Постанова № 138902564, 10.08.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2285/26

3/132/989/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 серпня 2026 року місто Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Хомутинці Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 26 червня 2026 року о 23год.28хв., рухаючись по вулиці Руданського в селі Бережани Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6820 Drager, тест № 1912, який показав 1,44 ‰ (проміле), чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

До суду ОСОБА_2 не з`явився, подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням стану здоров`я.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та заявленого ОСОБА_2 клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката, а також оскаржити постанову по справі. Зазначені права є гарантією реалізації права особи на захист та підлягають забезпеченню судом під час розгляду справи.

Разом із тим положення частини другої статті 268 КУпАП визначають випадки, коли присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи є обов`язковою. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, до такого переліку не віднесені.

Отже, закон не встановлює безумовної вимоги щодо особистої присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, під час судового розгляду. За відсутності передбачених законом обставин, які перешкоджають розгляду справи, така справа може бути розглянута за відсутності особи, якщо судом забезпечено їй реальну можливість скористатися наданими законом процесуальними правами.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був обізнаний про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704004 від 27 червня 2026 року за частиною першою статті 130 КУпАП, а також про можливість участі у розгляді справи судом. Права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, йому були роз`яснені, про що містяться відповідні відомості у протоколі.

При цьому 17 липня 2026 року ОСОБА_2 особисто звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, після чого фактично ознайомився з матеріалами провадження, самостійно зробив їх фотокопії та отримав відеозапис із нагрудних відеореєстраторів працівників поліції.

Таким чином, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості реалізувати своє право на захист, та фактично скористався своїми процесуальними правами до призначеного судового засідання. Зокрема, він мав можливість ознайомитися з доказами, на яких ґрунтується протокол про адміністративне правопорушення, підготувати свої заперечення, подати докази, заявити клопотання, залучити захисника та повідомити суд про будь-які обставини, які, на його думку, перешкоджають розгляду справи.

10 серпня 2026 року ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, подавши через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи з посиланням на погіршення стану здоров`я.

Разом із тим судом установлено, що до початку судового засідання ОСОБА_2 перебував у приміщенні суду, однак, не дочекавшись початку судового засідання та не повідомивши суд про необхідність залишити приміщення з поважних причин, залишив його без дозволу суду.

При цьому до заяви про відкладення розгляду справи ним не долучено жодного документа, який би об`єктивно підтверджував наявність такого стану здоров`я, який унеможливлював його участь у судовому засіданні, необхідність невідкладного медичного втручання, перебування у закладі охорони здоров`я або іншу об`єктивну неможливість бути присутнім у суді.

Саме по собі посилання особи на погіршення стану здоров`я, без наведення конкретних обставин та без надання належних доказів, які дають змогу суду встановити характер такого стану та його вплив на можливість участі особи у судовому засіданні, не може автоматично визнаватися поважною причиною неприбуття до суду.

КУпАП безпосередньо не містить вичерпного переліку обставин, які в кожному конкретному випадку повинні визнаватися поважними причинами неприбуття особи на виклик суду. У зв`язку з цим при оцінці наведених особою причин суд має виходити із загальних засад адміністративного провадження, характеру конкретних обставин, їх об`єктивності, реальності та доведеності, а також із необхідності забезпечення балансу між правом особи на участь у розгляді справи та обов`язком суду забезпечити своєчасне здійснення правосуддя.

За необхідності визначення змісту поняття поважності причин неприбуття суд може враховувати законодавчі підходи, сформульовані в інших процесуальних галузях права, зокрема положення статті 138 КПК України, яка серед поважних причин неприбуття особи на виклик називає, зокрема, тяжку хворобу або перебування в закладі охорони здоров`я у зв`язку з лікуванням за умови неможливості тимчасово залишити такий заклад, а також інші обставини, які об`єктивно унеможливлюють з`явлення особи на виклик.

При цьому суд зазначає, що таке звернення до положень іншого процесуального закону не означає безпосереднього застосування норм КПК України до провадження у справі про адміністративне правопорушення, а використовується виключно як орієнтир для оцінки об`єктивності та поважності причин неприбуття особи за відсутності відповідного детального нормативного регулювання у КУпАП.

У даному випадку ОСОБА_2 не навів та не підтвердив доказами таких обставин, які б об`єктивно унеможливлювали його участь у судовому засіданні 10 серпня 2026 року. Зокрема, відсутні відомості про його госпіталізацію, перебування на стаціонарному чи іншому лікуванні, необхідність невідкладної медичної допомоги або інший стан, за якого участь у судовому засіданні була б фізично неможливою.

Більше того, обставини його поведінки безпосередньо перед судовим засіданням, а саме перебування у приміщенні суду та подальше самовільне залишення його до початку розгляду справи, не узгоджуються з доводами про неможливість участі у судовому засіданні саме через стан здоров`я. У разі раптового погіршення стану здоров`я ОСОБА_2 не був позбавлений можливості повідомити про це суд, звернутися за медичною допомогою або надати відповідні підтверджуючі документи.

За таких обставин суд не знаходить об`єктивних підстав вважати, що неявка ОСОБА_2 у судове засідання була зумовлена обставинами, які перебували поза межами його волі та об`єктивно перешкоджали участі у розгляді справи.

Суд також враховує, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь у розгляді справи не є абсолютним. Його реалізація має здійснюватися добросовісно та не може використовуватися всупереч призначенню процесуальних прав для безпідставного затягування провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на обов`язку учасників провадження добросовісно користуватися наданими їм процесуальними правами, цікавитися перебігом провадження та утримуватися від дій, спрямованих на невиправдане затягування розгляду справи. Такий підхід, зокрема, відображений у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» та «Юніон Аліментарія Сандерс проти Іспанії».

При цьому обов`язок суду забезпечити розгляд справи у розумний строк кореспондується з обов`язком учасників провадження сприяти своєчасному її розгляду. Національний суд повинен вживати необхідних заходів для запобігання невиправданим затримкам, у тому числі оцінювати обґрунтованість клопотань про відкладення судового розгляду та поведінку учасника провадження.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, серед іншого, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також запобігання правопорушенням та виховання громадян у дусі додержання законів України.

Водночас статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Для справ, що належать до юрисдикції суду та не віднесені законом до категорій із скороченими строками, загальним є п`ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/20/24 (провадження № 11-222сап24), відповідно до якого положення статті 277 КУпАП встановлюють п`ятнадцятиденний строк розгляду, зокрема, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на необхідність постійного контролю суддів за своєчасним розглядом справ про адміністративні правопорушення та недопустимість безпідставного зволікання з їх розглядом.

За правовими позиціями Європейського суду з прав людини, національні суди мають організовувати провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, а також вирішувати питання щодо доцільності відкладення судового засідання з урахуванням поведінки учасників провадження та наявності об`єктивних причин для такого відкладення.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_2 мав реальну можливість підготуватися до розгляду справи та реалізувати свої процесуальні права, оскільки був належним чином обізнаний про складення протоколу, був ознайомлений із матеріалами справи, отримав копії матеріалів та відеозапис, а також був повідомлений про дату і час судового розгляду.

Відтак відкладення розгляду справи за відсутності об`єктивно підтверджених причин, які перешкоджають участі ОСОБА_2 у судовому засіданні, призвело б до невиправданого затягування провадження та суперечило б завданню своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення.

При цьому суд не вбачає, що розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 у конкретних обставинах цього провадження порушує його право на захист. Особі було завчасно відомо про розгляд справи, їй роз`яснено процесуальні права, надано можливість ознайомитися з матеріалами справи та отримати копії доказів, а доказів існування об`єктивних перешкод для участі у судовому засіданні суду не надано.

Саме по собі бажання особи бути присутньою під час розгляду справи не може мати наслідком безумовне відкладення судового засідання за відсутності підтверджених поважних причин, оскільки таке тлумачення фактично надавало б особі можливість одноосібно визначати момент розгляду справи та створювало б передумови для невиправданого затягування провадження.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що подана ОСОБА_2 заява про відкладення розгляду справи не містить належно обґрунтованих та документально підтверджених обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому з`явитися в судове засідання та брати участь у розгляді справи.

За таких обставин підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачає, а тому вважає за необхідне у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи відмовити та здійснити її розгляд за його відсутності.

Такий порядок розгляду справи відповідає положенням статті 268 КУпАП, не суперечить гарантіям права особи на захист, забезпечує дотримання вимог щодо своєчасності розгляду справ про адміністративні правопорушення та спрямований на недопущення невиправданого затягування провадження.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).

Згідно зі ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704004 від 27.06.2026 року слідує, що ОСОБА_2 26 червня 2026 року о 23год.28хв., рухаючись по вулиці Руданського в селі Бережани Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6820 Drager, тест № 1912, який показав 1,44 ‰ (проміле), чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.

Підсудність справи про адміністративне правопорушення не порушена, оскільки вона скерована та розглядається за місцем вчинення адміністративного правопорушення, що відповідає вимогам ст.276 КУпАП.

Згідно з пунктом 2.9 (а) Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція).

Так згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейського) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктом 6 розділу І Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Пунктом 1 розділу ІІ цієї Інструкції передбачено, що за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:

протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704004 від 27.06.2026 року;

довідкою інспектора ГАП батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Грабовського В.;

чеком тестування на алкоголь за допомогою Alcotest 6820 Drager, тест № 1912, від 26.06.2026 року;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 26.06.2026 року;

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 26.06.2026 року;

рапортом поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого сержанта поліції Демченка М. від 26.06.2026 року;

відеозаписами з місця проведення огляду, які велися на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704004 від 27.06.2026 року, ОСОБА_2 26 червня 2026 року о 23год.28хв., рухаючись по вулиці Руданського в селі Бережани Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6820 Drager, тест № 1912, який показав 1,44 ‰ (проміле), чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 за наявності у нього фактичної можливості заперечувати щодо обставин, наведених у вищезазначеному протоколі про адміністративне правопорушення, та викласти свої заперечення та/або застереження щодо суті правопорушення у відповідній графі 14 протоколу «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення», жодних дій з приводу цього не вчинив, дії працівників поліції не оскаржував.

Обставини, які викладені у протоколі підтверджуються наступними доказами:

рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого сержанта поліції Демченка М. від 26.06.2026 року, згідно якого, 26.06.2026 року о 23год.28хв. на вулиці Руданського в селі Бережани, був зупинений транспортний засіб марки (моделі) «Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_2 , у якого були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови; почервоніння шкірного покриву обличчя), та йому запропоновано пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння, зокрема з використанням спеціального технічного засобу Drager, на що водій ОСОБА_2 добровільно погодився. За результатами огляду, був встановлений позитивний результат 1,44 ‰ (проміле), у зв`язку із чим складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП;

чеком приладу Alcotest 6820 Drager, тест № 1912, від 26.06.2026 року, згідно якого у водія ОСОБА_2 було виявлено 1,44 ‰ (проміле);

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 26.06.2026 року, згідно якого водій ОСОБА_2 був освідуваний за допомогою технічного приладу Alcotest 6820 Drager, тест № 1912, який показав позитивний результат - 1,44 ‰ (проміле);

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість від 26.06.2026 року, згідно якого водію ОСОБА_2 була надана можливість пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, однак він цим правом не скористався, що підтверджується відеозаписами з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції;

довідкою інспектора ГАП батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Грабовського В., згідно якої, ОСОБА_2 не має посвідчення водія, протягом поточного року до відповідальності за вчинення будь-якого з порушень, передбачених ст.130 КУпАП не притягувався;

відеозаписами з місця проведення огляду, які велися на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції, які були безпосередньо досліджені судом під час розгляду цієї справи, на яких зафіксовано факт зупинення транспортного засобу марки (моделі) «Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_2 ; виявлення у нього явних ознак алкогольного сп`яніння, та висловлення у зв`язку із цим пропозиції пройти огляд за допомогою спеціального технічного приладу Драгер; проходження огляду з допомогою цього приладу, який показав позитивний результат 1,44 ‰ (проміле).

Суд звертає увагу на те, що відеозапис з нагрудної бодікамери працівника поліції є об`єктивним доказом, тобто таким, який в процесі доказування не встановлюється від людей і не залежить від їх суб`єктивного сприйняття певних обставин.

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водієві ОСОБА_2 була надана можливість пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, однак він цим правом не скористався, що слідує з наявних відеозаписів із нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції, та матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_2 зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_2 суду не надано.

Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом, в стані алкогольного сп`яніння, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за ч.1 ст.130 КУпАП правильно кваліфіковано.

Норми діючого КУпАП та відповідної Інструкції не зобов`язують саме фіксування факту керування транспортним засобом, вказані обставини доводяться на підставі сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи, в даному випадку, усі досліджені докази поза розумним сумнівом доводять, що транспортним засобом марки (моделі) «Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », керував саме ОСОБА_2 .

Визначення ознак знаходження водія у стані сп`яніння (алкогольного, наркотичного) відноситься до виключної компетенції поліцейських, тобто є їх дискреційними повноваженнями.

На наявному у справі та дослідженому судом відеозаписі з відеореєстраторів (нагрудних бодікамер) працівників органу Національної поліції прослідковуються ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_2 , які зафіксовані в справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, працівники органу Національної поліції правомірно запропонували ОСОБА_2 пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу Драгер та в найближчому закладі охорони здоров`я.

Суд звертає увагу на те, що встановлення ознак сп`яніння (алкогольного, наркотичного) у водіїв віднесене до дискреційних повноважень працівника поліції, при цьому на останнього не покладено обов`язку детально оголошувати обсяг таких ознак, які виявлені у водія, а тим більше доводити останньому їх наявність.

Частина 1 статті 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» містить визначення наступних термінів: 10) калібрування - сукупність операцій, за допомогою яких за заданих умов на першому етапі встановлюється співвідношення між значеннями величини, що забезпечуються еталонами з притаманними їм невизначеностями вимірювань, та відповідними показами з пов`язаними з ними невизначеностями вимірювань, а на другому етапі ця інформація використовується для встановлення співвідношення для отримання результату вимірювання з показу; 17) періодична повірка засобів вимірювальної техніки - повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу (міжповірочний інтервал); 18) повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.

Статтею 17 вказаного Закону врегульовано порядок Повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, згідно з якою передбачено, що законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту, а статтею 27 врегульовано питання щодо калібрування засобів вимірювальної техніки.

Так, калібруванню в добровільному порядку можуть підлягати засоби вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері та/або поза сферою законодавчо регульованої метрології. Калібруванню також підлягають вторинні та робочі еталони. Калібрування засобів вимірювальної техніки проводиться: науковими метрологічними центрами; метрологічними центрами, калібрувальними лабораторіями, акредитованими національним органом України з акредитації; метрологічними центрами, калібрувальними лабораторіями, які мають документально підтверджену простежуваність своїх еталонів до національних еталонів, еталонів інших держав або міжнародних еталонів відповідних одиниць вимірювання.

Калібрування вторинних та робочих еталонів проводиться в порядку, встановленому нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.

Калібрування та оформлення його результатів проводяться відповідно до національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та документів, прийнятих міжнародними та регіональними організаціями з метрології.

Отже, повіркою є перевірка відповідності певним стандартам, а калібрування - приведення засобу вимірювальної техніки до певних стандартів.

Міжповірочний інтервал для категорії законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки «Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається» установлено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13 жовтня 2016 року № 1747 і становить 1 рік.

У Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення, дозволених для застосування на території України, міститься інформація щодо особи, відповідальної за введення медичних виробів в обіг, а саме ТОВ «АТЗТ Компанія «Сатурн Дейта Інтернешенл», який є офіційним представником виробника, на медичні вироби «Газоаналізатори Drager Alсotest», в тому числі і на газоаналізатор «Drager «Alcotest 6820». На офіційному сайті вказаного товариства, яке надає послуги сервісного центру для гарантійного та післягарантійного обслуговування приладів алко- та наркодіагностики Drager, зазначено, що для використання приладів у професійній діяльності у підрозділах Департаменту патрульної служби та Управління національної поліції, Міністерства охорони здоров`я та службах охорони праці та безпеки підприємств, необхідне своєчасне проведення операцій «Сервісне технічне обслуговування», «Градуювання» та «Повірка» принаймні 1 раз на 12 місяців, тобто, міжповірочний інтервал вказаних приладів становить 1 рік, і у пам`яті приладу зберігається інформація про дату останнього градуювання (калібрування).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану» від 07 квітня 2023 року №440 установлено, що позитивні результати періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, засвідчені відбитком повірочного тавра на таких засобах чи записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційних документів та/або оформлені свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного і надзвичайного стану, чинні на територіях можливих бойових дій протягом шести місяців з дати припинення можливості бойових дій на таких територіях відповідно до переліку.

Роздруківкою проведеного тесту підтверджується, що останнє градуювання приладу «Alcotest 6820» було проведено 18.11.2025 року, що вказує на правомірність використання вказаного газоаналізатору при проведенні огляду ОСОБА_2 станом на 26.06.2026 року, що підтверджує справність і допуск до експлуатації технічного засобу, за допомогою якого проводився огляд на стан сп`яніння.

ОСОБА_2 на проходженні медичного огляду в найближчому закладі охорони здоров`я (згідно направлення) для спростування факту перебування його в стані алкогольного сп`яніння, встановленого за допомогою спеціального технічного приладу на місці зупинки транспортного засобу, не наполягав, та до будь-якого закладу охорони здоров`я шляхом самозвернення не звернувся.

Відповідно до частини першої статті 267 КУпАП, адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством (ст.267 КУпАП), не оскаржувалися.

Таким чином, незаконність дій службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

Відповідно з вимогами статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів, положення щодо яких закріплені в статті 251 КУпАП.

Відповідно до норм КУпАП обставини, вказані у протоколі про адміністративне правопорушення, перевіряються у спосіб та в порядок, що встановлений статтями 251, 252, 280 КУпАП.

Згідно частини 1 статті 272 КУпАП, як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню поданій справі.

Цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.

Таким чином, обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №161/5372/17.

В сенсі положень статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

На переконання суду, матеріали справи містять достатні дані щодо обставин подій, які мали місце 26.06.2026 року, процедури оформлення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 704004 від 27.06.2026 року, та супутніх документів.

Наявні докази оцінені судом у відповідності до вимог статті 252 КУпАП та не потребують додаткового виклику свідків у судове засідання для дачі пояснень.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Згідно положень статті 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Призначаючи адміністративне стягнення, суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.

Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб, а тому таке правопорушення не може бути визнано малозначним.

Відповідно до положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП передбачене покарання у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід зауважити, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є безальтернативним.

Враховуючи вимоги закону, конкретні обставини справи та особу правопорушника, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_2 слід накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

У відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_2 слід стягнути в дохід держави судовий збір.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 130, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA418999980313080149000002001, отримувач: ГУК у Вінницькій обл./Він.обл/21081300, ЄДРПОУ 37979858, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 665грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП).

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя