Ухвала суду № 138871175, 10.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7062/13-ц

Провадження № 6/369/163/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

судді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про зміну способу виконання рішення та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у цивільній справі за позовом ПАТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

встановив:

представник заявника Захарова А.О., яка діє в інтересах Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», звернулася до суду із заявою про зміну способу виконання рішення у справі № 369/7062/13-ц за позовом ПАТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

В обґрунтування заяви заявник зазначає, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначеним рішенням, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0СК00260411 від 19 квітня 2006 року у розмірі 543 861,59 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею 320,30 кв. м, житловою площею 67,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Способом реалізації предмета іпотеки рішенням суду визначено його продаж ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з можливістю отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрації відповідного правочину, отримання дублікатів правовстановлюючих документів та вчинення інших необхідних для продажу предмета іпотеки дій.

26 грудня 2013 року на виконання зазначеного рішення судом видано виконавчий лист у справі № 369/7062/13-ц. Рішення набрало законної сили 17 вересня 2013 року. Заявник зазначає, що виконати рішення суду у визначений ним спосіб фактично неможливо, у зв`язку з чим просить змінити спосіб його виконання на реалізацію предмета іпотеки шляхом продажу будинку на електронному аукціоні в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення у первісно визначений спосіб, банк посилається на те, що після набрання рішенням законної сили ним вживалися заходи для його виконання. Зокрема, 24 вересня 2013 року банк направив іпотекодавцю вимогу про добровільне виселення з предмета іпотеки, однак ця вимога виконана не була. У зв`язку з тим, що в будинку були зареєстровані та проживали інші особи, банк зазначає про неможливість його продажу та в подальшому звернувся до суду з позовами про виселення. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2015 року у справі № 369/12270/14-ц було задоволено позов банку та виселено ОСОБА_1 з житлового будинку.

Крім того, у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з 07 червня 2014 року по 23 вересня 2021 року, на думку заявника, не могло бути примусово звернено стягнення на спірний житловий будинок, оскільки він забезпечував виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті.

Банк також вказує, що, незважаючи на наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у будинку продовжували бути зареєстровані та проживати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та неповнолітні ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . З метою забезпечення можливості виконання рішення після припинення дії мораторію 11 листопада 2016 року банк направив зареєстрованим у будинку особам вимоги про його добровільне звільнення, однак такі вимоги залишилися без задоволення.

У квітні 2017 року банк звернувся до суду з позовом про виселення осіб, які були зареєстровані та проживали у будинку. Остаточним рішенням Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 369/4044/17 позов банку задоволено та виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку. Заявник наголошує, що після припинення дії мораторію існували інші обставини, які унеможливлювали виконання рішення саме у визначений ним спосіб. Зокрема, предмет іпотеки залишається у власності іпотекодавця, тоді як банк не є власником цього майна та не має доступу до нього і правовстановлюючих документів.

На думку банку, це унеможливлює укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки у порядку, передбаченому рішенням суду від 04 вересня 2013 року. Банк посилається на положення цивільного законодавства та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до яких для посвідчення правочину щодо відчуження нерухомого майна необхідно подати документи, що посвідчують право власності на відповідне майно. При цьому банк зазначає, що він є лише іпотекодержателем, а не власником нерухомого майна, у зв`язку з чим не має правовстановлюючих документів на будинок та, як зазначено у заяві, не має можливості отримати їх дублікати як особа, яка не є стороною відповідної угоди. Крім того, заявник вказує, що рішення суду в частині визначеного способу реалізації предмета іпотеки не може бути примусово виконане органами державної виконавчої служби або приватними виконавцями, оскільки передбачений рішенням спосіб реалізації майна шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем на цей час не передбачений Законом України «Про виконавче провадження». У зв`язку з наведеним АТ КБ «ПриватБанк» посилається на положення статті 435 ЦПК України, відповідно до яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, за заявою стягувача може встановити або змінити спосіб чи порядок виконання судового рішення, якщо існують обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Заявник вважає, що наведені ним обставини є істотними та свідчать про неможливість виконання рішення суду у визначений ним спосіб, а тому існують підстави для зміни способу виконання рішення шляхом визначення іншого способу реалізації предмета іпотеки його продажу на електронному аукціоні в межах виконавчого провадження. Окремо банк просить поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання. На обґрунтування цієї вимоги заявник зазначає, що рішення суду від 04 вересня 2013 року набрало законної сили 17 вересня 2013 року, а строк пред`явлення виданого на його виконання виконавчого листа спливав 17 вересня 2014 року. Разом з тим, як зазначає банк, у період з 07 червня 2014 року по 23 вересня 2021 року діяли законодавчі обмеження щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим виконавчий лист не міг бути пред`явлений до виконання у межах первісно встановленого строку.

Крім того, до 10 серпня 2021 року у будинку були зареєстровані та проживали відповідач, позичальник та неповнолітні особи. У зв`язку з цим, за твердженням банку, він протягом тривалого часу вживав активних заходів для виселення зазначених осіб та створення можливості для реалізації предмета іпотеки. Банк також посилається на положення пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено особливості перебігу строків пред`явлення виконавчих документів до виконання на період дії воєнного стану.

З огляду на зазначене заявник вважає причини пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа поважними та такими, що не залежали від його волі, оскільки протягом відповідного періоду існували законодавчі та фактичні перешкоди для реалізації предмета іпотеки. Таким чином, заявник просить суд забезпечити реальне виконання рішення від 04 вересня 2013 року шляхом зміни встановленого цим рішенням способу його виконання, а саме визначити можливість реалізації предмета іпотеки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом його продажу на електронному аукціоні в межах процедури виконавчого провадження. Крім того, банк просить видати відповідний виконавчий лист із зазначенням зміненого способу виконання рішення та поновити пропущений строк для пред`явлення такого виконавчого листа до виконання.

У судовому засіданні представник заявника АТ КБ «ПриватБанк» заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини та правові підстави, викладені у заяві про зміну способу виконання рішення та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Боржник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду заяви не подавали.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив таке.

Як убачається з матеріалів справи, 04 вересня 2013 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у цивільній справі № 369/7062/13-ц ухвалено заочне рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначеним рішенням суд встановив, що 19 квітня 2006 року ОСОБА_2 отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 263 925,00 доларів США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення 19 квітня 2021 року. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 29 травня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 543 861,59 доларів США, яка складалася із заборгованості за кредитом, процентами, комісією та пені. Суд також встановив, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № К2Н0GK00260411, предметом якого є житловий будинок загальною площею 320,30 кв. м, житловою площею 67,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому суд послався, зокрема, на положення статей 526, 527, 530, 629, частини другої статті 1050, частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України, а також статей 33 та 39 Закону України «Про іпотеку».

Ураховуючи наведене, суд позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 543 861,59 доларів США звернув стягнення на вказаний житловий будинок.

Способом реалізації предмета іпотеки суд визначив його продаж ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з правом отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрації правочину купівлі-продажу, отримання дублікатів правовстановлюючих документів та здійснення інших необхідних дій для продажу предмета іпотеки. У частині вимог про виселення відповідача та інших невизначених осіб суд відмовив, зазначивши, що позивачем не надано доказів проживання відповідача у спірному будинку, а вимоги щодо невизначених осіб не можуть бути задоволені, оскільки відповідачем у цивільній справі може бути лише конкретна ідентифікована фізична чи юридична особа.

Таким чином, заочним рішенням від 04 вересня 2013 року судом було встановлено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки та визначено конкретний спосіб його реалізації шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем із укладенням договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця.

Крім того, судом встановлено, що 25 червня 2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у цивільній справі № 369/12270/14-ц ухвалено заочне рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про виселення.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року на предмет іпотеки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , звернуто стягнення шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку з цим банк зазначав про необхідність звільнення будинку його мешканцями для забезпечення можливості реалізації предмета іпотеки. Обґрунтовуючи виселення, суд послався, зокрема, на положення статті 109 Житлового кодексу УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення його мешканців у встановленому законом порядку, якщо вони добровільно не звільняють житлове приміщення після отримання відповідної письмової вимоги. Суд також врахував положення статті 1 Закону України «Про іпотеку» щодо права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки та правові висновки, викладені у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30 березня 2012 року. Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що права ПАТ КБ «ПриватБанк» як іпотекодержателя порушуються ОСОБА_1 , яка була зареєстрована у спірному будинку, що обмежувало права банку щодо реалізації предмета іпотеки. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. За результатами розгляду справи суд позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнив та постановив виселити ОСОБА_1 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Також із відповідача на користь банку стягнуто судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про виселення було відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 369/4044/17 апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» про виселення задоволено.

Апеляційним судом встановлено, що 19 квітня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № К2Н0GK00260411, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 263 925 доларів США строком до 19 квітня 2021 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 19 квітня 2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого був житловий будинок загальною площею 320,30 кв. м, житловою площею 67,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Також апеляційним судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 543 861,59 доларів США звернуто стягнення на зазначений житловий будинок як предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк». Вказане рішення набрало законної сили.

Згідно з копією будинкової книги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційним судом також встановлено, що 11 листопада 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило відповідачам та всім зареєстрованим у будинку особам вимоги про добровільне звільнення житлового будинку протягом тридцяти днів з дня отримання відповідної вимоги. Вирішуючи питання про наявність підстав для виселення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до статті 109 ЖК Української РСР загальним правилом є неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Водночас винятком є випадок, коли звернення стягнення здійснюється на житлове приміщення, яке було придбане громадянином саме за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечене іпотекою цього житлового приміщення.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що основною обставиною, яка підлягала встановленню у справі, було питання про те, чи був спірний житловий будинок придбаний саме за кредитні кошти. Дослідивши умови кредитного договору, договору іпотеки та договору купівлі-продажу від 19 квітня 2006 року, апеляційний суд встановив, що кредит у розмірі 263 925 доларів США був наданий ОСОБА_2 саме на придбання нерухомого майна, а спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , придбано за договором купівлі-продажу від 19 квітня 2006 року за 580 750 грн, що на момент укладення договору було еквівалентно 115 000 доларів США.

При цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що отримані за кредитним договором кошти були використані для придбання будь-якої іншої нерухомості. За таких обставин, оцінюючи умови кредитного договору, договору купівлі-продажу та договору іпотеки у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок був придбаний за кредитні кошти. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виселення, зазначивши, що суд першої інстанції не з`ясував обставини придбання житлового будинку та не встановив, за які саме кошти його було придбано, а обмежився висновком про недоведеність фактичного проживання відповідачів у будинку.

Враховуючи те, що спірний житловий будинок був придбаний за кредитні кошти, повернення яких забезпечувалося іпотекою цього ж житлового будинку, апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

За результатами апеляційного перегляду суд постановив апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити. Постановлено виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що спірний житловий будинок є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення, та був придбаний за кредитні кошти, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів із зазначеного житлового будинку без надання іншого постійного жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 20 ЦК України передбачено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відповідно до вищевказаної норми закону особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права. Такий спосіб повинен бути передбачений законом або договором, або інший не заборонений законом спосіб, при цьому цей спосіб не повинен порушувати права інших осіб.

Так заявник просить суд поновити йому строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, змінити спосіб виконання судового рішення.

Щодо поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання суд вказує таке.

Згідно з частинами 1-2 статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Суд, проаналізувавши позицію заявника, в даній частині заяви прийшов до такого висновку.

Так 07.06.2014 набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до п. 2. Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1381-ІХ від 13.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» визначено, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому Закон № 1381-ІХ від 13.04.2021 набрав законної сили 23.04.2021, отже, Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втратив свою чинність з 23.09.2021 року .

Протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не могло бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), якщо таке майно виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

1. таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

2. або таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

3. загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Заявник, обґрунтовуючи заяву про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, посилається на наявність об`єктивних обставин, які, на його думку, перешкоджали своєчасному виконанню рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі № 369/7062/13-ц.

Зокрема, заявник зазначає, що вказане рішення набрало законної сили 17 вересня 2013 року, однак протягом періоду з 07 червня 2014 року по 23 вересня 2021 року діяли положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», якими було встановлено обмеження щодо примусового звернення стягнення на певне нерухоме житлове майно, передане в забезпечення виконання зобов`язань за кредитами в іноземній валюті. За твердженням Банку, предметом іпотеки у цій справі є житловий будинок, переданий в іпотеку на забезпечення виконання кредитного зобов`язання, яке виникло за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті. У зв`язку з цим заявник вважає, що протягом дії мораторію він був позбавлений можливості реалізувати предмет іпотеки та виконати рішення суду від 04 вересня 2013 року шляхом його продажу.

Крім того, заявник посилається на те, що Банк був позбавлений реальної можливості реалізувати предмет іпотеки у зв`язку з проживанням та реєстрацією у спірному житловому будинку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Як зазначає заявник, вказані особи були зареєстровані та проживали у предметі іпотеки до 10 серпня 2021 року, а їх проживання, на думку Банку, створювало перешкоди для реалізації будинку, зокрема призводило до відсутності попиту з боку потенційних покупців. У цьому контексті заявник посилається на постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, якою було скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у виселенні та задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спірного житлового будинку. Таким чином, Банк вважає, що до 10 серпня 2021 року існували обставини, які об`єктивно ускладнювали реалізацію предмета іпотеки, а саме дія мораторію та необхідність вирішення питання щодо виселення осіб, які були зареєстровані та проживали у будинку. Також заявник зазначає, що на теперішній час рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року не може бути виконане шляхом продажу предмета іпотеки безпосередньо Банком, оскільки житловий будинок, на який звернуто стягнення зазначеним рішенням, перебуває у власності іпотекодавця.

Оцінюючи наведені заявником доводи, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі № 369/7062/13-ц звернуто стягнення на житловий будинок, який є предметом іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті. Рішення набрало законної сили 17 вересня 2013 року.

При цьому на момент набрання рішенням законної сили та протягом наступного періоду діяли положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який встановлював обмеження щодо примусового звернення стягнення на визначене законом нерухоме житлове майно, що забезпечувало виконання зобов`язань фізичних осіб за кредитами в іноземній валюті. Відповідно до Закону України № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року зазначений мораторій втратив чинність 23 вересня 2021 року.

Отже, суд погоджується з доводами заявника в тій частині, що протягом дії мораторію можливість примусового виконання рішення шляхом реалізації предмета іпотеки була законодавчо обмежена. Зазначена обставина підлягає врахуванню судом при оцінці причин пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відповідні обмеження не залежали від волі стягувача.

Разом з тим, сам факт дії мораторію протягом певного періоду не може автоматично свідчити про поважність усього строку пропуску. Суд має встановити, чи перешкоджала дія мораторію саме можливості пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також оцінити поведінку стягувача після припинення відповідних законодавчих обмежень.

Так, суд також враховує доводи заявника щодо наявності зареєстрованих та проживаючих у спірному будинку осіб.

Як встановлено постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 369/4044/17, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спірного житлового будинку. Апеляційний суд встановив, що будинок був придбаний за кредитні кошти, а тому наявні передбачені законом підстави для виселення відповідачів без надання іншого постійного жилого приміщення.

Таким чином, до ухвалення постанови апеляційного суду від 10 серпня 2021 року питання щодо виселення осіб, зареєстрованих та проживаючих у предметі іпотеки, залишалося предметом судового розгляду.

З огляду на викладене, суд оцінює дію мораторію, судовий розгляд питання про виселення мешканців предмета іпотеки, постановлення 10 серпня 2021 року судового рішення про їх виселення, припинення дії мораторію 23 вересня 2021 року та подальші дії Банку в їх сукупності. При цьому визначальним для вирішення питання про поновлення строку є встановлення того, чи були наведені заявником обставини такими, що об`єктивно перешкоджали пред`явленню виконавчого документа до виконання, та чи вжив заявник усіх залежних від нього заходів після припинення дії таких перешкод.

Суд також бере до уваги доводи Банку про те, що на теперішній час рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року фактично не виконано, оскільки переданий в іпотеку житловий будинок залишається у власності іпотекодавця, а тому мета ухвалення судового рішення задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки не досягнута.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд виходить із того, що пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання був зумовлений не бездіяльністю стягувача, а обставинами, які тривалий час об`єктивно ускладнювали або унеможливлювали реалізацію ним права на примусове виконання судового рішення, зокрема дією законодавчої заборони щодо звернення стягнення на відповідне майно, а також необхідністю вирішення питання щодо виселення осіб, які були зареєстровані та проживали у предметі іпотеки.

Суд враховує також, що після скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення Київським апеляційним судом 10 серпня 2021 року постанови про виселення мешканців спірного будинку у Банку з`явилася реальна можливість здійснити подальші дії, спрямовані на реалізацію предмета іпотеки. Водночас мораторій на звернення стягнення на відповідне майно припинив свою дію лише 23 вересня 2021 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наведені заявником причини пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є поважними, оскільки були зумовлені об`єктивними обставинами, які не залежали від волі стягувача та перешкоджали своєчасному виконанню рішення суду.

При цьому суд бере до уваги, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі № 369/7062/13-ц набрало законної сили, однак фактично не виконано, а тому поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання сприятиме забезпеченню реального виконання судового рішення та відновленню порушеного права стягувача.

Відповідно до статті 19 Конституції України, частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Принцип обов`язковості судового рішення закріплений у пункті 9 частини третьої статті 129, статті 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і набуває свого втілення у судоустрійному (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») і процесуальному законодавстві (статті 2, 18, 431 ЦПК України).

Цей принцип має такі складові: а) дотримання вимог судового рішення усіма суб`єктами, прав яких воно стосується, а також усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; б) рішення, яке не виконане добровільно, може бути виконане в примусовому порядку, для чого зацікавленій особі видається відповідний виконавчий документ. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадії судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України Про виконавче провадження). Тобто за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення АТ КБ «Приватбанк» строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Щодо заявлених вимог про зміну способу виконання рішення суд вказує таке.

Відповідно до матеріалів справи АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.

На момент звернення Банку до суду та ухвалення рішення спірні правовідносини регулювалися, зокрема, положеннями Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель у разі невиконання основного зобов`язання мав право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, у тому числі шляхом звернення стягнення на нього в судовому порядку.

Як встановлено судом, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі №369/7062/13-ц позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2Н0СК00260411 від 19 квітня 2006 року в сумі 543 861,59 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею 320,30 кв.м, житловою площею 67,00 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем та вчиненням інших необхідних дій для реалізації предмета іпотеки.

Таким чином, судовим рішенням було визначено не лише спосіб захисту порушеного права Банку звернення стягнення на предмет іпотеки, а й конкретний спосіб його виконання, а саме продаж предмета іпотеки іншій особі-покупцеві.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року набрало законної сили 17 вересня 2013 року.

Разом з тим, після ухвалення зазначеного судового рішення виникли обставини, які істотно вплинули на можливість його фактичного виконання визначеним судом способом.

Зокрема, на момент набрання рішенням законної сили та в подальшому діяли положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», якими за встановлених законом умов було заборонено примусове звернення стягнення та відчуження без згоди власника нерухомого житлового майна, яке забезпечувало виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті.

У даному випадку кредит за договором від 19 квітня 2006 року було надано в іноземній валюті, а предметом іпотеки є житловий будинок. Отже, протягом дії зазначеного мораторію реалізація предмета іпотеки у порядку, визначеному рішенням суду від 04 вересня 2013 року, була обмежена законодавчою забороною.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, після ухвалення рішення про звернення стягнення у спірному житловому будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У зв`язку з цим Банк був змушений звернутися до суду з окремим позовом про виселення зазначених осіб з предмета іпотеки.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову про виселення було відмовлено. У подальшому постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та позов АТ КБ «Приватбанк» про виселення задоволено, у зв`язку з чим ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселено зі спірного житлового будинку.

Таким чином, до 10 серпня 2021 року питання щодо виселення осіб, які були зареєстровані та проживали у предметі іпотеки, залишалося предметом судового розгляду, що також об`єктивно перешкоджало Банку в реалізації предмета іпотеки у порядку, визначеному рішенням суду від 04 вересня 2013 року.

З огляду на наведене суд вважає обґрунтованими доводи заявника про те, що визначений рішенням суду спосіб його виконання продаж предмета іпотеки іншій особі-покупцеві внаслідок зміни законодавства та виникнення інших об`єктивних обставин фактично виявився таким, що не забезпечує можливості реального виконання судового рішення.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а їх виконання є невід`ємною складовою права на справедливий суд.

Разом з тим, зміна обставин після ухвалення судового рішення не повинна призводити до фактичної неможливості його виконання. За наявності об`єктивних перешкод для виконання рішення у визначений ним спосіб суд вправі вирішити питання про зміну способу та порядку його виконання з метою забезпечення реального виконання судового рішення.

У даному випадку право Банку на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки встановлено рішенням суду від 04 вересня 2013 року, яке набрало законної сили та не скасоване. При цьому зміні підлягає не зміст самого судового рішення щодо наявності у Банку права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а спосіб його виконання з урахуванням обставин, які виникли після ухвалення рішення.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, тривалу дію законодавчих обмежень щодо звернення стягнення на житлове майно, необхідність вирішення питання про виселення зареєстрованих та проживаючих у будинку осіб, а також фактичну неможливість реалізації предмета іпотеки у первісно визначений судом спосіб, суд доходить висновку про наявність підстав для зміни способу та порядку виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі № 369/7062/13-ц.

При цьому запропонований заявником спосіб виконання має бути спрямований на фактичне виконання рішення суду, не змінювати його суті та забезпечувати реалізацію встановленого судовим рішенням права іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (від 10.06.2019 у справі №350/426/16 ц, від 16.06.2021 у справі №693/426/17) зазначав, що аналіз норм статті 435 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України.

Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення раніше встановленим способом. Задоволення відповідної заяви є можливим лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення.

В розрізі вищевикладеного можна дійти висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом судового захисту. Натомість, спосіб реалізації предмету забезпечувального обтяження, який суд вказує у своєму рішенні відповідно до ст. 39 Закону України Про іпотеку є способом виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діє на теперішній час у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року не може бути виконано у раніше встановлений спосіб, оскільки передбачений цим рішенням порядок реалізації предмета іпотеки не відповідає чинному на теперішній час порядку реалізації такого майна, а існуючі обставини перешкоджали його фактичному виконанню.

Водночас зміна способу виконання рішення не змінює його суті та не впливає на встановлене судом право АТ КБ «Приватбанк» на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а лише визначає інший порядок реалізації цього права відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, з метою забезпечення реального виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року та приведення визначеного ним способу реалізації предмета іпотеки у відповідність до чинного законодавства, суд вважає за необхідне змінити спосіб виконання вказаного судового рішення, визначивши, що звернення стягнення на житловий будинок загальною площею 320,30 кв.м, житловою площею 67,00 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , здійснюється шляхом його продажу на електронному аукціоні в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Отже, заява АТ КБ «Приватбанк» про зміну способу та порядку виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі №369/7062/13-ц в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимоги заявника про видачу нового виконавчого листа суд вказує таке.

Разом із вимогами про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та зміну способу виконання рішення суду заявник просить видати новий виконавчий лист із зазначенням зміненого способу виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі №369/7062/13-ц.

Суд вважає, що вказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого документа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. При цьому зміна способу і порядку виконання судового рішення здійснюється судом у порядку, передбаченому статтею 435 ЦПК України.

Як встановлено судом, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі №369/7062/13-ц набрало законної сили, на його виконання був виданий виконавчий лист, а предметом розгляду цієї заяви є не зміна суті чи змісту ухваленого рішення, а лише зміна способу його виконання з урахуванням обставин, які виникли після його ухвалення.

За результатами розгляду заяви суд змінює спосіб виконання вже ухваленого судового рішення, визначаючи інший порядок реалізації предмета іпотеки, а саме шляхом його продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, ухвала про зміну способу виконання судового рішення не є новим рішенням по суті спору та не породжує необхідності видачі нового виконавчого листа замість виконавчого листа, виданого на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року.

З огляду на викладене, вимога Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про видачу нового виконавчого листа із зазначенням зміненого способу виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 512, 514 ЦК України, керуючись ст. 258-260, 442, 353, 433 ЦПК України, ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», п.17.4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд ЦПК України, -

постановив:

заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про зміну способу виконання рішення та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у цивільній справі за позовом ПАТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення, - задовольнити частково.

Поновити Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у цивільній справі № 369/7062/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Змінити спосіб виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі № 369/7062/13-ц в частині звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0СК00260411 від 19 квітня 2006 року в розмірі 543 861,59 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 травня 2013 року становить 4345454,10 грн, на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею 320,30 кв. м, житловою площею 67 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 , вказавши спосіб його реалізації шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Лапченко