Рішення № 138892411, 07.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6211/26 2/335/3369/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря Барановської В.О., представника позивача адвоката Рощина В.С., представників відповідачів: Пацалюк О.Р., Орлової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2026 до суду, через систему «Електронний суд» (сформовано 29.05.2026), звернувся позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Рощина В.С., з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначено наступне.

ОСОБА_1 (далі Позивач) є громадянином України, раніше не судимий, має вищу освіту, працює вчителем інформатики КЗ «Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради», є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території у зв`язку з повномасштабною воєнною агресією країни-окупанта проти України. Після вимушеного переміщення він фактично відновлював життя своєї сім`ї в іншому місті, в умовах втрати звичного соціального, побутового та професійного середовища. З огляду на характер педагогічної діяльності Позивача його честь, гідність, ділова репутація, авторитет серед колег, учнів та їхніх батьків мають для нього особливо важливе значення. Робота вчителя безпосередньо пов`язана із суспільною довірою, вихованням дітей та постійною комунікацією з батьками учнів.

28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у кримінальному провадженні № 12022082050001472. Інкриміноване Позивачу кримінальне правопорушення належить до тяжких злочинів. Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого. Сам факт офіційного обвинувачення у тяжкому злочині, пов`язаному із заподіянням тяжких наслідків іншій особі, створив для Позивача тривалий стан страху, невизначеності та психологічного напруження. Ухвалою слідчого судді від 02 вересня 2022 року було накладено арешт на автомобіль ЗАЗ-110247 реєстраційний номер НОМЕР_1 . Фактично ще з моменту вилучення автомобіля під час огляду місця ДТП 30 серпня 2022 року Позивач був позбавлений можливості повноцінно користуватися єдиним транспортним засобом своєї сім`ї. Автомобіль перебував на спеціальному майданчику до 17 червня 2024 року, після чого був повернутий Позивачеві лише на відповідальне зберігання.

04 грудня 2024 року вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 333/5300/22 ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2025 року вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2024 року скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2025 року без змін.

Отже, безпідставність кримінального переслідування Позивача була підтверджена остаточно. Кримінальне провадження щодо Позивача мало широкий суспільний резонанс та висвітлювалось у регіональних засобах масової інформації. Публічне розголошення обставин кримінального переслідування у медіапросторі призвело до того, що про обвинувачення стало відомо всьому оточенню Позивача: його учням та їхнім батькам, керівництву і педагогічному колективу навчального закладу, знайомим та друзям. Це спричинило для Позивача додаткові інтенсивні моральні страждання, якісно відмінні від тих, що виникають за умови непублічного переслідування. Для Позивача як педагога, чия фахова ефективність безпосередньо залежить від суспільної довіри та авторитету, публічне ствердження його «злочинності» через ЗМІ мало незворотні репутаційні наслідки: постійна необхідність пояснювати та виправдовуватись перед учнями, батьками та колегами; відчуття публічного приниження гідності; неможливість зберігати педагогічний авторитет в умовах медійного тиску. Зазначені обставини підлягають врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування понад гарантований законом мінімум, оскільки ступінь публічності кримінального переслідування є одним із критеріїв оцінки глибини моральних страждань. У період кримінального переслідування Позивач виховував двох малолітніх дітей, одна з яких потребує систематичного медичного спостереження. Під час судового провадження у першій інстанції дружина Позивача завагітніла та народила третю дитину. Вилучення єдиного автомобіля сім`ї в таких умовах суттєво ускладнило щоденне функціонування сім`ї, доступ до медичної допомоги та організацію побутового життя.

Незаконне вилучення та арешт майна становлять окремий вид втручання у права особи, прямо передбачений ст. 1 Закону № 266/94-ВР. Цей вид моральної шкоди не поглинається самим фактом повідомлення про підозру чи перебування під слідством і судом, оскільки має інший об`єкт впливу право власності, свободу користування майном, побутову автономію сім`ї та можливість самостійно організовувати повсякденне життя. Автомобіль перебував на спеціальному майданчику до 17.06.2024, тобто 21 місяць і 17 днів, після чого був повернутий Позивачеві лише на відповідальне зберігання. Навіть після такого повернення і до набрання законної сили реабілітуючим рішенням від 15.05.2025 Позивач залишався обмеженим у праві вільно розпоряджатися своїм майном. Для Позивача позбавлення автомобіля мало особливо тяжкі практичні наслідки. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка після вимушеного переміщення не мала у м. Запоріжжі достатнього родинного кола підтримки. Автомобіль був єдиним транспортним засобом сім`ї, у якій виховуються двоє малолітніх дітей 2020 та 2022 років народження, одна з яких потребує систематичного медичного спостереження. Період вилучення та арешту автомобіля збігся з вагітністю дружини Позивача, народженням третьої дитини та необхідністю забезпечення побутових і медичних потреб сім`ї. У цих умовах вилучення автомобіля фактично позбавило сім`ю Позивача належної мобільності в найбільш вразливий для неї період. Моральні страждання Позивача у цій частині полягали не лише у самому факті обмеження права власності, а й у щоденному відчутті безпорадності, неможливості оперативно забезпечити потреби дітей, необхідності залежати від сторонньої допомоги або альтернативного транспорту, а також у постійному психологічному тиску від усвідомлення того, що єдине майно, необхідне для нормального функціонування сім`ї, утримується державою в межах кримінального провадження, яке в подальшому було визнано безпідставним. Окреме значення має і те, що тривале зберігання автомобіля на спеціальному майданчику об`єктивно створювало ризик його фізичного знецінення, технічного погіршення та втрати споживчих властивостей. Навіть якщо питання матеріальних збитків від такого знецінення не є предметом цього позову, сам факт тривалої невизначеності щодо долі єдиного автомобіля сім`ї становив окреме джерело моральних переживань.

28.10.2022 ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З цього моменту Позивач перебував у статусі особи, щодо якої держава офіційно стверджувала наявність підстав для кримінального переслідування. Такий статус об`єктивно пов`язаний із постійним психологічним напруженням, необхідністю захищатися від обвинувачення, брати участь у слідчих і судових діях, нести витрати на правничу допомогу, перебувати в очікуванні подальших процесуальних рішень і прогнозувати можливі наслідки для себе та своєї сім`ї. Усвідомлення реальної загрози кримінального покарання, втрати свободи, негативних наслідків для сім`ї та професійної репутації створювало постійний психологічний тиск. Період незаконного перебування Позивача під слідством і судом тривав з 28.10.2022 до 15.05.2025, тобто до набрання законної сили ухвалою Запорізького апеляційного суду про закриття кримінального провадження за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Зазначений період становить 30 повних місяців і 17 днів. Мінімальний гарантований розмір моральної шкоди за час перебування Позивача під слідством і судом становить: 30 місяців х 8 647 грн = 259 410 грн; 17 днів / 31 день х 8 647 грн = 4 741,90 грн. Усього мінімальний гарантований розмір 264 151,90 грн. Цей розрахунок є лише мінімальною гарантованою законом межею і не відображає повного обсягу моральної шкоди, завданої Позивачу. Він не охоплює самостійних наслідків незаконного вилучення та арешту автомобіля, а також якісно іншого рівня страждань, спричинених незаконним засудженням. Додатково слід врахувати широкий суспільний резонанс кримінального провадження та висвітлення в ЗМІ усього перебігу судового процесу. Обставини ДТП та кримінального переслідування не залишалися суто приватною сферою Позивача, а стали предметом обговорення серед значного кола осіб у професійному, побутовому та соціальному середовищі. Для Позивача як педагога така публічність була особливо травмуючою, оскільки поширення інформації про підозру у вчиненні тяжкого злочину об`єктивно створювало ризик стигматизації та формування у соціальному оточенні уявлення про його винуватість ще до остаточного реабілітуючого рішення.

04.12.2024 Комунарський районний суд м. Запоріжжя постановив щодо Позивача обвинувальний вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив покарання у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15.05.2025 цей вирок було скасовано, а кримінальне провадження щодо Позивача закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Постановою Верховного Суду від 24.02.2026 реабілітуюче рішення апеляційного суду залишено без змін. За таких обставин обвинувальний вирок від 04.12.2024 є незаконним засудженням у розумінні ст. 1 Закону № 266/94-ВР. Його наслідки не можуть бути зведені до загального перебування Позивача під слідством і судом, оскільки засудження є якісно іншим, значно інтенсивнішим втручанням у честь, гідність, репутацію та психологічний стан особи. Незаконне засудження до покарання у виді позбавлення волі спричинило для Позивача значно тяжчі наслідки порівняно із самим кримінальним переслідуванням без вироку. Позивач був офіційно визнаний державою винуватим у тяжкому злочині. Для особи, яка працює педагогом, така ситуація має особливо руйнівний характер, оскільки професійна діяльність учителя ґрунтується на довірі з боку учнів, їх батьків, колег та адміністрації навчального закладу. Постановлення обвинувального вироку посилило суспільний резонанс справи. Якщо повідомлення про підозру створило підґрунтя для сумнівів у добропорядності Позивача, то обвинувальний вирок, навіть до набрання ним законної сили, об`єктивно сприймався оточенням як офіційне підтвердження його винуватості. Подальше скасування вироку не усуває автоматично того репутаційного та психологічного ефекту, який уже настав унаслідок публічного державного засудження. Незаконне засудження породило для Позивача реальний страх втрати роботи, професійного авторитету, соціальної поваги та нормальних професійних зв`язків. Упродовж періоду після постановлення вироку Позивач жив із відчуттям можливої втрати свободи, остаточного руйнування репутації та негативних наслідків для сім`ї. Навіть після ухвалення Запорізьким апеляційним судом рішення про закриття кримінального провадження прокурор подав касаційну скаргу. До 24.02.2026 Позивач перебував у стані тривоги щодо можливого скасування реабілітуючого рішення та відновлення кримінального переслідування. Ця обставина підтверджує, що моральні страждання Позивача мали тривалий постреабілітаційний ефект. Кожне процесуальне обмеження, кожне судове засідання, кожне очікування рішення і кожне обговорення справи в соціальному середовищі мало для Позивача не лише особистий, а й сімейний вимір. Внаслідок тривалого періоду кримінального переслідування у Позивача розвинулися захворювання шлунково-кишкового тракту, підтверджені висновком відеоезофагогастродуоденоскопії від 26.03.2026, яким встановлено ковзку кардіальну складку стравохідного отвору діафрагми, рефлюкс-езофагіт LA-A, еритематозну гастробульбопатію.

З огляду на викладене, Позивач вважає розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 грн справедливим, пропорційним та таким, що відповідає характеру порушення, тривалості переслідування, тяжкості обвинувачення, факту незаконного засудження до покарання у виді позбавлення волі, незаконному вилученню та арешту єдиного автомобіля сім`ї, професійному статусу Позивача як педагога, широкому суспільному резонансу справи, складним сімейним обставинам, погіршенню стану здоров`я та тривалому періоду правової невизначеності, який остаточно припинився лише після постановлення Верховним Судом рішення від 24.02.2026.

Для захисту своїх прав у кримінальному провадженні № 12022082050001472 Позивач уклав договір про надання правничої допомоги у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції та сплатив адвокату 20 000,00 грн. Крім того, з метою спростування безпідставного обвинувачення Позивач був змушений замовити та оплатити висновок спеціаліста ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» Ускова К.Ю. № 10190 від 10.08.2023 та висновок експерта ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» Скорохода К.М. № 10191 від 10.08.2023. Загальна вартість зазначених досліджень склала 30 000,00 грн. Ці витрати були об`єктивно необхідними для ефективного захисту Позивача, оскільки саме питання механізму ДТП, відповідності дій водіїв Правилам дорожнього руху та причинного зв`язку становили центральний предмет кримінального обвинувачення. Загальний розмір матеріальної шкоди становить: 20 000,00 грн витрати на правничу допомогу; 30 000,00 грн витрати на висновки спеціаліста та експерта, зо складає загальну суму 50 000,00 грн.

З огляду на викладене, просив суд:

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним вилученням та арештом майна і незаконним засудженням, у розмірі 1 000 000,00 грн.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у розмірі 50 000,00 грн.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом цієї цивільної справи.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, поданого представником Запорізької обласної прокуратури, зазначено наступне.

За обставинами кримінального провадження встановлено, що 30.08.2022 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань Запорізьким РУП в Запорізькій області за № 12022082050001472 внесено відомості за фактом дорожньо - транспортної пригоди при участі водіїв ОСОБА_1 та поліцейського УПП в Запорізькій області Греднєва М.В. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 28.10.2022 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. За результатами досудового розслідування 03.11.2022 обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 скеровано до суду. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2024 у справі №333/5300/22 ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України останнього було звільнено від відбуття покарання строком на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а також вирішено долю речових доказів, шляхом зняття арешту з транспортного засобу марки «ЗАЗ-11024». Постановою Запорізького апеляційного суду від 15.05.2025 винесено виправдувальний вирок. Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури 24.02.2026 залишено без задоволення. Таким чином, позивач перебував під слідством та судом з 28.10.2022 (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 15.05.2025 (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), що загалом становить 30 місяців і 17 днів. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках тощо. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Так, законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Водночас, збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначений законодавством, призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету. З обставин справи вбачається наступний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом: 28.10.2022 (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 15.05.2025 (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), що загалом становить 30 місяців і 17 днів. Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 264 310 грн (30 місяців * 8 647 грн = 259 410 грн; 8 647 грн / 30 днів * 17 днів = 4 900 грн). Разом з цим, позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, що майже в 4 рази перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону. При цьому, з яких причин та підстав і яких доказів повинна бути відшкодована саме у такому розмірі шкода, позивачем належним чином не обґрунтовано. Під час досудового розслідування і судового розгляду обвинувального акту стороною обвинувачення не допущено порушень прав ОСОБА_1 . Слідчі, інші процесуальні дії за його участі проведено відповідно до вимог КПК України, що максимально мінімізувало спричинення моральних страждань, у зв`язку з чим, об`єктивні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі, більшому ніж мінімальний, відсутні. Під час досудового розслідування та судового розгляду справи дії чи рішення органів досудового розслідування або прокурора у судовому порядку незаконними чи такими, що порушували права ОСОБА_1 , не визнавалися. Позивач у позовній заяві обмежився лише перерахуванням моральних втрат, спричинених незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, жодним чином їх не обґрунтувавши та не надавши жодного доказу. Зокрема, позивачем не зазначено які саме його життєві (соціальні) зв`язки були порушені внаслідок кримінального переслідування. Сам по собі факт виправдувального вироку не є безумовною підставою для автоматичного кратного або довільного збільшення розміру відшкодування понад гарантований законом мінімум. Збільшення можливе лише за наявності доведених, виключних обставин, які істотно виходять за межі звичайних наслідків кримінального переслідування.

Щодо арешту транспортного засобу слід зазначити, що 30.08.2022 слідчим проведено огляд місця дорожньо-транспортної пригоди під час якого вилучено автомобіль марки «ЗАЗ-110247», яким керував ОСОБА_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належав ОСОБА_2 . Постановою слідчого від 30.08.2022 автомобіль марки «ЗАЗ-110247» д/н НОМЕР_2 визнано речовим доказом та поміщено на територію спеціального майданчика транспортних засобів Запорізького РУП за адресою: вул. Кузнєчна, б. 11, м. Запоріжжя. Разом з цим, з метою збереження слідів пошкодження авто та подальшого проведення експертних досліджень вирішено питання про накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб. Так, 02.09.2022 за результатами розгляду клопотання слідчого ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/3615/22 на авто марки «ЗАЗ-110247» накладено арешт. Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала слідчого судді до Запорізького апеляційного суду Щербиною В.Я. або його захисником не оскаржувалася. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2024 задоволено клопотання захисника обвинуваченого про передачу на відповідальне зберігання ОСОБА_1 авто марки «ЗАЗ-110247» з одночасним попередженням обвинуваченого про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 388 КК України. Арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування та судового розгляду не накладався. Таким чином, доводи позивача стосовно незаконного вилучення та арешту майна як самостійної підстави для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими. Вилучення та подальший арешт транспортного засобу, який не належав позивачу, відбувалися у відповідності до кримінального процесуального законодавства, у встановленому законом порядку не оскаржувалися.

З питань твердження позивача про набуття справою широкого суспільного резонансу та висвітлення обставин злочину у регіональних засобах масової інформації слід звернути увагу, що під час досудового розслідування органами досудового розслідування та Дніпровською окружною прокуратурою м. Запоріжжя таємниця слідства не порушувалася. Питання фіксації ходу судового розгляду у медіапросторі вирішувалося суддею Комунарського районного суду міста Запоріжжя безпосередньо під час розгляду обвинувального акту шляхом задоволення клопотань представників ЗМІ, а саме: кореспондентів АТ НСТУ «Запорізька регіональна дирекція» та телеоператорів АТ НСТУ «Запорізька регіональна дирекція» про проведення відео, -аудіозапису судових засідань, призначених на 02.03.2023, 13.04.2023, 17.05.2023, 07.05.2023, 27.09.2023, 08.12.2023, 20.12.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. У кожному випадку прокурор та учасники процесу просили відмовити у задоволенні клопотань представників ЗМІ.

Крім того, матеріали даної справи не містять об`єктивних доказів на підтвердження того, що психологічний стан позивача зазнав істотних і тривалих негативних змін, які виходять за межі звичайних переживань, притаманних особі, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Фактично значна частина доводів ОСОБА_1 щодо глибини моральних страждань ґрунтується переважно на його власних суб`єктивних твердженнях та не підтверджена належними і допустимими доказами. Зокрема, позивачем не доведено факт втрати авторитету серед учнів, батьків учнів, колег чи керівництва навчального закладу, погіршення його ділової репутації або настання інших негативних наслідків у професійній діяльності саме внаслідок кримінального провадження. Посилання позивача на особливий характер моральних переживань через його професію педагога, статус внутрішньо переміщеної особи, наявність малолітніх дітей та складні сімейні обставини не підтверджують завдання додаткової моральної шкоди понад ту, яка об`єктивно пов`язана з перебуванням особи під слідством і судом. При цьому жодних доказів настання виняткових негативних наслідків у зв`язку із зазначеними обставинами позивачем не надано. Позивач не надав доказів того, що відсутність транспортного засобу фактично унеможливила забезпечення потреб сім`ї чи призвела до інших істотних обмежень у його житті. Крім того, посилання на погіршення стану здоров`я не підтверджують наявності причинно-наслідкового зв`язку між виявленими захворюваннями та кримінальним переслідуванням. Надані медичні документи лише підтверджують факт проходження обстеження та наявність певних захворювань, однак не містять висновків про те, що вони виникли саме внаслідок дій органів досудового розслідування, прокуратури чи суду. Отже, наведені позивачем обставини свідчать переважно про його особисте сприйняття наслідків кримінального провадження та не підтверджують наявності виняткових обставин, які б обґрунтовували відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі. Окремо слід зазначити, що сам по собі факт перебування особи під слідством та судом, необхідність участі у слідчих діях та судових засіданнях, а також пов`язані з цим емоційні переживання є типовими наслідками кримінального провадження та вже враховані законодавцем при визначенні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди. Таким чином, позивачем не підтверджено достовірними, належними і допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань у більшому розмірі ніж визначено Законом. З огляду на викладене, не підлягає задоволенню вимога щодо відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі, визначеному в позовній заяві. Підсумовуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, поданого Державною казначейською службою України, в особі представника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, зазначено наступне.

Згідно з матеріалами справи та змісту позовної заяви шкоду завдано, на думку позивача, працівниками національної поліції, якими здійснювалось досудове розслідування у відношенні позивача (складено обвинувальний акт тощо), а також працівниками органу прокуратури, якими також здійснювалось досудове розслідування у відношенні позивача та які представляли сторону обвинувачення у суді. В свою чергу, позивачем не залучено до участі у цій справі в якості відповідача Головне управління Національної поліції в Запорізькій області.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а жодний нормативно-правовий акт не звільняє позивача від доказування підстав, обґрунтованості, розумності та доцільності висунутих їм вимог.

На підтвердження обґрунтування збільшення розміру моральної шкоди позивачем зазначається про: незаконне вилучення та арешт майна - єдиного автомобіля сім`ї позивача; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого злочину та подальше перебування під слідством і судом; незаконне засудження обвинувальним вироком із призначенням покарання у виді позбавлення волі, та додано до позову наступні документи, зокрема: роздруківки статей із засобів масової інформації щодо висвітлення суспільству подій, інкримінованих позивачу; копії медичного дослідження позивача, консультативного висновку дитячого невролога щодо дитини позивача, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого щодо дитини позивача; копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; копію довідки багатодітної сім`ї; копії свідоцтва про народження дітей позивача; копію свідоцтва про шлюб.

Стосовно вилучення та арешту автомобіля позивача зазначено, що накладення арешту на майно є заходом забезпечення кримінального провадження. Ані в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 15.05.2025 по справі № 333/5300/22, ані у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 по справі № 333/5300/22 судами не було зроблено висновків щодо незаконного накладення арешту на автомобіль позивача.

Крім того, обов`язки стосовно утримання дитини визначені главою 15 Сімейного кодексу України, належне виконання яких не залежить від наявності або відсутності у батька дитини транспортного засобу.

Позивачем вказано про особливо високий репутаційний ризик, який було створено, зокрема, широким суспільним резонансом справи. В свою чергу, позивачем не надано жодного документу: щодо звернень позивача до установ, якими було висвітлено інформацію у відношенні нього стосовно публікації відомостей про прийняття судом виправдувального вироку; щодо відмови установ, якими було висвітлено інформацію у відношенні позивача публікувати виправдувальні відомості стосовно нього; щодо звернення позивача до суду із захистом своєї ділової репутації. Зазначено, що висвітлена інформація у відношенні позивача не була недостовірною і лише відображала події, що відбувались на той період у суспільстві.

Стосовно наданого медичного документу, складеного у відношенні позивача, зазначено, що у медичному документі лікарем не було зроблено висновку, що наявні у позивача хвороби є наслідком переживань щодо проведення слідства у відношенні позивача і свідчать лише про здійснення позивачем медичних досліджень стану здоров`я позивача та визначення лікарем напрямків лікування.

Оскільки, здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, позивачем не доведено, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди, який вирахувано не у відповідності до положень Закону України № 266/94-ВР, не приведе до його безпідставного збагачення, то, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. не може підлягати задоволенню.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., зазначено, що сума 50 000,00 грн, що заявлена до стягнення як матеріальна шкода складається з: 10 000,00 грн (витрати позивача на правничу допомогу у кримінальному процесі за договором від 22.04.2024 № 11/к-286-ЗП Про надання правничої допомоги); 10 000,00 грн (витрати позивача на правничу допомогу у кримінальному процесі за договором від 24.09.2025 № 11/к-286-ЗП (КАСС) Про надання правничої допомоги); 30 000,00 грн (вартість проведення експертизи у кримінальному процесі).

Позивачем заявлено до стягнення витрати у розмірі 30 000,00 грн, понесені ним за проведення судової експертизи. В свою чергу статтею 3 Закону України № 266/94-ВР визначено вичерпний перелік того, що відшкодовується громадянинові, у разі виникнення у нього права на відшкодування шкоди згідно з цим Законом України. Вказаною статтею та Положенням про застосування Закону України № 266/94-ВР не передбачено відшкодування громадянинові вартості проведення експертизи у кримінальному процесі.

Крім того, на підтвердження сплати коштів у розмірі 30 000,00 грн. до позову додано, зокрема, копію рахунку-фактури від 14.07.2023 № 1407234 на оплату експертних послуг, в якому вказано Платіж за проведення судової інженерно-технічної (автотехнічної) експертизи відповідно до ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2023р. справа № 677/15812/22 . Звертають увагу на те, що єдиний унікальний номер справи, за якою здійснювався розгляд кримінального провадження у відношенні позивача є - № 333/5300/22. Таким чином, не є належним доказом.

Звертають увагу на те, що позивачем: не додано жодного документу про визнання дій органу прокуратури та суду протиправними стосовно необхідності здійснення позивачем сплати коштів за експертизу у кримінальному процесі; експертизи у кримінальному процесі здійснювались на підставі відповідних ухвал суду щодо їх призначення, які є чинними (клопотання про проведення експертиз подавались захисником позивача та позивачем); відсутній причинний зв`язок між діями прокуратури, які в межах своїх повноважень вчиняли дії у досудовому розслідуванні та представляли сторону обвинувачення у суді, діями суду, яким розглядалась кримінальна справа і яким призначались експертизи та заподіяною, на думку позивача матеріальною шкодою, що вже свідчить про відсутність усіх складових елементів шкоди, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для відшкодування такої шкоди.

Оскільки в обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди за надання позивачу правової допомоги у кримінальному процесі позивачем здійснено невірний розрахунок такої шкоди, відсутні платіжні документи на підтвердження понесення витрат у заявленому до стягнення розмірі, відсутні усіх складові елементи шкоди, ані Законом України № 266/94-ВР, ані Положенням про застосування Закону України № 266/94-ВР не передбачено відшкодування вартості проведення експертизи у кримінальному процесі, то такі позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.

В свою чергу, положеннями Закону України № 266/94-ВР не передбачено права у особи на відшкодування з Державного бюджету України судових витрат, понесених у цивільній справі. Таким чином, Казначейство виступає відповідачем по справах про відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування та прокуратури, лише у зв`язку з тим, що в Казначействі відкрито рахунок, з якого здійснюється безспірне списання коштів за судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади.

Зауважують, що Казначейство не порушувало прав позивача по цій справі і виконання повноважень щодо обслуговування державного бюджету не можуть бути підставою для покладання судових витрат на Казначейство за дії або бездіяльність інших державних органів, у зв`язку з чим судові витрати мають бути покладені на відповідача у справі, яким завдано шкоду ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, оскільки, позивачем не надано на даний час жодного доказу на підтвердження позовної вимоги щодо стягнення судових витрат у цивільному процесі, а саме: ані відповідного договору про надання правничої допомоги, ані акту приймання-передавання наданих послуг, позовну вимогу сформовано щодо стягнення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з органу державної влади, яким, на думку позивача завдано шкоду, то, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду та судів апеляційної інстанції, така позовна вимога не може підлягати задоволенню у заявленому вигляді. Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги належним чином не обґрунтовано, то вважають, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 04.06.2026 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Розпочато у справі підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

19.06.2026 до суду, через систему «Електронний суд» (сформовано 18.06.2026) представником Запорізької обласної прокуратури Черним П.А. подано відзив на позовну заяву.

22.06.2026 до суду представником Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області Ю. Кріль подано відзив на позовну заяву.

24.06.2026 до суду, через систему «Електронний суд» (сформовано 22.06.2026), представником позивача адвокатом Рощиним В.С. подано відповідь на відзив.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 30.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обґрунтування зазначені у позові, відповіді на відзив, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Запорізької обласної прокуратури у судовому засіданні заперечувала проти заявленої позивачем суми моральної шкоди, яку вважає необґрунтованою. Надала пояснення зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник Державної казначейської служби України у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи викладені у відзиві. Просила відмовити в їх задоволені повністю.

Встановлені судом обставини.

28.10.2022 позивачу ОСОБА_1 у ході досудового розслідування кримінального провадження №12022082050001472 від 30.08.2022, слідчим СВ ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду від 02 вересня 2022 року, в межах вказаного кримінального провадження, було накладено арешт на автомобіль ЗАЗ-110247 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №2022082050001472 від 30.08.2022 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, затверджений прокурором Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області 02.11.2022, та скеровано до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Вироком Комунарського районного суду у м. Запоріжжі від 04.12.2024 у справі ЄУН 333/5300/22 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі якої призначено йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинити нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Згідно з вимогами ст.76 КК України, покладено відповідні обов`язки.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15.05.2025 вказаний вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2024 в цій справі скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України закрито за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Постановою Верховного Суду від 24.02.2026 ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15.05.2025 - залишено без змін.

Також, встановлено, що 22.04.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Рощиним В.С. було укладено Договір №11/к-286-ЗП про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат приймає на себе зобов`язання по наданню юридичних послуг: представництво/захист інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні по ДТП за його участі за ст.286 КК України у суді першої та апеляційної інстанції, а клієнт зобов`язується при укладенні договору сплатити гонорар адвокату у розмірі 10 000 гривень.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №11/к від 22.04.2024, на підставі Договору №11/к-286-ЗП, прийнято від ОСОБА_1 суму у розмірі 10 000,00 грн.

24.09.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Рощиним В.С. було укладено Договір №11/к-286-ЗП (КАСС) про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат приймає на себе зобов`язання по наданню юридичних послуг: представництво/захист інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №333/5300/22 у суді касаційної інстанції, а клієнт зобов`язується при укладенні договору сплатити гонорар адвокату у розмірі 10 000 гривень.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 24.09.2025, на підставі Договору №11/к-286-ЗП (КАСС), прийнято від ОСОБА_1 суму у розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, відповідно до рахунку-фактури №1407234 на оплату експертних послуг від 14.07.2023, вартість проведеної судової інженерно-технічної експертизи, складає 30 000,00 грн., які сплачено ОСОБА_1 19.07.2023 згідно квитанції (призначення платежу: оплата експертних послуг ОСОБА_1 333/5300/22).

Разом з тим, встановлено, що судовий розгляд вказаного вище кримінального провадження висвітлювався у регіональних засобах масової інформації, про що свідчать долучені представником позивача докази у вигляді копії відповідних публікацій.

Згідно копій свідоцтва про шлюб (серії НОМЕР_3 від 26.03.2019), свідоцтва про народження (серії НОМЕР_4 від 04.02.2020, серії НОМЕР_5 від 07.07.2022, серії НОМЕР_6 ) та Довідки багатодітної сім`ї №149 від 15.07.2024, встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі, є батьком трьох малолітніх дітей, та батьки мають статус багатодітної сім`ї.

Відповідно до Довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.03.2026, ОСОБА_1 , його дружина та троє дітей, мають статус внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. 1, ч. 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач послався на ті обставини, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.286 КК України, тобто тяжкого злочину, принизило його честь та гідність, кримінальне провадження щодо позивача мало широкий суспільний резонанс та висвітлювалось у регіональних засобах масової інформації. Публічне розголошення обставин кримінального переслідування у медіапросторі призвело до того, що про обвинувачення стало відомо всьому оточенню позивача: його учням та їхнім батькам, керівництву і педагогічному колективу навчального закладу, знайомим та друзям. Це спричинило для позивача додаткові інтенсивні моральні страждання, якісно відмінні від тих, що виникають за умови непублічного переслідування. Для позивача як педагога, чия фахова ефективність безпосередньо залежить від суспільної довіри та авторитету, публічне ствердження його «злочинності» через ЗМІ мало незворотні репутаційні наслідки: постійна необхідність пояснювати та виправдовуватись перед учнями, батьками та колегами; відчуття публічного приниження гідності; неможливість зберігати педагогічний авторитет в умовах медійного тиску. У період кримінального переслідування позивач виховував двох малолітніх дітей, одна з яких потребує систематичного медичного спостереження. Під час судового провадження у першій інстанції дружина позивача завагітніла та народила третю дитину. Вилучення єдиного автомобіля сім`ї в таких умовах суттєво ускладнило щоденне функціонування сім`ї, доступ до медичної допомоги та організацію побутового життя.

З огляду на викладене, позивач вважає, що при визначені розміру відшкодування, спричиненої моральної шкоди повинна враховуватись тривалість перебування під слідством та судом, втручання у його приватне життя, характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких він зазнавав протягом усього цього часу.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження№14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону, розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в зв`язку з пред`явлення позивачу обвинувачення та повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного перебування під слідством і судом, за яким позивач зазнав душевних переживань та надзвичайного впливу, що призвело до змін його життєвого укладу та завдало відповідних страждань, останній має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно з Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При розрахунку гарантованого мінімального розміру моральної шкоди суд враховує, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Зміни до статті 13 вказаного Закону законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України».

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Як встановлено судом, позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення 28.10.2022 (за ч.2 ст.286 КК України), тому саме з цього часу необхідно відраховувати термін перебування позивача під кримінальним переслідуванням, оскільки з часу повідомлення про підозру позивач набув певного статусу.

Тобто, період перебування позивача під слідством та судом становить з 28.10.2022 (дата повідомлення про підозру) по 15.05.2026 (набрання законної сили реабілітуючим судовим рішенням), що загалом складає 30 місяців 17 днів.

Таким чином, вбачається, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що він, перебуваючи під слідством та судом протягом тривалого періоду часу, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, негативних змінах в емоційному стані, в зв`язку із чим у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Дії органу досудового розслідування та прокуратури безумовно призвели до моральних страждань та вимагали від позивача значних зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Суд вважає, що позивач обґрунтував наявність моральної шкоди, яка завдана кримінальним провадженням щодо нього. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди виходить з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», яким установлено у 2026 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 8647 гривень.

Так, розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою, на час розгляду справи судом становить: 264 151,90 грн (30 місяців х 8647,00 грн.= 259 410,00 грн + 4 741,90 грн. за 17 днів, з розрахунку 17 днів/31 день).

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв`язки, погіршення та позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Якщо є виправдувальний вирок, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, пов`язаних із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, істотність вимушених змін у його житті та пов`язані з цим його моральні переживання, суд вважає, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності дійсно була завдана моральна шкода, розмір якої встановлено у цьому рішенні, як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 № 215, казначейство, відповідно до покладених на нього завдань та в установленому Законом порядку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову, в частині стягнення на користь позивача суми відшкодування моральної шкоди в вищевказаному розмірі, з Держави Україна за рахунок коштів Державного Бюджету України.

Щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про збільшення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 1 000 000,00 грн., то суд не вбачає підстав для такого збільшення, оскільки позивачем не надано достатніх доказів стосовно того, що йому спричинені додаткові моральні страждання внаслідок безпідставного перебування під слідством та судом, і що це на тривалий час призвело до порушення його звичного устрою життя та йому потрібні додаткові значні зусилля для відновлення попереднього стану, способу, устрою життя, що мали місце до притягнення до кримінальної відповідальності.

Що стосується доводів позовної заяви про спричинення моральної шкоди внаслідок незаконного арешту транспортного засобу позивача, суд зазначає, що така моральна шкода підлягає відшкодуванню у зв`язку із самим фактом допущеного порушення майнових прав особи.

Тривалість такого порушення має не пряме, а опосередковане значення для визначення належного розміру справедливого відшкодування моральної шкоди за таке правопорушення, що не може бути обраховано з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки законом такого не передбачено.

У зв`язку із застосуванням та перебуванням автомобіля під арештом, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених законодавством (частина друга статті 13 Закону), тобто із застосуванням загальних правил статей 23, 1167 ЦК України судом, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнала особа в результаті вчинених щодо неї протиправних дій.

Аналогічних висновків щодо правозастосування дійшов Верховний Суд у постанові від 18.09.2018 у справі № 534/955/17.

Судом встановлено, що транспортний засіб був вилучений 30.08.2022 під час огляду місця події, ухвалою слідчого судді від 02.09.2022 на транспортний засіб накладено арешт, 17.06.2024 автомобіль, як речовий доказ, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 . Остаточно доля речових доказів вирішена у дату набрання вироком законної сили 15.05.2025. До цієї дати позивач не міг у повній мірі реалізувати своє право на розпорядження вказаним майном.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 гривень, які були понесені стороною в рамках кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 Закону).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування Закону визначено Положенням.

Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, провадження № 61-32057св18.

Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, провадження № 61-12600св21.

Згідно з постановою Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 278/2621/21, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зазначено, що: передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено; виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України; понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

На підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні ОСОБА_1 надано копії Договорів про надання правничої допомоги від 22.04.2024 та від 24.09.2025 укладеним між позивачем та адвокатом Рощиним В.С., копії квитанцій до прибуткового касового ордера від 22.04.2024 та від 24.09.2025 про сплату позивачем загальної суми у розмірі 20 000,00 грн.

Враховуючи той факт, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат під час сплати клієнтом послуг, не встановлено форму такого документа, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20).

Квитанції, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд дослідив наявні у справі докази понесення таких витрат та встановив, що позивач довів надання йому адвокатом під час розгляду кримінальної справи професійної правничої допомоги.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що сума відшкодування на правову допомогу розмірі 20 000,00 грн. повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Разом з тим, підлягає відшкодуванню на користь позивача витрати на проведення експертиз у ході розгляду вказаного кримінального провадження у розмірі 30 000,00 грн., які підтверджені належними доказами.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, слід задовольнити частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд враховує, що, відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. За таких обставин суд відносить судовий збір на рахунок держави.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однак, вказане питання судом не вирішувалося, оскільки представником позивача у судових дебатах заявлено про намір звернутися із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу після закінчення розгляду справи, у порядку та строки, встановлені чинним законодавством.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти: у розмірі 264 151,90 (двісті шістдесят чотири тисячі гривень 90 коп.) грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди; у розмірі 20 000,00 (двадцять тисячі гривень 00 коп.) грн. витрати на правничу допомогу; у розмірі 30 000,00 (тридцять тисячі гривень 00 коп.) грн. витрати на висновки спеціаліста та експерта, що складає загальну суму у розмірі 314 151,90 (триста чотирнадцять тисяч сто п`ятдесят одна гривень 90 коп. ) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 11 серпня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Запорізька обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909973, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29-А);

Відповідач: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6).

Суддя І.А. Крамаренко