Рішення № 138898303, 10.08.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 570/1821/25

номер провадження 2/695/1329/26

10 серпня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі

судді Апанасенко К.І.,

за участю секретаря судового засідання Козлова Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

22 квітня 2025 року позивач звернувся у Рівненський районний суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивує тим, що 29 липня 2024 року між ТОВ "Фінансова компанія "Кредіплюс" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 148032 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 8236 грн. 00 коп. строком на 184 дні, а вона в свою чергу зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки відповідно до умов договору. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

4 липня 2025 року Рівненським районним судом Рівненської області ухвалено заочне рішення по справі, яким позов задоволено повністю.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року заочне рішення, ухвалене 4 липня 2025 року Рівненським районним судом Рівненської області по справі, за заявою відповідача про перегляд заочного рішення скасовано.

Ухвалою судді Рівненського районного суду Рівненської області від 22.12.2025 указана цивільна справа передана за підсудністю до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

19.01.2026 справа надійшла до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Апанасенко К.І.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22.01.2026 відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

23.02.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 зазначила, що позивач не довів факту відступлення права вимоги, не надав належних та допустимих доказів, що кредитний договір підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою позивача та відповідачем (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), вказала, що вона не підписувала договір в такій редакції. Заперечила щодо нарахування комісії позивачем, оскільки нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які підтверджували би факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача. Тому просила відмовити в задоволенні позову.

24.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник заперечив всі викладені відповідачем обставини та вказав, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС", перед укладанням Договору, перевірило не лише особисті дані Відповідача з метою ідентифікації, а й платіжну картку, а саме: приналежність платіжної картки позичальнику, а тому відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними. Відразу після підписання договору, 29.07.2024 року Відповідачу перераховано грошові кошти в сумі 11,07 грн на вказану ним банківську карту, що в свою чергу слугує доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС». У ході передачі прав вимоги за факторинговим договором №10102024 від 10.10.2024 право вимоги до відповідача перейшло до Позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до Відповідача в розмірі 8638,82 грн. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог що підтверджується Актом прийому-передачі реєстру Боржників, то Позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Ухвалою суду від 13.03.2026 було витребувано в АТ КБ «Приватбанк» інформацію про власника картки № НОМЕР_1 , інформацію про зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів за період із 29.07.2024 по 03.08.2024.

Згідно з ухвалою суду від 03.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 11.06.2026.

Ухвалою суду від 11.06.2026 було відкладено проголошення рішення на 12.06.2026 у зв`язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті по кримінальній справі 695/1760/26.

Ухвалою суду від 12.06.2026 судовий розгляд справи поновлено, витребувано у позивача докази підписання договору про споживчий кредит №148032 від 29.07.2024, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 29.07.2026 о 8.30.

16.06.2026 від позивача надійшла заява про виконання вказаної вище ухвали суду.

У судове засідання 29.07.2026 представник позивача не з`явився, до суду у встановлений строк позивач подав відповідь на відзив.

У судове засідання відповідач не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, про розгляд справи повідомлялася належним чином шляхом надсилання повісток до електронного кабінету в системі «Електронний суд».

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

На підставі ст. 244 ЦПК України суд своєю ухвалою від 29.07.2026 перейшов до стадії ухвалення судового рішення, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 9:05 10.08.2026 .

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

29 липня 2024 року між ТОВ "Фінансова компанія "Кредіплюс" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 148032, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 66794с9е о 13:22 у цей день (а.с. 22-25).

Відповідно до п.2.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений у п. 2.6. договору, надати позичальнику грошові кошти в сумі, визначеній у п.2.2.1 договору, а позичальник обов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію з управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Згідно з п.2.2.1 кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 8236 грн, надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 6989,53 грн. для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 132110 від 22 лютого 2024 року, укладеним з кредитодавцем; у розмірі 11,07 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 1235,40 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Пунктом п.2.3 кредитного договору встановлені проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 0,10 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначеного в п.2.6 цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів.

Згідно з п.2.6 кредитного договору загальний строк кредитування за цим договором складає 184 дні з 29 липня 2024 року по 29 січня 2025 року. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на місяць (п.2.6.1).

Видача 29 липня 2024 року ТОВ "Фінансова компанія «Кредіплюс» коштів у сумі 11,07 грн за кредитним договором № 148032 від 29 липня 2024 року на картку відповідача № НОМЕР_2 підтверджується відповіддю АТ "КБ "Приватбанк" № 20.1.0.0.0/7-260326/72346 БТ від 31.03.2026, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . До цієї відповіді банк додав виписку по рахунку за період 29.07.2024 - 03.08.2024, відомостями якої підтверджено зарахування 11,07 грн саме 29.07.2024, як це передбачено в п. 2.2.1 договору, на банківський рахунок, для обслуговування якого було емітовано зазначену платіжну картку.

Номер банківської картки ОСОБА_1 , повідомлений банком на запит суду, співпадає з номером платіжної карти позичальника, наведеним у розд. VІІ «Реквізити сторін» спірного договору (визначено в договорі шість перших і чотири останніх цифри). Значить, відповідач отримала суму коштів згідно з договором на свій банківський рахунок.

Вирішуючи правовий спір між сторонами, що виник, суд керується такими нормами права.

Положеннями статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Електронна ідентифікація - це процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 12 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Оцінюючи встановлені судом обставини в сукупності - враховуючи відсутність даних про заяви відповідача про вчинення стосовно неї шахрайських дій позивачем чи первинним кредитодавцем, заяви про її звернення до правоохоронних органів з приводу втручання в її персональні дані, наведені в спірному кредитному договорі, або оспорювання їхньої правдивості/ справжності, наявність інформації у позивача про наявність у відповідача банківської карти № НОМЕР_1 та перерахування на неї 11,07 грн саме в день 29.07.2024, коли було укладено спірний договір, суд вважає встановленими ті обставини, що відповідач і ТОВ «ФК «Кредіплюс» уклали спірний кредитний договір № 148032 від 29 липня 2024 р., і на виконання цього кредитного договору первинний кредитодавець - ТОВ «ФК «Кредіплюс» перерахував ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 11,07 грн.

Суд у своїх висновках враховує правову позицію Верховного Суду (постанова від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16), за якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Суд зауважує, що на кожній сторінці наданої суду письмової копії укладеного сторонами електронного договору, включаючи додаток до нього (графік платежів), проставлено електронний підпис відповідача, здійснений з використанням одноразового ідентифікатора 66794с9е (а.с. 22-25).

Щодо тверджень відповідача про не доведення позивачем відправки одноразового ідентифікатора на її мобільний номер та взагалі належності їй номера телефона (а.с. 134) (як розуміє суд, мова йде про номер телефону, наведений у спірному кредитному договорі), то суд надає цьому наступну оцінку.

Як повідомив суду АТ «КБ «Приватбанк» у листі № 20.1.0.0.0/7-260326/72346 БТ від 31.03.2026, банку відомо про належність відповідачеві таких номерів телефон: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 . Номер телефону, зазначений в спірному кредитному договорі - НОМЕР_5 , не був і не є фінансовим номером відповідача ОСОБА_1 . Однак ця обставина не спростовує факту наявності такого номеру телефону у відповідача, оскільки саме цей номер відповідач сама указала в кредитному договору як свій номер телефону. Суд звертає увагу на ту обставину, що номер телефону, зазначений в кредитному договорі, є номером іншого оператора мобільного зв`язку, ніж наявні в неї за інформацією банку, що є звичайним у повсякденній практиці життя громадян.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує належності їй відповідного телефонного номеру. Суд враховує, що номер телефону - це персональні дані особи, тому обробка відповідних персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (ч. 5 ст. 6 Закону «Про захист персональних даних»).

А тому, на переконання суду, якщо відповідачеві не належить наведений у спірному договорі номер телефону, саме вона має це доводити допустимими й належними доказами в ситуації, коли вона не повідомляла про втручання в її персональні дані зі сторони позивача чи первинного кредитодавця.

10 жовтня 2024 року між ТОВ "Фінансова компанія "Кредіплюс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" було укладено Договір факторингу № 10102024, відповідно умов якого ТОВ "Фінансова компанія "Кредіплюс" (первісний кредитор) відступило ТОВ "ФК "ЕЙС" право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 148032 від 29 липня 2024 року, укладеним між ТОВ "Фінансова компанія "Кредіплюс" та ОСОБА_1 (а.с. 53 - 58).

Відповідно до Реєстру прав вимог №2, Додаток №1 до Договору факторингу №10102024 від 10.10.2024 (а.с. 59), первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги заборгованості за договором про споживчий кредит № 148032 від 29 липня 2024 року до ОСОБА_1 на суму 8638 грн. 82 коп., з яких: 8236 грн. 00 коп. - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту); 01 грн. 82 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 401 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії.

Указані письмові докази, надані позивачем, спростовують твердження відповідача у відзиві на позов щодо змісту та форми витягу з Реєстру прав вимог за договором факторингу №10102024 від 10.10.2024. Щодо заяв відповідача про не підписання Реєстру прав вимоги сторонами договору факторингу, то вони спростовуються матеріалами справи, в яких позивач надав суду роздруковану інформацію про підписання витягу електронними підписами сторін в сервісі «Вчасно» з накладанням електронних печаток та розкриттям інформації про підписантів витягу (а.с. 59, зворот).

Факт сплати ТОВ «ФК «ЕЙС» грошових коштів ТОВ «ФК «Кредіплюс» у рахунок виконання умов договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024 підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 4519 від 12.11.2024 (а.с. 61), що в сукупності з іншими доказами свідчить про перехід права вимоги до відповідача.

За таких обставин судом встановлено, що право вимоги за за кредитним договором №148032 від 29 липня 2024 року, перейшло до ТОВ "ФК "ЕЙС", а тому позивач є новим кредитором боржника - ОСОБА_1 .

Звертаючись до заперечень відповідача на позов, викладених у відзиві на позов, суд зауважує наступне.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як випливає із Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФК «Кредіплюс» станом на 26.06.2024 (а.с. 34 - 44), відповідні договори укладалися з використанням особистого кабінету позичальника та з направленням позичальникам СМС на номер телефона позичальника.

Як неодноразово констатував Верховний Суд, без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений (постанови від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20); від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20).

Висловлюючи заперечення проти факту укладення спірного договору, відповідач жодним чином не коментує особливості його змісту, що явно відрізняють кредитний договір №148032 від 29.07.2024 від договорів про споживчий кредит, які є поширеними в практиці кредитування. Зокрема, вона не висловлює заперечень щодо змісту положень пункту 2.2.1 кредитного договору, за змістом якого спірний договір є по своїй фінансовій суті договором про перекредитовування. Адже сума кредиту, що становить 8236 грн, надається в розмірі 6989,53 грн у цілях погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 132110 від 22 лютого 2024 року, що був укладений відповідачем із кредитодавцем.

Суд зауважує, що відповідач ніяким чином не заперечує згаданий у п. 2.2.1 спірного договору договір про споживчий кредит № 132110 від 22 лютого 2024 року, сам факт його укладення. Із часу подання до суду заяви про скасування заочного рішення суду і до останнього судового засідання по справі відповідач не згадала вказану обставину, також не повідомила суду про незаконні вимоги позивача щодо повернення суми коштів 6989,53 грн із неї за цим або іншим позовом та з інших правових підстав, окрім договору № 148032 від 29.07.2024. Ця обставина сама по собі викликає у суду сумніви в правдивості тверджень відповідача про не підписання нею спірного кредитного договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач указує про недоведення факту перерахування їй кредитних коштів. Однак суд установив обставину перерахування на її банківську картку кредитних коштів у сумі 11,07 грн. Щодо решти суми, то договір і не передбачає такого перерахування, оскільки по суті є договором про перекредитування. Підписавши договір, відповідач підтвердила наявність у неї боргу (визнала борг) перед ТОВ «ФК «Кредіплюс» на суму 6989,53 грн, який вона погодилася повернути кредитодавцю шляхом виконання зобовязань за спірним кредитним договором № 148032 від 29.07.2024.

У своїх висновках суд опирається на правову позицію Верховного Суду, неодноразово висловлену в постановах останнього, щодо способів/ форм визнання боргу (наприклад, постанова ВС від 9 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17). Зокрема, Верховний Суд відмічає, що чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 11 ЦК України). У цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

У такому разі логічним видається висновок, що підписанням спірного кредитного договору відповідач погодилася з тим, що ТОВ «ФК «Кредіплюс» здійснить її перекредитовування через наявність у неї боргу перед останнім, і саме за умовами цього договору вона зобов`язалася повернути відповідний борг на суму 6989,53 грн кредитодавцю зі сплатою останньому також і комісії.

Аргументи відповідачки щодо відсутності доказів виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин суд не бере до уваги, оскільки вона не надала доказів, а суд не встановив факту здійснення відповідачем дій, які сприяли би укладенню договору не нею, зокрема, про здійснення щодо неї шахрайських дій із фінансами тощо.

Також із метою встановлення дійсних обставин справи суд 03.08.2026 перевірив дійсність підпису сторони кредитодавця на договорі з використанням відповідного електронного сервісу на сайті https://czo.gov.ua, як це й пропонували сторони спору в своїх заявах по суті справи. Для цього на вказаний веб-сайт у відповідне поле було завантажено електронний примірник спірного кредитного договору, наданий позивачем у системі «Електронний суд», який є одним із оригінальних екземплярів договору.

Судом було встановлено, що спірний кредитний договір підписано 29.07.2024 о 13:21:48 в електронній формі від імені ТОВ «ФК Кредіплюс» Македонським О.Є. з допомогою електронного цифрового підпису та електронної печатки. Оскільки відповідач підписувала договір одноразовим ідентифікатором, її підпис із використанням указаного сервісу перевірити неможливо.

Водночас відповідач підписала відповідний договір та додаток до нього у той же день, 29.07.2024 о 13:22:34 з використанням одноразового ідентифікатора, що підтверджено паперовою копією електронного договору (а.с. 22-25).

З урахуванням усього викладеного, суд не визнав недопустимим доказом у справі паперові копії спірного кредитного договору, надані позивачем, як про це просив у відзиві на позовну заяву відповідач. Один із примірників оригіналу електронного договору суду було надано позивачем через систему «Електронний суд».

Суд не може залишити поза увагою процесуальну поведінку відповідача. Хоч це і є процесуальним правом відповідача, однак остання не з`явилася до суду на судові засідання, які призначалися неодноразово, без поважних причин та повідомлення суду причин неявки і не доводила суду своєї позиції по справі особисто. Водночас повідомлення про причини неявки до суду є процесуальним обов`язком учасників справи (ч. 3 ст. 131 ЦПК). При цьому перегляд судового рішення по справі від 04.07.2025 був ініційований за її заявою, факт укладення спірного кредитного договору вона категорично заперечує.

Щодо правового регулювання відносин споживчого кредитування між сторонами, суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до положень п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Із матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази містять відомості про укладений між сторонами договір та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту; розміру, порядку нарахування та погашення процентів за користування кредитом та прострочення погашення боргових зобов`язань; інші умови, що свідчать про фіксацію волі сторін договору кредитування. Суд дійшов висновку, що на цих документах наявний підпис відповідача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 29.07.2024, підписаний відповідачем як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру, а також докази перерахунку у день укладення кредитного договору погодженої позичальником суми кредиту на банківську картку, самостійно вказану нею при оформленні кредиту.

Враховуючи все викладене вище, беручи до уваги баланс вірогідностей, суд дійшов висновку про доведеність факту укладення сторонами спірного кредитного договору та його виконання стороною кредитодавця.

За твердженням позивача, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. Стягнення вказаної заборгованості є предметом спору в цій справі.

При вирішенні спору суд керується принципом змагальності, згідно з яким учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Також кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

Зважаючи на надані позивачем докази укладання кредитного договору та перерахування коштів відповідачу за кредитним договором у сумі, визначеній в пункті 2.2.1 договору, і відсутність доказів повного погашення відповідної заборгованості в сумі 8236 грн, суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором - не повернення виданих йому кредитних коштів.

Щодо суми відсотків за користування кредитними коштами - 1,82 грн, то ця сума обґрунтована, нарахована згідно з положеннями договору (п. 2.3) та підлягає стягненню з відповідача.

Також позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача комісії за управління та обслуговування кредиту, яка передбачена в п. 2.4 договору та паспорті споживчого кредиту (а.с. 33) у розмірі 1 грн (знижений тариф) та 200 грн - стандартний (базовий тариф). Водночас графіком платежів за кредитним договором (а.с. 25, зворот) указана комісія не передбачена.

Вирішуючи спір щодо підстав та розміру нарахованої позивачем комісії, суд керується таким.

Спеціальним законодавством України прямо визначено можливість включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії і в подальшому нараховувати її.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

За пунктом 10 частини 1 статті 12 цього ж Закону визначено, що у договорі про споживчий кредит обов`язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності).

Отже, вказаний закон не містить заборони щодо встановлення комісії кредитодавця, котра включається до загальних витрат за споживчим кредитом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що умовами кредитного договору передбачена сплата комісії за надання послуг, яка не визначена в графіку платежів.

Також у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з комісією за обслуговування кредитом, за які встановлена оплата в графіку платежів.

За таких умов суд дійшов висновку про нікчемність положень пункту 2.4 спірного кредитного договору та про неправомірність нарахування комісії за видачу та обслуговування кредиту відповідачеві.

Значить, у цій частині у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Щодо висловлених у відзиві заперечень відповідача, на які не надана вище відповідь, суд зауважує таке.

Відповідач указує на нібито кабальність умов кредитного договору та не погодження нею відповідних процентних ставок (а.с. 133-134), проте суд не може це визнати. Проценти за кредитом розраховані за ставкою 0,10% річних, денна процентна ставка становить 0,0821% (п. 2.3, 2.7.1), позивач просить стягнути з відповідача лише 1,82 грн боргу за процентами в ситуації, коли остання жодних виплат за договором не проводила. Враховуючи викладене, твердження про кабальність умов кредитування не відповідають реальним обставинам справи та їхній оцінці з точки зору звичайних для практики кредитної діяльності умов.

Отже, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягають борг по кредитних коштах у сумі 8 236 грн та борг по несплачених відсотках у розмірі 1,82 грн, а всього - 8 237,82 грн.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, з огляду на часткове задоволення позову (95,36%), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню частково в розмірі 2310 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Сума, яка підлягає задоволенню в даній цивільній справі, становить 8 237,82 грн. Справа є малозначною в силу прямої вказівки пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025 між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та позивачем до числа наданих послуг включено складання позовної заяви вартістю 5 тис. грн та деякі інші послуги.

Вартість роботи адвоката зі складання позову вартістю 5 тис. грн, враховуючи витрачений ним час, незначну складність справи, критерій обґрунтованості та доцільності понесених витрат, може бути визначена судом як завищена і не співмірна із затраченими зусиллями на підготовку матеріалів для подання позовної заяви до суду.

Тому, керуючись визначеними в ЦПК України критеріями, суд вважає справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 2 000 грн.

Щодо зауважень відповідача про недопустимість стягнення витрат на правову допомогу через відсутність платіжних документів на підтвердження відповідної оплати, то згідно з цитованими вище нормами статті 137 ЦПК України (регламентують правила підтвердження стороною витрат на професійну правничу допомогу та їхнього відшкодування) підтвердження оплати відповідних витрат суду для їхнього розподілу між сторонами не передбачено.

Керуючись ст. 12, 76-77, 81, 247, 258, 259, 263-265, 353-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" заборгованість за договором споживчого кредитування на загальну суму 8237 (вісім тисяч двісті тридцять сім) грн 82 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 2 310(дві тисячі триста десять) гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956).

Відповідач: ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Суддя К.І. Апанасенко