Рішення № 138899180, 10.08.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/1879/26

Провадження №:2/138/1626/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі головуючого судді Київської Т.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Кредитний Супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 22.01.2025 між ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет»та відповідачем було укладено договір №6293527 про надання коштів у кредит, на підставі якого кредитор надав позичальнику грошові кошти 90000,00 грн. для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, а останні зобов`язався своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставка за користування кредитом із розрахунку 28% річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов`язання згідно цього договору. Крім того, умова кредиту передбачено, що відповідач за обслуговування заборгованості щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4% від суми кредиту, зазначеного у п.1.1 Договору кредиту. Позичальник порушив умови договору кредиту, а саме не здійснює повернення отриманого кредиту із сплатою процентів за його користування та інших платежів передбачених договором в строки визначені у додатку №1 до договору кредиту. Станом на 01.05.2026 заборгованість відповідача становить 92000,90 грн.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у вказаному вище розмірі.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін шляхом отримання копії ухвали суду про відкриття провадження в порядку спрощеного позовного провадження за зареєстрованою адресою проживання. Вказаною ухвалою суду відповідачу встановлено строк на подання відзиву на позов. Копію ухвали суду отримано відповідачем 22.06.2026.

07.07.2026 до суду надійшов відзив на позов, який мотивований тим, зокрема, що відповідач заперечує проти стягнення з нього заборгованості по комісії у розмірі 18000,00 грн., оскільки таке нарахування є неправомірним і суперечить чинному законодавству та вимогам ЗУ «Про споживче кредитування». Також, у період з 10.02.205 по 26.01.2026 відповідачем було сплачено 82568,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Зважаючи на викладене, просив прийняти до уваги викладені у відзиві на позов обставини.

Зважаючи на викладене суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази суд, прийшов до такого висновку.

Суд встановив, що 22.01.2025 між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту №6293527, який підписаний електронним підписом позичальника.

Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати клієнту грошові кошти у розмірі 90000,00 гривень для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника або іншого отримувача, зазначений у додатку №2, який є невід`ємною частиною договору, а позичальник зобов`язується своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом із розрахунку - 28% річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов`язання згідно цього договору.

Відповідно до п. 1.2 - 1.4 кредитного договору дата перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у додатку №2 є датою укладення цього договору. Дата остаточного повернення кредиту до 15.01.2028. Платежі з повернення кредиту здійснюються згідно додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.5. кредитного договору позичальник за обслуговування кредитної заборгованості сплачує комісійну винагороду у розмірі 4% від суми кредиту, зазначену в п. 1.1. договору кредиту.

Згідно п. 2.6 кредитного договору сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється позичальником щомісячно, ануїтетними платежами в розмірі та в період встановленим у додатку №1 цього договору з 01 по 15 число кожного місяця наступного за звітним, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі.

За змістом п. 2.7 кредитного договору за надання кредиту позичальник сплачує комісію 3% від суми кредиту, встановленої в п 1.1 договору.

У заяві, яка є додатком №2 до кредитного договору, відповідач просив перерахувати належну йому суму кредиту після утримання комісії, а саме 87300,00 грн, на реквізити банківського рахунку, які зазначені у вказаній заяві.

Відповідно до платіжної інструкції №2776 від 22.01.2025 ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» перерахувало відповідачу 87300,00 грн. Призначення платежу перерахування коштів, видача кредиту згідно з кредитним договором № 6293527 від 22.01.2025 ОСОБА_1 .

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01.05.2026 у відповідача утворилася заборгованість у сумі 92000,90 грн з яких: 66222,02 грн заборгованість за тілом кредиту; 7778,88 грн заборгованість по відсотках; 18000,00 грн заборгованість по комісії.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначено в правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.11.2021 у справі №243/6552/20 (провадження №61-1347св21), з урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.526,530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовамист.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

У відповідності до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд встановив, що відповідач на підставі вказаного вище кредитного договору отримав кредит у розмірі 90000,00 грн. зі сплатою процентів на користування кредитом, але взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення заборгованості не виконує, чим порушує умови укладеного договору.

Факт укладення кредитного договору відповідачем не заперечується.

Разом з тим, доводи сторони позивача про те, що відповідач погодився з умовами укладеного договору, підписавши кредитний договір, що містить узгоджені з позичальником умови щодо розміру комісії, яка підлягає сплаті за обслуговування кредитної заборгованості, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

ЗУ «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч.5 ст.12 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1,2 ст. 11, ч.5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч.ч.1,2 ст.11 ЗУ«Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1,2 ст. 11, ч.5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Як вже було зазначено, п. 2.5 договору передбачено, що комісійна винагорода сплачується за послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, проте, з тексту договору не вбачається переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, які надаються відповідачу та за які позивачем встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Враховуючи те, що банком не зазначено та не надано докази наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту п. 2.5 договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Враховуючи наведене вище, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача плати за обслуговування кредитної заборгованості (комісії) у розмірі 18000,00 грн., а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Крім того, перевіряючи наведений позивачем розрахунок заборгованості, судом встановлено, що відповідач у період з 22.01.2025 по 30.04.2026 була сплачена заборгованість у загальному розмірі 82553,00 грн. з яких сума коштів у розмірі 39600,00 грн. була врахована як оплата за комісією за умовами, які визнані нікчемними, відтак, зазначену суму слід направити на погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, отже заборгованість з врахуванням усіх проведених відповідачем платежів становить 34400,90 грн. тіла кредиту (92000,90 грн.-18000,00 грн.-39600,00 грн.).

Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини та враховуючи те, що кредитний договір, укладений між сторонами, встановлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 34400,90 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1244,34 грн. (3328/37,39%).

На підставі викладеного вище та керуючись ст.11-12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 3, 525, 526, 530, 549, ст.626, ст.629, ст.1054, ЦК України, ст. 12, 13, 76-77, 81, 89, 141, 247, 259, 263-268, 279, 280-281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний Супермаркет» заборгованість за кредитним договором №6293527 від 22.01.2025 в розмірі 34400 гривень 90 копійок та судові витрати у виді судового збору в розмірі 1244 гривень 34 копійки.

Решту судового збору залишити за позивачем.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний Супермаркет», код ЄДРПОУ 38604217, адреса листування: вул.Лейпцизька, 16, м.Київ, 01015.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.Б.Київська