Рішення № 138904393, 12.08.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/3275/25

провадження №2/176/178/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Павловської І.А., розглянувши в місті Жовті Води за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути на свою користь із відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2813596 від 21 серпня 2020 року в загальному розмірі 49 200,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2813596, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 15 000,00 грн, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та комісію на умовах і у строки, визначені договором.

Позивач зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач належним чином своїх договірних зобов`язань не виконав, платежів на погашення кредиту та процентів не здійснював, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Посилаючись на положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію», позивач вказує, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, у зв`язку з чим він є належним правочином, укладеним у передбаченій законом формі. На підтвердження укладення договору позивач посилається на копію договору про надання споживчого кредиту, додаток до нього та довідку про ідентифікацію.

Також позивач зазначає, що відповідно до умов договору кредитні кошти мали бути надані шляхом їх перерахування на платіжну картку позичальника, а на підтвердження такого перерахування до позовної заяви долучено повідомлення про успішне проведення операції. При цьому позивач вказав, що не має інших доказів, які б підтверджували перерахування коштів на рахунок відповідача, у зв`язку з чим одночасно з позовною заявою подав клопотання про витребування доказів у банку-емітента платіжної картки.

Позивач посилається на те, що 21 квітня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги № ККАУ-21042021, за яким до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги, зокрема до відповідача за кредитним договором № 2813596 від 21 серпня 2020 року.

За твердженням позивача, станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 49 200,00 грн, з яких 15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 34 200,00 грн заборгованість за процентами, заборгованість за комісією 0,00 грн.

Позивач також зазначив, що відповідачу направлялася досудова вимога про погашення кредитної заборгованості, однак заборгованість погашена не була, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Крім стягнення заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме 2 422,40 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що такі витрати понесені на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року та підтверджуються відповідними документами.

У позовній заяві позивач просив розглядати справу за відсутності його представника та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів, у якому зазначив, що надане ТОВ «Авентус Україна» повідомлення про перерахування кредитних коштів не містить повних реквізитів платіжної картки позичальника. Посилаючись на неможливість самостійного отримання інформації, яка містить банківську таємницю, позивач просив витребувати в АТ «Універсал Банк» як емітента картки інформацію про те, чи належить банківська картка з маскованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , чи була успішною 21 серпня 2020 року транзакція на суму 15 000,00 грн на зазначену картку, чи були зараховані відповідні кошти на рахунок її власника та чи проводилася верифікація особи власника картки.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Судом постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачу роз`яснено право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження, позовної заяви та доданих до неї документів, а також право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Тією ж датою ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Суд ухвалив витребувати в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності відповідачу банківської картки з маскованим номером № НОМЕР_1 , успішності транзакції від 21 серпня 2020 року на суму 15 000,00 грн, зарахування коштів за цією транзакцією на рахунок власника картки та проведення верифікації особи власника картки. Копію ухвали направлено до АТ «Універсал Банк» для виконання.

09 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

У відзиві відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

Стосовно вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 15 000,00 грн відповідач вказав, що позивач на підтвердження своїх вимог подав копію кредитного договору № 2813596 від 21 серпня 2020 року, копію графіка розрахунків та довідку про ідентифікацію. Водночас, на думку відповідача, позивач не надав належних та допустимих доказів надсилання електронної пропозиції про укладення договору, вчинення відповідачем дій, які свідчили б про прийняття такої пропозиції, реєстрації та створення особистого кабінету, а також проведення його ідентифікації під час входу до особистого кабінету в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідач зазначив, що надана позивачем довідка ТОВ «Авентус Україна» про ідентифікацію містить відомості про використання одноразового ідентифікатора С819647, час його відправлення 21 серпня 2020 року о 17:24:58 та номер телефону, однак така довідка сформована самим кредитодавцем і, на думку відповідача, не може вважатися безспірним доказом проведення його ідентифікації при укладенні договору.

Також відповідач заперечив належність доказів перерахування йому кредитних коштів. Зокрема, зазначив, що лист ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих. № 5731-ВП від 18 липня 2025 року не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу. Крім того, відповідач вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що рахунок, на який, згідно з наданими документами, перераховувалися кошти, належить саме йому, а також не містять первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів на його рахунок та дозволяли ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачу.

Посилаючись на положення статей 12 та 81 ЦПК України, відповідач зазначив, що обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, покладається на позивача, а тому вважав недоведеним факт отримання ним кредитних коштів.

Стосовно вимоги про стягнення 34 200,00 грн заборгованості за процентами відповідач зазначив, що відповідно до пункту 1.4 кредитного договору строк його дії становить 30 днів. На думку відповідача, умовами індивідуальної частини договору не передбачено нарахування процентів після закінчення строку кредитування, а також не передбачено пролонгації кредитного договору за ініціативою товариства, клієнта чи автоматичної пролонгації.

У зв`язку з цим відповідач послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, зазначаючи, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та неустойку припиняється, а права кредитора в охоронних правовідносинах забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України. Відтак відповідач вважав вимогу про стягнення 34 200,00 грн процентів після закінчення строку кредитування необґрунтованою.

Крім того, відповідач заперечив проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Зазначив, що при вирішенні питання про компенсацію таких витрат мають враховуватися їх фактичність і необхідність, обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений час, розмір гонорару, складність справи, ціна позову та значення справи для сторони. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, відповідач вказав, що розмір заявлених до відшкодування витрат має бути обґрунтованим та розумним, а тому вважав відсутніми підстави для їх стягнення.

Окремо у відзиві відповідач заявив про застосування строку позовної давності. Він зазначив, що відповідно до умов кредитного договору строк кредитування становив 30 днів, а строк повернення кредиту настав 21 вересня 2020 року. При цьому, за твердженням відповідача, жодних платежів у рахунок погашення заборгованості ним не здійснювалося.

Посилаючись на статті 256, 257, 261, 266 та 267 ЦК України, відповідач вказав, що загальна позовна давність становить три роки, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання її перебіг починається зі спливом строку виконання. Оскільки, на думку відповідача, позивач звернувся до суду з позовом 12 серпня 2025 року, тобто після спливу трирічного строку з дня настання строку повернення кредиту, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові. При цьому відповідач зазначив, що відступлення права вимоги не перериває перебігу позовної давності.

Також відповідач заперечив проти вимоги про стягнення процентів у розмірі 34 200,00 грн, посилаючись на те, що їх нарахування та розмір не обґрунтовані позивачем та не підтверджені матеріалами справи, зокрема карткою обліку договору (розрахунком заборгованості). Крім того, у відзиві наведено посилання на положення статей 1077, 1078 ЦК України та зазначено, що договір факторингу, на думку відповідача, не передбачає заміни сторони кредитодавця у кредитному договорі та не надає фактору права нараховувати боржнику проценти за користування кредитом на підставі кредитного договору.

Відповідач також звернув увагу суду на картку обліку договору, у якій під № 31, за його твердженням, міститься відомість про платіж у розмірі 2 565,00 грн, нібито здійснений відповідачем. При цьому, як зазначив відповідач, позивач не надав квитанції, банківської виписки чи іншого документа, який підтверджував би факт такого платежу.

Повторно посилаючись на відсутність первинних бухгалтерських документів щодо перерахування кредитних коштів та документів, які дозволяли б ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу, ОСОБА_1 зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.

За результатами викладеного у відзиві відповідач просив суд відмовити ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у задоволенні позову про стягнення заборгованості в розмірі 49 200,00 грн у повному обсязі.

11 вересня 2025 року позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» через свого представника ОСОБА_3 подав до суду відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відповідача та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що аргументи відповідача є безпідставними та спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Щодо доводів відповідача про недоведеність укладення електронного кредитного договору позивач послався на положення статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 205, 207, 638, 639, 652, 1054 ЦК України та зазначив, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у встановленому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Позивач вказав, що укладення кредитного договору № 2813596 від 21 серпня 2020 року відбулося шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підтвердження цього послався на довідку про ідентифікацію, відповідно до якої відповідачем було використано одноразовий ідентифікатор С819647. На думку позивача, зазначена довідка є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору, оскільки містить необхідні реквізити та засвідчена уповноваженою особою ТОВ «Авентус Україна».

Позивач також зазначив, що до укладення кредитного договору відповідач зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Авентус Україна», заповнив заявку на отримання кредиту, надав свої персональні дані, здійснив вхід до особистого кабінету та підписав кредитний договір за допомогою одноразового ідентифікатора. За твердженням позивача, без вчинення вказаних дій укладення кредитного договору було б неможливим.

Посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема постанови від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, позивач зазначив, що укладення договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора відповідає вимогам законодавства та має наслідки укладення договору у письмовій формі.

Щодо розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами позивач зазначив, що відповідно до поданого до позовної заяви розрахунку заборгованість відповідача становить 49 200,00 грн, з яких 15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 34 200,00 грн заборгованість за процентами.

Позивач послався на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 204/7787/21 та зазначив, що недоведення окремих складових суми заборгованості саме по собі не є підставою для повної відмови у задоволенні позову, оскільки за встановлення факту існування невиконаного кредитного зобов`язання суд має визначити та стягнути суму заборгованості, доведену належними доказами.

При цьому позивач зазначив, що наданий ним детальний розрахунок заборгованості містить відомості про позичальника, номер та дату кредитного договору, розмір заборгованості та рух платежів, а тому, на його думку, є належним доказом розміру заборгованості.

Позивач також звернув увагу на те, що відповідно до картки обліку договору відповідач 20 вересня 2020 року здійснив платіж у розмірі 2 565,00 грн. На думку позивача, зазначений платіж відповідав сумі нарахованих та несплачених на той момент процентів і відповідно до умов пунктів 4.14.6 кредитного договору свідчив про ініціювання відповідачем продовження строку користування кредитом. Позивач зазначив, що здійснення такого платежу також може свідчити про визнання відповідачем заборгованості та погодження з умовами кредитного договору.

Посилаючись на умови пункту 1.5.2 кредитного договору, позивач зазначив, що процентна ставка за користування кредитними коштами поза встановленим строком становила 1,90 % на день від суми кредиту та застосовувалася, зокрема, у межах нового строку користування кредитом у разі його продовження відповідно до умов договору.

Щодо доводів відповідача про відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів позивач зазначив, що відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кошти надавалися у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої були надані споживачем.

Позивач вказав, що виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх зобов`язань щодо надання кредиту підтверджується повідомленням про успішне перерахування коштів із протоколом підписання, засвідченим електронним підписом уповноваженої особи ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та електронною печаткою. На думку позивача, зазначений документ є належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів.

Позивач також зазначив, що разом із позовною заявою ним подано копію кредитного договору, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, довідку про перерахування коштів, детальний розрахунок заборгованості та довідку про ідентифікацію, які, на його думку, у сукупності підтверджують факт укладення договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості.

При цьому позивач пояснив відсутність виписки за рахунком тим, що кредитні кошти відповідно до умов договору перераховувалися на банківську картку без відкриття окремого рахунку в межах кредитного договору, а тому рух коштів за таким рахунком у позивача відсутній.

Позивач також зазначив, що з метою повного та всебічного розгляду справи ним разом із позовною заявою було подано клопотання про витребування доказів у АТ «Універсал Банк» як емітента платіжної картки, оскільки відповідна інформація містить банківську таємницю. Позивач вказав, що зазначене клопотання було задоволено ухвалою суду від 25 серпня 2025 року, однак на момент подання відповіді на відзив відповідь від банку до суду не надходила.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності позивач послався на положення статей 256, 257, 261, 264 ЦК України та зазначив, що перебіг позовної давності може перериватися вчиненням боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу, зокрема частковою сплатою заборгованості.

Позивач зазначив, що відповідач 20 вересня 2020 року здійснив платіж у розмірі 2 565,00 грн, який, на його думку, свідчить про визнання ним заборгованості та відповідно до статті 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності.

Крім того, позивач послався на положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану. У зв`язку з цим позивач вважав, що строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом ним не пропущено.

Щодо доводів відповідача стосовно права позивача нараховувати проценти після закінчення визначеного договором строку кредитування позивач послався, зокрема, на умови кредитного договору щодо можливості продовження строку користування кредитом та на здійснений відповідачем платіж у розмірі 2 565,00 грн, який, на думку позивача, відповідав умовам договору щодо ініціювання такого продовження.

Позивач також послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, щодо нарахування процентів за порушення грошового зобов`язання після прострочення його виконання, та зазначив, що нарахування заявлених до стягнення процентів відповідає умовам кредитування.

Щодо доводів відповідача стосовно відступлення права вимоги позивач зазначив, що пунктом 5.1 кредитного договору передбачено право кредитодавця укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача. У зв`язку з цим позивач вважав, що ТОВ «Авентус Україна» мало право відступити право вимоги до відповідача, а позивач набув відповідне право вимоги на підставі договору відступлення прав вимоги.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначив, що ним понесено витрати у розмірі 8 000,00 грн на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року та відповідного замовлення до договору. На підтвердження понесених витрат позивач послався на ордер, договір про надання правової допомоги, детальний опис наданих послуг та акти наданих послуг, які містяться в матеріалах справи.

Посилаючись на статтю 137 ЦПК України та практику застосування законодавства про судові витрати, позивач зазначив, що заявлений розмір витрат є документально підтвердженим, розумним та співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та часом, необхідним для надання правничої допомоги. На думку позивача, 8 000,00 грн не є завищеним розміром витрат та відповідає вартості наданих послуг.

На інші доводи відповідача позивач також не погодився, зазначивши, що подані ним докази є достатніми для вирішення справи по суті.

За результатами викладеного у відповіді на відзив позивач просив суд долучити її до матеріалів справи, підтримав позовні вимоги в повному обсязі, розглянути справу за відсутності його представника та повідомити про результати розгляду справи.

26 вересня 2025 року до суду надійшла письмова відповідь АТ «Універсал Банк» № БТ/Е-14192, відповідно до якої за результатами проведеної банком перевірки ідентифікацію власника картки з прихованим номером № НОМЕР_1 як ОСОБА_1 не виконано. У зв`язку з цим банк зазначив про неможливість надати відповідь по суті поставлених судом питань та запропонував надати повний номер картки отримувача або дані отримувача, а саме прізвище, ім`я, по батькові, дату народження та РНОКПП.

01 жовтня 2025 року представником відповідача Левченко Іриною Андріївною подано письмові пояснення, у яких зазначено, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 2813596 від 21 серпня 2020 року в розмірі 49 200,00 грн та судових витрат.

Щодо заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 15 000,00 грн представник відповідача зазначила, що до позовної заяви позивач долучив довідку ТОВ «Авентус Україна» про ідентифікацію, відповідно до якої відповідач був ідентифікований під час укладення кредитного договору, а акцепт договору здійснено із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором С819647, направленим 21 серпня 2020 року о 17:24:58 на номер телефону НОМЕР НОМЕР_2 . Водночас представник відповідача вказала, що зазначена довідка сформована самим кредитодавцем.

Також представник відповідача зазначила, що позивачем не надано виписки по картковому рахунку відповідача, яка б підтверджувала зарахування 15 000,00 грн, а наданий ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» лист вих. № 5731-ВП від 18 липня 2025 року, на її думку, не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу. Крім того, зазначено про відсутність у матеріалах справи доказів належності відповідачу рахунку, на який, згідно з наданим платіжним дорученням, здійснювалося перерахування коштів, а також первинних бухгалтерських документів щодо переказу кредитних коштів та документів, які б давали можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачу.

Щодо заборгованості за процентами у розмірі 34 200,00 грн представник відповідача зазначила, що відповідно до пункту 1.4 кредитного договору № 2813596 від 21 серпня 2020 року строк його дії становить 30 днів. Вказала, що умов про пролонгацію кредитного договору або його автоматичне продовження договір не містить, а нарахування процентів після закінчення визначеного договором строку кредитування, на думку представника відповідача, договором не передбачено.

У письмових поясненнях також зазначено про наявність у матеріалах справи документів щодо понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема копії договору від 09 вересня 2025 року, ордера від 09 вересня 2025 року, додаткової угоди до договору від 30 вересня 2025 року, квитанції до платіжної інструкції від 30 вересня 2025 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Посилаючись на наведені у письмових поясненнях обставини, представник відповідача просила суд при ухваленні рішення врахувати позицію відповідача та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

14 жовтня 2025 року представник позивача ОСОБА_3 подав клопотання, у якому зазначив, що разом із позовною заявою ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було подано клопотання про витребування доказів, яке задоволено ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року.

Представник позивача зазначив, що на виконання вказаної ухвали 26 вересня 2025 року до суду надійшла відповідь АТ «Універсал Банк», у якій повідомлено, що ідентифікацію власника картки з прихованим номером № НОМЕР_1 як ОСОБА_1 не виконано, та запропоновано надати повний номер картки отримувача або дані отримувача, а саме прізвище, ім`я, по батькові, дату народження та РНОКПП.

У зв`язку з цим представник позивача зазначив дані відповідача та просив повторно витребувати в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо банківської картки № НОМЕР_1 .

Також представник позивача зазначив, що на підтвердження виконання умов договору кредитором до матеріалів справи долучено повідомлення ТОВ «Авентус Україна» про перерахування коштів кредиту. При цьому вказав, що кредитор не отримує повні реквізити банківської картки, необхідні для здійснення операцій по картці через Інтернет, оскільки для проведення платіжних операцій товариством використовуються сервіси, сертифіковані відповідними платіжними системами, а захист реквізитів карток у базах даних таких сервісів здійснюється відповідно до міжнародного стандарту PCI DSS. У зв`язку з цим, за твердженням представника позивача, надана довідка не містить повних реквізитів банківської картки.

У клопотанні представник позивача просив витребувати в емітента картки АТ «Універсал Банк» інформацію про те, чи належить банківська картка з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; чи була успішною транзакція, здійснена 21 серпня 2020 року на банківську картку № НОМЕР_1 , у сумі 15 000,00 грн; у разі успішності транзакції чи були зараховані грошові кошти на відповідний рахунок власника зазначеної картки та чи проводилася верифікація особи її власника.

Обґрунтовуючи неможливість самостійного отримання зазначеної інформації, представник позивача послався на те, що така інформація містить банківську таємницю та належить до інформації з обмеженим доступом, у зв`язку з чим позивач не має можливості самостійно отримати її в АТ «Універсал Банк».

З огляду на викладене представник позивача просив долучити клопотання до матеріалів справи та витребувати в АТ «Універсал Банк» зазначену інформацію.

31 жовтня 2025 року представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Усенко Михайло Ігорович подав до суду письмові додаткові пояснення у справі.

У поданих поясненнях представник позивача зазначив, що позивач ознайомився з письмовими поясненнями на позовну заяву, поданими представником відповідача, та не погоджується з наведеними у них доводами, вважаючи їх безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідачем відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Щодо доводів відповідача про відсутність у матеріалах справи належних доказів перерахування кредитних коштів представник позивача зазначив, що відповідно до умов кредитного договору № 2813596 від 21 серпня 2020 року, зокрема пункту 2.1 договору, кредитні кошти надавалися у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої були надані споживачем для отримання кредиту.

Зазначив, що свої зобов`язання за кредитним договором первісний кредитор виконав у повному обсязі, що, на думку позивача, підтверджується повідомленням про успішне перерахування коштів із протоколом підписання, засвідченим електронним підписом уповноваженої особи та електронною печаткою ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ».

Також представник позивача послався на надані до позовної заяви копію кредитного договору № 2813596 від 21 серпня 2020 року, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, довідку про перерахування коштів за кредитним договором, детальний розрахунок заборгованості та довідку про ідентифікацію, зазначивши, що позивачем надано всі наявні докази, передані первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» на підтвердження факту заборгованості відповідача.

Представник позивача також зазначив, що кредитні кошти були перераховані відповідачу на банківську картку без відкриття окремого банківського рахунку, у зв`язку з чим виписка за таким рахунком відсутня.

Крім того, у поясненнях зазначено, що з метою повного та всебічного розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів у АТ «Універсал Банк», оскільки запитувана інформація містить банківську таємницю. Представник позивача вказав, що відповідне клопотання було задоволено ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року.

Зазначив, що 26 вересня 2025 року АТ «Універсал Банк» надало відповідь, відповідно до якої ідентифікацію власника картки з прихованим номером № НОМЕР_1 як ОСОБА_1 не було виконано, у зв`язку з чим банк просив надати повний номер картки або додаткові ідентифікаційні дані її власника. У зв`язку з цим 14 жовтня 2025 року представником позивача було подано додаткове клопотання про витребування доказів у АТ «Універсал Банк» із зазначенням відповідних ідентифікаційних даних відповідача та питань щодо належності картки, проведення транзакції від 21 серпня 2020 року на суму 15 000,00 грн, зарахування коштів та проведення верифікації особи власника картки. Представник позивача зазначив, що на момент подання письмових пояснень вказане клопотання судом ще не розглянуто.

Представник позивача також заперечив проти доводів відповідача щодо необхідності подання первинних бухгалтерських документів, посилаючись на те, що Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, регулює діяльність банків, тоді як позивач не є банком, а тому, на думку представника позивача, виписки з особових рахунків клієнтів у нього не формуються.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, представник позивача зазначив, що відсутність виписки за картковим рахунком або первинного бухгалтерського документа сама по собі не свідчить про відсутність заборгованості та не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову за наявності сукупності інших доказів.

Щодо розміру заборгованості представник позивача зазначив, що станом на дату звернення до суду загальний розмір непогашеної заборгованості відповідача становив 49 200,00 грн, з яких 15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 34 200,00 грн заборгованість за процентами.

Представник позивача послався на поданий до позовної заяви детальний розрахунок заборгованості, зазначивши, що він містить відомості, які дають змогу ідентифікувати позичальника, номер та дату кредитного договору, розмір заборгованості та інші необхідні відомості.

Зазначив, що відповідно до розрахунку відповідач здійснював платежі на погашення заборгованості, однак внесених коштів було недостатньо для повного погашення боргу. У зв`язку з цим, за твердженням представника позивача, утворилася заборгованість за кредитним договором із нарахуванням процентів.

Представник позивача зазначив, що відповідно до умов кредитного договору стандартна процентна ставка становила 1,90 % на день від суми кредиту та застосовувалася, зокрема, у межах нового строку користування кредитом у разі продовження строку кредитування. Послався на положення розділу 4 договору щодо пролонгації та зазначив, що відповідач здійснював платежі, які, на думку позивача, свідчили про ініціювання продовження строку користування кредитом та погодження з відповідними умовами договору.

Також представник позивача зазначив, що внесення відповідачем платежів може розглядатися як дії, спрямовані на визнання боргу та погодження з умовами кредитного договору.

У письмових поясненнях представник позивача послався на положення Цивільного кодексу України щодо свободи договору, укладення кредитного договору, визначення розміру та порядку сплати процентів, а також на судову практику Верховного Суду щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування.

Представник позивача зазначив, що кредитний договір № 2813596 від 21 серпня 2020 року був укладений в електронній формі та підписаний сторонами електронними підписами. На його думку, наявність електронних підписів підтверджує волю сторін на укладення договору та набуття ними відповідних прав і обов`язків.

Також зазначив, що до укладення кредитного договору відповідачу було надано можливість ознайомитися з паспортом споживчого кредиту, у якому містилися відомості щодо основних умов кредитування, процентної ставки, загальної вартості кредиту та інших істотних умов.

Представник позивача вказав, що відповідач, підписавши кредитний договір без застережень, погодився з його умовами та взяв на себе обов`язок повернути кредит і сплатити передбачені договором проценти.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» понесло витрати у розмірі 8 000,00 грн на професійну правничу допомогу, надану АО «Апологет» на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року та відповідного замовлення до договору.

На підтвердження понесених витрат, за твердженням представника позивача, до матеріалів справи було подано копію ордера на надання правничої допомоги, копію договору про надання правової (правничої) допомоги та копію детального опису наданих послуг.

Представник позивача зазначив, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, обґрунтованими та, на його думку, відповідають критеріям розумності та співмірності. Вказав, що сума 8 000,00 грн визначена договором у фіксованому розмірі та включає аналіз правової ситуації, підготовку позовної заяви, збирання й оформлення доказів та юридичні консультації.

Одночасно представник позивача заперечив проти доводів представника відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та зазначив, що такі витрати є завищеними. Послався на критерії реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу, визначені у практиці Верховного Суду.

Представник позивача зазначив, що підготовка відзиву та супровід цієї справи не є спором значної складності, не потребує залучення значної кількості учасників та, на його думку, не потребує значної кількості часу і зусиль представника відповідача, у зв`язку з чим заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу вважає завищеними.

У решті доводів представник позивача не погодився з аргументами представника відповідача та зазначив, що докази, надані позивачем, є достатніми для вирішення справи по суті.

03 листопада 2025 року представник відповідача Левченко І.А. подала до суду заперечення на письмові пояснення представника позивача від 31 жовтня 2025 року, у яких зазначила, що вважає наведені позивачем аргументи безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

У запереченнях представник відповідача зазначила, що позивач обґрунтовує свої вимоги укладенням 21 серпня 2020 року між сторонами кредитного договору № 2813596 та отриманням відповідачем кредитних коштів шляхом безготівкового перерахування, у зв`язку з чим вважає свої обов`язки за кредитним договором виконаними.

Разом із тим представник відповідача вказала, що кредитний договір, на який посилається позивач, станом на момент укладення договору про відступлення права вимоги не був укладений, а тому, на її думку, первісний кредитор не мав права вимоги, яке могло бути відступлене новому кредитору. У зв`язку з цим представник відповідача заперечила набуття позивачем прав вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Також представник відповідача зазначила, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, доказів розміру заборгованості, яка була передана за відповідним договором відступлення права вимоги, а також доказів повної оплати за договором відступлення права вимоги. На думку представника відповідача, відсутність таких доказів не дає можливості встановити момент виникнення у позивача права вимоги та підтвердити його правонаступництво як нового кредитора.

Окремо представник відповідача заперечила щодо умов кредитування, зазначивши, що до позовної заяви не додано Умов, з якими відповідач був ознайомлений, погодився та які розумів при укладенні кредитного договору. Також, за її твердженням, позивачем не доведено, що саме на момент отримання відповідачем кредитних коштів відповідні документи містили умови щодо сплати процентів, їх розміру та порядку нарахування, а також щомісячних платежів.

Посилаючись на положення цивільного законодавства та законодавства про споживче кредитування, представник відповідача зазначила, що паспорт споживчого кредиту сам по собі не може підтверджувати погодження сторонами всіх умов кредитного договору, оскільки є документом, який надається споживачу до укладення договору для ознайомлення з умовами кредитування. При цьому представник відповідача послалася на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, відповідно до яких паспорт споживчого кредиту не є невід`ємною складовою частиною кредитного договору.

Представник відповідача вказала, що позивачем не надано належних доказів конкретних умов фінансової послуги, погоджених із відповідачем, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щомісячних платежів. Також зазначила, що в матеріалах справи відсутні належні докази отримання відповідачем кредитних коштів.

Щодо розміру заборгованості представник відповідача зазначила, що наданий позивачем розрахунок заборгованості складений самим новим кредитором та не є первинним бухгалтерським документом. На її думку, такий розрахунок сам по собі не може підтверджувати факт існування заборгованості та її розмір без надання первинних документів, на підставі яких він був складений. У зв`язку з цим представник відповідача послалася на положення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 та від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

Крім того, представник відповідача звернула увагу на те, що розрахунок заборгованості, поданий позивачем, не містить детального формування заборгованості та її складових у заявленому до стягнення розмірі. За її твердженням, у розрахунку здійснювалося нарахування процентів та щомісячних платежів, хоча такі нарахування, на думку представника відповідача, умовами кредитного договору не передбачені. Також зазначено про нарахування комісії, тоді як у пункті 7 паспорта кредиту передбачалося нарахування неустойки, штрафу та пені.

Представник відповідача також зазначила, що після направлення відповідачу повідомлення-вимоги про дострокове стягнення кредитної заборгованості було змінено строк дії та умови кредитного договору. У зв`язку з цим, на її думку, позивач не мав підстав для подальшого нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору та інших платежів і санкцій. Представник відповідача вказала, що позивач не перевірив належним чином правильність розрахунку заборгованості, зокрема період, за який здійснювалися відповідні нарахування, що вплинуло на визначений розмір заборгованості.

Посилаючись на наведені обставини, представник відповідача зазначила, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів свого правонаступництва, набуття права вимоги до відповідача, укладення кредитного договору на зазначених позивачем умовах, отримання відповідачем кредитних коштів, а також виникнення та розміру заявленої до стягнення заборгованості.

У запереченнях представник відповідача просила суд прийняти подані заперечення на письмові пояснення та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2026 року клопотання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про витребування доказів від 14 жовтня 2025 року було залишено без задоволення з огляду на пропуск установленого процесуального строку для його подання та ненаведення позивачем обґрунтованих причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню з таким клопотанням.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач повинен довести не лише факт укладення відповідного договору, а й факт надання позичальнику кредитних коштів, їх розмір, умови кредитування, строк виконання зобов`язання, а також факт та розмір невиконаного грошового зобов`язання.

Відповідно до статей 12, 13, 7681 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Судом встановлено, що 21 серпня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 оформлено договір про надання споживчого кредиту № 2813596, відповідно до якого заявлений розмір кредиту становив 15 000,00 грн, а строк кредитування 30 днів.

Позивач на підтвердження укладення договору подав його копію, графік розрахунків, паспорт споживчого кредиту та довідку про ідентифікацію, відповідно до якої під час оформлення договору було використано одноразовий ідентифікатор С819647.

Суд враховує, що відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір може бути укладений та підписаний із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а електронний договір, укладений у передбаченому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора відповідає вимогам законодавства, якщо належними та допустимими доказами підтверджено факт підписання договору таким ідентифікатором та досягнення сторонами згоди щодо його умов.

Разом із тим встановлення факту оформлення електронного договору саме по собі не свідчить про виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо фактичного надання кредитних коштів та не звільняє позивача від обов`язку довести цю обставину належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Саме факт отримання відповідачем кредитних коштів є істотною для вирішення цього спору обставиною, оскільки за відсутності доказів передачі грошових коштів позивач не може вимагати їх повернення як кредитної заборгованості.

На підтвердження перерахування відповідачу 15 000,00 грн позивач послався на повідомлення про успішне проведення операції, сформоване із залученням платіжного сервісу ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», у якому зазначено маскований номер платіжної картки № НОМЕР_1 .

Водночас зазначений документ не містить повних реквізитів платіжної картки, а матеріали справи не містять інших належних доказів, які б дозволяли достовірно встановити, що саме вказана картка належала відповідачу ОСОБА_1 та що перераховані 21 серпня 2020 року 15 000,00 грн були фактично зараховані на рахунок або платіжний засіб, що належав саме відповідачу.

З метою перевірки зазначених обставин ухвалою суду від 25 серпня 2025 року було витребувано в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності відповідачу картки № НОМЕР_1 , успішності транзакції від 21 серпня 2020 року на суму 15 000,00 грн, зарахування коштів та проведення верифікації особи власника картки.

26 вересня 2025 року АТ «Універсал Банк» повідомило суд, що ідентифікацію власника картки з прихованим номером № НОМЕР_1 як ОСОБА_1 не виконано, у зв`язку з чим банк не має можливості надати відповідь по суті поставлених судом питань без отримання повного номера картки або додаткових ідентифікаційних даних.

Таким чином, за результатами виконання ухвали суду обставина належності зазначеної платіжної картки саме відповідачу не підтверджена.

При цьому повторне клопотання позивача про витребування доказів було залишено без задоволення ухвалою суду від 12 серпня 2026 року з огляду на пропуск установленого процесуального строку для його подання та ненаведення обґрунтованих причин, які перешкоджали своєчасному зверненню з таким клопотанням.

Посилання позивача на те, що відсутність повних реквізитів платіжної картки обумовлена особливостями роботи платіжних сервісів та вимогами щодо захисту даних, не усуває його процесуального обов`язку довести належність платіжного засобу відповідачу та фактичне зарахування кредитних коштів саме відповідачу.

Так само не може бути визнано достатнім доказом фактичного отримання кредиту лише повідомлення про успішне перерахування коштів, якщо з його змісту неможливо достовірно встановити особу отримувача, а інші докази, які б усували таку невизначеність, у справі відсутні.

За таких обставин суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 15 000,00 грн.

Доводи позивача про те, що відсутність банківської виписки не може сама по собі бути підставою для відмови у позові, суд враховує, однак вони не змінюють висновку у цій справі, оскільки підставою для відмови є не сама по собі відсутність банківської виписки, а сукупність обставин, за яких надані позивачем документи не дають можливості достовірно встановити факт зарахування кредитних коштів саме відповідачу.

При цьому відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу позову. Перекладення цього обов`язку на відповідача шляхом вимоги спростувати факт отримання коштів не відповідає принципу змагальності цивільного судочинства.

Не може бути покладено в основу висновку про отримання відповідачем кредиту і поданий позивачем розрахунок заборгованості.

Такий розрахунок складений самим позивачем та відображає позицію кредитора щодо розміру заборгованості, однак сам по собі не є беззаперечним доказом фактичного отримання кредитних коштів, руху коштів, здійснення відповідачем платежів та правильності всіх проведених нарахувань.

Суд також бере до уваги доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи первинних документів, які б підтверджували зарахування кредитних коштів на рахунок або платіжний засіб, що належить саме відповідачу.

З огляду на відсутність належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів позовна вимога про стягнення 15 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту є недоведеною.

Щодо вимоги про стягнення 34 200,00 грн заборгованості за процентами суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України та статті 1054 ЦК України право кредитодавця на одержання процентів пов`язане з існуванням кредитного зобов`язання та користуванням позичальником наданими кредитними коштами.

Водночас умовами наданого до суду договору, як зазначає позивач і не заперечує відповідач, строк кредитування визначено тривалістю 30 днів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформулювала правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Права кредитодавця після цього забезпечуються, зокрема, положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, для стягнення процентів, нарахованих після первісного строку кредитування, позивач повинен довести наявність передбаченої договором та погодженої сторонами підстави для продовження строку користування кредитом.

Позивач посилається на пункт 4 договору та зазначає, що відповідач 20 вересня 2020 року нібито здійснив платіж у розмірі 2 565,00 грн, який, на думку позивача, свідчив про ініціювання продовження строку кредитування.

Однак належного та допустимого доказу здійснення відповідачем такого платежу матеріали справи не містять.

Зазначення відповідної операції у картці обліку договору та у складеному позивачем розрахунку заборгованості не є достатнім для достовірного встановлення факту здійснення платежу саме відповідачем, оскільки такі документи походять від заінтересованої сторони спору та не підтверджені незалежним документом про рух коштів.

Крім того, позивачем не доведено, що зазначений платіж відповідав усім передбаченим договором умовам для продовження строку кредитування та що внаслідок його здійснення між сторонами було досягнуто погодження щодо нового строку користування кредитом.

Таким чином, суд не знаходить підстав вважати доведеним факт пролонгації кредитного договору.

За таких обставин нарахування процентів після закінчення визначеного договором 30-денного строку кредитування не може бути визнано обґрунтованим.

Окрім того, розрахунок заборгованості не містить такого обсягу первинних даних, який давав би суду можливість перевірити в повному обсязі період, підстави та порядок нарахування заявлених до стягнення 34 200,00 грн процентів, а також співвіднести кожне нарахування з конкретною умовою кредитного договору.

За відсутності доведеного факту отримання кредиту та належного підтвердження виникнення і розміру заборгованості за процентами вимога про їх стягнення також задоволенню не підлягає.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 204/7787/21 не спростовує зазначених висновків, оскільки правова оцінка доказів у кожній конкретній справі залежить від установлених фактичних обставин та сукупності поданих доказів. У цій справі факт отримання відповідачем кредитних коштів та належний розмір заборгованості не доведені належними та допустимими доказами.

Щодо доводів відповідача про відступлення права вимоги суд зазначає, що відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, для підтвердження права на звернення до суду новий кредитор має довести як наявність відповідного права вимоги у первісного кредитора, так і факт переходу цього права до нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на договір відступлення прав вимоги № ККАУ-21042021 від 21 квітня 2021 року, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Разом із тим сам факт укладення договору відступлення права вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести, що предметом такого відступлення було саме право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2813596 та саме в заявленому до стягнення обсязі.

Водночас, враховуючи, що позивач не довів виникнення у первісного кредитора права вимоги до відповідача у зв`язку з ненаданням належних доказів фактичного надання кредиту, питання щодо переходу такого права вимоги до позивача не може змінити висновку суду про недоведеність заявлених позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом із тим при вирішенні питання про застосування позовної давності суд повинен враховувати положення Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинні на момент звернення позивача до суду.

Суд встановив, що позов подано 12 серпня 2025 року.

На цю дату пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було передбачено продовження строків позовної давності на строк дії воєнного стану в Україні.

Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким пункт 19 було виключено, набрав чинності 04 вересня 2025 року, тобто вже після звернення позивача з цим позовом.

Таким чином, на момент звернення ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до суду перебіг позовної давності був продовжений на строк дії воєнного стану, а тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності саме з мотивів, наведених відповідачем, суд не встановлює.

Посилання позивача на здійснення відповідачем платежу 20 вересня 2020 року як на дію, що свідчить про визнання боргу та перериває перебіг позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України, суд окремо не бере до уваги, оскільки факт здійснення такого платежу належними та допустимими доказами не підтверджений.

Разом із тим зазначені висновки щодо позовної давності не впливають на результат розгляду справи, оскільки позовні вимоги є недоведеними по суті.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, з витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Оскільки у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належить відмовити повністю, підстави для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу відсутні.

Щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України такі витрати підлягають розподілу між сторонами з урахуванням їх документального підтвердження, фактичності, необхідності та співмірності зі складністю справи, обсягом наданих послуг, витраченим адвокатом часом, ціною позову та значенням справи для сторони.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу подано договір про надання правничої допомоги від 09 вересня 2025 року, ордер, додаткову угоду від 30 вересня 2025 року, квитанцію до платіжної інструкції від 30 вересня 2025 року та інші документи, які підтверджують понесення витрат у заявленому розмірі 5 000,00 грн.

Водночас, вирішуючи питання про розмір витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, суд враховує характер спірних правовідносин, ціну позову, складність справи, обсяг та характер процесуальних документів, підготовлених представником відповідача, а також те, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судових засідань.

Суд також враховує, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 5 000,00 грн, тоді як підготовка правової позиції відповідача та процесуальних документів у цій справі, хоча й вимагала аналізу умов кредитного договору, розрахунку заборгованості, доказів укладення договору та практики Верховного Суду, не свідчила про особливу складність справи або необхідність значного обсягу адвокатської роботи.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн не в повній мірі відповідає критеріям співмірності та розумності.

Враховуючи обсяг фактично виконаної представником відповідача роботи, характер та складність справи, її розгляд у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, а також необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд вважає справедливим та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу суму 2 500,00 грн.

Отже, з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Оскільки у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відмовляється повністю, сплачений позивачем судовий збір та заявлені ним витрати на професійну правничу допомогу відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 512, 514, 516, 625, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

У задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА