Рішення № 138903694, 31.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/17921/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

25.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 24.06.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до Тернопільської митниці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці №UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 року про коригування митної вартості товарів за ВМД 26UA403070005513U2.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що 14.05.2026 року позивачем під час митного оформлення товару за митною декларацією №26UA403070005513U2 самостійно визначено митну вартість товару у розмірі 1 660 902,86 грн за основним методом за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартістю операції). На підтвердження заявленої митної вартості позивачем подано до митного органу документи, передбачені митним законодавством, зокрема зовнішньоекономічний контракт №TRI-2612 від 26.12.2024 року, специфікацію №11 від 13.02.2026 року, інвойс №12262000869-1 від 07.03.2026 року, деталізацію до інвойсу, пакувальний лист, транспортні документи та інші документи, що підтверджують ціну товару і складові митної вартості. 14.05.2026 року митним органом надіслано позивачу повідомлення про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, на яке позивач 15.05.2026 року надав відповідь та додаткові документи, вважаючи подані ним відомості достатніми для підтвердження заявленої митної вартості. Разом з тим 15.05.2026 року Тернопільською митницею прийнято рішення №UA403070/2026/000324/2 про коригування митної вартості товарів за митною декларацією №26UA403070005513U2, яким митну вартість товару визначено за резервним методом відповідно до статті 64 Митного кодексу України. В обґрунтування прийняття такого рішення митний орган послався на наявність розбіжностей у поданих документах, відсутність належного підтвердження окремих складових митної вартості, а також використав інформацію щодо митної вартості аналогічних товарів, оформлених за іншою митною декларацією від 22.10.2025 року №25UA100320040397U5, визначивши вартість товару на рівні 3,0354 долара США/кг. Позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним та необґрунтованим, оскільки митна вартість товару була визначена за основним методом на підставі фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті, ціни товару, а подані до митного оформлення документи містили достатні відомості для підтвердження числових значень складових митної вартості та не містили розбіжностей, які б перешкоджали застосуванню першого методу її визначення. На переконання позивача, митний орган не навів належного та достатнього обґрунтування неможливості визначення митної вартості за ціною договору, не довів наявності передбачених Митним кодексом України обставин, які виключали б застосування основного методу, а витребування додаткових документів та подальше коригування митної вартості фактично ґрунтувалися на формальних припущеннях. Позивач також вказує, що за умовами контракту №TRI-2612 від 26.12.2024 року оплата за товар здійснюється на умовах 100-відсоткової оплати, а особливості формування партій товару, його виробництва, комплектування контейнерів та оформлення інвойсів зумовлюють можливість зазначення у платіжних документах декількох специфікацій. У зв`язку з цим відсутність безпосередньої відповідності між окремим платежем та конкретною партією товару не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості. Щодо транспортно-експедиторських витрат позивач зазначає, що відповідні послуги надавалися ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» на підставі договору №Х191124-120 від 19.11.2024 року, а вартість таких послуг була підтверджена відповідними документами та включена до митної вартості відповідно до умов поставки. При цьому взаєморозрахунки експедитора з третіми особами, на думку позивача, не можуть бути підставою для сумніву в числових значеннях складових митної вартості товару. Крім того, позивач вважає безпідставними посилання митного органу на митну декларацію країни відправлення та інформацію, що міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, оскільки самі по собі такі відомості не підтверджують недостовірність заявленої декларантом митної вартості та не можуть автоматично бути підставою для відмови у застосуванні першого методу. Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, а також наявність у митного органу інформації про митне оформлення ідентичних або подібних товарів за вищою митною вартістю самі по собі не є достатніми підставами для коригування митної вартості за умови надання декларантом документів, що підтверджують ціну операції.

На виконання оскаржуваного рішення позивач подав 15.05.2026 року митну деклара ію №26UA403070005547U2 із відкоригованою митною вартістю товару, внаслідок чого ним додатково сплачено 28 084,57 грн ввізного мита та 85 858,55 грн податку на додану вартість, а всього - 113 943,12 грн. З огляду на викладене позивач вважає, що Тернопільська митниця без належних правових та фактичних підстав відмовила у визнанні заявленої митної вартості за ціною договору та неправомірно застосувала резервний метод її визначення, у зв`язку з чим просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці №UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 року про коригування митної вартості товарів та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 26.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

30.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

09.07.2026 року від Тернопільської митниці надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач вказує, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товару за митною декларацією №26UA403070005513U2 від 14.05.2026 автоматизованою системою аналізу та управління ризиками було згенеровано митні формальності щодо контролю правильності визначення митної вартості та витребування документів, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості. За результатами перевірки поданих до митного оформлення документів митницею встановлено розбіжності та невідповідності, зокрема щодо підтвердження оплати товару, транспортних витрат та достовірності митної декларації країни відправлення. На думку відповідача, зазначені обставини свідчили про наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності заявленої митної вартості та ризику декларування неповних або недостовірних відомостей про її складові. Відповідач зазначає, що у зв`язку з цим митницею відповідно до статті 53 Митного кодексу України було витребувано у декларанта додаткові документи, необхідні для підтвердження числових значень складових митної вартості. Однак позивач додаткових документів не надав, повідомивши листом від 15.05.2026 №15-05/2026-1 про те, що всі наявні документи вже подані та можливості надати інші документи немає. Тернопільська митниця також вказує, що за результатами проведеної консультації з декларантом сторони не дійшли згоди щодо можливості визначення митної вартості за основним методом, у зв`язку з чим застосування другорядних методів визначення митної вартості також виявилося неможливим через відсутність необхідної цінової інформації. Відтак митну вартість товару було визначено за резервним методом відповідно до статті 64 Митного кодексу України. При цьому, як зазначає відповідач, за основу для визначення митної вартості було взято інформацію щодо митної вартості аналогічних товарів, оформлених за митною декларацією від 22.10.2025 №25UA100320040397U5, на рівні 3,0354 дол. США за 1 кг, з урахуванням опису товару, країни його виробництва та наближеності часу митного оформлення. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні митницею не проводилося. З огляду на наведене відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 прийнято з дотриманням вимог Митного кодексу України, є законним та обґрунтованим, а тому просить суд відмовити ТОВ «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

14.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Тернопільської митниці Гримала Андрія Петровича про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

16.07.2026 року від представника товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає про необґрунтованість доводів Тернопільської митниці та не погоджується із запереченнями відповідача щодо правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості товарів №UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 року. Представник позивача вказує, що відзив відповідача фактично містить загальні посилання на положення Митного кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів, без наведення конкретних обставин, які б свідчили про наявність розбіжностей у поданих позивачем документах або недостовірність заявленої митної вартості. Зазначає, що митний орган у повідомленнях про необхідність надання додаткових документів, у спірному рішенні про коригування митної вартості та у відзиві не конкретизував, які саме документи містять розбіжності, ознаки підробки або не містять відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №820/2003/17, представник позивача наголошує, що наявність обґрунтованих сумнівів митного органу у правильності визначення митної вартості є необхідною передумовою для витребування у декларанта додаткових документів. При цьому митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали такі сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі вже поданих документів, а також визначити документи, подання яких може усунути відповідні сумніви. Представник позивача зазначає, що подані під час митного оформлення документи, зокрема контракт №TRI-2612 від 26.12.2024 року, інвойс №12262000869-1 від 07.03.2026 року та платіжна інструкція №175, узгоджуються між собою, а сума 33 247,00 доларів США, зазначена у деталізації «CAAU5172721» від 07.03.2026 року, сплачена платіжною інструкцією №175. При цьому найменування товару, його кількість та вартість відповідають даним, зазначеним у інвойсі та специфікації №11 до контракту №TRI-2612 від 26.12.2024 року. На думку позивача, будь-яких розбіжностей у зазначених документах митним органом не встановлено та належними доказами не підтверджено. Щодо транспортно-експедиційних витрат представник позивача зазначає, що транспортно-експедиційні послуги надавалися ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» на підставі договору №Х191124-120 від 19.11.2024 року, а можливість залучення експедитором третіх осіб для виконання своїх зобов`язань не впливає на числові показники митної вартості товару. Позивач наголошує, що до митного оформлення були подані рахунок №2770 від 07.05.2026 року на оплату транспортно-експедиційних послуг, коносамент та відповідний договір, а тому вважає витрати на транспортування належним чином підтвердженими. Також представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, відповідно до якої у разі, якщо законом не визначено конкретний доказ, яким виключно може підтверджуватися розмір витрат на перевезення, такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими допустимими доказами. Крім того, представник позивача звертає увагу суду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.09.2018 у справі №818/1186/17, щодо недопустимості обґрунтування рішення про коригування митної вартості виключно інформацією з автоматизованих інформаційних систем митних органів. На думку позивача, сама лише наявність в інформаційних базах митного органу відомостей про вищу митну вартість інших товарів не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості та не звільняє митний орган від обов`язку довести наявність конкретних обставин, які перешкоджали визначенню митної вартості за основним методом. З огляду на викладене представник позивача вважає, що Тернопільською митницею не доведено наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, не встановлено належних та достатніх підстав для витребування додаткових документів, а також не доведено правомірності переходу до другорядних та резервного методів визначення митної вартості. У зв`язку з цим представник позивача просить суд прийняти відповідь на відзив до розгляду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до прямого контракту № TRI-2612 від 26.12.2024 року, укладеного між ТОВ «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка), та Специфікації № 11 від 13.02.2026 року, позивачем здійснено ввезення на митну територію України товару шин загальною кількістю 257 штук на загальну суму 33 247,00 доларів США. Вказана партія товару була оформлена за деталізацією до інвойсу № 12262000869-1 від 07.03.2026 року, контейнер CAAU5172721.

14.05.2026 року позивач подав до Тернопільської митниці митну декларацію № 26UA403070005513U2, у якій самостійно визначив митну вартість товару в розмірі 1 660 902,86 грн, застосувавши основний метод визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Того ж дня декларанту було направлено повідомлення митного органу з ідентифікатором c4b40103-c479-4a10-bacb-85a16d23ac27, яким запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, зокрема інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять необхідні для його ідентифікації реквізити, а також страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі відсутності таких документів митним органом також було запропоновано надати виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару та висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На виконання зазначеного повідомлення позивач 15.05.2026 року надав Тернопільській митниці відповідь вих. № 15-05/2026-1, у якій виклав свої заперечення щодо необхідності подання додаткових документів та просив завершити митне оформлення товарів відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України.

Однак 15.05.2026 року Тернопільською митницею прийнято рішення № UA403070/2026/000324/2 про коригування митної вартості товарів, задекларованих за митною декларацією № 26UA403070005513U2.

Як убачається зі змісту спірного рішення, підставою для коригування митної вартості митний орган зазначив виявлення розбіжностей та відсутність належних документів, які підтверджують усі складові митної вартості. При цьому митний орган дійшов висновку про неможливість визначення митної вартості за методами, передбаченими статтями 5863 Митного кодексу України, у зв`язку з чим застосував резервний метод відповідно до статті 64 цього Кодексу.

Для визначення скоригованої митної вартості Тернопільська митниця використала інформацію, що містилася в митній декларації від 22.10.2025 року № 25UA100320040397U5, відповідно до якої митну вартість аналогічного/подібного товару було визначено на рівні 3,0354 доларів США за кілограм, або 182,5374 доларів США за одну штуку. При цьому митний орган послався на тотожність або подібність характеристик товару, зокрема його виду, країни виробництва, торговельної марки та умов поставки CIF.

Водночас із рішення про коригування митної вартості вбачається, що митним органом не проводилося коригування митної вартості з урахуванням обсягу партії та комерційного рівня поставки.

У зв`язку з прийняттям спірного рішення позивач 15.05.2026 року подав митну декларацію № 26UA403070005547U2 із відкоригованою митною вартістю товару, визначеною митним органом, та здійснив митне оформлення товару.

Унаслідок збільшення митної вартості позивач був змушений сплатити додаткові митні платежі, а саме ввізне мито в розмірі 28 084,57 грн та податок на додану вартість у розмірі 85 858,55 грн, а всього - 113 943,12 грн, що підтверджується відомостями, зазначеними у графі 47 митної декларації № 26UA403070005547U2.

Отже, предметом спору у цій справі є правомірність рішення Тернопільської митниці № UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 року про коригування митної вартості товарів, а відтак суду належить перевірити, чи існували у митного органу передбачені Митним кодексом України підстави для невизнання заявленої позивачем митної вартості за ціною договору та переходу до наступних методів її визначення, а також чи відповідає спірне рішення вимогам щодо його обґрунтованості, мотивованості та доведеності.

Незгода позивача з прийнятим рішенням про коригування митної вартості товарів, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи рішення відповідача про коригування митної вартості товару на предмет його відповідності закону, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи визначає Митний Кодекс України.

Статтею 1 Митного кодексу України встановлено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, закріплено, що встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною першою статті 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Розділ ІІІ Митного кодексу України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

Вирішуючи питання щодо правомірності такого рішення митного органу, суд насамперед враховує, що відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей та базується на ціні, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

За змістом частин першої - третьої статті 52 Митного кодексу України декларант зобов`язаний заявити митну вартість, визначену ним самостійно, та подати митному органу достовірні відомості про її визначення, які повинні ґрунтуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Водночас зазначений обов`язок декларанта не означає надання митному органу необмежених повноважень щодо відмови у прийнятті заявленої митної вартості. Контроль митного органу має здійснюватися у визначеній Митним кодексом процедурі та за наявності передбачених законом об`єктивних підстав для виникнення сумнівів у правильності її визначення.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 Митного кодексу України визначено перелік документів, якими підтверджується митна вартість, зокрема зовнішньоекономічний контракт та додатки до нього, рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи, якщо рахунок сплачено, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, транспортні документи, документи щодо вартості перевезення, а у разі здійснення страхування - страхові документи.

При цьому відповідно до частини третьої статті 53 цього Кодексу додаткові документи можуть бути витребувані митним органом лише у випадку, якщо документи, подані відповідно до частини другої цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомості щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

Отже, закон пов`язує право митного органу на витребування додаткових документів не з самим лише існуванням у митного органу певних припущень щодо рівня заявленої митної вартості, а з наявністю конкретних, об`єктивно обґрунтованих обставин, які свідчать про недостовірність або неповноту поданих документів.

Аналогічний правовий підхід неодноразово сформульований Верховним Судом. Зокрема, у постановах від 10.12.2019 у справі № 820/2003/17 та від 18.10.2019 у справі № 821/597/18 зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності заявленої митної вартості є необхідною передумовою витребування додаткових документів. Такі сумніви повинні бути конкретними, а митний орган має зазначити обставини, які їх зумовили, причини неможливості їх перевірки на підставі вже поданих документів та документи, надання яких може усунути відповідні сумніви.

Згідно з частинами першою - третьою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості здійснюється митним органом під час митного контролю та митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами такого контролю митний орган або визнає заявлену декларантом митну вартість, або приймає письмове рішення про її коригування.

Відповідно до частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості приймається у разі встановлення митним органом, зокрема, неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі неправильного її визначення.

При цьому частина друга статті 55 Митного кодексу України встановлює імперативні вимоги до змісту такого рішення. Воно повинно містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну у митного органу інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності її визначення; вичерпний перелік додаткових документів, за умови надання яких митна вартість може бути визнана; а також обґрунтування числового значення митної вартості, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Таким чином, рішення про коригування митної вартості не може ґрунтуватися виключно на загальному посиланні на наявність розбіжностей або на те, що заявлена декларантом митна вартість є нижчою за митну вартість інших товарів. Митний орган повинен продемонструвати причинно-наслідковий зв`язок між конкретними недоліками поданих документів та неможливістю визначити митну вартість за основним методом.

У цій справі судом установлено, що на підтвердження заявленої митної вартості позивачем були подані, зокрема, контракт № TRI-2612 від 26.12.2024, Специфікація № 11 від 13.02.2026, інвойс № 12262000869-1 від 07.03.2026, деталізація до інвойсу щодо контейнера «CAAU5172721», платіжні документи, транспортні документи, рахунок № 2770 на транспортно-експедиторські послуги та договір № Х191124-120 від 19.11.2024.

При цьому матеріали справи свідчать про узгодженість відомостей щодо найменування, кількості та вартості товару, зазначених у контракті, специфікації та інвойсі. Зокрема, загальна вартість товару, що міститься у деталізації до інвойсу, становить 33 247,00 доларів США, а відповідні товарні позиції та їх кількість узгоджуються з даними специфікації та інвойсу.

Сам по собі факт того, що на момент митного оформлення окрема частина оплати могла бути здійснена за платіжними документами, у яких у призначенні платежу зазначено декілька специфікацій, не свідчить про недостовірність фактурної вартості конкретного контейнера та не спростовує узгодженості інших документів, якщо митний орган не доведе протилежного.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, відповідно до яких митний орган повинен встановити саме такі обставини, які ставлять під сумнів достовірність числових значень митної вартості, а не обмежуватися формальним встановленням певних відмінностей у документах. Верховний Суд також наголошував, що ненадання окремих додаткових документів саме по собі не є достатньою підставою для переходу до іншого методу визначення митної вартості, якщо митним органом не обґрунтовано неможливість застосування першого методу.

Суд також враховує, що відповідно до частин першої та другої статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, тобто за вартістю операції. Другорядні методи застосовуються послідовно лише у випадку неможливості визначення митної вартості за основним методом.

Отже, застосування резервного методу не є самостійним правом митного органу, яке може бути реалізоване лише через встановлення нижчого рівня заявленої декларантом ціни порівняно з іншими митними оформленнями. Воно є наслідком доведеного митним органом факту неможливості застосування попередніх методів визначення митної вартості.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 200/6521/20-а наголошено, що основним методом визначення митної вартості є метод за ціною договору, а за наявності документів, які підтверджують митну вартість, її кількісні та якісні характеристики, митний орган не вправі без належного обґрунтування застосовувати інший метод.

З огляду на наведене, у спірних правовідносинах саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність переходу від першого методу до другорядних методів, а надалі - до резервного методу визначення митної вартості.

При цьому суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні митниця як підставу для коригування послалася на митну декларацію від 22.10.2025 № 25UA100320040397U5, за якою митна вартість товару була визначена на рівні 3,0354 долара США за кілограм, або 182,5374 долара США за одиницю.

Однак сама по собі наявність у митного органу інформації про митне оформлення інших товарів за іншою ціною не доводить недостовірність ціни конкретної зовнішньоекономічної операції позивача. Верховний Суд послідовно виходить із того, що інформація з автоматизованих систем митного органу має допоміжний інформаційний характер і не може автоматично підміняти собою аналіз документів конкретної поставки. При цьому при порівнянні митної вартості повинні враховуватися характеристики товару, виробник, торгова марка, умови та обсяг поставки, комерційні рівні, знижки та інші обставини, здатні впливати на ціну.

Відтак, для правомірного застосування резервного методу митний орган мав не лише послатися на іншу митну декларацію, а й належним чином обґрунтувати її співставність із товарами, ввезеними позивачем, а також довести, що використана як база для коригування митна вартість стосується товарів, які є дійсно ідентичними або подібними за відповідними характеристиками та комерційними умовами.

Натомість із змісту спірного рішення вбачається, що митний орган зазначив лише загальні характеристики товару, країну виробництва та умови поставки, при цьому прямо вказав, що коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилося.

Зазначене має істотне значення для оцінки правомірності рішення, оскільки митна вартість товарів визначається з урахуванням конкретних умов відповідної зовнішньоекономічної операції. Сам факт ввезення товарів тієї самої категорії за іншою ціною не свідчить про те, що ціна за спірним контрактом є недостовірною.

Більше того, Верховний Суд звертає увагу на необхідність конкретного обґрунтування причин, через які заявлена митна вартість не може бути прийнята, та недопустимість формального підходу митного органу до процедури її контролю.

Окремо суд оцінює доводи митного органу щодо транспортно-експедиторських витрат.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем надано договір № Х191124-120 від 19.11.2024 про транспортно-експедиторське обслуговування, коносамент № DHO126030506 від 10.03.2026 та рахунок № 2770 від 07.05.2026 на оплату транспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України транспортні документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, є документами, що можуть підтверджувати митну вартість у разі, якщо витрати на транспортування не включені до вартості товару.

Отже, за наявності таких документів митний орган повинен конкретно встановити, які саме відомості щодо транспортних витрат є непідтвердженими або суперечливими та яким чином відповідна обставина впливає на визначення митної вартості.

При цьому сам факт залучення експедитором третіх осіб для виконання своїх договірних зобов`язань не свідчить про недостовірність вартості транспортно-експедиторських послуг, зазначеної у документах, наданих декларантом, якщо митний орган не довів протилежного належними та допустимими доказами.

Також необґрунтованим є посилання митного органу на відсутність декларації країни відправлення як самостійну підставу для сумніву у заявленій митній вартості. Такий документ відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України може бути витребуваний лише за наявності передбачених законом обставин, пов`язаних із розбіжностями, ознаками підробки чи відсутністю необхідних відомостей у первинних документах.

Отже, відсутність такого документа серед первинних документів, передбачених частиною другою статті 53 Митного кодексу України, сама по собі не свідчить про неможливість визначення митної вартості за ціною договору.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду щодо спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Саме по собі спрацювання профілю ризику або наявність у митних базах інформації про те, що ідентичні чи подібні товари в інших випадках оформлювалися за вищою митною вартістю, не звільняє митний орган від обов`язку встановити конкретні обставини, які свідчать про недостовірність митної вартості у конкретній зовнішньоекономічній операції.

Таким чином, аналіз матеріалів справи у їх сукупності свідчить про те, що позивачем під час митного оформлення подано документи, які у своїй сукупності дають можливість ідентифікувати товар, встановити його кількісні та якісні характеристики, продавця, покупця, умови поставки, фактурну вартість та інші складові митної вартості.

Водночас відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності саме таких розбіжностей у поданих документах, які унеможливлювали визначення митної вартості за ціною договору. Не наведено також переконливого обґрунтування того, чому наданих позивачем документів недостатньо для застосування першого методу.

Посилання митного органу на іншу митну декларацію, за якою аналогічні товари оформлялися за вищою митною вартістю, без належного встановлення тотожності або співставності товарів, умов їх поставки, обсягів партій та комерційних умов не може бути достатньою правовою підставою для відмови у застосуванні основного методу.

При цьому суд наголошує, що митний орган не наділений повноваженнями визначати митну вартість товару лише виходячи з власного уявлення про її «правильний» або «ринковий» рівень. Контроль митної вартості має здійснюватися в межах та у спосіб, визначених Митним кодексом України, а рішення про її коригування повинно містити належне фактичне та правове обґрунтування.

Верховний Суд у своїй практиці також виходить із того, що рішення про коригування митної вартості є індивідуальним актом, який приймається за результатами оцінки конкретної зовнішньоекономічної операції, з урахуванням виду товару, умов поставки, договірних зобов`язань, документів, поданих декларантом, та інших обставин конкретного імпорту.

За таких обставин суд доходить висновку, що Тернопільська митниця не виконала покладеного на неї обов`язку щодо належного обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за основним методом - за ціною договору, а тому не мала достатніх правових підстав для переходу до другорядних методів та, як наслідок, застосування резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності прийнятого ним рішення.

Проте відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного рішення суду не надав.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відтак, рішення Тернопільської митниці № UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 про коригування митної вартості товарів прийнято без належного правового та фактичного обґрунтування, з порушенням вимог статей 53-55, 57, 58 та 64 Митного кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2662,40 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з Тернопільської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці №UA403070/2026/000324/2 від 15.05.2026 року про коригування митної вартості товарів за ВМД 26UA403070005513U2.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ (код ЄДРПОУ 43985576) за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці (ЄДРПОУ 45589470) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник