Рішення № 138892752, 10.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3922/26-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Романенко Д.С.,

за участю заявника - ОСОБА_1 ,

представника заявника - ОСОБА_2 ,

представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Гузя В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 757/3922/26-ц за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В :

23.01.2026 до Печерського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення.

Мотивуючи подану заяву, заявник вказує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є іноземкою, яка має дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як дружина військовослужбовця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З моменту отримання посвідки на постійне проживання в Україні заявник має намір набути громадянство України за спрощеною процедурою, з огляду на те, що вона є дружиною військовослужбовця, який бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України; її бабуся - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася у місті Сквира Київської області.

В подальшому ОСОБА_5 виїхала до Російської Федерації, де у встановленому законом порядку набула громадянство, перебувала у шлюбі та померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Під час подання документів до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було встановлено, що заявницею подано неповний пакет документів, необхідний для оформлення громадянства України, зокрема відсутній документ, який підтверджує факт народження бабусі заявниці на території України.

За вказаних обставин, отримати копію актового запису про народження бабусі неможливо, що і послугувало підставою для звернення до суду з даною заявою.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 29.01.2026 року відкрито провадження у справі.

04.03.2026 до суду надійшли письмові пояснення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, згідно вимог якої представник просив відмовити у задоволенні заяви, вказуючи на її необґрунтованість, так як заявницею не надано жодного доказу, який підтверджує факт народження її баби ОСОБА_6 в ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Сквира Київської області на території України, батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

В судовому засіданні заявник та її представник вимоги заяви підтримали та просили задовольнити.

Представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в судовому засідання заперечував щодо задоволення заяви, вказуючи, на її безпідставність, з огляду на ч. 1 ст. 8 Закон України «Про громадянство України»

Інші заінтересовані особи не з`явилися до суду, про час та місце розгляду заяви повідомлялися належним чином.

Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява не підлягає до задоволення за наступних обставин.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 5 частиною 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України, наведено перелік справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення. Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України цей перелік не є невичерпним, адже у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є іноземкою, яка має дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як дружина військовослужбовця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявник вказує, що її бабуся - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася у місті Сквира Київської області.

Разом з тим, в подальшому ОСОБА_5 виїхала до Російської Федерації, де набула громадянство, перебувала у шлюбі та померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заявниця вказує, що отримати копію актового запису про її народження неможливо, так як у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) відсутні метричні книги по місту Сквира Київської області за відповідний період. Аналогічно, у Державному архіві Київської області відсутні метричні книги по місту Сквира за вказаний період, а також відсутні будь-які записи про поновлення актового запису про народження бабусі заявниці. Збереженість архівних документів по даному регіону за період 1900-1936 років є вкрай частковою.

Окрім цього, надання свідоцтва про народження органами ДРАЦС України є неможливим, оскільки бабуся заявниці на момент смерті перебувала у громадянстві російської федерації та померла за межами території України, у зв`язку з чим її поновлений актовий запис про народження відсутній у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян України.

Також, органи ДРАЦС України можуть видати свідоцтво або витяг про народження виключно за умови наявності оригінального актового запису про народження. Актові записи, складені до 1950 року, передані на постійне зберігання до державних архівів і не перебувають у безпосередньому розпорядженні органів ДРАЦС.

Під час судового розгляду встановлено, що встановлення факту народження бабусі заявниці на території України необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням.

Питання громадянства України регулюється Конституцією України, законами України, указами Президента України, міжнародними договорами України.

Основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України є Закон України «Про громадянство України» та Указ Президента України від 27 березня 2001 року № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Підстави набуття особою громадянства України визначаються індивідуально, залежно від її місця народження, походження, проживання, родинних зв`язків тощо.

Відповідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» набуття громадянства України за територіальним походженням відбувається уразі коли, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про громадянство України», за клопотанням до громадянства України можуть бути прийняті особи, які протягом останніх п`яти років безперервно проживали на території України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначається Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 28 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (ч. 1 ст. 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а"-"в" п. 24 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт народження діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

З аналізу наведеного вбачається, що однією з умов набуття громадянства України за територіальним походженням є факт народження або постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", самого заявника або близького родича.

Відповідно до п. 44 Порядку, у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Так, під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що заявницею не надано належних і допустимих доказів того, що вона є особою, яка: 1) хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".

Право на набуття громадянства України за територіальним походженням є спеціальною матеріально-правовою підставою, яка підлягає вузькому та буквальному тлумаченню. Закон України «Про громадянство України» прямо визначає вичерпний перелік історичних та територіальних критеріїв, за наявності яких може виникати таке право: народження або постійне проживання особи чи визначених законом родичів до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на територіях, що на момент народження чи проживання входили до складу конкретно перелічених державних утворень - Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави 1918 року, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України чи Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Зазначений перелік є вичерпним, оскільки йдеться про питання публічно-правового статусу особи.

Натомість 1909 рік об`єктивно не охоплюється жодною з передбачених законом правових конструкцій. Станом на цей час територія м. Сквира перебувала у складі Російської імперії, а жодне з визначених законом українських державних утворень ще не існувало. Відтак, народження особи у 1909 році не може бути кваліфіковане як народження на території України у розумінні Закону, а також не може бути ототожнене з народженням на території будь-якого з державних утворень, прямо зазначених законодавцем. Фактично йдеться про підданство іншої держави, правонаступництво якої не пов`язане з правонаступництвом України.

Таким чином, встановлення факту народження бабусі заявниці у 1909 році в м. Сквира саме по собі не створює юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення права на набуття громадянства України за територіальним походженням. Інше тлумачення означало б застосування розширеного підходу до матеріальної норми публічного права, що суперечить принципу правової визначеності та виходить за межі прямо встановленої законодавцем моделі правонаступництва та територіальної належності.

Окрім цього, суд відноситься критично до документів, достовірність та належність яких викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, як додаток № 12 подано копію довідки про відсутність судимості заявника серії 099Л № 936420, виданої 14.08.2025 Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ російської федерації по м. Москва з проставленням апостиля. Також, до матеріалів справи долучено повторно видане свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 серії НОМЕР_1 , видане 25.08.2025 Сектором ЗАГС № 2 Об`єднаного відділу ЗАГС.

Водночас зазначені документи, видані органами Російської федерації у серпні 2025 році, тобто під час триваючої збройної агресії Російської федерації проти України та в умовах фактичного припинення будь-якої інституційної взаємодії між компетентними органами України та Російської федерації. За таких обставин, перевірка автентичності зазначених документів, джерела їх походження, а також законності способу їх отримання є об`єктивно неможливою, що унеможливлює належну перевірку їх достовірності.

З огляду на викладене, надані заявницею документи, видані компетентними органами Російської федерації у 2025 році, не можуть розглядатися як належні та достовірні докази у справі, оскільки їх справжність та законність видачі не можуть бути перевірені у встановленому порядку. Відтак, зазначені документи не можуть бути покладені судом в основу встановлення юридично значимих обставин у цій справі.

Крім того, єдиними документами, у яких зазначено місце народження баби заявниці, є відновлене у 1996 році свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_10 та свідоцтво про смерть ОСОБА_6 . Водночас, зазначені документи, видані органами російської федерації, а їх первинні актові записи знаходяться на території держави, з якою Україна не підтримує дипломатичних відносин та з якою припинено офіційну взаємодію компетентних органів у сфері правової допомоги. За таких обставин, перевірка автентичності відповідних актових записів, їх первинності, підстав повторної видачі, а також внесених до них змін чи виправлень є об`єктивно неможливою.

Відсутність можливості здійснення міждержавної перевірки документів, отримання витягів з реєстрів актів цивільного стану, підтвердження дійсності архівних записів та встановлення безперервності персональних даних (з урахуванням зміни прізвища) позбавляє суд можливості оцінити такі документи як належні та достовірні докази у розумінні процесуального закону. Сам по собі факт подання копій відновлених документів без можливості їх офіційної верифікації не забезпечує достатнього рівня доказової переконливості для встановлення юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує виникнення публічно-правових наслідків.

З огляду на викладене, за відсутності механізму міжнародної правової допомоги та офіційного підтвердження з боку компетентних органів держави походження документів, зазначені свідоцтва не можуть вважатися достовірними та достатніми доказами для встановлення факту, який має значення для вирішення питання щодо громадянства України.

Крім того, у постанові від 05.09.2024 у справі 990/163/23 Велика Палата Верховного Суду зробила такий висновок: «...п.113 У контексті обставин справи варто враховувати й те, що внаслідок агресивної війни Російської Федерації проти України, масових злочинів проти людяності, воєнних злочинів, вчинення російською федерацією терористичних актів проти України, з 25 лютого 2022 року припинено поштове сполучення між Україною та Російською Федерацією, а згодом на підставі Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» офіційно припинено відносини України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь щодо правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

п. 114 Тобто компетентні органи України, зокрема й ДМС, позбавлені можливості взаємодіяти з відповідними органами Російської Федерації, зокрема звертатись із офіційними запитами про надання інформації ...»

Таким чином, здійснити перевірку наданих доказів (свідоцтва про смерть та свідоцтва про укладення шлюбу) не вбачається за можливе.

Наряду з вказаним, у заяві окрім встановлення факту народження баби, заявник просить зобов`язати Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану видати свідоцтво про народження, проте така вимога не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає, що окреме провадження призначене виключно для встановлення фактів, які мають юридичне значення, та не є способом оскарження чи реалізації правомірних вимог щодо дій суб`єктів владних повноважень (ст. 293-294, 315 ЦПК України). Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що при поданні заяви суд має перевірити, чи може ця заява взагалі бути розглянута в судовому порядку та чи не віднесено здійснення відповідних дій до компетенції іншого органу або іншого порядку провадження; якщо законодавством передбачено інший спосіб реалізації прав, суддя повинен відмовити у відкритті провадження або залишити заяву без розгляду без можливості поєднувати такі вимоги з окремим провадженням про встановлення факту (у справі №?591/5199/20 Верховний Суд зазначив, що суд розглядає заяви про встановлення фактів лише за умови, що чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту і що заявлені вимоги узгоджуються з предметом окремого провадження). Свідоцтво про народження є актовим документом, виданим органом РАЦС, і порядок його видачі врегульовано спеціальними нормами Закону про державну реєстрацію актів цивільного стану, що не передбачають судового зобов`язання РАЦС видати такий документ у порядку окремого провадження, а вимагають окремого звернення позовним провадженням або адміністративним оскарженням.

При розгляді справи, заявницею не надано жодного доказу, який підтверджує факт народження її баби ОСОБА_6 в ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Сквира Київської області на території України, батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, вважаючи, що встановлення вказаного факту має для заявниці юридичне значення (тобто для реєстрації громадянкою України), ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, суд приходить до висновку, що заявницею не надано належних і допустимих доказів того, що вона є особою, яка: 1) хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", що вказує на відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 76 - 81, 89, 95, 293, 294, 315, 318, 319 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10 серпня 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА