадок, надав необхідні документи, а обізнаність відповідача про подію підтверджується виплатою страхового відшкодування за полісом № ЕР-230589040 у розмірі 250 000,00 грн. Крім того, позивач, посилаючись на пункт 5 частини 2 статті 104 Закону України «Про страхування» та постанови Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 916/4613/15 і від 14.04.2021 у справі № 937/7972/19, зазначає, що несвоєчасне повідомлення може бути підставою для відмови у страховій виплаті лише за умови, якщо воно позбавило страховика можливості встановити обставини страхового випадку.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

28.10.2025 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірлів Агро» укладено договір страхування наземних транспортних засобів № 28-2004-25-00043, предметом якого є страхування автомобіля Toyota RAV4 Hybrid, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Станом на 22.01.2026 цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Peugeot 308, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-230589040, а також за договором комплексного страхування № FO-02594155 від 04.07.2025, який передбачав страхове покриття за програмою «Автоцивілка плюс» зі страховою сумою 250 000,00 грн.

22.01.2026 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Toyota RAV4 Hybrid, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Peugeot 308, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Постановою Зборівського районного суду Тернопільської області від 04.03.2026 у справі № 599/138/26 винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнано водія автомобіля Peugeot 308 ОСОБА_1 .

23.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вірлів Агро» звернулося до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

15.02.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «Едакс» складено звіт № 213959 про оцінку колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota RAV4 Hybrid без урахування фізичного зносу становила 1 546 663,74 грн.

26.02.2026 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» складено страховий акт № ДККА-90170 та здійснено виплату страхового відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Вірлів Агро» у сумі 1 452 782,36 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 55292 від 26.02.2026.

17.03.2026 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування у порядку суброгації у розмірі 250 000,00 грн за договором комплексного страхування № FO-02594155.

21.04.2026 Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» складено страховий акт № 16434/28/926, яким подію не визнано страховим випадком та визначено суму страхового відшкодування 0,00 грн.

Листом від 24.04.2026 № 142571/16/1С Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» повідомило Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» про відмову у виплаті страхового відшкодування.

У зв`язку з відмовою у виплаті страхового відшкодування Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення 250 000,00 грн.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі з наведених нижче підстав.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також статтею 27 Закону України "Про страхування" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 993 Цивільного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб Toyota RAV4 Hybrid, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українська страхова група» за договором страхування наземних транспортних засобів № 28-2004-25-00043 від 28.10.2025. Розмір витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу визначено на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 213959 від 15.02.2026, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту становила 1 546 663,74 грн.

На підставі заяви страхувальника про настання страхового випадку, звіту про оцінку № 213959 від 15.02.2026, заяви від 16.02.2026 та страхового акту № ДККА-90170 від 26.02.2026 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» прийнято рішення про виплату страхового відшкодування.

На виконання умов договору страхування Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» здійснило виплату страхового відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Вірлів Агро» у розмірі 1 452 782,36 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 55292 від 26.02.2026.

Таким чином, розмір фактично понесених позивачем витрат та підстави виникнення права суброгаційної вимоги підтверджуються договором страхування наземних транспортних засобів № 28-2004-25-00043 від 28.10.2025, заявою про настання страхового випадку від 23.01.2026, звітом про оцінку колісного транспортного засобу № 213959 від 15.02.2026, страховим актом № ДККА-90170 від 26.02.2026 та платіжною інструкцією № 55292 від 26.02.2026 про виплату страхового відшкодування у сумі 1 452 782,36 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв`язку із здійсненням виплати страхового відшкодування страхувальнику до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, та її страховика. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Peugeot 308 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-230589040 та договором комплексного страхування № FO-02594155 від 04.07.2025, позивач просить стягнути з відповідача 250 000,00 грн страхового відшкодування в порядку суброгації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №910/2603/17 виснувала, що перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 599 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому як за змістом статті 1191, так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування" йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

З урахуванням наведеного до позивача, який виплатив страхувальнику страхове відшкодування за Договором страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об`єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").

Отже, згідно положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" (у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин) до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом із тим виплата страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Заміна кредитора у зобов`язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов`язання - права і обов`язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.

При цьому суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог у частині стягнення 250 000,00 грн за Договором комплексного страхування № FO-02594155 від 04.07.2025, відповідач посилається на те, що страхувальник ОСОБА_1 не звернулася до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з письмовою заявою про настання страхового випадку у строк, встановлений пунктом 19.6 Договору (протягом трьох робочих днів), що відповідно до пунктів 21.5, 21.7, 21.9 Договору та пункту 5 статті 26 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є підставою для відмови у страховій виплаті.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 5 статті 26 Закону України «Про страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Аналогічне за змістом положення міститься у пункті 5 частини другої статті 104 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, згідно з яким підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або невиконання інших обов`язків, визначених договором страхування або законодавством, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт, причини та обставини настання страхового випадку або розмір заподіяної шкоди (збитків).

Отже, з буквального тлумачення наведених положень закону вбачається, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не є безумовною підставою для відмови у страховій виплаті. Обов`язковою умовою для застосування такої підстави є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між порушенням строків повідомлення (чи невиконанням інших обов`язків) та неможливістю страховика встановити факт, причини й обставини настання страхового випадку або розмір заподіяної шкоди.

Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.03.2018 у справі № 916/4613/15 та від 14.04.2021 у справі № 937/7972/19, відповідно до якої у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а порушення інших умов договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення перешкодило страховику переконатися, що подія є страховим випадком, і це питання підлягає оцінці судом у кожному конкретному випадку. Несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку без поважних причин може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише тоді, коли це позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.

Судом встановлено, що договірні умови пункту 21.5 Договору комплексного страхування № FO-02594155, на які посилається відповідач, за своїм змістом фактично відтворюють приписи закону та не можуть тлумачитися як такі, що встановлюють підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування ширшу за законодавчо визначену, оскільки згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування» умови добровільного страхування визначаються правилами страхування, які, в свою чергу, не можуть суперечити нормам законодавства, що регулюють страхові правовідносини та мають вищу юридичну силу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що незалежно від відсутності письмової заяви страхувальника ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» відповідачу було достеменно відомо про факт, обставини та причини дорожньо-транспортної пригоди від 22.01.2026, що підтверджується таким:

- відповідач, будучи страховиком цивільно-правової відповідальності водія автомобіля Peugeot 308 за полісом № ЕР-230589040, визнав подію від 22.01.2026 страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.04.2026;

- зазначена виплата здійснена на підставі тих самих документів (постанови Зборівського районного суду Тернопільської області від 04.03.2026 у справі № 599/138/26, довідки з Національної поліції України, схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, звіту про оцінку транспортного засобу № 213959 від 15.02.2026), які використовувались і для розгляду вимоги за Договором комплексного страхування № FO-02594155;

- жодних доказів того, що відсутність письмової заяви страхувальника ОСОБА_1 створила відповідачу перешкоди у встановленні факту, причин, обставин настання страхового випадку або розміру завданої шкоди, відповідачем до матеріалів справи не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що сам факт неподання страхувальником ОСОБА_1 письмової заяви про настання страхового випадку у строк, передбачений пунктом 19.6 Договору, не спричинив і не міг спричинити для відповідача неможливості встановити обставини страхового випадку, оскільки відповідач як страховик, обізнаний про подію з інших джерел (в тому числі за фактом звернення потерпілої сторони за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності), фактично встановив усі обставини дорожньо-транспортної пригоди та визнав її страховим випадком у межах іншого поліса, виданого щодо того самого транспортного засобу тій самій особі.

Суд також враховує, що позивач не є стороною Договору комплексного страхування № FO-02594155, а набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації (стаття 993 Цивільного кодексу України, стаття 27 Закону України «Про страхування», стаття 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX) в межах фактично здійснених ним виплат. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до позивача як нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а тому позивач не може нести відповідальність за наслідки невиконання страхувальником ОСОБА_1 її договірних обов`язків перед відповідачем, за умови що таке невиконання не призвело до неможливості встановлення відповідачем обставин страхового випадку.

Отже, доводи відповідача про відсутність правових підстав для здійснення страхової виплати за Договором комплексного страхування № FO-02594155 у зв`язку з неподанням страхувальником письмової заяви спростовуються встановленими судом обставинами справи та не відповідають вимогам частини п`ятої статті 26 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 5 частини другої статті 104 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, а тому відхиляються судом як необґрунтовані.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 250 000,00 грн страхового відшкодування в порядку суброгації є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а, відтак, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 127 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що 23.12.2025 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» та Адвокатським бюро «Гедз» в особі Керуючого Бюро адвоката Гедз Юлії Володимирівни укладено Договір № 2-12/25-ВР про надання правничої допомоги, за умовами пункту 5.1 якого гонорар за надання правничої допомоги у справах, де Клієнт виступає як позивач, встановлюється у розмірі 3 000,00 грн за одну годину роботи адвоката.

Повноваження адвоката Гедз Ю.В. на представництво інтересів позивача підтверджуються довіреністю № 0126-5 від 06.01.2026, виданою Головою Правління ПАТ «СК «УСГ» Нельгою П.О. та Членом Правління - фінансовим директором Федотовою О.С., а також свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10423/10 від 20.12.2021.

На підтвердження факту та обсягу наданої правничої допомоги позивачем подано Акт виконаних робіт (детальний опис робіт) від 20.05.2026 до Договору № 2-12/25-ВР від 23.12.2025 року, згідно з яким адвокатом надано такі послуги:

- консультація клієнта щодо порядку, строків та можливих наслідків подання позовної заяви - 0,25 год. на суму 750,00 грн;

- підготовчі дії, спрямовані на подання заяви до суду (з`ясування обставин справи, визначення правовідносин сторін, застосовних правових норм, збір доказів, аналіз судової практики) -1,00 год. на суму 3 000,00 грн;

- підготовка та подання позовної заяви (визначення підсудності, складу учасників процесу, ціни позову, складання тексту позовної заяви) - 1,10 год. на суму 3 300,00 грн.

Загальна кількість витраченого часу становить 2,35 години, а загальна вартість наданих послуг - 7 050,00 (сім тисяч п`ятдесят) грн 00 коп., що узгоджується з погодинною ставкою, визначеною пунктом 5.1 Договору.

Оплата гонорару адвоката підтверджується платіжною інструкцією № 6968 від 20.05.2026, відповідно до якої ПАТ «СК «УСГ» перерахувало на рахунок Адвокатського бюро «Гедз» кошти у сумі 7 050,00 грн з призначенням платежу: «Сплата за надання правничої допомоги зг. дог. № 2-12/25-ВР від 23 грудня 2025 року зг. рах. від 20/05/2026 року та акту викон. робіт від 20/05/2026, (ДККА-90170) Без ПДВ».

Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджений належними та допустимими доказами - договором про надання правничої допомоги, актом виконаних робіт з детальним описом наданих послуг, а також платіжним документом, що підтверджує фактичне здійснення оплати.

Відповідно до частини третьої статті 129 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зазначена вимога позивачем виконана у повному обсязі.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у взаємовідносини адвоката з клієнтом, зокрема, у договірні умови щодо порядку обчислення гонорару, якщо це не суперечить принципам розумності та справедливості.

Враховуючи, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу (7 050,00 грн) є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на надання правничої допомоги, а також підтверджений належними доказами, і відповідачем не подано заперечень щодо їх неспівмірності у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в повному заявленому розмірі - 7 050,00 (сім тисяч п`ятдесят) грн 00 коп.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 65, код 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, м. Київ, вулиця Федорова Івана, буд. 32А, код 30859524) грошові кошти в розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.; витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 050 (сім тисяч п`ятдесят) грн 00 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА