Рішення № 138886546, 11.08.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"11" серпня 2026 р.

Справа №138/418/26

Провадження по справі №2/150/202/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року с. Мазурівка

в складі: головуючого судді Цимбалюк Л.П.

при секретарі Савковій С.А.,

з участю учасників цивільного процесу:

представника позивача - адвоката Дмитришиної Т.І. (дистанційно за допомогою власних технічних засобів),

представника відповідача - адвоката Поліщука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до районного суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що рідний батько малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вихованням та забезпеченням дитини не займається, не проявляє жодної зацікавленості його життям та розвитком. Малолітню дитину ОСОБА_4 виховує позивач по справі, займається його забезпеченням та піклується про нього.

Ухвалою судді Чернівецького районного суду Вінницької області від 18.03.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Представник позивача - адвокат Дмитришина Т.І., позовні вимоги підтримали на умовах, викладених в позовній заяві, просила їх задоволити, посилаючись на те, що участі в їх вихованні та утриманні дитини відповідач не приймає, життям дитини не цікавиться.

Представником відповідача - адвокатом Поліщуком О.В. не визнаються вимоги ОСОБА_1 та заперечується проти позбавлення його довірителя ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (ч.1 ст.64 ЦПК України).

Третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на боці позивача - Службою у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області, як органом опіки і піклування, через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подану заяву про розгляд справи у її відсутність, підтримується наданий нею висновок щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1, ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що 06 вересня 2019 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 20.07.2018 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 17).

Від шлюбу в подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 06.09.2019 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 16).

З грудня 2022 року подружжя не проживає однією сім`єю. Малолітня дитина проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками від 16.11.2015 та від 04.05.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 9, в тому числі і зворотній бік), актом №45/25 від 24.12.2025 (а.с. 7).

Син сторін - ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, категорії підгрупи «А». Дитині встановлено діагноз: Дитячий аутизм. Вказане підтверджується медичним висновком № 84 (а.с. 12) та індивідуальною програмою реабілітації дитини з інвалідністю №171 від 18.03.2025 (а.с. 11).

В обґрунтування своїх вимог щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно свого малолітнього сина ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що нею створено всі належні умови для виховання, догляду, реабілітації дитини з інвалідністю. Дитина знаходиться на її, як матері, утриманні. Стверджує, що батько ОСОБА_2 кошти не надає вже тривалий час, з дитиною не спілкується. Всі питання щодо виховання, догляду, реабілітації дитини, вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку ОСОБА_2 , як батька. При цьому, відповідач не здатен доглядати дитину з особливими потребами, оскільки перебуває на обліку у психіатра Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. акад О.І. Ющенка. Так, спільна дитина - ОСОБА_3 має діагноз «дитячий аутизм» в тяжкій формі, що супроводжується значною затримкою психічного розвитку, порушенням експресивної мови та порушенням розуміння зверненої мови (не може назвати своє ім`я, повідомити про свої потреби, не розуміє прості інструкції, не розуміє абстрактних понять та довгих речень, не розуміє небезпеки). У зв`язку з чим, дитина потребує особливого контролю та уваги, які його батько не здатен йому дати, так як є розсіяним та не уважним. З дитиною відповідач не говорить, не грається, ініціативи щодо записування дитини на заняття, реабілітації, гуртки не проявляє. На спільних прогулянках уваги на дитину не звертав, міг стояти і дивитися в одну точку, у той час коли дитина втекла. На знаки, які подавала йому дитина не реагував, знаходився у своїх думках. Таким чином, відповідач не піклується про сина, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, стані здоров`я, не дбає про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, реабілітації дитини з інвалідністю, її лікування. Також вже тривалий час не телефонує, не вітає зі святами, зокрема, з днями народженнями.

На переконання позивача, зазначені вище факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей батьком, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Окрім того, на думку позивачки ОСОБА_1 , оскільки малолітньому сину сторін згідно медичного висновку №84, виданого КНП «Вінницька обласні клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», встановлено інвалідність категорії «А» на 2 роки, а саме до 18.03.2027, наступна дата переогляду комісією ЛКК - 18.02.2027. При цьому, на переогляді мають бути присутні обидва батьки, а враховуючи, що відповідач не приймає участі в житті дитини, не спілкується з дитиною та її матір`ю, то можуть виникнути проблеми щодо проведення комісією повторного переогляду дитини, в зв`язку з відсутністю на комісії його батька.

Суд категорично не погоджується із твердженнями позивачки про те, що відповідачем ОСОБА_2 не надається матеріальна допомога для утримання малолітнього сина, оскільки, в судовому засіданні вони спростовані пояснення представника відповідача - адвоката Поліщука О.В., який зазначив, що його довірителем в добровільному порядку надавались кошти щомісяця в розмірі 8000,00 грн. для утримання дитини,окрім цього, на даний час сплачуються аліменти згідно рішення суду, при цьому заборгованість по сплаті аліментів перед позивачем у його довірителя ОСОБА_2 відсутня. Дані обставини визнаються та не заперечуються позивачем по справі ОСОБА_1 .

Окрім того, як зазначив в судовому засіданні представник відповідача - адвокат Поліщук О.В., його довіритель ОСОБА_2 працює на виробництві в м. Вінниці, отримує заробітну плату, тому відповідно і має можливість надавати матеріальну допомогу в розмірі 8000,00 грн. для утримання малолітнього сина, однак у листопаді 2025 року у зв`язку із військовою агресією росії проти України виробництво пошкоджено, після чого ОСОБА_2 зменшено заробітну плату, тому інколи він надавав позивачу матеріальну допомогу для утримання дитини в меншому розмірі, ніж завжди. Суд при цьому звертає увагу, що як пояснила позивач ОСОБА_1 , невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_3 почалося з 2025 року, він став рідше навідуватися до дитини, але при цьому ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 мав намір забрати до себе дитину, щоб побути з ним, однак позивач йому у цьому відмовила, не обґрунтувавши причину такої відмови. Окрім того, позивач в судовому засіданні зазначила, що після листопада 2025 року батько хлопчика ОСОБА_2 підтримує телефонний зв`язок із сином та цікавиться ним.

Суд звертає увагу, що поясненнями позивача підтверджено, що батько малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_3 систематично до листопада 2025 року зустрічався з дитиною, спілкувався з ним, цікавився його життям, в добровільному порядку надавав матеріальну допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Аналізуючи покази позивача ОСОБА_1 , даних в судовому засіданні в обґрунтування своїх вимог щодо позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що єдиною підставою на переконання позивача для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є сплата ним коштів для утримання дитини не в такому розмірі, який би її влаштовував, оскільки, до листопада 2025 року відповідачем в добровільному порядку сплачувалися кошти в розмірі 8000,00 грн., а після листопада 2025 відповідачем надавалася матеріальна допомога в меншому розмірі, у зв`язку із чим позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення аліментів для утримання дитини.

Окремо судом звертається увага на те, що малолітньому сину сторін згідно медичного висновку №84, виданого КНП «Вінницька обласні клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», встановлено інвалідність категорії «А» на 2 роки, а саме до 18.03.2027, наступна дата переогляду комісією ЛКК - 18.02.2027. При цьому, як зазначається позивачем на переогляді мають бути присутні обидва батьки, а враховуючи, що відповідач не приймає участі в житті дитини, не спілкується з дитиною та її матір`ю, то на думку позивача можуть виникнути проблеми щодо проведення комісією повторного переогляду дитини, в зв`язку з відсутністю на комісії його батька, тому позивач вважає, що це є самостійною підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . Суд при цьому категорично не погоджується з такими переконаннями позивача ОСОБА_1 , оскільки, підставою для позбавлення батьківських прав ні в якому випадку не можуть слугувати факти, які ймовірно будуть мати місце в майбутньому, вирішення питання про позбавлення батьківських прав ґрунтується на обставинах, що вже мали місце, вже відбулись і негативно позначилися на вихованні дитини, що при вирішенні даного спірного питання, яке виникло між сторонами не доведено.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків, свідомого нехтування ним своїми обов`язками і допускається тоді, коли неможливо змінити ставлення батьків до виховання дитини.

Разом з цим, матеріалами справи та дослідженими доказами не підтверджується, що відповідач свідомо та остаточно знехтував своїми обов`язками відносно дітей, втратив цікавість до них, а інтереси дітей вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення батька батьківських прав.

Позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Суд при вирішенні даного спору враховує сталий підхід, зроблений Верховним Судом щодо застосування положень статі 8 Конвенції в поєднанні із статтею 164 СК України.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).

Судом береться до уваги, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер (постанова Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).

Суд з врахуванням правової позиції Верховного суду, викладеної в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, зауважує, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, покладено на позивача.

Як вбачається із висновку органу опіки і піклування Вінницької міської ради від 14.05.2026 №01/00/011/27696 щодо доцільності позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час розгляду на засіданні комісії питання надання суду висновку встановлено, що батько бажає підтримувати зв`язок з дитиною, проявляє інтерес до її життя. На засіданні комісії мати малолітнього ОСОБА_5 стверджувала, що необхідність звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 виникла, оскільки, батько не бере участі у вихованні та утриманні дитини. Мати дитини повідомила, що у дитини ОСОБА_4 встановлений діагноз «аутизм», у зв`язку із чим хлопчик потребує сторонньої допомоги та підтримки, однак батько цього не забезпечує. ОСОБА_1 підтвердила, що батько дитини ОСОБА_2 щомісячно добровільно сплачував аліменти для утримання сина в розмірі 8000, 00 грн., однак не брав участі у додаткових витратах на дитину, у зв`язку із чим вона звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. На засіданні комісії батько дитини ОСОБА_2 заперечив проти позбавлення його батьківських прав та зазначив, що бере участь у вихованні та матеріальному забезпеченні сина ОСОБА_4 , цікавиться станом його здоров`я та розвитком, а також є небайдужим до подальшої долі дитини. Під час обстеження умов проживання у сім`ї ОСОБА_1 07.05.2026, остання повідомила, що батько дитини ОСОБА_2 востаннє бачився з дитиною у листопаді 2025 року, однак, підтримує телефонний зв`язок та цікавиться сином. Також ОСОБА_1 повідомила, що батько добровільно сплачував кошти на утримання дитини в розмірі 8000,00 грн. щомісячно, крім цього, на даний час стягнення аліментів здійснюється на підставі рішення суду. Зі слів ОСОБА_1 , батько ОСОБА_2 придбав для сина ОСОБА_4 планшет.

За результатами розгляду матеріалів справи органом опіки та піклування не встановлено достатніх підстав, які б свідчили про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, орган опіки і піклування вважає, що позбавлення батька батьківських прав у цій ситуації може призвести до розриву сімейних зв`язків, обмеження права дитини на спілкування з батьком не відповідатиме її найкращим інтересам. З огляду на зазначене орган опіки і піклування дійшов висновку за недоцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки, встановлені обставини не свідчать про свідоме ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, а позбавлення батьківських прав у даному випадку не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19 (провадження № 61-9489св20).

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Отже, Чернівецький районний суд Вінницької області суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 14.05.2026 №01/00/011/27696 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача є таким, що має рекомендаційний характер, в ньому не зазначено наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, що у свою чергу були б законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15.04.2021 (справа № 243/13192/19-ц).

Вказаний висновок оцінюється судом у сукупності з іншими доказами і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей.

Натомість необґрунтоване та передчасне позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Посилання позивача на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не може бути підставою для задоволення позову, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дитиною, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав. (постанова Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 553/449/20).

Окрім того, під час розгляду справи такого роду твердження позивача не підтверджені та спростовані. Позивач ОСОБА_1 зазначила, що бажає, щоб відповідачем ОСОБА_2 сплачувались кошти для утримання дитини в більшому розмірі, при цьому підтвердила, що заборгованості по сплаті аліментів зі сторони відповідача немає. ОСОБА_1 зазначила, що відповідач по справі ОСОБА_2 , будучи батьком малолітнього ОСОБА_3 , постійно проявляв інтерес до сина, цікавився його життям.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач жорстоко поводиться з дитиною. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Також, доказів того, що до відповідача застосовувалися будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки матеріали справи не містять.

Посилання позивача про мізерний розмір матеріальної допомоги, яка становить 8000,00 грн., що сплачувалася відповідачем в добровільному порядку та аліменти, які сплачується відповідачем згідно рішення суду для утримання малолітнього сина не може бути підставою для позбавлення батьківським прав та не є мізерним, а більш - менш достатнім для утримання дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склалися, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові про позбавлення батьківських прав відмовити повністю.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини (ратифікована Постановою Верховної Ради України №789 -Х11 від 27.02.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як зазначено у ч.1 ст.18 вказаної Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.

Частиною 1 ст.27 цієї Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру,милосердя,забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч.1 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2). Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3). Батьки зобов`язані поважати дитину (ч. 4).

У відповідності до принципу 2 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини, згідно принципу 7 Декларації, має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її (дитини) освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

При цьому, інші положення принципу 6 Декларації прав дитини, у даному випадку, на переконання суду, порушені не будуть.

У пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року, №3 роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Вище зазначені обставини взагалі не підтверджують свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками щодо виховання та утримання дитини, оскільки ОСОБА_2 , будучи батьком малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , піклується про дитину, виявляє інтерес до внутрішнього світу дитини, надає матеріальну допомогу для утримання сина.

За відсутності законних підстав у відповідності до положень ст.164 Сімейного кодексу України позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не вбачається доцільним та таким, що б відповідало якнайкращим інтересам дитини.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України належним чином не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина, вони не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами; посилання позивача на обставини, на які вона посилається як на підставу позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , спростовано в судовому засіданні поясненнями позивача.

Враховуючи в сукупності всі обставини справи, беручи до уваги докази, які одержані у встановленому законом порядку, суд в силу ст.164 СК України приходить до висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Однак, недобросовісність з боку відповідача ОСОБА_2 , як батька малолітнього ОСОБА_3 , не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні та спростована показами сторін.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Так, як вбачається із копії медичного висновку №84 про дитину з інвалідністю до 18 років (направляється в районне (міське) управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, опікуна) від 18.03.2025, малолітній ОСОБА_3 страждає на захворювання (паталогічний стан) F.84.0 - дитячий аутизм, F.80.1 - розлад експресивної мови. Загальне захворювання мовлення І рівня. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №917 від 21.11.2013 має право на визначення категорії «А» дитині з інвалідністю на 2 роки. Вище зазначений медичний висновок дійсний до 18.03.2027 (а.с. 12).

Відтак, з врахуванням вище викладеного, позивач ОСОБА_1 , будучи матір`ю (законним представником) малолітнього сина ОСОБА_3 , який являється інвалідом, в силу положень статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом.

З врахуванням того, що позивач відповідно до п.9.ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з даними позовом, який не підлягає задоволенню, суд в силу ст.141 ЦПК України приходить до висновку про те, що судовий збір слід віднести на рахунок держави.

На підставі ст., ст.164, 243 СК України, ст.ст., 55, 59, 60, 63 ЦК України, керуючись ст.,ст.10, 11, 76-89, 141, 258, 259, 263 - 265, 273, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Судовий збір, від сплати якого відповідно до положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено позивача, віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено відповідно до вимог ч.6 ст.259 ЦПК України 11.08.2026.

Згідно вимог ст.265 ч.5 п.4 ЦПК України реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК