Рішення № 138875221, 14.04.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7807/25

(2/199/673/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

14.04.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Куземі О.Г.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог послався на те, що у сторін від нині розірваного шлюбу є спільна дитина син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого з позивача на користь відповідача на підставі судового наказу від 30 листопада 2018 року стягуються аліменти в розмірі частини доходу платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Амур-Нижньодніпровському ВДВС у м. Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) в рамках виконавчого провадження №58134689. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року у справі №199/2699/24 змінено заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2024 року в частині періоду на рахування та розміру пені, а саме вирішено стягнути пеню за період з червня 2021 року по вересень 2023 року в розмірі 30385,63 гривень. Згідно розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні №58134689 станом на квітень 2025 року розмір нарахованої позивачу заборгованості зі сплати аліментів становить 168621,33 гривень. Позивач стверджує, що спільний син сторін з кінця 2019 року і по теперішній час фактично проживає разом із ним. Відповідач фактично дитину не утримує, орендує квартиру та періодично виїжджає за кордон. З травня 2021 року позивач припинив сплачувати аліменти, оскільки син став жити із ним, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів. Всі питання щодо виховання спільної дитини сторін вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. при цьому спір між сторонами про визначення місця проживання дитини відсутній, в серпні 2024 року відповідачем надано згоду на реєстрацію місця проживання дитини сторін разом з позивачем. За викладених обставин позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив звільнити від сплати заборгованості по аліментах за період з червня 2021 року по дату набрання законної сили рішенням суду, а також звільнити від сплати пені за прострочення сплати аліментів за період з червня 2021 року по вересень 2023 року. Також позивач просив суд припинити стягнення з нього аліментів на дитину сторін з дати набрання рішенням суду законної сили, стягувати з відповідача на користь позивача на утримання спільної дитини сторін аліменти в розмірі частини від усіх доходів платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з моменту набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 10 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 26 червня 2025 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем всіх виявлених недоліків його позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 27 серпня 2025 року, постановленню без оформлення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримала, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин з урахуванням подальших уточнень позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, а саме не заперечувала проти припинення стягнення аліментів із позивача внаслідок проживання дитини із батьком, не заперечувала проти стягнення аліментів з відповідача на користь саме дитини сторін у зазначеному в позові розмірі з дати набрання рішення законної сили, однак просила відмовити у задоволенні позову в частині вимог про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з червня 2021 року по дату набрання рішенням законної сили, просила відмовити у задоволенні позовних вимог про звільнення позивача від сплати пені за прострочення сплати аліментів за період з червня 2021 року по вересень 2023 року. Свою правову позицію представник відповідача мотивувала тим, що спільний син сторін мешкає з позивачем з 18 листопада 2023 року (з часу, коли відповідач поїхала за кордон), недоведеність заявленого позивачем факту проживання дитини із ним з кінця 2019 року. Представник відповідача послалась також на те, що відповідач піклується про сина, купує йому речі та надсилає кошти на картку або передає через подругу ОСОБА_6 . Також від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому представник заперечила проживання дитини сторін зі позивачем з кінця 2019 року, заперечуючи достовірність поданих позивачем доказів у виді акту від 07 травня 2025 року, стверджуючи, що фактично дитина мешкає із батьком з 18 листопада 2023 року за домовленістю за батьком, до цього дитина мешкала із матір`ю. відповідач не втратила зв`язок із сином, постійно спілкується із ним, надає кошти та купує речі, відкрила картку на ім`я дитини.

У відповіді на відзив представник відповідача просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, наполягаючи на дійсності викладених у позові фактичних обставин правовідносин сторін та підстав для задоволення позову.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача наполягала на свій правовій позиції та частковому задоволенні позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась.

За таких обставин, керуючись ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони в період з 26 березня 2010 року по 09 серпня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у сторін народилась спільна дитина син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, копією паспорту, копією рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2018 року у справі №199/2102/18 про розірвання шлюбу сторін.

30 листопада 2018 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у справі №199/8025/18 видано судовий наказ, яким вирішено стягувати з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від доходу, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 18 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Копія судового наказу наявна в матеріалах справи.

21 січня 2019 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження №58134689 з примусового виконання вищевказаного судового наказу. Станом на грудень 2025 року за позивачем, як боржником, обліковується заборгованість за період з жовтня 2018 року по грудень 2025 року в загальному розмірі 233421,33 гривень. Викладене підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження, копією розрахунку заборгованості.

01 листопада 2024 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №199/2699/24 ухвалено заочне рішення, яким вирішено стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за виконавчим провадженням №58134689, яке перебуває на примусовому виконанні у Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС у м. Дніпрі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в розмірі 60492,72 гривень. Примусове виконання виконавчого листа, виданого на таке рішення суду першої інстанції, здійснюється в рамках виконавчого провадження №77263194. Копія рішення наявна в матеріалах справи, як копія постанови про відкриття виконавчого провадження.

09 грудня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду у справі №199/2699/24 вищевказане заочне рішення суду першої інстанції змінено в частині періоду нарахування та розміру пені, а саме вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 нейстойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з червня 2021 року по вересень 2023 року включно у розмірі 30385,63 гривень. У вказаній постанові судом апеляційної інстанції зазначено, що сторони у справі погодились із тим фактом, що з жовтня 2023 року син проживає разом із батьком, що підтверджується письмовими доказами у справі, наданими як стороною позивача, так і стороною відповідача. Також мотивуючи своє рішення суд апеляційної інстанції вказав, що враховуючи, що початок перебігу періоду заборгованості по сплаті аліментів у відповідача почався з червня 2021 року, однак, ним повністю доведено проживання дитини разом із ним з вересня 2023 року, тобто, з початком відвідування сином гімназії за адресою проживання батька, тому колегія суддів доходить висновку про визначення періоду нарахування пені за прострочення сплати аліментів саме з червня 2021 року по вересень 2023 року.

20 серпня 2024 року відповідачем надано нотаріально посвідчену згоду на зняття з реєстрації місця проживання сина сторін за адресою АДРЕСА_1 , а також згоду на постійну реєстрацію місця проживання сина сторін за адресою АДРЕСА_2 . Викладене підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви відповідача.

03 квітня 2025 року здійснена державна реєстрація місця проживання сина сторін за адресою АДРЕСА_2 , тобто за адресою місця проживання позивача, що підтверджується копією витягу з реєстру територіальної громади.

Згідно копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім`я відповідача, останньою здійснювався виїзд за межі України і 18 листопада 2023 року.

Як встановлено судом з показів допитаного в якості свідка спільного сина сторін ОСОБА_5 , останній остаточно переїхав до батька (позивача по справі) та почав саме постійно проживати із ним з листопада 2023 року, в зв`язку із чим змінив навчальний заклад у цей час. До цього свідок мешкав разом з матір`ю (відповідачем по справі), батька відвідував на вихідні. Зміна місця проживання свідка зумовлена була виїздом за кордон. Наразі свідок періодично бачиться із матір`ю, коли вона приїжджає до України, отримує від неї грошові кошти та речі, однак продовжує постійно проживати із батьком. Такі покази свідка повністю узгоджуються із показами свідка ОСОБА_6 , а також із наявними у справі письмовими доказами, зокрема довідками з місця навчання сина сторін про зміну ним навчального закладу.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, ЦПК України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аналогічні положення містить ст.27 Конвенції про права дитини, якою також визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст.ст.141, 180 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, такий обов`язок є рівним для обох батьків, а розірвання шлюбу між ними, проживання батьків окремо від дитини не звільняє від даного обов`язку щодо дитини.

Згідно ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Положеннями ст.179 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Нормою ст.182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно норми ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ст.197 ч.2 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно ст.195 ч.3 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.

Частиною 8 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Положеннями ст.196 ч.ч.1, 2 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Положеннями ст.7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Схожі за змістом положенням містить ст.3 Конвенція про прав дитини.

Нормою ст.10 СК України передбачено, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).

В свою чергу, відповідно до ст.273 ч.4 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно ст.18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання добровільно не виконаного обв`язку, а також припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування. Аналогічне положення щодо способів захисту прав міститься в нормі ст.16 ЦК України.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, за своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. Викладене означає, що проживання одного із батьків з дитиною та здійснення її утримання і виховання є не разовою обов`язковою умовою лише для первинного призначення рішенням суду аліментів на утримання дитини з їх виплатою на ім`я такого із батьків. Напроти, така умова є обов`язковою постійною умовою, яка має виконуватись тим із батьків, на ім`я якого вже призначено виплату за рішенням суду аліментів на утримання дитини, протягом всього періоду часу, на який призначено виплату аліментів. В свою чергу, припинення виконання такої умови, наприклад у випадку припинення проживання дитини разом із тим із батьків, на ім`я якого стягуються аліменти за рішенням суду, зумовлює втрату таким із батьків права на отримання на своє ім`я аліментів на дитину та розпорядження ними. І хоча чинний СК України прямо не визначає порядку і підстав припинення стягнення аліментів на ім`я одного із батьків з наведеної вище причини, разом з тим вказаний кодифікований нормативно-правовий акт містить способи захисту сімейний прав, одним із яких є припинення правовідношення, а також його скасування. Даний спосіб захисту у вигляді припинення стягнення з одного із батьків (платника) аліментів на утримання дитини через припинення проживання дитини з другим із батьків, на ім`я якого такі аліменти стягуються за рішенням суду, є належним, ефективним способом захисту та підлягає застосуванню за аналогією права на підставі ст.10 СК України та згідно ст.273 ч.4 ЦПК України за позовом платника аліментів. Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Наведений вище правовий висновок суду узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 вересня 2019 року по справі №711/8561/16-ц, від 15 квітня 2020 року по справі №583/5413/18, від 03 лютого 2021 року по справі №520/21069/18, від 10 лютого 2021 року по справі №523/18199/16-ц, від 29 червня 2022 року по справі №596/826/21, від 28 вересня 2022 року по справі №686/18140/21, від 14 серпня 2024 року по справі №760/4661/20, від 28 листопада 2024 року по справі №759/6806/23.

Стосовно спірних правовідносин у даній цивільній справі, то в ході її розгляду судом встановлено, що на підставі судового наказу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2018 року (справа №199/8025/18) з позивача на ім`я відповідача стягуються аліменти на утримання спільної дитини сторін сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, судом встановлено, що саме з листопада 2023 року син сторін проживає та перебуває на утриманні свого батька позивача по справі, а тому подальше стягнення з останнього аліментів на утримання цієї дитини на ім`я відповідача є безпідставним та неправомірним, порушує майнові права позивача. За таких обставин позовні вимоги в частині припинення стягнення аліментів є обґрунтованими та доведеними, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи позовні вимоги про звільнення від сплати заборгованості по аліментах та пені за прострочення сплати аліментів за період з червня 2021 року, суд виходив з наступного.

З аналізу ч.2 ст.197 СК України вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення. Згідно з ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Отже, за змістом вказаної норми права особа, з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі, у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов`язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов`язку, може звернутися із відповідним позовом. З урахуванням предмета цього спору (звільнення від сплати заборгованості за аліментами у певний період) однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживала дитина у визначений період часу, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Наведений вище правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі №186/126/21, від 12 червня 2024 року по справі №742/3439/22.

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №186/126/21 викладено правовий висновок такого змісту: «Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц.

Таким чином, спираючись на наведені вище правові висновки, враховуючи, що в ході розгляду справи було встановлено, що спільний син сторін, на утримання якого з позивача на користь відповідача стягуються аліменти за судовим наказом в рамках виконавчого провадження, з листопада 2023 року почав постійно проживати разом із позивачем (платником аліментів) внаслідок виїзду матері дитини (відповідача/отримувача аліментів на дитину) за кордон, суд приходить до висновку, що саме із вказаної дати нарахуванням та стягнення аліментів з позивача на спільну дитину сторін суперечить нормам законодавства, які і нарахування заборгованості зі сплати аліментів, що виникла із вказаної дати. Відтак, обставина зміни місця проживання дитини, а саме припинення проживання дитини із отримувачем аліментів та переїзд дитини на постійне проживання до платника аліментів є саме тією обставиною, що має істотне значення, в розумінні ч.2 ст.197 СК України, яка є підставою для звільнення від сплати заборгованості по аліментам. Таким чином, позовна вимога про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з червня 2021 року є правомірною, обґрунтованою та доведеною, а отже такою, що підлягає задоволенню, однак частково шляхом звільнення від заборгованості, що виникла за період з листопада 2023 року, оскільки факт проживання спільної дитини сторін разом з позивачем з більш ранньої дати стороною позивача не доведено.

При цьому суд критично оцінює та не може прийняти до уваги як належні, достовірні та достатні докази на підтвердження правової позиції позивача покази останнього, допитаного в судовому засіданні в якості свідка, в яких (показах) позивач послався на проживання із ним сина з кінця 2019 року. Критична оцінка судом показів позивача як свідка зумовлена тим, що такі покази суперечать показам самої дитини сторін, допитаної судом також в якості свідка, який має ключове значення, і який чітко, послідовно та впевнено повідомив суду, що почав проживати з батьком саме з листопада 2023 року і не раніше. Такі покази неповнолітнього свідка узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема показами свідка ОСОБА_6 , а також опосередковано підтверджуються як фактом зміни школи дитиною саме в цей час ближче до місця проживання батька, так і виїздом відповідача (матері дитини/отримувача аліментів) саме в цей час за кордон. Більш того покази позивача як свідка суперечать раніше висловленій правовій позиції самого позивача у справі №199/2699/24, під час розгляду якої судом апеляційної інстанції позивач у своїй заяві по суті спору посилався на те, що дитина сторін мешкає із ним з жовтня 2023 року, що, з огляду на визнання цієї обставини відповідачем, фактично було покладено в основу постанови суду апеляційної інстанції від 09 грудня 2025 року у справі №199/2699/24.

