Рішення № 138892599, 11.08.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4922/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року суддя Галицького районного суду міста Львова Павлюк О. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі Позивач або ТОВ «ФК «ЄАПБ») (адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; ідентифікаційний номер юридичної особи: 35625014) до ОСОБА_1 (далі Відповідач) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер фізичної особи: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

30.06.2026 Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ», в інтересах якого діє представник Грибанов Д. В., звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Відповідача суму заборгованості за договором позики № 45431984 у розмірі 25648,50 грн, з яких: 15000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 1048,50 грн сума заборгованості за відсотками, 7200,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування Позикою; 2400,00 грн комісія за надання кредиту, та понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 08.12.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 45431984, відповідно до якого Позикодавець зобов`язався передати Позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 15000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити Позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Строк кредиту становить 30 днів, процентна ставка/день 0,233 %, комісія за надання кредиту 16,00% (що у грошовому розмірі складає 2400,00 грн), пеня/день 4,00%, орієнтована реальна річна процентна ставка 1252,45%, дата повернення позики 06.01.2026. Своїх зобов`язань Відповідач не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 25648,50 грн, з яких: 15000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 1048,50 грн сума заборгованості за відсотками, 7200,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування Позикою; 2400,00 грн комісія за надання кредиту. 23.04.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу №23/04/26, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до Відповідача у розмірі 25648,50 грн. Таким чином, Відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики № 45431984 від 08.12.2025 у розмірі 25648,50 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 для розгляду цієї справи визначена суддя Павлюк О. В.

Ухвалою суду від 2 липня 2026 року Галицький районний суд м. Львова відкрив провадження у справі та вирішив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не скерував, проте 11.08.2026 від нього надійшло клопотання, у якому останній зазначив, що позовні вимоги заперечує частково, зокрема у частині нарахованих процентів, оскільки з 2022 року він перебуває на військовій службі у ЗСУ та користується відповідними пільнами.

Сторони у справі про судовий розгляд цього позову були повідомлені належним чином.

Клопотання від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України до суду не надходили.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Усі заяви та клопотання були вирішені судом у встановленому порядку.

Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.

Розгляд справи по суті відбувся 11.08.2026.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

У статтях 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У частині 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Суд встановив, що 08.12.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 45431984, відповідно до якого Позикодавець зобов`язався передати Позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 15000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити Позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Строк кредиту становить 30 днів, процентна ставка/день 0,233 %, комісія за надання кредиту 16,00% (що у грошовому розмірі складає 2400,00 грн), пеня/день 4,00%, орієнтована реальна річна процентна ставка 1252,45%, дата повернення позики 06.01.2026.

На виконання умов укладеного договору Позикодавець перерахував грошові кошти на рахунок позичальника НОМЕР_2 у сумі 15000,00 грн, що стверджується довідкою ТОВ «Європейська платіжна система» від 05.06.2026.

Своїх зобов`язань Відповідач не виконав, що вбачається з розрахунку заборгованості, внаслідок чого його заборгованість за вказаним договором становить 25648,50 грн, з яких: 15000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 1048,50 грн сума заборгованості за відсотками, 7200,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування Позикою; 2400,00 грн комісія за надання кредиту. Погашення боргу відсутнє.

Суд також встановив, що 23.04.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу № 23/04/26 (далі Договір факторингу), відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК«ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно з п.1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить Клієнту.

Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних Реєстрах Боржників, які формуються відповідно до Додатку №1 є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п.1.2 Договору факторингу, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників відповідно до Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 23.04.2026 до Договору факторингу № 23/04/26 від 23.04.2026, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 25648,50 грн, з яких: 15000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 1048,50 грн сума заборгованості за відсотками, 7200,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування Позикою; 2400,00 грн комісія за надання кредиту.

Всупереч умовам Договору позики, незважаючи на повідомлення про відступлення права вимоги від Позикодавця до Позивача, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У частині першій статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

У статті 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні вказаного договору позики сторони узгодили розмір кредитного ліміту, грошову одиницю, у якій наданий кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом його підписання. Незважаючи на це, Відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснив погашення кредитних заборгованостей, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за договором позики.

Однак, суд перевірив розрахунки заборгованості та встановив, що такі розрахунки не кореспондують вимогам чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування, суд зазначає .

У п. 1.25 Договору позики зазначено, що проценти це грошові кошти, що нараховуються на суму позики і є платою за користування такою позикою. У Договорі встановлена денна процентна ставка та процентна ставка за понадстрокове користування позикою. Зокрема, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день становить 4,00%.

Зазначений пункт договору фактично встановлює відповідальність за прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду відступила (шляхом конкретизації) від її висновку, викладеного у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), вказавши, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки проценти за понадстрокове користування кредитом розраховані як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а тому позовна вимога щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 7200,00 грн заборгованості за процентами за понадстрокове користування кредитними коштами задоволенню не підлягає.

Також суд приходить до висновку про відмову у позовній вимозі щодо стягнення з Відповідача заборгованості по комісії за надання позики у розмірі 2400,00 грн, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно зі ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України, банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Дії по «оформленню кредиту» є діями, які Кредитодавець здійснює на власну користь (ведення кредитної справи, оформлення договору, облік заборгованості споживача тощо). У свою чергу, наявність Кредитного договору та процесу кредитування передбачає і дії, які споживач (позичальник) здійснює на користь Кредитодавця (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє Кредитодавець або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Оформлення та обслуговування кредиту є супутніми послугами. А тому, умови Кредитного договору, якими передбачена винагорода «за оформлення кредиту», є нікчемними згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини другої статті 215 ЦК України.

Позивач у поданій ним до суду позовній заяві також не обґрунтував законності вимоги про стягнення комісії «за надання позики».

Що стосується посилання Відповідача на пільги, як військовослужбовця, які дають підстави не стягувати з нього відсотки, суд зазначає таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Частина 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає.

Окрім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 зазначено, що аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення. Разом з цим, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

У статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду, зауважено, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 1 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.

З наданих Відповідачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, що підтверджується посвідченням Учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 06.02.2024 на ім`я ОСОБА_1 , а також довідкою командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_2 від 08.08.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 .

З огляду на викладене, cуд приходить до висновку, що Відповідач користується пільгами, передбаченими ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», оскільки Відповідач надав достатні докази на підтвердження тих обставин, що він має право на звільнення від сплати процентів за користування кредитом, оскільки у період нарахування процентів за користування кредитом перебував на військовій службі по мобілізації в особливий період у Збройних Силах України і є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

А тому суд приходить до висновку, що у вимозі Позивача про стягнення зі Відповідача суми заборгованості за відсотками у розмірі 1048,40 грн слід відмовити.

З огляду на вищевказане, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за договором позики № 45431984 від 08.12.2025 у розмірі 15000,00 грн, яка складається зі суми заборгованості за основною сумою боргу.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1557,05 грн (з розрахунку 15000,00 грн/25648,50 грн. х 2662,40 грн).

Керуючись ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279 ЦПК України, на підставі ст. 525, 526, 610, 611, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер фізичної особи: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; ідентифікаційний номер юридичної особи: 35625014) суму заборгованості за договором позики № 45431984 від 08.12.2025 у розмірі 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень).

3. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер фізичної особи: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; ідентифікаційний номер юридичної особи: 35625014) суму сплаченого судового збору у розмірі 1557,05 грн (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят сім гривень п`ять копійок).

4. У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ольга ПАВЛЮК