Рішення № 138901218, 10.08.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 646/9882/25

Номер провадження2/173/527/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 серпня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:головуючого судді Челюбєєва Є.В., за участю секретаря судового засідання Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

Позов мотивовано тим, що 18.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №101081232, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн, який останній зобов`язався повернути та сплатити передбачені договором проценти, комісії та інші платежі.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти. Водночас відповідач належним чином умови договору не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

29.10.2021 на підставі договору факторингу №11Т ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги за вказаним кредитним договором. За розрахунком позивача, загальна сума заборгованості становить 71850 грн, з яких 15000 грн заборгованість за тілом кредиту, 54000 грн заборгованість за процентами та 2850 грн заборгованість за комісійними винагородами.

Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №101081232 від 18.07.2021 у розмірі 71850 грн, а також понесені судові витрати, у тому числі судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що позивач не надав належних і допустимих доказів укладення між ним та ТОВ «МІЛОАН» договору про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021, зокрема доказів його ідентифікації, волевиявлення, підписання електронного договору та отримання одноразового ідентифікатора. Посилання на IP-адресу та SMS-повідомлення, на думку відповідача, не підтверджують, що саме він укладав договір.

Відповідач також послався на те, що у період з 14.11.2020 по 10.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, за його твердженням, не мав можливості вільно користуватися онлайн-сервісами та укладати спірний електронний договір.

Крім того, відповідач заперечив правильність розрахунку заборгованості. Зазначив, що відповідно до умов договору кредит у сумі 15000 грн надавався строком на 30 днів - до 17.08.2021, а проценти за користування кредитом визначені у розмірі 2 % за кожен день користування. При цьому договором передбачено можливість продовження строку кредитування лише за умови вчинення позичальником відповідних дій, зокрема сплати комісії за пролонгацію та частини заборгованості.

Відповідач стверджував, що доказів звернення ним із заявою про пролонгацію, сплати комісії за пролонгацію, погодження нових умов чи фактичного користування кредитом після 17.08.2021 позивач не надав. У зв`язку з цим вважав, що строк кредитування закінчився 17.08.2021, а нарахування процентів після цієї дати є безпідставним.

Також відповідач зазначив, що не був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та не визнавав заборгованості.

Окремо відповідач заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та ціною позову, і просив суд не стягувати їх або зменшити їх розмір.

З огляду на викладене відповідач просив у задоволенні позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відмовити, а судові витрати не стягувати або зменшити їх розмір.

У відповіді на відзив представник позивача заперечував проти доводів відповідача та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначив, що договір про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 укладено між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі, із використанням одноразового ідентифікатора, а кредитні кошти в розмірі 15000,00 грн були перераховані відповідачу. На підтвердження укладення договору та отримання кредитних коштів позивач послався на надані до матеріалів справи документи, у тому числі кредитний договір, дані щодо його укладення та документи про перерахування коштів.

Позивач заперечував доводи відповідача про те, що останній не укладав кредитний договір та не отримував кредитних коштів, зазначивши, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів неправомірного використання його персональних даних, укладення договору іншою особою або отримання кредитних коштів іншою особою. Також позивач послався на презумпцію правомірності правочину та положення цивільного законодавства щодо укладення договорів в електронній формі.

Щодо розміру заборгованості позивач зазначив, що відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становила 15000,00 грн, строк кредитування - 30 днів, із кінцевою датою повернення 17.08.2021. У зв`язку з неповерненням відповідачем кредиту позивач вважає обґрунтованим нарахування заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісійною винагородою. Загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості становить 71850,00 грн, з яких 15000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 54000,00 грн - заборгованість за процентами та 2850,00 грн - заборгованість за комісією.

Позивач також заперечував проти доводів відповідача щодо неправомірності нарахування процентів після закінчення первісного строку кредитування, посилаючись на умови договору щодо пролонгації строку кредитування та нарахування процентів за стандартною процентною ставкою.

Щодо переходу права вимоги позивач зазначив, що між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 11Т від 29.10.2021, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача. На підтвердження цього позивач послався на договір факторингу, витяг із додатку до нього та платіжні документи. Вказав, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність переходу права вимоги.

Щодо заперечень відповідача стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначив, що заявлені витрати у розмірі 5000,00 грн є розумними, обґрунтованими та співмірними з обсягом наданих послуг, складністю справи та виконаною представником роботою, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд відхилити доводи відзиву та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.

Зазначив, що не погоджується з доводами позивача щодо укладення відповідачем договору про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 та отримання ним кредитних коштів. Вказав на відсутність належних і допустимих доказів того, що саме відповідач особисто укладав зазначений договір в електронній формі, використовував відповідний особистий кабінет, номер мобільного телефону та електронну пошту, а також отримував кредитні кошти.

Представник відповідача заперечував проти посилань позивача на використання одноразового ідентифікатора, IP-адреси та інших електронних даних як достатніх доказів волевиявлення відповідача, зазначаючи, що самі по собі такі відомості не підтверджують особу користувача та фактичне укладення ним кредитного договору.

Також відповідач не погодився з розрахунком заборгованості, зокрема щодо нарахування процентів після закінчення первісного строку кредитування, посилаючись на положення цивільного законодавства та правові висновки Верховного Суду щодо припинення нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування. Заперечував проти стягнення заявлених позивачем процентів та комісії у відповідному розмірі.

Щодо переходу права вимоги представник відповідача заперечував проти доводів позивача про належне набуття права вимоги за договором факторингу, а також зазначав про відсутність належного повідомлення відповідача про заміну кредитора.

Крім того, відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та характером спору.

Посилаючись на наведене, представник відповідача просив суд врахувати викладені заперечення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що надане позивачем платіжне доручення № 30038163 від 18.07.2021 підтверджує перерахування відповідачу кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 в сумі 15000,00 грн. на картковий рахунок, реквізити якого відповідач зазначив під час укладення кредитного договору.

Позивач вказав, що повний номер платіжної картки йому не відомий, оскільки він зберігається у платіжній системі LiqPay, а в платіжному дорученні зазначено лише частину реквізитів картки. На думку позивача, відсутність повного номера картки не свідчить про неналежність платіжного доручення як доказу перерахування кредитних коштів.

Також позивач зазначив, що не володіє оригіналами банківських документів щодо руху коштів, оскільки відповідна інформація є банківською таємницею та зберігається в банківській установі. У зв`язку з цим позивач просив витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» виписку про рух коштів по картці відповідача за період з 18.07.2021 по 27.07.2021 для підтвердження зарахування кредитних коштів.

Сторони в судове засідання не з`явилися, оскільки суд розглянув справу за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.07.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» в електронній формі укладено Договір про споживчий кредит №101081232.

За умовами договору кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 15000,00 грн строком на 30 днів, починаючи з 18.07.2021, із датою повернення кредиту 17.08.2021.

За користування кредитом встановлено процентну ставку 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. Комісія за надання кредиту становить 19,00% від суми кредиту, що складає 2850,00грн. Загальні витрати позичальника за кредитом визначені у розмірі 11850,00грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту - 26850,00грн.

Пунктами 2.3.1.1,2.3.1.2 договору передбачено можливість продовження строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах. На пільгових умовах строк кредитування може бути продовжено на 3,7 або 15днів із нарахуванням процентів за ставкою 2,00% за кожен день та сплатою комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі до 3,00%,5,00% або 10,00% відповідно від поточного залишку кредиту.

На стандартних (базових) умовах строк кредитування може продовжуватися на 1день шляхом продовження користування кредитними коштами після спливу строку кредитування, але загальний строк такої пролонгації не може перевищувати 60днів. У цей період проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою 5,00% за кожен день користування кредитом.

У разі пролонгації строк кредитування та дата платежу змінюються, а нова дата платежу й актуальна сума заборгованості відображаються в оновленому графіку платежів в особистому кабінеті позичальника.

Договір укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідно до умов договору прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до зазначених умов договору ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит у сумі 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням 30038163 про перерахування коштів на платіжну картку НОМЕР_2 *89 від 18.07.2021 та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 18.07.2021 по 27.07.2021, наданою АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно довідки розрахунок, складеною ТОВ «Мілоан» у відповідача станом на 16.10.2021 мається заборгованість за кредитним договором у розмірі 71850 грн, з яких: 15000 грн заборгованість за кредитом, 54000 грн заборгованість за відсотками, 2850 грн заборгованість за комісією.

29.10.2021 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладено договір факторингу №11Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» за плату відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі прав вимоги.

На підтвердження факту укладення зазначеного договору факторингу позивач надав договір факторингу №11Т від 29.10.2021, витяг з додатку до Договору факторингу №11Твід 29.10.2021, платіжні інструкції про оплату згідно Договору факторингу №11Т від 29.10.2021, з яких убачається, що до ТОВ «Діджи Фінанс» від ТОВ «Мілоан» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 101081232 від 18.07.2021 на суму 71850 грн, з яких: 15000 грн заборгованість за кредитом, 54000 грн заборгованість за відсотками, 2850 грн заборгованість за комісією.

Між сторонами виникли цивільно-правові відносини з кредитного договору, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні правовідносини.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту), а електронний правочин може бути підписаний, зокрема, одноразовим ідентифікатором. Правочин, вчинений в електронній формі, має юридичну силу за умови дотримання передбачених законом вимог до його укладення.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, договір, укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За змістом статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти другій стороні (клієнту) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи. Предметом договору факторингу може бути, зокрема, право грошової вимоги, строк платежу за якою настав або яке виникне в майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 76 та частини першої статті 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив, що первісний кредитор надав відповідачу кредитні кошти. При цьому відповідач не надав суду належних та допустимих доказів повернення отриманих кредитних коштів у повному обсязі або належного виконання передбачених договором грошових зобов`язань.

Також умовами договору сторони погодили розмір процентів за користування кредитом, порядок їх нарахування, строк кредитування, а також умови можливого продовження строку кредитування.

Таким чином, суд доходить висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини, первісний кредитор свої зобов`язання щодо надання кредиту виконав, тоді як відповідач належного виконання своїх зобов`язань не забезпечив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

З матеріалів справи також убачається, що право вимоги за договором про споживчий кредит № 101081232 було відступлено ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 11Т від 29 жовтня 2021 року.

Отже, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором у відповідному обсязі.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі, підтвердженому належним розрахунком заборгованості та умовами договору.

Щодо заперечень відповідача стосовно неукладення кредитного договору

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що між ним та ТОВ «МІЛОАН» не було укладено Договору про споживчий кредит № 101081232 від 18 липня 2021 року, а також про відсутність доказів його волевиявлення на укладення такого договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту), а електронний правочин може бути підписаний, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, закон не пов`язує дійсність кредитного договору виключно з наявністю власноручного підпису на паперовому примірнику договору. Договір, укладений із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи та підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, передбаченому законом, має юридичне значення письмового правочину.

Судом встановлено, що 18 липня 2021 року відповідач в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора оформив заявку на отримання кредиту № 101081232, після чого було сформовано Договір про споживчий кредит № 101081232 від 18 липня 2021 року.

З наданого позивачем примірника кредитного договору вбачається, що в ньому зазначені персональні дані відповідача, зокрема його прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса, номер мобільного телефону.

Позивачем також надано відомості щодо послідовності дій користувача під час оформлення кредиту, зокрема дані про подання заявки, використання особистого кабінету, зміну умов та підписання договору.

Посилання відповідача на те, що позивач не надав окремого протоколу створення цифрового підпису, саме по собі не спростовує факту укладення електронного договору, оскільки у спірних правовідносинах використання власноручного підпису або кваліфікованого електронного підпису не є єдиним передбаченим законом способом підтвердження волевиявлення сторони електронного правочину.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що IP-адреса не є персональним ідентифікатором фізичної особи, суд погоджується з тим, що сама по собі IP-адреса не може безумовно ототожнювати конкретну фізичну особу з користувачем пристрою. Водночас у цій справі позивач не обґрунтовує факт укладення договору виключно IP-адресою.

Відомості про IP-адресу суд оцінює у сукупності з іншими доказами, а саме з даними кредитної заявки, зазначеними в договорі персональними даними, номером мобільного телефону, примірником укладеного електронного договору та документами, що підтверджують перерахування кредитних коштів.

Саме сукупність наведених доказів дає суду підстави дійти висновку про наявність волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору, а не окремий факт використання певної IP-адреси.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та зобов`язаний мотивувати відхилення або врахування кожного доказу.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що перебування ним на військовій службі у період з 14 листопада 2020 року по 10 квітня 2024 року саме по собі виключає можливість укладення кредитного договору 18 липня 2021 року.

Сам по собі факт проходження військової служби не свідчить про об`єктивну неможливість користування мобільним телефоном, мережею Інтернет або електронними сервісами та сам по собі не спростовує вчинення відповідачем конкретних дій щодо оформлення кредиту. Належних та допустимих доказів того, що саме 18 липня 2021 року відповідач був позбавлений фізичної можливості користуватися мобільним зв`язком, доступом до мережі Інтернет або електронними сервісами, суду не надано.

Посилання відповідача на те, що він не подавав заявку, не підписував договір та не отримував кредитних коштів, мають характер заперечень проти позову, однак самі по собі не спростовують наданих позивачем письмових та електронних доказів.

Відповідач, заперечуючи факт укладення договору, не надав доказів того, що кредитні кошти на його користь не перераховувалися, що його персональні дані були використані іншою особою, або що договір було укладено без його волевиявлення.

Водночас відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд також враховує, що позивачем надано докази фактичного надання відповідачу кредитних коштів у сумі 15000,00 грн, що узгоджується із сумою кредиту, визначеною у Договорі про споживчий кредит № 101081232 від 18 липня 2021 року.

Отже, надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують не лише існування електронного примірника договору, а й послідовність дій, спрямованих на його укладення, а також виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів.

За таких обставин суд доходить висновку, що Договір про споживчий кредит № 101081232 від 18 липня 2021 року був укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 у належній електронній формі, а доводи відповідача про відсутність його волевиявлення та неукладення договору є необґрунтованими і спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.

Посилання позивача у відповіді на відзив на правові висновки Верховного Суду щодо можливості підтвердження укладення електронного правочину електронними доказами суд враховує у частині, що стосується правової природи електронної форми договору та способу підтвердження волевиявлення сторони.

Водночас суд виходить не з формального посилання на зазначену судову практику, а з оцінки конкретних доказів, наданих у цій справі, та їх взаємного зв`язку.

Таким чином, заперечення відповідача щодо відсутності факту укладення кредитного договору, неналежної електронної ідентифікації та відсутності його волевиявлення суд відхиляє як такі, що не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

Представник відповідача заперечує проти нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами після 17 серпня 2021 року, посилаючись на те, що саме ця дата визначена договором як дата повернення кредиту.

Зазначені доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на вибірковому тлумаченні умов договору та не враховують положення договору про можливість продовження строку кредитування.

Так, відповідно до пункту 1.3 Договору про споживчий кредит № 101081232 від 18 липня 2021 року кредит надавався строком на 30 днів з 18 липня 2021 року, а пунктом 1.4 договору визначено первісну дату повернення кредиту та сплати комісії і процентів 17 серпня 2021 року.

Разом з тим сторони договору окремо погодили можливість продовження строку кредитування.

Зокрема, пунктами 2.3.1.1 та 2.3.1.2 договору передбачено можливість продовження строку кредитування на пільгових та стандартних (базових) умовах.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 договору на стандартних (базових) умовах строк кредитування може продовжуватися на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після спливу строку кредитування, при цьому загальний строк такої пролонгації не може перевищувати 60 днів. У цей період проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою 5,00 % за кожен день користування кредитом.

Таким чином, сторони при укладенні договору передбачили не лише первісний строк кредитування до 17 серпня 2021 року, а й конкретний механізм його продовження після спливу первісно визначеного строку.

Зміст пункту 2.3.1.2 договору свідчить про те, що продовження строку кредитування на стандартних умовах пов`язане саме з продовженням користування кредитними коштами після спливу первісного строку кредитування. Отже, умовами договору сторонами заздалегідь було визначено правові наслідки продовження користування кредитними коштами після 17 серпня 2021 року.

Як встановлено судом, відповідач у визначений договором строк кредитні кошти в повному обсязі не повернув. Таким чином, після спливу первісного строку кредитування відповідач фактично продовжив користуватися наданими йому кредитними коштами, не виконавши обов`язок щодо їх повернення.

За таких обставин продовження користування кредитними коштами після 17 серпня 2021 року не може розглядатися виключно як прострочення виконання зобов`язання, оскільки сторони безпосередньо передбачили в договорі, що продовження такого користування є підставою для продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах.

Інше тлумачення пункту 2.3.1.2 договору фактично позбавляло б зазначену умову договору будь-якого змісту, оскільки сторони прямо погодили можливість продовження строку кредитування саме шляхом продовження користування кредитними коштами після спливу первісного строку.

Отже, оскільки сторони договору погодили можливість продовження строку кредитування шляхом продовження користування кредитними коштами після спливу первісного строку та визначили розмір процентів за такий період, нарахування процентів за час фактичного користування кредитними коштами на умовах, передбачених пунктом 2.3.1.2 договору, має договірну підставу.

При цьому суд враховує, що позивач не здійснював односторонньої зміни умов кредитного договору після його укладення. Порядок продовження строку кредитування та розмір процентної ставки на цей період були погоджені сторонами безпосередньо при укладенні договору.

Відповідно до пункту 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що після закінчення первісного строку кредитування проценти нараховувалися за ставкою 5,00 %, тобто по 750,00 грн на день при залишку основної суми кредиту 15000,00 грн.

Нарахування здійснювалося з 18 серпня 2021 року по 16 жовтня 2021 року, тобто протягом 60 днів, що відповідає передбаченому пунктом 2.3.1.2 договору максимальному строку такої пролонгації.

Таким чином, сума нарахованих після 17 серпня 2021 року процентів у розмірі 45000,00 грн (60 днів ? 750,00 грн) відповідає передбаченому договором механізму продовження строку кредитування та не перевищує встановленого договором строку пролонгації.

Доводи відповідача про те, що після 17 серпня 2021 року позивач безпідставно продовжив нарахування процентів, суд відхиляє, оскільки вони не враховують умови пункту 2.3.1.2 договору, яким сторонами прямо передбачено продовження строку кредитування шляхом продовження користування кредитними коштами після спливу первісного строку.

Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо припинення права кредитора нараховувати договірні проценти після закінчення строку кредитування суд оцінює з урахуванням конкретних умов спірного договору.

Такі правові висновки підлягають застосуванню у випадках, коли визначений договором строк кредитування закінчився і договором не передбачено правової підстави для подальшого нарахування договірних процентів за користування кредитом.

У цій же справі сторони безпосередньо передбачили можливість продовження строку кредитування після спливу первісного строку та визначили як порядок такого продовження, так і розмір процентів за період продовженого користування кредитними коштами.

За таких обставин нарахування процентів з 18 серпня 2021 року по 16 жовтня 2021 року є не односторонньою зміною позивачем умов договору та не нарахуванням процентів за період, коли договірне право на їх отримання припинилося, а реалізацією сторонами погодженого при укладенні договору механізму продовження строку кредитування.

Отже, доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування процентів після 17 серпня 2021 року суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються умовами укладеного між сторонами договору та наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Щодо доводів відповідача про кабальність та несправедливість умов кредитного договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що умови договору про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 року щодо нарахування процентів та комісії є кабальними, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу та суперечать принципам добросовісності, розумності і справедливості.

Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Водночас, з огляду на те, що відповідач є споживачем фінансової послуги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Отже, для висновку про несправедливість договірної умови необхідно встановити не лише її невигідність для споживача, а й одночасну наявність істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін і недобросовісності при встановленні такої умови.

Судом установлено, що розмір процентної ставки, порядок її нарахування, строк кредитування та передбачені договором платежі були визначені сторонами безпосередньо при укладенні договору. Зокрема, пунктом 1.5.2 договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а пунктом 1.5 договору визначено загальні витрати позичальника за кредитом, до складу яких включено проценти та комісію.

Зазначені умови не були встановлені кредитодавцем односторонньо після виникнення заборгованості та не змінювалися ним у процесі виконання договору.

Посилання відповідача на те, що сума процентів та комісії є значною порівняно із сумою отриманого кредиту, саме по собі не свідчить про несправедливість відповідних умов договору. Розмір заборгованості у цій справі пов`язаний, зокрема, з невиконанням відповідачем обов`язку щодо своєчасного повернення кредитних коштів та подальшим користуванням ними на умовах, передбачених договором.

При цьому проценти, передбачені статтями 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, є платою за користування кредитними коштами, а не компенсацією за порушення зобов`язання. Тому посилання відповідача на пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» саме по собі не спростовує правомірності їх нарахування.

Суд також не встановив обставин, які б свідчили про те, що відповідач був позбавлений можливості ознайомитися з умовами кредитування, що відповідні умови були прихованими або нав`язаними після укладення договору, чи що кредитодавець діяв недобросовісно при їх встановленні.

Отже, відповідачем не доведено наявності у спірних умовах договору такого поєднання обставин, яке б свідчило про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін на його шкоду.

За таких обставин доводи відповідача про кабальність, несправедливість умов кредитного договору та неправомірність нарахування передбачених ним процентів не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим суд їх відхиляє.

Щодо тверджень відповідача про відсутність доказів отримання кредитних коштів.

Доводи відповідача про те, що він не укладав кредитний договір та не отримував кредитних коштів, спростовуються наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 року ТОВ «МІЛОАН» перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 15000,00 грн.

Факт перерахування та фактичного зарахування кредитних коштів підтверджується не лише платіжним дорученням № 30038163 від 18.07.2021, а й випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , наданою АТ КБ «ПриватБанк», за період з 18.07.2021 по 27.07.2021.

Таким чином, платіжне доручення підтверджує здійснення первісним кредитором операції з перерахування кредитних коштів, тоді як банківська виписка підтверджує їх фактичне зарахування на платіжну картку відповідача, емітовану АТ КБ «ПриватБанк.

Зазначені докази узгоджуються між собою як за датою, так і за сумою перерахованих коштів - 18.07.2021 року відповідачу було перераховано 15000,00 грн, що відповідає сумі кредиту, визначеній у Договорі про споживчий кредит № 101081232.

Отже, твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, спростовується не лише електронними доказами укладення договору, а й належними банківськими документами, які підтверджують фактичне зарахування суми кредиту на рахунок відповідача.

При цьому відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що зазначений банківський рахунок (платіжна картка) йому не належав, що кошти були зараховані іншій особі або що після їх зарахування вони були списані чи використані без його волі.

Саме по собі заперечення відповідача щодо неотримання кредитних коштів не має наперед установленої доказової сили та не спростовує змісту банківської виписки, яка є безпосереднім доказом руху коштів за відповідним рахунком.

Крім того, факт зарахування кредитних коштів узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема з даними кредитної заявки, персональними даними відповідача, відомостями про використання особистого кабінету, електронним примірником кредитного договору та даними щодо його підписання одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, сукупність наданих доказів підтверджує як укладення відповідачем Договору про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 року, так і виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо фактичного надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 15000,00 грн.

За таких обставин доводи відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, є необґрунтованими та спростовуються належними і взаємопов`язаними доказами, дослідженими судом.

Щодо доводів відповідача про неповідомлення його про заміну кредитора суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. При цьому виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові до моменту повідомлення вважається належним виконанням.

Отже, положення статті 516 ЦК України не ставлять дійсність відступлення права вимоги або можливість звернення нового кредитора до суду в залежність від попереднього повідомлення боржника про таку заміну. Неповідомлення боржника має значення, насамперед, для визначення належності виконання зобов`язання, здійсненого ним на користь первісного кредитора, та покладає на нового кредитора ризик відповідних несприятливих наслідків.

Верховний Суд також виходить із того, що саме по собі неповідомлення боржника про відступлення права вимоги за умови невиконання ним грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання такого зобов`язання та не є підставою для відмови новому кредитору у позові.

Як убачається з матеріалів справи, право вимоги за кредитним договором № 101081232 від 18.07.2021 року було відступлено ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 11Т від 29.10.2021 року, укладеного з первісним кредитором - ТОВ «МІЛОАН».

Доказів того, що після відступлення права вимоги відповідач здійснював будь-які платежі на користь первісного кредитора, у зв`язку з чим виникали б правові наслідки, передбачені статтею 516 ЦК України, матеріали справи не містять. Навпаки, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, заборгованість не погасив.

За таких обставин саме по собі посилання відповідача на неповідомлення його про заміну кредитора не спростовує факту переходу до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, доводи відповідача щодо неналежного повідомлення про заміну кредитора не впливають на право позивача вимагати виконання грошового зобов`язання та не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

Щодо доводів про нарахування заборгованості за комісійними винагородами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, зокрема комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця.

Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Як встановлено судом, пунктом 1.5.1 договору про споживчий кредит № 101081232 від 18.07.2021 року передбачено одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 19,00 відсотків від суми кредиту, що становить 2850,00 грн.

Зазначена умова була погоджена сторонами при укладенні договору, а розмір та порядок сплати комісії визначені безпосередньо його умовами.

При цьому спірна комісія встановлена саме за надання кредиту та пов`язана з фактичним отриманням відповідачем кредитних коштів. Матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу кредиту, що передбачало здійснення кредитодавцем необхідних операцій для перерахування коштів позичальнику.

Отже, передбачена договором одноразова комісія за надання кредиту у розмірі 2850,00 грн є складовою погодженої сторонами вартості кредиту, її розмір та порядок сплати були визначені договором до моменту його укладення, а тому підстав для визнання її нарахування неправомірним суд не вбачає. Доводи відповідача щодо безпідставності нарахування зазначеної комісії є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат зі сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи подає детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

При цьому відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Матеріали справи містять договір № 42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025, додаткову угоду № 101081232 до Договору про надання правової допомоги від 29.07.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Міньковська А.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" щодо стягнення кредитної заборгованості від 29.07.2025, Акт № 101081232 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) 29 липня 2025 року, які підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Вирішуючи зазначене питання, суд враховує характер спірних правовідносин, предмет та ціну позову, обсяг заявлених позовних вимог, необхідність підготовки позовної заяви та правового обґрунтування позовних вимог, а також надання правової оцінки запереченням відповідача щодо укладення кредитного договору, строку кредитування, нарахування процентів та комісії.

З огляду на наведене суд не погоджується з доводами відповідача про неспівмірність заявлених витрат. Сам по собі розгляд справи у спрощеному позовному провадженні та відсутність необхідності проведення складних процесуальних дій не свідчать про те, що правнича допомога у цій справі не потребувала відповідної правової роботи.

При цьому заявлений до відшкодування розмір витрат у сумі 5000,00 грн не є надмірним та відповідає характеру спору, його ціні, обсягу виконаної адвокатом роботи та наданих послуг. Відповідачем не наведено конкретних обставин та не надано доказів, які б свідчили про явну завищеність зазначеної суми або її невідповідність критеріям співмірності, встановленим статтею 137 ЦПК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є документально підтвердженими, пов`язаними з розглядом цієї справи та співмірними з її складністю, обсягом наданої правничої допомоги та ціною позову.

Отже, підстав для зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу суд не вбачає, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №101081232 від 18 липня 2021 року в розмірі 71850 (сімдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя Є.В. Челюбєєв