Ухвала суду № 138875557, 23.06.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/733/25

Номер провадження 1-кп/201/265/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянув у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 15 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000000000012 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпро, Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Соборного районного суду міста Дніпра знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 15 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000000000012 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Під час підготовчого провадження захисником ОСОБА_4 подане письмове клопотання про повернення обвинувального акту прокурору з підстав його не відповідності вимогам КПК України.

В обґрунтування доводів поданого клопотання захисником ОСОБА_4 наведені наступні підстави повернення обвинувального акту прокурору.

З посиланням на порушення прокурором вимог п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, захисник вказує на відсутність в обвинувальному акті анкетних відомостей про потерпілого, в той час, коли ОСОБА_5 серед іншого інкримінується кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, яке має матеріальний склад злочину, наявні відомості про завдану кримінальним правопорушення матеріальну шкоду у вигляді неправомірного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 33 627 256 гривень та заявлений Офісом Генерального прокурора цивільний позов, в якому йдеться про завдані державі збитки в особі ГУ ДПС у Львівській області на вказану суму.

До того ж, на час інкримінованого кримінального правопорушення ТОВ «Дівайн Індастрі», директором якого був ОСОБА_5 , перебувало на обліку у Соборному (стара назва - Жовтневому) районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, правонаступником якого на сьогоднішній день є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість після узгодження суми бюджетного відшкодування здійснюється органом казначейського обслуговування бюджетних коштів, шляхом перерахування такої суми з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податків протягом п`яти операційних днів.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів у Дніпропетровській області, здійснюється Головним управлінням Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.

У період інкримінованого злочину з бюджетного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, після узгодження Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області бюджетного відшкодування були перераховані кошти на рахунок Товариства у фінансовій установі.

Таким чином, Головне управління ДПС у Львівській області не є потерпілою особою у цьому кримінальному провадження, та у разі задоволення цивільного позову збитки будуть перераховані не тій особі.

З посиланням на порушення прокурором вимог п. 2 ч. 4 ст. 291, ст. 61, 128, 129 КПК України, ст. 175 ЦПК України, поданий прокурором в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у Львівській області цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 не відповідає вимогам встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства, до того ж, невірно вказано потерпілу сторону на користь якої має бути стягнуто суму збитків.

З посиланням на порушення прокурором вимог п. 4 ч. 2 ст. 291 КПК України, захисник вказує, що на сторінці 88 зазначено лише прізвище та ім`я детектива ОСОБА_6 , втім, відсутні обов`язкові відомості щодо «по батькові» вказаної посадової особи.

З посиланням на порушення прокурором вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, захисник ОСОБА_4 стверджує, що в обвинувальному акті викладено лише зміст підозри, а також частину тих фактичних обставин правопорушення у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_5 , та відповідну підозрі правову кваліфікацію.

Тож, за таким «обвинувальним актом», на думку захисника, ОСОБА_5 має процесуальний статус підозрюваного, а не обвинуваченого.

З посиланням на судову практику Верховного суду України, захисник зазначає, що обвинувальний акт трактується, як підсумковий документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування.

Наведене означає, що підтвердження та обґрунтування фактичності даних слідства та висновків обвинувачення має зазначатися з посиланням на докази. І такі докази мають бути наведені саме в обвинувальному акті, а не в реєстрі чи додатках.

Наданий суду обвинувальний акт не містить жодного посилання на докази, не має жодного обґрунтування викладеним у ньому висновкам обвинувачення.

До того ж, на думку захисника ОСОБА_4 , не встановлення під час досудового розслідування часу та місця вчинення особою конкретних дій, які утворюють склад кримінального правопорушення є істотним недоліком обвинувального акту, що впливає на визначеність обвинувачення та його межі і свідчить про відсутність викладу фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими.

Крім того, згідно обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Проте, обвинувальний акт в порушення вимог кримінального процесуального закону, не містить кваліфікуючої ознаки скоєння злочину групою осіб, визначеної ч. 2 ст. 28 КК України, а також визначення ролі кожного з учасників злочинного угрупування, зокрема, ролі ОСОБА_5 у цьому ймовірно вчиненому правопорушенні.

Тож, на думку сторони захисту, саме такий виклад та формулювання обвинувачення є неконкретним, суперечливим і таким, що унеможливлює здійснення якісного і повного захисту обвинуваченого, і як наслідок тягне за собою порушення права на захист та є безумовною підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

З посиланням на порушення прокурором вимог п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України, захисник зауважує на відсутності в обвинувальному акті посилання на наявність передбачених п. п. 2 і 5 ч. 1 ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання його підзахисного ОСОБА_5 , зокрема, «вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28)» та «тяжкі наслідки, завдані злочином».

Захисник ОСОБА_4 підтримав подане ним клопотання про повернення обвинувального акту прокурору і просив його задовольнити за викладених підстав.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав у повному обсязі доводи захисника ОСОБА_4 та просив суд повернути обвинувальний акт прокурору через його невідповідність вимогам закону.

Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення поданого стороною захисту клопотання про повернення обвинувального акту прокурору з підстав його невідповідності вимогам КПК України, вважаючи доводи захисника необґрунтованими та безпідставними.

Зокрема, вказав, що обвинувачений акт відповідає вимозі п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки в ньому міститься посилання на те, що потерпілий у кримінальному провадженні відсутній. При цьому, вказав, що виходячи з наявних у нього матеріалів, в результаті інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, державі заподіяні матеріальні збитки, у зв`язку із чим, прокурор звернувся до суду з цивільним позовом про їх відшкодування, втім, встановити під час досудового розслідування потерпілого не вдалося.

Натомість, вважав, що шляхом повернення обвинувального акту прокурору виправити вказаний недолік неможливо, оскільки законом не передбачено проведення будь-яких слідчих та процесуальних дій.

До того ж, прокурор посилався на те, що не зазначення в обвинувальному акті по-батькові посадових осіб детектива та прокурора не може слугувати підставою для його повернення прокурору, адже, у жодному разі не перешкоджає суду призначити судовий розгляд, до того ж, це є вимогами нормативно-правових актів до складання процесуальних документів, затверджених державними стандартами.

Щодо порушення, на думку сторони захисту, п. 5 ч. 2 ст. 191 КПК України, вказав, що в обвинувальному акті відображений виклад фактичних обставин інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, а також правова кваліфікація цих злочинів з посиланням на положення закону і статті (частини) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

До того ж, вважав безпідставними доводи сторони захисту щодо відсутності в обвинувальному акті такої кваліфікуючої ознаки, як «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб», адже, як у формулюванні обвинувачення, так і у визначенні правової кваліфікації дій, що інкримінуються ОСОБА_5 , така кваліфікуюча ознака відображена.

Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши наданий суду обвинувальний акт та матеріали додані до нього, суд доходить висновку, що зазначений обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Статтею 2 КПК регламентовано, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

За змістом частин 1, 3 статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. Зокрема, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК .

За приписами ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право постановити рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-1430/0/4-12 від 03 жовтня 2012 року «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до КПК України» повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Обвинувальний акт - це кримінальний процесуальний акт, в якому відображається рішення слідчого, затверджене прокурором, чи самого прокурора про закінчення досудового розслідування і переведення обвинувачення до суду. Він повинен бути складений із суворим дотриманням процесуального законодавства, щоб не допустити порушення прав та свобод обвинуваченої особи.

Пунктами 1-9 частини 2 статті 291 КПК України встановлені вимоги до змісту обвинувального акту та додатків до нього, тобто перелік тих відомостей, які має містити обвинувальний акт.

До обвинувального акту додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу); 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 109, п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України обвинувальний акт надсилається до суду разом з додатком у вигляді реєстру матеріалів досудового розслідування, який повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Відповідно до п. п. 3, 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити: анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також формулювання обвинувачення.

Враховуючи, що зміст фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, відповідно до вимог ст. 91 КК України, визначається тими обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і є необхідними та достатніми для його вирішення по суті, то обвинувальний акт в цій частині не повинен містити відомості, які суперечать одне одному, тобто фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, і формулювання обвинувачення повинні узгоджуватися між собою та з положеннями тієї частини статті закону України про кримінальну відповідальність, посилання на які наведені в обвинувальному акті, бо в протилежному випадку не буде дотримана одна з основних засад кримінального провадження забезпечення права на захист.

Як слідує з обвинувального акту, ОСОБА_5 висунуте обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Зокрема, з викладу фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, вбачається, що останній займаючи посаду директора ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливим мотивом, за попередньою змовою з Особою 1, заволодів чужим майном (бюджетними грошовими коштами) у вигляді неправомірного відшкодування податку на додану вартість, на загальну суму 33 627 256 гривень, тобто в особо великих розмірах.

Отже, з огляду на висунуте обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, склад якого є матеріальним, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього злочину є шкода, яка, вочевидь, завдана державі в особі відповідного державного органу Державної казначейської служби України та профільного податкового/фінансового відомства.

Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Абзацом першим ч. 2 ст. 55 КПК України визначено, що права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 КПК України, потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Отже, з висунутого обвинувачення випливає, що внаслідок інкримінованого ОСОБА_5 злочину, останній заволодів бюджетними грошовими коштами в особо великих розмірах, що чітко вказує на наявність заподіяних збитків, що також відображено в обвинувальному акті на аркуші 87 у графі «Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням».

Втім, попри чітке зазначення, як в обвинувальному акті, так і у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_5 злочину, які прокурор вважає встановленими, про наявність заподіяної внаслідок злочину шкоди в особливо великих розмірах - 33 627 256 гривень, наданий суду акт не містить відомостей про потерпілого, тобто державу в особі відповідного органу, якій завдані такі збитки, як того передбачає п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, що вочевидь, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Тим більше, в обвинувальному акті на аркуші 87 вказано про те, що потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, що суперечить викладу фактичних обставин та формулюванню обвинувачення, відображеним у цьому ж акті, адже очевидно є неможливим встановлення факту заподіяння матеріальної шкоди без визначення потерпілого, якому така шкода спричинена.

До того, зазначені в обвинувальному акті відомості про нібито відсутність потерпілого не узгоджуються та протирічать доданому до акту цивільному позову прокурора в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення збитків, завданих кримінальним правопорушенням у порядку ст. ст. 36, 128 КПК України.

Зокрема, у цивільному позові на аркуші 47 прокурор вказує, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 державі в особі Головного управління ДПС у Львівській області завдано шкоду на суму 33 627 256 гривень, яка у добровільному порядку не відшкодована.

Тобто, виходячи з відомостей викладених у цивільному позові, прокурор дійшов висновку, що внаслідок інкримінованого обвинуваченому злочину, матеріальна шкода у розмірі 33 627 256 гривень завдана все ж таки державі в особі Головного управління ДПС у Львівській області, яке у розумінні ст. 55 КПК України, є потерпілим у цьому провадженні, та в інтересах якого сторона обвинувачення і звернулась з позовом.

Втім, такі встановлені і очевидні для прокурора відомості відсутні, як в обвинувальному акті, так і у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_5 злочину за ч. 5 ст. 191 КК України.

Ще одним з встановлених судом протиріч, є наявність у доданому до обвинувального акту Реєстрі матеріалів досудового розслідування № 72024000000000012 у Розділі І відомостей про подані 18.10.2019 року, 10.12.2019 року заяви про вчинене кримінальне правопорушення, втім, відомості про залучення представника потерпілого та проведення з ним відповідних процесуальних дій відсутні.

Отже, встановлена під час підготовчого провадження відсутність відомостей про потерпілого при встановленому органом досудового розслідування факту заподіяння кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в особливо великих розмірах, а також неузгодженість викладу фактичних обставин та формулювання обвинувачення, в яких взагалі не йдеться про потерпілого, відомостям зазначеним у поданому прокурором цивільному позову в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у Львівській області, який у розумінні ст. 55 КПК України, і є потерпілим, свідчать про невідповідність змісту обвинувального акту вимогам п. 3, 5 ч. 2 ст. 291 КПК України та є підставою для повернення його прокурору.

Тим більше, з урахуванням того, що можливо завдана кримінальним правопорушенням шкода є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а потерпілий ознакою об`єкта цього злочину, відсутність цих відомостей позбавляють суд можливості роз`яснити обвинуваченому суть пред`явленого обвинувачення відповідно до положень ст. 348 КПК України, що, на думку суду, є істотним порушенням, яке перешкоджає призначенню справи до судового розгляду.

До того ж, відсутність в обвинувальному акті відомостей про потерпілого є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, адже прямо порушує права потерпілого на доступ до судочинства, оскільки у такий спосіб суд позбавлений можливості повідомити потерпілого про дату підготовчого судового засідання, яке згідно ст. 314 КПК України відбувається за його участі, а також унеможливлює призначення кримінального провадження до судового розгляду, оскільки це є перешкодою суду в подальшому ухвалити законне та обґрунтоване рішення, враховуючи положення ст. 412 КПК України, згідно яких судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

В контексті викладеного вище, суд позбавлений об`єктивної можливості перевірити доводи сторони захисту щодо невірного визначення податкового органу в особі якого державі спричинена шкода, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом.

Зокрема, сторона захисту стверджує, що ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ» перебувало на податковому обліку у Соборному ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Втім, виходячи із змісту поданого прокурором позову внаслідок інкримінованого ОСОБА_5 злочину матеріальна шкода у розмірі 33 627 256 гривень завдана державі в особі Головного управління ДПС у Львівській області.

Водночас, у тексті позову йдеться про те, що податкову звітність ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», яке очолював ОСОБА_5 , подавало у Соборному районі ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Тож, відсутність в обвинувальному акті відомостей про особу потерпілого, унеможливлює проведення повноцінного судового провадження з викликом представника потерпілого та з`ясування порушеного стороною захисту суттєвого питання, створює перешкоди для забезпечення права на захист, а також не відповідає загальним засадам кримінального провадження, визначеним ст. 7 КПК України, зокрема, принципу законності, змагальності та рівності сторін.

Встановлення таких обов`язкових обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України), як вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини його вчинення, у тому числі, встановлення особи потерпілого, якому завдані збитки, належить виключно до дискреційних повноважень органу досудового розслідування та прокурора, як сторони обвинувачення.

Відтак, суд не повинен і тим більше, не має таких повноважень, самостійно з`ясовувати будь-які відомості щодо потерпілого або здійснювати будь-які процесуальні дії щодо його встановлення/визначення, оскільки положення ст. 291 КПК України зобов`язують слідчого, прокурора окремо викласти їх в обвинувальному акті.

У такому контексті наведені протиріччя безумовно впливають і на конкретність висунутого обвинувачення, в якому не йдеться про потерпілого в особі ГУ ДФС у Львівській області в інтересах якого поданий позов, що порушує принцип правової визначеності і позбавляє сторону захисту повноцінно здійснювати захист обвинуваченого, адже по суті сторона обвинувачення за результатами проведеного досудового розслідування так і не змогла визначити і встановити потерпілого у цьому провадженні, що підтвердив і прокурор у судовому засіданні.

Відтак, доводи сторони захисту в цій частині є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Тож, в цьому контексті, доводи сторони обвинувачення щодо дотримання вимог п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України при складанні та затвердженні наданого суду обвинувального акту є неспроможними з підстав їх очевидної суперечливості, адже, з одного боку, прокурор стверджує, що виходячи з наявних у нього матеріалів в результаті інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, матеріальна шкода заподіяна державі, у зв`язку із чим, Офіс Генерального прокурора звернувся до суду з цивільним позовом про їх відшкодування, з іншого боку - встановити під час досудового розслідування потерпілого не вдалося.

Оцінюючи інші наведені стороною захисту у клопотанні доводи стосовно невідповідності обвинувального акту п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, зокрема, його ідентичність підозрі, не встановлення часу та місця вчинення інкримінованого ОСОБА_5 злочину, відсутність у висунутому обвинуваченні такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб тощо, суд вважає непереконливими та відхиляє, з огляду на таке.

Зокрема, у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та у формулюванні обвинувачення, наведених в обвинувальному акті, така кваліфікуюча ознака, як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, зокрема, з Особою 1, наявна та інкримінована обвинуваченому, а тому такі доводи є безпідставними.

В іншій частині твердження сторони захисту не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і не можуть слугувати підставою для повернення обвинувального акту прокурору, оскільки відповідно до вимог ст. 22 КПК України суд не вправі робити висновки щодо формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки такі обставини, відповідно до змісту ст. 91 КПК України підлягають доказуванню під час судового провадження, при цьому на стадії підготовчого судового засідання суд не вправі досліджувати будь-які докази та здійснювати їх оцінку, а також давати оцінку фактичним обставинам кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, не може оцінювати правильність та обґрунтованість правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року по справі 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18), відповідно до якої, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора.

В цьому контексті, суд погоджується з доводами прокурора та вважає їх слушними.

Твердження сторони захисту щодо невідповідності поданого прокурором цивільного позову вимогам ст. 175 КПК України, не зазначення в обвинувальному акті по-батькові детектива, що його складав, а також не відображення передбачених ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, як окремо, так і в сукупності, не є такими, що унеможливлюють призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, за відсутності наведених вище підстав для його повернення.

Таким чином, судом встановлено невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України, що є підставою для повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні № 72024000000000012, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 жовтня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, прокурору першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органом Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України, для усунення виявлених недоліків у розумний термін.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 22, 91, 291, 314, 369-372, 376 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_4 про повернення обвинувального акту прокурору задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 15 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000000000012 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, повернути прокурору першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органом Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала суду набирає законної сили після спливу семиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для її оскарження. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом семи днів з дня її проголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 18 годині 30 хвилин 26 червня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1