Рішення № 138893876, 11.08.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3738/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

представниця позивача - Сердійчук Я. Я. через систему «Електронний суд» звернулась до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 19.07.2019 року № 10000762008 у загальному розмірі 15 805,00 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 19.07.2019 року між первісним кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір № 10000762008 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн. строком на 30 днів із встановленою процентною ставкою у розмірі 1,30% в день від суми кредиту. Зазначає, що вказаний кредитний договір укладено у електронній формі з використанням електронного підпису позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора «97847». Підписанням указаного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту приймаючи умови кредитного договору. Крім цього, 06.05.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду про зміну умов Договору № 10000762008 про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року, у якій сторони погодили продовжити строк дії Договору до 05.06.2021 року, але в будь-якому разі до повного його виконання позичальником своїх зобов`язань. Вказує, що 11.05.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 11052021, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому, 23.05.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до відповідача. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 10000762008 про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року. Відтак, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Факторинг Партнерс» за Договором № 10000762008 про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року у розмірі 15 805,00 грн, з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 5 000,00 грн. та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 10 805,00 грн. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 04.06.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

25.06.2026 року від відповідача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав з огляду на наступне. Вказав, що підставою звернення до суду є кредитний договір № 10000762008 від 19.07.2019 року, однак позивачем не надано доказів, які б свідчили про переривання або зупинення перебігу позовної давності, оскільки з моменту виникнення права вимоги минуло більше трьох років до дня звернення позивача до суду. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому його вимоги до задоволення не підлягають, про що подається заява про застосування строків позовної давності. З огляду на вказане вище, просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором.

30.06.2026 року від представника позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» Чайковської М. І. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. В обґрунтування зазначає про те, що заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг такого строку був продовжений на період дії карантину та зупинений на час дії воєнного стану. Вказує, що на момент звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив, а тому підстави для застосування наслідків його спливу відсутні. У зв`язку з цим просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.07.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір № 10000762008 про надання споживчого кредиту (надалі - Договір), який підписано відповідачем шляхом накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «97847» /а.с. 8-12 зворот/.

До укладання Договору сторони підписали Пропозицію (оферту) укласти договір в якій визначили умови Договору /а.с. 6-7/.

19.07.2019 року відповідач ОСОБА_1 подав до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» заяву про прийняття оферти (акцепт) щодо укладення Договору № 10000762008 про надання споживчого кредиту про надання кредиту, на умовах визначених офертою /а.с. 7-7 зворот/.

Відповідно до п. 1.1. Договору товариство зобов`язується надати позичальникові кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього Договору та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором.

За умовами п. 1.2.-1.3. Договору сума на який надається кредит складає 5 000,00 грн. Тип кредиту - кредит. Строк надання кредиту становить 30 календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів/розрахунків, що є Додатком № 1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до Графіку платежів/розрахунків, які є Додатком № 1 до Договору про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року № 10000762008, визначено термін платежу - 30 днів, см кредиту - 5 000,00 грн., проценти за користування кредитом у розмірі 1 950,00 грн., та загальну вартість кредиту 6 950,00 грн., який також підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором «97847» /а.с. 12 зворот-13/.

Згідно з п. 1.6.-1.7. Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає за ставкою 474,5% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає 6 950,00 грн.

У п. 9.1., 9.10. Договору сторони погодили те, що укладення Договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через вебсайт. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході в Особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Сторони дійшли згоди, що в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Цей Договір укладається шляхом направлення його тексту в Особистий кабінет позичальника та/або на електрону адресу позичальника для ознайомлення та підписання. Цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється позичальнику на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення позичальником коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

Як вбачається із листа ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», 19.07.2019 року відповідач ОСОБА_1 підписав Договір про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року № 10000762008 одноразовим ідентифікатором «97847», який було відправлено на вказаний ним номер телефону НОМЕР_1 /а.с. 15/.

Також позивачем надано Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», затверджені наказом директора ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» від 14.05.2019 року № 14/05-1 /а.с. 41-48/.

Крім цього, 06.05.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду про зміну умов Договору № 10000762008 про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року, підписану одноразовим ідентифікатором «97847», у якій сторони домовились продовжити строк дії Договору до 05.06.2021 року, але в будь-якому разі до повного його виконання позичальником своїх зобов`язань /а.с. 14/.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року № 10000762008, заборгованість відповідача становить 15 805,00 грн. та складається з: 5 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10 805,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги /а.с. 16/.

11 травня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 11052021, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до відповідача /а.с. 17-19/.

Відповідно до Витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу від 11.05.2021 року № 11052021, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до відповідача за Договором про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року № 10000762008 у розмірі 15 805,00 грн. /а.с. 24-26/.

23 травня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до відповідача /а.с. 28-30/.

Відповідно до Витягу з Реєстру заборгованостей № 2 до Договору факторингу від 23.05.2024 року № 23/05/24, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до відповідача за Договором про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року № 10000762008 у розмірі 15 805,00 грн. /а.с. 40/.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Як регламентовано ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Договори, укладені між сторонами в електронній формі, мають силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 20.06.2022 року у справі № 757/40396/20, від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 року у справі № 234/7159/20.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, та про те, що відповідач всі умови цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов.

Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання вищевказаного договору, у матеріалах справи відсутні, а відтак суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Відповідно до положень ст. ст. 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 09.04.2025 року у справі № 522/6195/20.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги до відповідача відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 року у справі № 334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 року № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Матеріалами справи підтверджено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості по тілу кредиту та прострочених відсотків за кредитом.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 року установлено карантин.

У постанові від 22.09.2022 року по справі № 920/724/21 Верховний Суд зазначив про автоматичне продовження строків позовної давності пов`язане саме зі встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

Враховуючи, що з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року на території України діяв карантин, на період дії якого строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину, вимоги кредитодавця є обґрунтованими, оскільки трирічний строк позовної давності припадає на період введення на території України карантину.

Крім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Поновлення перебігу позовної давності відбулося лише 04.09.2025 року після набрання чинності Законом України від 14.05.2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Проте, незважаючи на виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», строки позовної давності до Договору про надання споживчого кредиту від 19.07.2019 року № 10000762008 не застосовуються, так як не минув строк загальної позовної давності, який становить 3 роки.

Таким чином, ураховуючи, що сплив строку позовної давності при пред`явленні позову до відповідача припав на період дії воєнного стану в Україні, а також те, що перебіг строку позовної давності у спірних правовідносинах продовжувався на період дії карантину та зупинений на час дії воєнного стану до 04.09.2025 року, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності, а тому підстав для застосування наслідків його спливу немає.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості у заявленому розмірі 15 805,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору /а.с. 66/.

Позовні вимоги задоволено, а тому судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. потрібно покласти на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що 02.07.2024 року між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в особі керуючого партнера Бурдюг Т. В. укладено Договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги /а.с. 56-58/.

Факт надання правничої допомоги і розмір витрат на таку підтверджується заявкою на надання юридичної допомоги № 600 від 02.03.2026 року, витяг з Акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026 року, згідно яких загальна вартість наданих послуг правничої допомоги становить 9 000,00 грн. /а.с. 62, 63/.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 року по справі № 275/150/22 зазначив, що керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Водночас, загальна вартість правничої допомоги, яку позивач просить стягнути з відповідача, на переконання суду, не відповідає критерію справедливості у заявленому розмірі з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 року у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 року у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 року Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 681/947/24 (провадження № 61-15810св25) та інших.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22).

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).

Зазначене узгоджується також із висновками Великої плати Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.06.2023 року у справі № 357/8277/19, від 22.05.2024 року у справі № 206/4841/20, від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23, від 02.04.2025 року у справі № 925/457/23.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Поруч з цим, на переконання суду, вказані позивачем види послуг мають необґрунтовано завищену вартість, тобто вбачається неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи, розгляд якої проводився у порядку спрощеного позовного провадження та без участі представника позивача у судових засіданнях, оскільки віднесена до категорії малозначних справ, із фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг).

Відтак, аналізуючи надані докази та виходячи з того, що суд дійшов висновку про незначну складність справи, враховуючи ціну позову, значення справи для сторін, тривалість судового провадження, наявність численної усталеної практики, критерій розумності розміру судових витрат відносно конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, до стягнення з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» підлягають витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором від 19.07.2019 року № 10000762008 у розмірі 15 805 (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі4 500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Постигач О. Б.