З тих же підстав суперечливості суд критично оцінює і не може прийняти за таких обставин і покази свідка ОСОБА_7 , які підтверджують покази позивача, а також не приймає складений за підписом ОСОБА_7 акт від 07 травня 2025 року. Крім того, свідок ОСОБА_7 є матір`ю позивача, а отже є зацікавленою у позитивному для позивача результаті розгляду справи. Друга ж особа, за підписом якої складено зазначений акт від 07 травня 2025 року, в судовому засіданні як свідок не допитувалась, достовірність складення нею акту та наведених у ньому фактичних обставин не може сприйматись судом як доведена та беззаперечна.

Щодо позовної вимоги про звільнення позивача від сплати пені за прострочення аліментів за період з червня 2021 року, то суд не знаходить підстав для задоволення такої позовної вимоги, оскільки за наслідками апеляційного перегляду судового рішення у справі №199/2699/24 пеню було стягнуто з позивача в порядку ст.196 СК України за період з червня 2021 року по вересень 2023 року включно у розмірі 30385,63 гривень, тобто за період, коли ще спільна дитина сторін проживала з відповідачем. Судом же за наслідками розгляду даної цивільної справи встановлено, що спільна дитина сторін почала проживати разом із позивачем лише з листопада 2023 року, а тому в суду немає підстав вважати неправомірною як заборгованість зі сплати аліментів, так і пеню на таку заборгованість, що нараховані до листопада 2023 року. Таким чином, оскільки правові підстав, заявлені позивачем на обґрунтування його позовної вимоги в частині звільнення від сплати пені за прострочення сплати аліментів за період з червня 2021 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, то така позовна вимога задоволенню не підлягає. Більш того, суд звертає увагу, що за змістом ст.197 ч.2 СК України, ст.273 ч.4 ЦПК України пеня, передбачена ст.196 СК України, не є ані аліментами, ані періодичними платежами, а тому можливість звільнення від сплати заборгованості за пенею нормами законодавства не передбачена. Натомість позивач не позбавлений можливості оскаржувати судове рішення про стягнення такої пені в порядку, передбаченому законом, а також звертатись до суду із заявою про перегляд судового рішення про стягнення пені за нововиявленими обставинами.

Вирішуючи останню позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина сторін, суд приходить до наступного висновку. Так, на підставі встановлених судом фактичних обставин та наданих сторонами доказів, а також наведених вище норм діючого законодавства, враховуючи, що відповідач є матір`ю спільної з позивачем неповнолітньої дитини сина ОСОБА_5 , якого зобов`язана утримувати до досягнення повноліття, об`єктивних перешкод для утримання відповідачем сина або визначених законом, зокрема нормами ст.ст.188, 190 СК України, підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, припинення права на аліменти тощо судом не встановлено, суд вважає позовні вимоги в цій частині правомірними, обґрунтованими та доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд не приймає до уваги твердження сторони відповідача про необхідність стягнення аліментів з відповідача саме на банківський рахунок дитини, відкритий для нього відповідачем, оскільки наявність у дитини такого рахунку, а також саме лише бажання платника аліментів не є самодостатньою і передбаченою законом підставою для такого порядку сплати аліментів на дитину. Судом не встановлено, а сторонами не доведено наявність будь-яких підстав та перешкод, які б унеможливлювали отримання аліментів і подальше їх витрачання на дитину позивачем, а згідно норм сімейного законодавства саме той з батьків, з ким проживає дитина, за загальним правилом, і є отримувачем аліментів, які вже є власністю дитини.

Критично суд оцінює та не приймає до уваги надані стороною відповідача копію виписки по картці та копію скріншоту з мобільного додатку, оскільки зі змісту виписки неможливо встановити кому саме та на яку картку переводились коштів (відсутні реквізити картки отримувача та повні анкетні дані отримувача платежів), а зі змісту скріншоту неможливо встановити суму та дату переказу, а також особу, яка/з картки якої здійснювався переказ коштів. Вказані обставини неможливо встановити і при оцінки таких документів у сукупності.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, враховуючи положення ст.ст.133, 141 ЦПК України, результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,4 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7, 10, 18, 141, 179, 180, 181, 182, 183, 191, 195, 196, 197 СК України, ст.ст.8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенції про права дитини, ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.5, 12, 13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34984493; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 42), про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) від сплати заборгованості за аліментами, які стягуються з нього на підставі судового наказу, виданого 30 листопада 2018 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №199/8025/18, за період з листопада 2023 року по дату набрання рішенням суду у даній цивільній справі законної сили.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ) на утримання дитини сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі судового наказу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2018 року по справі №199/8025/18, з дати набрання рішенням суду у даній цивільній справі законної сили.

Стягувати з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання дитини сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати набрання рішенням суду у даній цивільній справі законної сили.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 2422,4 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко