Ухвала суду № 138889013, 10.08.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 6-245/11

Провадження №6/523/636/26

У Х В А Л А

"10" серпня 2026 р. м. Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання Дяченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), Державна прикордонна служба України про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 черевз свого представника Демидчук Т.Ю. звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, в якій просив скасувати заборону на перетинання державного кордону України, встановлену відносно нього ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2011, у цивільній справі № 6-245/2011.

В обґрунтування заяви, представник заявника зазначив, що за інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України лист № 02/07-25/1 від 02.07.2025, у межах повноважень, наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України, за результатами розгляду адвокатського запиту, у зв`язку з наданням правничої допомоги громадянці України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що станом на 11:35 16.07.2025 у Державній прикордонній службі України виконуються (винесені у паперовому вигляді):

- з 18.11.2011 ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2011, у цивільній справі № 6-245/2011, якою суд за поданням державного виконавця першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ Прибілова А.В тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України вищезазначену особу до виконання зобов`язання про відшкодування ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» у сумі 1567739,69 грн.;

- з 13.08.2015 ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 08.07.2015, у цивільній справі № 523/10381/15-ц, якою суд за поданням Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України вищезазначену особу до виконання зобов`язань, за зведеним виконавчим провадженням № 47855091, з примусового виконання виконавчих документів про стягнення з останнього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошової суми у розмірі 44383,03 грн., ПАТ «Імексбанк» грошової суми у розмірі 60095,14 грн., УПФУ в Суворовському районі м. Одеси грошової суми у розмірі 4200,06 грн., ПАТ «ВТБ Банк» грошової суми у розмірі 60589,44 грн., УПФУ в Суворовському районі м. Одеси грошової суми у розмірі 4156,92 грн.

У ході надання правничої допомоги, адвокатом було з`ясовано, що станом на 11:35 16.07.2025 у Державній прикордонній службі України виконуються (винесені у паперовому вигляді): - з 18.11.2011 ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2011, у цивільній справі № 6-245/2011, якою суд за поданням державного виконавця першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ Прибілова А.В. тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання зобов`язання про відшкодування ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» 14 років; - з 13.08.2015 ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 08.07.2015, у цивільній справі № 523/10381/15-ц, якою суд за поданням Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, за зведеним виконавчим №47855091 з примусового виконання виконавчих документів про стягнення на користь ПАТ КБ «Приватбанк», УПФУ в Суворовському районі м. Одеси, ПАТ «ВТБ Банк», УПФУ в Суворовському районі м. Одеси 10 років.

Станом на 09.08.2025 обидва виконавчі провадження завершено.

Разом із тим, Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2011, у цивільній справі № 6-245/2011, за поданням державного виконавця першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ Прибілова А.В. тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язання перед ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк Фінанси та Кредит».

У зв`язку із цим представник звернувся до ВДВС із заявою про скасування вказаного тимчасового обмеження.

У відповідь на подану заяву, відділом державної виконавчої служби повідомлено про те, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника не може бути зняте, з огляду на те, що виконавчі провадження, які перебували на виконанні, були завершені формально, а не фактично, у зв`язку з відсутністю у боржника майна чи коштів для виконання рішень, та підставами для зняття арешту з майна чи інших забезпечувальних заходів (у тому числі тимчасового обмеження на виїзд) є лише повне виконання виконавчого документа або забезпечення виконання рішення іншим способом, передбаченим законом. Разом із тим, державним виконавцем не було поданого жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов`язання, оскільки усе рухоме та нерухоме майно заявника вилучено та передано на погашення заборгованостей (нежитлове приміщення в якому був офіс та квартира, єдине житло, реалізовані в межах виконавчого провадження). Єдиний дохід заявника є соціальна виплата, як особі з інвалідністю, і цю інформацію він не приховує та виконавець має до неї доступ. Заявник не здійснював умисного непогашення заборгованості, не переховується від державної виконавчої служби, уся інформація про стан його здоров`я, відкриті рахунки, наявність/ відсутність нерухомого майна, міститься у відкритому для державного виконавця доступі.

У свою чергу, заявник ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що потребує лікування та реабілітації, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 225/25/722/В від 18.04.2025, номер рішення № 225/25/722/Р, посвідчення серія НОМЕР_1 видане Управлінням соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Ухвала суду про тимчасове обмеження наразі продовжує діяти, що порушує його конституційні права та право на лікування, тому просить скасувати тимчасове обмеження.

У судове засідання представник заявника ОСОБА_1 адвокат Демидчук Т.Ю. надала до суду заяву, якою підтримала подану до суду раніше заяву, просила скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду, та розглянути заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду, за наявними матеріалами у їх із заявником відсутність.

У судове засідання аредставник заінтересованої особи Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) не з`явився, про місце, дату та час судового засідання був сповіщений належним чином. Будь-яких заяв або клопотань до суду не подавав.

У судове засідання представник заінтересованої особи Державна прикордонна служба України не з`явився, на адресу суду скерував заяву про розгляд справи у його відсутність.

У судове засідання АТ «Банк Фінанс та Кредит» не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Дослідивши доводи заяви, матеріали справи №6-254/11, оцінивши докази у їх сукупності, суд констатує наявність правових підстав для задоволення заяви.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні в Першому Суворовському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебував виконавчий лист № 2-836/11 від 15.04.2011 виданий Суворовський районним судом м. Одеси про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (код ЄДРПОУ 21017660) у розмірі 1567 739,69 грн.

23.09.2011 державним Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Прібиловим А.В., на підставі ст. ст. 17, 18, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (код ЄДРПОУ 21017660) у розмірі 1567739,69 грн.

З метою забезпечення виконання рішення суду, як гарантію задоволення законних вимог стягувача, державним виконавцем було подано до Суворовського районного суду м.Одеси подання про заборону виїзду за кордон Істратова Олексія Івановича.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2011 року по справі №6-245/11 задоволено подання державного виконавця. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 .

У відповідь на адвокатський запит Пересипський ВДВС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) повідомив, що на виконанні Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №38243067 з примусового виконання виконавчого листа №1527/7146/12 від 18.12.2012 року виданого Суворовським районним судом м. Одеса щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг України" суми боргу у розмірі 1231143,06 грн. 03.09.2014 року старшим державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Зубко Р.В. винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п .7 ч .1 ст.47 (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).

За інформацією Автоматизованої системи виконавчих проваджень, посилання https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, вбачається, що всі виконавчі провадження які були відкриті відносно заявника завершені.

Будь-яких доказів повторного звернення стягувача з виконавчим листом №1527/7146/12 до виконання, матеріали справи не містять.

За змістом положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Згідно ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» громадянину України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов`язання - до виконання зобов`язань, або розв`язання спору за погодженням сторін у передбаченому законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 р., у статті 2 передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року р. № 1404-VIII.

За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Виходячи з викладеного, законом встановлено можливість тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених рішенням суду, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

За даних обставин, судом встановлено, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України розповсюджується на заявника ОСОБА_1 протягом більше дванадцяти років після завершення виконавчого провадження.

Суд виходить із того, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

19 листопада 2010 року Консультативною радою європейських суддів (КРЄС) прийнято Висновок №13 (2010), який зокрема встановлює, що у державі, яка керується верховенством права, державні органи передусім зобов`язані поважати судові рішення і виконувати їх швидко exofilicio. Сама ідея державного органу, який відмовляється підкоритися рішенню суду, підриває концепцію примату закону (п. 31).

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Таким чином, на Державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є джерелом права.

Разом із тим, суд по даній справі також враховує те, що стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишити її і, таким чином, їхати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в`їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції тільки у випадку, коли вони передбачені законом, переслідують одну із законних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть вважатися «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей (див. рішення у справі «Ігнатов проти Болгарії» (Ignatov c. Bulgarie), заява № 50/02, пункт 32, від 02 липня 2009 року).

У цій справі на заявника було накладено обмеження у праві на виїзд за межі території країни протягом більше п`ятнадцяти років. Суд вважає, що таке обмеження права відповідної особи на вільне пересування становить втручання у розумінні статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції. Рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Ігнатов проти Болгарії» (Ignatov c. Bulgarie), пункт 33).

Аналогічна позиція викладена у пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини, справа «Стецов проти України» від 11 травня 2021 року, набуло статусу остаточного 11 серпня 2021 року, яким встановлено наступне: з огляду на пропорційність суд вважає, що, по-перше, намір боржника у разі несплати судового боргу важко встановити і така оцінка значною мірою суб`єктивна; а по-друге, це не може бути єдиною підставою для накладення оскаржуваного обмеження, якщо воно триває довше, аніж протягом короткого початкового періоду. У Рішенні ЄСПЛ визнано обґрунтованою скаргу позивача в частині неможливості перегляду і скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України з інших підстав, крім повного відшкодування належних сум, що свідчить про порушення статті 2 Протоколу №4 до Конвенції.

Подібна позиція викладена у п.9 рішення Європейського суду з прав людини, справа «ІСКРА ПРОТИ УКРАЇНИ» (AFFAIRE ISKRA c. UKRAINE) (Заява № 12489/17) від 22 червня 2023 року. У цій справі, як і у згаданому рішенні у справі «Стецов проти України» (Stetsov c. Ukraine), на заявника було накладено заходи, які не були належним чином обґрунтовані та не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. Отже, Суд дійшов висновку, що українські органи державної влади не виконали своє зобов`язання за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції забезпечити з огляду на конкретні обставини обґрунтованість і пропорційність втручання у право особи на виїзд зі своєї країни від початку й протягом усього періоду його дії. Отже, було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Враховуючи наведені позиції рішень Європейського суду прав людини, суд дійшов висновків, що відмова у скасуванні тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, яке діє протягом більше дванадцяти років після завершення виконавчого провадження, буде порушувати статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Сам по собі факт невиконання ухваленого судом у 2011 році рішення суду не є безумовною підставою для відмови у скасуванні встановленого судом за поданням державного виконавця обмеження, оскільки в даному випадку має місце те, що стягувач на протязі дванадцяти років після повернення йому у 2014 році виконавчого документа, більше не звертав виконавчий лист до виконання.

При цьому, суд виходить із принципу пропорційності, обставин того що обмеження у праві виїзду за межі України носить саме «тимчасовий» характер, за даних обставин не є виправданим.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги заявника про скасування обмеження у праві виїзду за межі України законні та обґрунтовані.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 441 ЦПК України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), Державна прикордонна служба України про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 , соціальний заклад, яке було встановлено ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2011, у цивільній справі № 6-245/2011.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складання ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала складена та підписана 11.08.2026 року.

Суддя: К.О. Далеко